Доступність посилання

ТОП новини
23 Червень 2018, Київ 06:12

Населення України стрімко скорочується. Чому? (світова преса)


Білборд із текстом «Нас має бути 52 000 000! Кохаймося», Ужгород, 2005 рік

На сторінках аналітичного центру Atlantic Council ідеться про причини суттєвого скорочення чисельності населення в Україні. Це дуже серйозна проблема, яка лише загострюється, зауважує автор. Колишній прем’єр-міністр Данії та генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен у статті для видання Politico попереджає: Україна стала епіцентром для кампаній втручання Москви, але Захід сьогодні все ще не готовий ефективно протистояти втручанню Росії у вибори в різних країнах світу. У статті видання New Eastern Europe є пояснення, чому не варто мати ілюзій щодо можливого введення миротворців ООН на схід України.

Старший науковий співробітник аналітичного центру Atlantic Council Даян Франсіс пише про причини скорочення чисельності населення в Україні.

Сьогодні українці продовжують «голосувати ногами»: вони покидають Україну. З одного боку, їм бракує оптимізму щодо майбутнього батьківщини, з іншого – міграцію підсилює попит європейських країн на українську робочу силу.

Згідно з опитуваннями громадської думки, 81% українців не схвалюють або частково не схвалюють президента Петра Порошенка, 73% не схвалюють прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, 88% – парламент, мовиться у статті. Показники незадоволення молоді ще песимістичніші, і багато хто взагалі не збирається голосувати на наступних виборах.

Від 1991 року чисельність населення в Україні впала на 9,5 мільйонів, і саме відтік робочої сили є найбільшою причиною. Кількість мігрантів продовжує зростати і після Революції гідності 2014 року, зауважує Франсіс.

Тим часом Європа вітає українських заробітчан. Польща, наприклад, у 2016–2017 роках прийняла стільки ж українців, скільки Німеччина прийняла сирійців. Але інші країни Східної Європи також потребують української робочої сили.

У результаті кожен п’ятий українець працездатного віку мігрує в Європу на роботу, це приблизно чотири мільйони людей на рік, посилається автор на дані Центру економічної стратегії. Більшість їх їде спершу ненадовго, але потім частина залишається. З 2002 до 2017 року з України виїхали на постійно 6,3 мільйона людей, або в середньому по більш ніж 400 тисяч щороку.

Інша проблема – низький рівень народжуваності в Україні. У 2016 році на кожне народження було 1,5 смертей. І хоча загалом ситуація з відтоком робочої сили та низьким рівнем народжуваності не є чимось притаманним саме Україні, вона страждає найбільше через незахищеність та відсутність економічної стабільності.

«Причина полягає в тому, що корупція виштовхує людей, а Європа поглинає. А українці досить розумні, щоб збагнути, що якщо Європа не прийде до України найближчим часом, то вони повинні йти до Європи самі», – пояснює автор.

Айварас Абромавичус (колишній міністр економічного розвитку і торгівлі України): «Сумно, але правда. І дуже тривожно».

Колишній прем’єр-міністр Данії та генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен і колишній міністр внутрішньої безпеки США Майкл Чертофф у статті для видання Politico попереджають: Захід все ще не готовий ефективно протистояти втручанню Росії у вибори різних країн світу.

Саме Україна стала епіцентром для кампаній втручання Москви – там Росія використовує цілу низку різноманітних інструментів, починаючи з політичних убивств та корупції і закінчуючи кібератаками, які використовують повною мірою.

Наступні президентські вибори в США мають відбутися в 2020 році, але до того часу західні виборці голосуватимуть на понад 20 різних виборах. З огляду на попередній досвід, є всі підстави вважати, що це означає, що Росія матиме 20 нових цілей для втручання, мовиться в статті.

«Іноземне втручання – це відносно недорога справа з огляду на необхідні людські чи фінансові ресурси. Ба більше, воно приносить майже гарантовану перевагу в підриві довіри до наших легітимних інституцій – це те, чим такі недемократичні режими, як Росія, особливо насолоджуються», – наголошують Расмуссен і Чертофф.

Щоб протидіяти діям Росії, необхідно повною мірою їх розуміти. «Тип втручання відрізняється від одних виборів до інших. Наприклад, у США для того, щоб вплинути на політичну сцену, Росія повинна була використовувати злочинні засоби – зламані сервери електронної пошти та своїх оперативників, базованих у країні. В Італії чи Німеччині Росія може покладатися на сторони, близькі до Москви, та на свій економічний вплив, щоб збільшувати поляризацію суспільства», – ведуть далі автори.

Наразі колективна відповідь Заходу не була організована належним чином, тому Расмуссен і Чертофф повідомляють про створення Трансатлантичної комісії з чесності виборів. Комісія єднатиме політиків та експертів по обидва боки Атлантики, щоб краще зрозуміти загрози й відповісти на них. Адже лише працюючи разом, можна подолати спільні виклики.

Якуб Янда, керівник аналітичного центру «Європейські цінності» в Празі і його програми боротьби з інформаційною війною Кремля проти західних демократій Kremlin Watch: «Захід досі не готовий зупинити втручання Росії у вибори»

У публікації польського інтернет-видання New Eastern Europe аналітики українського Центру дослідження проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко та Віталій Кулик розмірковують над питанням можливого введення миротворців ООН на схід України.

Ідея миротворчих сил наразі сама по собі існує як ніби безальтернативна, і зараз точаться дискусії стосовно мандату, кількості та національного складу миротворчих сил.

«Але насправді не існує ніякого консенсусу щодо гіпотетичного розгортання миротворців, і цей консенсус ніколи й не існував», – заявляють автори.

Загалом серйозних розмов про миротворчу місію ООН не було до того, як російський президент Володимир Путін заговорив про це. Помічник Путіна Владислав Сурков, наприклад, прямо пов’язав розгортання миротворців зі втіленням політичної частини Мінських угод. Тим часом спеціальний посланець Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер вважає, що «конфлікт в Україні вимагає типового мирного врегулювання: по-перше, досягнення постійного припинення вогню, а потім миротворчої операції в зоні конфлікту, яка, як наслідок, призведе до тимчасової адміністрації для окупованих територій Донецька та Луганська і закінчиться передачею влади Україні».

Та все ж усі гравці всередині й поза межами країни, не маючи ілюзій, очевидно розуміють, що повернення до України, якою вона була в 2013 році, не може бути. «Ніхто не пробачить і не забуде», – наголошується в статті.

Неможливо отримати «дієві рецепти» для підтримки миру в цій російсько-українській війні. «Усі дискусії щодо запропонованого розміщення «блакитних шоломів», які зараз ведуть всередині й за межами України, були б справді корисними, якби фактично було досягнуто дієздатної угоди про стійке припинення вогню. Як бачимо, Мінські угоди не можуть виконати цього завдання», – зазначають автори.

Великі очікування й «неправильне тлумачення мети таких місій» можуть призвести як до зростання незадоволення, так і до підриву довіри до міжнародних інституцій та організацій, а також до нових жертв.

Андреас Умланд, аналітик з питань Росії та України: «Надмірні сподівання й нерозуміння мети таких місій призведуть не тільки до ще більших розчарувань і недовіри до міжнародних інституцій та організацій, але й до нових жертв»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG