Доступність посилання

ТОП новини
18 Жовтень 2018, Київ 00:09

Розстріляли за спротив колективізації. Історія дядька підпільниці Раїси Окіпної


Прохор Капшученко був заможним селянином. Його розкуркулили в 1931 році, а у 1937-му репресували за критику радянської політики

Дев'ять років тому Марина Орленко вирішила розпочати ґрунтовне дослідження історії своєї родини. Так їй вдалося дізнатися, що двоюрідний дідусь її чоловіка Прохор Капшученко за наказом «трійки»був розстріляний у 1937-му через спротив колективізації. Переслідувань радянської влади зазнав і його рідний брат –​ батько відомої учасниці київського підпілля Раїси Окіпної Микола Капшученко.

Марина Орленко
Марина Орленко

Генеалогічне дослідження Марини Орленко розпочалося ще у 2009-му. Шукаючи правду про рідних, за ці 9 років їй довелося попрацювати з різними українськими архівами, зокрема з Галузевим державним архівом СБУ. За допомогою його співробітників вона змогла відшукати слідчу справу рідного брата бабусі її чоловіка Прохора Капшученка.

Він був заможним селянином, який, за словами односельців, походив із заможної родини: до революції 1917 року його батько був старшиною Хотівської волості.

Прохор мав велике господарство: багато землі, худобу та сільськогосподарську техніку, а також залучав наймитів. Вирощену продукцію реалізовував у столиці: вів торгівлю сам або з дружиною, з чого і мав прибуток.

Односельці Тимофій Погрібний та Іван Довженко характеризували Капшученка як одного із найбагатших до колективізації пирогівців.

«Жив він дуже заможно, мав хороший будинок під залізною покрівлею та всю необхідну сільськогосподарську техніку… У його господарстві, що було рідкістю на той час, були теплиці», – розповідав Погрібний.

Про наявність теплиць у господарстві Капшученка говорив і Довженко. Він також додавав, що в будинку Прохора завжди була прислуга.

Та почалася колективізація – і для однієї з найзаможніших родин Пирогова настали темні часи. Зі слів односельців, Капшученко активно виступав проти створення колгоспів: не вступав до них сам та закликав не робити цього інших. За це його розкуркулили у 1931 році: забрали усе майно, позбавили виборчих прав та вислали з родиною на Урал. Утім, майже одразу їм вдалося звідти втекти і повернутися назад до України.

Тут Капшученку довелося шукати роботу та місце, де можна було б облаштуватись із сім’єю. Він влаштувався двірником та охоронцем до Всеукраїнської сільськогосподарської академії у київському Голосієві. У невеликій квартирі, яку йому надали роботодавці, він проживав разом з дружиною та дітьми.

Утім, бажання повернутися до рідного Пирогова не полишало чоловіка, тож час від часу він приїжджав туди поговорити з односельцями. Саме після таких розмов, у яких він критикував радянську владу, за Прохором Капшученком прийшли. Це сталося 9 червня 1937 року. Підстави – куркульство та використання найманої робочої сили, спротив колективізації, втеча із заслання і антирадянська агітація.

Як виявилось, «органам» на нього донесли односельці.

«У Пирогові було багато сімей з прізвищем Капшученко. І хоча вони вважали, що є лише однофамільцями, але всі мали спільне коріння. Тож мені важко було читати, що один з його, хай і далеких, родичів доніс на нього», – розповідає Марина.

Як пояснювали все ті ж Тимофій Погрібний та Іван Довженко, ці двоє чоловіків були відомими радянськими активістами у Пирогові та, зокрема, брали активну участь у розкуркуленні Прохора, тож «особливої дружби з ним мати не могли».

Затриманого звинуватили за 78 та 54-10 статтями Кримінального кодексу УРСР. Протягом слідства тримали у київській в’язниці. У обвинувальному висновку йшлося про те, що Прохор Капшученко «використовував радянську конституцію у своїх контрреволюційних цілях».

«У присутності свідків Капшученка Аристарха, Нестеровського Сазона, Кривошея Єфима та інших Капшученко П.В. називав себе фашистом і вів розмови на кшталт: «Нова конституція нам тепер розв’язує руки, вожді радянської влади втечуть за кордон, а ми усіх паразитів, які нас розкуркулили, зокрема голову сільради, перевішаємо. У записнику записані прізвища усіх тих, кого треба знищити», – зазначалося в документі.

Обвинувальний висновок у справі Прохора Капшученка
Обвинувальний висновок у справі Прохора Капшученка

У постанові також стверджувалось, що Прохор Капшученко «визнав винним себе в тому, що справді втік із заслання» та «не заперечував, що вів розмови антирадянського характеру в нетверезому стані».

8 серпня 1937 року спеціальна «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР наказала його розстріляти за «контрреволюційну агітацію, спрямовану на вихваляння фашистського устрою» та «виявлення терористичних тенденцій щодо активу села».

Постанова про розстріл Прохора Капшученка
Постанова про розстріл Прохора Капшученка

11 серпня опівночі Прохора Капшученка стратили.

Через 22 роки після цих подій – 30 вересня 1959 року – «органи» взялися дорозслідувати його справу.

