Доступність посилання

ТОП новини
25 Травень 2019, Київ 16:12

Гібридна війна 100 років тому: перемогу більшовиків у війні проти УНР забезпечила агітація


Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Січень 1919 року для України був дуже непростий. Коли 22 січня 1919 року в Києві урочисто проголосили Акт Злуки, то в місті панували не лише піднесено-святкові настрої, а й невизначеність, бентежність і мало не паніка. Адже у цей час до Києва наближалися більшовицькі війська. Набирала обертів друга війна між Українською Народною Республікою та більшовицькою Росією.

Про події сторічної давнини Радіо Свобода спілкувалося з істориком Геннадієм Єфіменком.

Перша війна між радянською Росією та УНР сталася на межі 1917–1918 років. Потім, за допомоги німців, більшовиків вигнали з України. Вони навіть український радянський уряд розпустили за його непотрібністю. Але українські більшовики не змирилися з поразкою – створили в Росії свою більшовицьку партію і готувались до реваншу. Яка була їхня реакція на події в Україні, коли в грудні 1918 року повалили режим гетьмана Скоропадського й до влади прийшла Директорія УНР?

– Більшовики України, а не українські більшовики – так буде правильно.

– Тобто, не за етнічною ознакою більшовики, а за територіальною?

– Саме так. Першою реакцією було створення чогось свого власного тими людьми, які на початку 1918 року так чи інакше брали участь в українському радянському уряді.

Столицею радянської України 28 листопада 1918 року стало тоді ще українське місто Суджа, зараз це Курська область Росії

В КП(б)У було два крила: одне покладалося винятково на Росію, а інше наполягало на тому, що революційна творчість українських мас і без того активна й треба її використовувати, створювати свій український радянський уряд.

Власне, оці другі з дозволу центру утворили уряд у Курську, а столицею нової радянської України 28 листопада 1918 року стало тоді ще українське місто Суджа, зараз це Курська область Росії.

Геннадій Єфіменко
Геннадій Єфіменко

– Вони створили уряд в Курську й одразу переїхали до Суджі?

Уряд було створено у залізничному вагоні у Курську

– Влітку 1918 року в Суджі діяла українська адміністрація, але на час створення уряду вона була вже під більшовицькими військами. А уряд було створено у залізничному вагоні у Курську.

– Як у нас любили залізничні вагони! Директорія УНР у вагоні мандрувала, більшовицький уряд створили у вагоні.

– Більшовицький уряд ще на вокзалі у Таганрозі мешкав навесні 1918 року.

– Новий український радянський уряд виник наприкінці листопада 1918 року. Коли почався збройний конфлікт між більшовиками й українською владою, то уряд УНР звертався до більшовицького Раднаркому, що ваші війська на нас напали. На це з Москві відповідали, що взагалі не втручаються в українські справи, що це конфлікт між українським радянським урядом та Директорією УНР.

Сталін у листі до Леніна писав: діяльність Петлюри нам корисна: він дозволить більшовицьку агітацію й повипускає усіх більшовиків з тюрем, а потім зійде зі сцени

– Це вже було у січні. А до того, коли лише почалося повстання, Сталін у листі до Леніна писав, що діяльність Петлюри нам корисна: він дозволить більшовицьку агітацію й повипускає усіх більшовиків з тюрем, а потім зійде зі сцени. За великим рахунком, так і відбулося. Але попервах, оскільки були контакти із більшовиками до того, українські соціалісти сподівалися, що їм вдасться налагодити рівноправні відносини з Москвою, бо соціально-економічні настанови у них схожі, майже ідентичні, а національне питання для більшовиків не стане перепоною.

– Так ось, коли уряд УНР звернувся до ленінського Раднаркому, мовляв, ваші війська на нас наступають, то з Москви відповідали, що це внутрішньоукраїнський конфлікт.

– На той час великих сил у більшовиків не було. Діяла сформована більшовиками група армій Курського напрямку, яку на початку січня 1919-го назвали Українським фронтом. Основу цієї армії становили повстанські загони, які виникли ще восени 1918 року на прикордонних територіях між Українською Державою і радянською Росією.

Відзначення річниці проголошення Акту Злуки на Софійському майдані в Києві. Січень 1990 рік
Відзначення річниці проголошення Акту Злуки на Софійському майдані в Києві. Січень 1990 рік

– Так вони були українські за складом чи російські?

Дуже велике значення мала агітація: поєднання більшовиками національного й земельного питань

– Повстанці були з території України, а до них додавалися нові сили. Але великих сил для того, щоб захопити Україну виключно за допомоги зброї, не було. Тут дуже велике значення мала агітація: поєднання більшовиками національного й земельного питань. У Росії вже відбувся так званий чорний переділ землі, і це вважалося за приклад для України. А український радянський уряд свідчив, що про жодну ліквідацію української державності не йдеться. В очах багатьох людей – селян, місцевих повстанських загонів – це було поєднання національного і соціального. На з’їзді Української соціал-демократичної партії, який відбувся в січні 1919 року, наполягали на радянській формі правління. Й отаман Зелений, який сидів під Києвом, заявляв, що «ми тут всі більшовики».

Гібридна, інформаційна війна, як ми зараз говоримо – завдяки їй вдалося більшовикам захопити ініціативу

– Це той Зелений, який невдовзі підняв проти більшовиків повстання?

– Він спочатку приєднався, перейшов на бік червоних. А повстав проти них вже навесні.

– Він тоді був не просто отаман Зелений, він був командиром Дніпровської дивізії армії УНР.

– Так. Тобто, серед цих повстанців були такі настрої. Гібридна, інформаційна війна, як ми зараз говоримо – завдяки їй вдалося більшовикам захопити ініціативу.

– Чому так швидко Директорія й уряд УНР втратили ініціативу? Вони здобули перемогу над гетьманом у грудні 1918 року, мали масову підтримку з боку повстанських сил. І раптом ці повстанці від них відвертаються: або відходять десь вбік, або взагалі переходять на бік більшовиків. Чим був зумовлений масовий перехід українських повстанських загонів на бік більшовиків у січні-лютому 1919 року?

Важко було розібратися – де закінчується Директорія по своїм програмовим засадам і діям, і де починаються дії більшовиків

– Нерішучістю, відсутністю чіткої програми, мінливістю думок і платформ. Той же Винниченко, перший голова Директорії, в грудні 1918 року активно відстоював радянську платформу. А коли побачив, що збройна агресія з боку Росії відбувається під радянськими гаслами, то вже у січні 1919-го рішуче громив радянську платформу.

Через оці коливання, намагання домовитись важко було розібратися – де закінчується Директорія по своїм програмовим засадам і діям, і де починаються дії більшовиків. І, до того ж, відсутність єдиного командування.

Полковник армії УНР Петро Болбочан (1883-1919)
Полковник армії УНР Петро Болбочан (1883-1919)

– А чому? Був командувач Лівобережним фронтом полковник Болбочан.

– Ми знаємо, що трапилося з Болбочаном 22 січня 1919 року.

– Його арештували за катастрофічну ситуацію на фронті. Думали, що він якийсь чи то зрадник, чи то заколотник.

– Як пізніше з’ясувалося, насамперед його підозрювали у тому, що він хоче захопити владу. Це дуже послабило УНР.

– Тоді український радянський уряд був контрольований з Москви чи дозволяв собі самостійні дії?

– Він, як не дивно, дозволяв собі самостійні дії, тому що на його чолі стали ті люди, які вважали, що перш за все треба орієнтуватися на революційну активність мас. Мало того, цей уряд ставив питання про кордони. ​

Радянська Росія визнала формальну незалежність радянських Естонії, Латвії, Литви й навіть Білорусі на межі 1918-1919 років, а незалежність радянської України – так і не визнала

Ще до переїзду у Харків, 11 грудня в Суджі на засіданні уряду порушили питання про кордони з радянською Росією. Але кордони можна встановлювати й укладати якийсь договір, коли держава визнана бодай формально незалежною. А так трапилося, що радянська Росія визнала формальну незалежність радянських Естонії, Латвії, Литви й навіть Білорусі на межі 1918-1919 років, а незалежність радянської України – так і не визнала.

– Чому була така вибірковість саме до українців?

Виникла суперечка за Білгородський повіт. Він економічно і культурно тяжів до України

– В Україні були дуже сильні самостійницькі настрої. Побоювалися: якщо визнають формально незалежність, тоді вже Україну не повернути.

Виникла суперечка за Білгородський повіт. Він економічно і культурно тяжів до України. І коли 25 лютого йшлося про кордони між Росією та Україною, то представник Росії Давид Гопнер сказав, що Білгородський повіт, якщо його приєднати до України, то Росія не зможе у майбутньому висувати на нього претензії. Тоді він був, як хлібний центр, дуже важливий для Великоросії й зовсім не важливий для України.

Голова дирекції УНР Симон Петлюра (в центрі), керівник дипломатичної місії УНР у Швейцарії Микола Василько (ліворуч) і працівник дипломатичної місії УНР у Будапешті генерал Василь Сікевич. 1921 рік
Голова дирекції УНР Симон Петлюра (в центрі), керівник дипломатичної місії УНР у Швейцарії Микола Василько (ліворуч) і працівник дипломатичної місії УНР у Будапешті генерал Василь Сікевич. 1921 рік

– Ви кажете, що це першими більшовики України порушили питання про кордон. А для чого вони це робили, якщо не мали ініціативи у цьому питанні?

– У маніфесті від 29 листопада було проголошено, що вся влада в Україні належить Тимчасовому робітничо-селянському уряду України. Але, щоб здійснювати владу, треба мати чим керувати, розуміти кордони. Тривалий час території, які у 1918 році відійшли до Української Держави, більшовики вважали аж до 7 лютого 1919 року територією радянської України: Білгород, Валуйки, Суджа, Грайворон та інші.

– Як у 1919 році відбувався розгляд питання про українсько-російські кордони між більшовиками?

Якраз рівно сто років тому, наприкінці січня 1919 року, тривала дуже запекла суперечка за Білгород і Грайворон

– Російські більшовики видали 12 січня постанову – як розв'язувати питання з територіями. В основу поставили губернський поділ: ті повіти, які до революції відходили до Курська, за їхньою ідеєю, мали й далі бути в Курщині. Тобто, Білгород мав залишитися у складі Курщини. Але формально було сказано: де центр губернії знаходиться, туди й відноситься. Але ж Українська Держава ухвалила рішення, що Білгород відходить до Харківської губернії. Тому українська радянська сторона це сприйняла як підтвердження своїх амбіцій на цю територію. Якраз рівно сто років тому, наприкінці січня 1919 року, тривала дуже запекла суперечка за Білгород і Грайворон.

На 31 січня планувався з’їзд з розв'язання територіального питання, але він не відбувся. Натомість під тиском Кремля 7 лютого 1919 року ухвалили постанову, в якій було прямо сказано, що всі повіти, які до революції були в складі Курської губернії, належать до Росії. Йшлося про відмову від Білгорода, Суджі, Грайворона та інших територій, які відійшли до Української Держави у 1918 році. Остаточно цей поділ затвердили 25 лютого 1919 року.

– Трохи більшовики України пручалися, але все-таки здали східні території?

– Якщо на чолі українського радянського уряду стояв Раковський, який прямо визнавав цей уряд органом ЦК РКП(б), то про що можна говорити. На той час він був дуже великим централістом і мало відрізняв українців від росіян.

– Він взагалі був етнічним болгарином.

– Так, він з Україною познайомився під час переговорів з Українською Державою з травня по жовтень 1918 року. Раковський був головою делегації радянської Росії.

– Тобто, місцеві більшовики не надто пручалися.

Білгородський ревком формулював: «Дивуюся вашій необізнаності. Ви не знаєте, що Бєлгородський повіт давно у складі радянської України?»

– Вони не надто пручалися вже після отримання наказу з Кремля, а доки питання залишалося невирішеним, то вони добряче «відшмагали» Курськ. Бо навіть Білгородський повітовий ревком так цікаво формулював: «Дивуюся вашій необізнаності. Ви не знаєте, що Бєлгородський повіт давно у складі радянської України?». Мовляв, чого ви нам надсилаєте сюди якісь постанови й рішення? І це було наприкінці січня 1919-го, як раз сто років тому.

– Торкнімося воєнних дій. Досі в українській історіографії немає вичерпного пояснення, чому сталася катастрофа на Лівобережній Україні у січні 1919 року? Тоді більшовики, не маючи чисельної переваги, майже не зустрічаючи спротиву, захопили майже все Лівобережжя.

У агітаційній роботі більшовики добре артикулювали, що Директорія буржуазний уряд

– Тому що відбулося поєднання національного й соціального чинників. У своїй агітаційній роботі більшовики дуже добре артикулювали, що німців, а відповідно, поміщиків, привели в Україну саме українські сили, тобто Українська Центральна Рада, й теперішня Директорія –теж буржуазний уряд.

– Тобто, як на початку 1918-го, так і на початку 1919 року, насамперед, перемогли більшовицькі агітатори, а не більшовицькі війська?

– Керівництво УНР тривалий час вважало, що зможе домовитися. Була певна деморалізація. У 1919 році такої збройної окупації, як у 1920 році, не було. Перемогу більшовиків, насамперед, зумовило те, що дуже багато різних отаманів, переходили на бік більшовиків, змінювали прапор.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

100 років гербу України: як тризуб став державним символом

Кубань – це Україна: Київ повертає країні національну пам’ять

Українські державні герби: феномен тризуба

Синьо-жовті стяги над морем. До 100-річчя українського Чорноморського флоту

Україна 1991 року стала продовженням акту про Незалежність УНР – історик Плохій

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG