Доступність посилання

ТОП новини
24 Січень 2019, Київ 03:56

Мовне питання у контексті війни України з Росією: Путін не втрачає надії


Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)

(Рубрика «Точка зору»)

Нещодавно міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс оприлюднив інформацію про те, як Путін на засіданні Ради НАТО – Росія у 2008 році намагався відмовити альянс від співпраці з Україною. «З ким ви співпрацюєте? З Україною? – заявляв російський президент. – Це – не країна, це якесь штучне утворення, помилка в історії».

Ця інформація, сподіваємось, нарешті переконає у хибності їхньої позиції тих, хто досі вважає спробу скасування у Верховній Раді сумнозвісного закону Ківалова-Колесніченка причиною збройного вторгнення Росії в Україну. Навіть у виданій цього року праці історика Лариси Якубової, присвяченій аналізові нинішнього наступу «русского мира» на нашу країну, повторюється трактування відміни антиукраїнського мовного закону як «непродуманого політичного рішення», чия «деструктивна роль виявилась жахливою».

Згідно з такою логікою, ми й після перемоги Майдану мали спокійно спостерігати, як «русский мир», спираючись на закон Ківалова-Колесніченка, активно просувається в мовно-культурний простір країни.

Російсько-українська війна триває, а у нас досі лишаються впливовими публічні рекомендації не чіпати мовного питання, бо воно, мовляв, розколює суспільство. Показовою є, наприклад, позиція Ольги Ваганової, координаторки зв’язків з громадськістю найбільшої медіа-групи України StarLight Media: «Мені здається, сьогодні мовне питання, незалежно від висловленої позиції, породжує емоційну напругу, яка негативно впливає на єдність українського суспільства».

Але ж всі виборчі кампанії засвідчили, що українському суспільству бракує єдності, що ситуація двомовності розклює його, блокує формування спільної громадської думки, спільних суспільних вартостей, спільного ставлення до історичних подій і національних героїв.

Варто навести в цьому зв’язку міркування англійського філософа і політичного економіста Джона Стюарта Мілля: «Серед людей, яким бракує почуття солідарності, особливо якщо вони читають та розмовляють різними мовами, не може існувати і спільна громадська думка, необхідна для діяльності представницького врядування. Впливи, які формують громадську думку, а отже, визначають прийняття політичних рішень, будуть різними в різних частинах країни. В одній частині будуть довіряти зовсім іншій категорії лідерів, ніж в іншій».

Під час акції активістів під стінами Верховної Ради з вимогою до депутатів проголосувати за мовний законопроект №5670-д. Київ, 4 жовтня 2018 року
Під час акції активістів під стінами Верховної Ради з вимогою до депутатів проголосувати за мовний законопроект №5670-д. Київ, 4 жовтня 2018 року

Зволікання з ухваленням закону про державну мову – причина загострення конфліктів на мовному ґрунті

Зволікання з ухваленням у другому читанні закону про державну мову з кожним днем посилює конфліктність у стосунках між українськомовною і російськомовною частинами соціуму. Соціальні мережі сповнені фактів сутичок на мовному ґрунті, що їх провокує відсутність реальної, а не декларативної державної підтримки української мови. Це пов’язано також з активізацією у передвиборчий період діяльності кремлівських агентів.

Дуже важливою акцією на шляху об’єднання суспільства буде надання Україні томосу. Але ще важливіша роль у консолідації соціуму в сучасних цивілізаційних умовах належить національній мові та культурі.

Білборд у місті Дніпрі «Армія! Мова! Віра!», 21 листопада 2018 року
Білборд у місті Дніпрі «Армія! Мова! Віра!», 21 листопада 2018 року

На єдність церкви і мови орієнтовані передвиборчі гасла Петра Порошенка. Але відсутність мовного законодавства і контролю за його виконанням дозволяє багатьом місцевим керівникам і навіть очільникові МВС ігнорувати державну мову. Справу її захисту взяли на себе громадські активісти, і завдяки їхнім зусиллям в мовній ситуації країни відбулась низка позитивних змін.

Водночас, враховуючи потужність «п’ятої колони» та її фінансові спроможності, стає очевидним, що з наближенням виборів напруга боротьби за посилення позицій державної мови з її опонентами зростатиме. Протистояння триватиме доти, доки українська мова не посяде належне їй місце у тих сферах суспільного життя, де її вживання має бути обов’язковою нормою.

Тому заклики «не чіпати мовне питання», бо воно розколює суспільство, – це свідома чи несвідома гра в піддавки з ворогом у його намаганнях продовжити імперську практику «злиття» українців і білорусів у «один народ» з росіянами.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко і президент Росії Володимир Путін (архівне фото)
Президент Білорусі Олександр Лукашенко і президент Росії Володимир Путін (архівне фото)

Імперський проект створення «триєдиного російського народу» та його реалізація в Білорусі

Те, що замовчування мовних проблем у пострадянській країні допомагає імперцям реалізовувати довготривалий проект створення «триєдиного російського народу», до складу якого мають входити, крім росіян, українці і білоруси, демонструє досвід Білорусі, де «довічний» президент ще в 2009 році заборонив «мусолити» мовні питання. Його відповідь на прохання вжити заходів для порятунку білоруської мови від занепаду навів мовознавець Пилип Селігей за офіційним відеодокументом від 30 грудня 2009 року. «Мовні питання в Білорусі розв’язані раз і назавжди. – заявив Олександр Лукашенко. – Ми дуже акуратно пройшли цей етап, дров не наламали. Бо нам, як Україні, не пробачили б цього. Усі три президенти Росії дякували «за те, що ми не створили проблеми з російською мовою, як в інших, не буду називати [яких] державах». Треба менше цю тему мусолити. Як тільки ми починаємо її перетирати, вона дивідендів нікому не принесе».

Як не прикро це визнавати, але на сьогодні один із складників здійснюваного ще в царській Росії проекту створення «триєдиного російського народу», можна вважати майже реалізованим. І, за іронією долі, він добігає завершення уже тоді, коли Білорусь після розпаду Радянського Союзу отримала можливість розвиватися як вільна країна. Сьогодні її залежність від Росії настільки велика, що остання може використати територію наших колишніх «сябрів» як плацдарм для наступу на Україну з півночі.

Віче проти русифікації України з нагоди Дня української писемності та мови. Київ, 9 листопада 2016 року
Віче проти русифікації України з нагоди Дня української писемності та мови. Київ, 9 листопада 2016 року

Заяви Путіна і його пропагандистів у світлі імперського проекту створення «триєдиного російського народу»

Успішність мовно-культурної асиміляції білорусів дає Путіну надію на можливість повної реалізації довготривалого імперського проекту. Це засвідчують і його власні висловлювання про росіян і українців як «один народ», і заяви про Українську державу як «помилку в історії».

Поширення таких формул у російських ЗМІ забезпечують путінські пропагандисти. Для прикладу можна навести такі «одкровення» журналіста Олександра Чаленка, колишнього постійного гостя на телеканалі «Інтер», який у 2014 році втік з України до Москви: «Да, есть украинская мова, украинский алфавит, украинская литература, вышиванки, шаровары, украинская «история», украинские национальные «герои». Есть миллионы людей, которые искренне считают себя «украинцами», но тем не менее никаких «украинцев» в природе не существует, – заявляє Чаленко в інтерв’ю, опублікованому на сайті «Русская идея» 22 квітня 2016 року. – Просто все эти «мовы» и «украинские литературы» существуют автономно от тех людей, которые проживают на территории современной Украины, и никак с ними не соприкасаются. Почему не соприкасаются? Да потому, что примерно 90% граждан Украины являются абсолютно русскими людьми. Никакую «мову», и вообще ничего «украинского» они в своем быту не используют».

Рідкісна аморальність цього колаборанта виявилась і в блюзнірському зловтішанні реаліями знищення українства на території окупованого Донбасу. У цитованому вище інтерв’ю продажний журналіст говорить: «В течение последних двух лет я часто езжу в Донбасс, раз в один-два месяца. И вот, что я заметил – Украина за эти два года исчезла из Донбасса, растворилась. Нет украинской власти, нет украинской мовы (в школе ее еще изучают раз в неделю вроде как язык народов Донбасса, но в случае чего эти уроки исчезнут, и никто о них не вспомнит и не пожалеет)… Вот так же украинство без сожаления исчезнет из жизни «украинцев» Новороссии и Малороссии, когда Украина на этих территориях будет отменена, а они снова войдут в состав России».

Нинішня напруга у протистоянні захисників державної мови із пропагандистами «русского мира» ще раз переконує, що українська мова є складником національної безпеки. Її перемога в цій боротьбі забезпечить збереження державного суверенітету України. В разі ж перемоги російської мови Україна знову повернеться до стану колонії Російської імперії.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

Українська мова завойовує серця і розум відомих спортсменів

Вальс на прощання з «русским миром»​

Українська мова почала домінувати на телебаченні – дослідження «Простору свободи»

Оточення Порошенка і війна з Росією. Яка доля чекає законопроект про державну мову?

Україна і Голодомор. Він і досі триває у вигляді русифікації

Українська красуня біля моря. Одеса стає україномовною

  • 16x9 Image

    Лариса Масенко

    Доктор філологічних наук, академік АН ВШ України. Професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
Loading...
XS
SM
MD
LG