Заява з проханням ініціювати дорозслідування справи Прохора Капшученка
Заява з проханням ініціювати дорозслідування справи Прохора Капшученка

Майже одночасно з цим – 7 жовтня 1959 року – донька Прохора Капшученка Єфросинія звернулася до голови військового трибуналу з проханням реабілітувати батька та повернути конфісковане ще під час розкуркулення житло в Пирогові.

Звернення Єфросинії Капшученко з проханням реабілітувати батька та повернути конфісковане житло
Звернення Єфросинії Капшученко з проханням реабілітувати батька та повернути конфісковане житло

Заступник прокурора Київської області, старший радник юстиції А. Хривенко допитав низку свідків у справі Капшученка. Серед іншого, вони повідомили про те, що осіб, які донесли у НКВС на Прохора, в живих на момент 1959 року вже не було.

За результатами дорозслідування справи слідчі склали висновок, у якому, серед іншого, вказали, що «будучи допитаним у 1937 році як обвинувачений, Капшученко П.В. винним у проведенні ним антирадянської агітації себе не визнав», а також те, що, на їхню думку, винесений йому вирок має бути скасований через недоведеність звинувачень.

Як один з аргументів на користь вони наводять те, що зять Прохора Капшученка, у записнику якого нібито мав бути вказаний перелік тих, кого його тесть хотів «повісити», не тільки не був притягнений свого часу до кримінальної відповідальності у справі, його у 1937-му навіть не допитали.

«Ту обставину, що Капшученко Прохор у 1930 році був розкуркулений і позбавлений виборчих прав, що в період колективізації він відмовлявся від вступу до колгоспу і в колгосп не вступив, неможливо розглядати як доказ провини Капшученка в контрреволюційній агітації, за яку його розстріляли», – зазначив у документі прокурор Київської області, старший радник юстиції П.Осипенко.

«Підставою для розстрілу Капшученка Прохора слугував лише один, нічим не підтверджений і вкрай суперечливий показ свідка, який неможливо визнати достатнім для обвинувачення Прохора Капшученка в проведенні контрреволюційної агітації», – додав він.

Фрагмент висновку слідчого Осипенка за результатами дорозслідування справи Прохора Капшученка
Фрагмент висновку слідчого Осипенка за результатами дорозслідування справи Прохора Капшученка

Утім, Київський обласний суд 25 травня 1960 року цей протест прокурора Осипенка відхилив.

Реабілітували Прохора Капшученка 28 квітня 1989 року.

Його брат Іван усе своє життя провів у Афонському монастирі. Священнослужителем став і ще один брат репресованого – Микола.

Священик Микола Капшученко також зазнав репресій з боку радянської влади
Священик Микола Капшученко також зазнав репресій з боку радянської влади

У 1930-му він також зазнав репресій з боку радянської влади: його, на той час священика храму святого Георгія у чернігівському селі Ковчин, вислали з церкви, а будинок, в якому він мешкав, перетворили на школу. Після цього Микола Капшученко пішов працювати у ліс.

«Під час виконання робіт йшов по лісу й дуже красиво співав, голос далеко линув», – пригадували очевидці.

16 лютого 1933 року його арештували у селищі Макошине на Чернігівщині. У травні того ж року «трійка» звинуватила його в участі у контрреволюційній організації, яка з метою створення Української Народної Республіки, мовляв, планувала повалити радянську владу через озброєне повстання. Миколу Капшученка наказали вислати на три роки до Північного краю. Своєї провини він не визнав.

Пізніше священик став протоієреєм київського Андріївського собору.

Микола Капшученко біля Андріївського собору, 8 квітня 1957 року
Микола Капшученко біля Андріївського собору, 8 квітня 1957 року

Водночас Микола Капшученко був батьком української актриси та учасниці київського радянського підпілля Раїси Окіпної.

«Коли я тільки почала збирати інформацію та різні документи про родину Капшученків, то шукала, зокрема, інформацію про народження єдиної доньки Миколи Васильовича – Раїси Окіпної. Спочатку написала у чернігівський архів. Але тоді там щодо неї нічого не знайшли. Знову я написала до чернігівського архіву наприкінці 2013 року. І ось вона удача: запис про народження Раїси був знайдений», – розповідає Марина Орленко.

Архівна виписка щодо метричного запису про народження підпільниці Раїси Окіпної
Архівна виписка щодо метричного запису про народження підпільниці Раїси Окіпної

Дослідниці також вдалося ознайомитися зі справою щодо київської розвідувально-диверсійної групи Івана Кудрі, учасницею якої і була Раїса Окіпна. Серед документів вона знайшла і її фото, зроблене у 1942 році в окупованому Києві. На ньому Окіпна у ролі Кармен. Це була її остання оперна партія. У листопаді того ж року її розстріляли гестапівці.

Раїса Окіпна у ролі Кармен, Київ, 1942 рік. Ця роль стала для неї останньою
Раїса Окіпна у ролі Кармен, Київ, 1942 рік. Ця роль стала для неї останньою

«У самій справі про Раїсу Окіпну, на жаль, не так вже й багато інформації. Залишається дуже багато темних плям і незрозумілих моментів», – додає Марина Орленко та зазначає, що пошуки інформації як щодо Раїси Окіпної, так і щодо інших родичів вона буде продовжувати і надалі.

ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ

У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .

До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.

Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG