Доступність посилання

ТОП новини
23 Лютий 2018, Київ 01:30

Бій під Крутами: солдати проголосили нейтралітет, а молодь стала на захист Батьківщини


Інфографіка Українського інституту національної пам’яті

Сто років тому – 29(16) січня 1918 року – відбувся бій під станцією Крути між українськими і російськими радянськими військами. Того ж дня у Києві на заводі «Арсенал» почалося більшовицьке повстання. Про ті події Радіо Свобода розпитувало в історика Віталія Скальського.

– Наскільки відомо, на той час гарнізон Києва налічував понад 10 тисяч солдатів. Чому ж за таких умов захищати Київ відправили юнкерів та студентський добровольчий батальйон?

Студенти питали: чому ви покинули фронт? А юнкера питали: чому ви тут сидите?

– Я би сказав трохи інакше – основа українського війська уже стояла на фронті. Київська військова юнацька школа на Чернігівському напрямку була ще з початку грудня. Цей напрямок не був основним на тих боях, основним був Харківський – південна лінія. Відповідно, військове керівництво України основні сили відправило туди, а на північ – менш досвідчених, слабших юнаків. От вони там від початку грудня стояли, час від часу були якісь сутички із більшовиками. Хлопці вже другий місяць сиділи там у польових умовах, втомлені й знесилені. Частина з них лишилася оборонятися, а частина поїхала до Києва. Вони прийшли до військового міністра – там їм сказали, що основні сили на полтавському напрямку і допомогти нічим. Повернулися у свої казарми, а там вже сидить Студентський курінь. Почалася розмова. Студенти питали: чому ви покинули фронт? А юнкера питали: чому ви тут сидите?

– Тобто юнкера-курсанти загітували студентський добробат поїхати боронити країну?

– Не те, щоб загітували, але підбили – й тим незручно було відступати.

– Але давайте повернімося до першого питання: чому солдати київського гарнізону не їхали на фронт?

– По-перше, це був четвертий рік війни – тривала Перша cвітова. Хлопці, які були на фронті, вже не хотіли воювати. Вони хотіли додому, до землі. По-друге, на той момент більшовики не виглядали «чортом з рогами». Це була одна з політичних партій, яка десь там далеко прийшла до влади, пред’являє вимоги до наших. Це була далека політика, яка мало кого цікавила.

А більшовики провели доволі активну та вдалу пропаганду серед військ. Вони казали, щоб хлопці їхали додому, бо там ділять землю. Зрозуміло, що ті полки лишалися нейтральними, бо їхній основний зміст – сидіння у казармі. Вони не хотіли йти проти когось, давалася взнаки втома, незацікавленість у політиці.

– А чому вони не реагували на заклики з боку Центральної Ради й військового міністерства, що «Україна в небезпеці»? Чому ця пропаганда не працювала?

Межа 1917-1918 років: в армії уже ніхто нікого не слухає. Більшовики та попередня влада довели її до такого стану, що армії фактично не існувало. Це були вже просто озброєні ватаги, які обрали собі гарні назви

– У ці полки не завжди йшли люди із високою національною свідомістю. Досить часто такі полки були місцем схову від бойових дій на фронті. Тому що українізований полк міг встати й заявити, що він не поїде на фронт, і керівництво розводило руками.

Ще й треба розуміти, що це межа 1917-1918 років: в армії уже ніхто нікого не слухає. Більшовики та попередня влада довели її до такого стану, що армії фактично не існувало. Це були вже просто озброєні ватаги, які обрали собі гарні назви.

– Давайте трохи зупинимося на бою під Крутами. Яке було співвідношення сил, перебіг бою та його наслідки?

Ми думаємо, що бій під Крутами – це щось унікальне, надзвичайно важливе, але це помилково

– Навколо того бою у нас занадто багато міфів і нашарувань. Ми думаємо, що бій під Крутами – це щось унікальне, надзвичайно важливе, але це помилково.

Тодішня війна з більшовиками – це війна на рейках, ешелонна війна – боротьба за кожну станцію. Так сталося, що саме під станцією Крути в полон потрапив студентський загін приблизно з тридцяти молодих людей. Їх розстріляли. Серед них опинилися ті, про кого знали в Києві. Наприклад, Володимир Шульгін – молодший брат міністра закордонних справ Олександра Шульгіна. На інших станціях можливо теж потрапляли до полону й гинули, але вони були з простіших родин.

Історик Віталій Скальський
Історик Віталій Скальський

– Цей бій був більший за інші чи менший?

Є поширеною думка, ніби бій під Крутами зупинив на чотири дні просування більшовиків. Насправді ж – зупинив на день, поки тривав бій

– Приблизно такий, як інші. Є поширеною думка, ніби бій під Крутами зупинив на чотири дні просування більшовиків. Насправді ж – зупинив на день, поки тривав бій. Вони ламали колію, але це відбувалося практично після кожного бою.

– Чому тоді саме бій під Крутами увійшов в українську історію і став такою символічною подією?

Дуже велике символічне значення мав похорон крутянців 19 березня 1918 року, тому що в цей день знімали з будинку Центральної Ради російський герб – двоголового орла

– Через тих, хто там загинув. Пам’ять про Володимира Шульгіна та інших відомих молодих людей була принесена у Київ. Тому це закарбувалося. А потім його та інші родини виїхали в еміграцію, і цей символ загиблих дітей під Крутами винесли на еміграцію. Він вже став символом жертовної боротьби.

Дуже велике символічне значення мав похорон крутянців 19 березня 1918 року, тому що в цей день знімали з будинку Центральної Ради російський герб – двоголового орла.

На похоронах було присутнє вище державне керівництво, зокрема, Грушевський. Вони виголошували шикарні сильні промови. Цим було закладено підвалини міфу-символу.

Фото, яке вважають за світлину перепоховання загиблих під Крутами студентів
Фото, яке вважають за світлину перепоховання загиблих під Крутами студентів

– У той час, як був бій під Крутами, Петлюра з гайдамаками відступав з Полтавського напрямку. Вони вирішили не зволікати й повертатися до Києва, тому що там вже почалося більшовицьке повстання. Зазначу, що було кілька осередків повстання: головний – на заводі «Арсенал», а також на Подолі й на Солом’янці, де були залізничні майстерні. З цих трьох напрямків вели наступ на центр Києва. В якийсь момент склалася ситуація, що у центрі не було українських військ…

– Тут важко проводити лінії фронту у Києві. Ми навіть не можемо говорити, що «Арсенал» був суто більшовицьким осередком. Тому що там, крім Червоної гвардії, також діяв загін Вільного козацтва. У Києві існувало 18 загонів Вільного козацтва – ледь не на кожному промисловому підприємстві був свій. І більшовики так само мали свої загони, тож спорадично виникали сутички – то там, то там.

«Арсенал» закрили перед Різдвом. Цим скористалася українська влада й вивезла звідти зброю

«Арсенал» закрили перед Різдвом. Цим скористалася українська влада й вивезла звідти зброю. Крім того, у ніч із 5 на 6 січня за старим стилем – на Водохреща – очільник київського вільного козацтва Ковенко став комендантом міста. Він закрив газету «Пролетарська думка», арештував кількадесят більшовиків і навіть кількох членів Центральної Ради прямо на засіданні. Грушевський протестував, але це не допомогло. Тоді військовий міністр Порш перехопив телеграму Троцького з Бреста до Москви, що готується повстання: мовляв, лівих есерів у Центральній Раді підкупили, тож скоро більшовики візьмуть владу у Києві. На цій підставі заарештували кількох членів Центральної Ради.

Слухач: Мені пощастило колись знати одного вояка під Крутами, тоді молодого студента, який потім став відомим вченим-ботаніком – Андрія Лазаренка. Це була дуже шанована у Львові людина. Як ви думаєте, чому зараз так слабенько відзначається століття української державності та, зокрема, бою під Крутами?

Не так важливо, як держава відзначає. Значно важливіше, як відзначає суспільство

– Я напевно піду проти тренду і скажу, що мені подобається, як українське суспільство відзначає це сторіччя, особливо якщо порівняти з попередніми річницями. Не так важливо, як держава відзначає. Значно важливіше, як відзначає суспільство.

Зараз бачимо чимало громадських ініціатив, різноманітних майданчиків, де щось відбувається.

– Бої у центрі Києва не були чітко контрольовані?

– Так. Озброєні загони бігали містом і чітко сказати політичну орієнтацію того чи іншого загону важко.

– А що робили солдати полків? У Києві стояв багатотисячний гарнізон, чим вони займалися?

– Хтось сидів у казармі та очікував – хто ж переможе. Хтось робив свої пропозиції Центральній Раді чи більшовикам.

– Невдовзі до Києва підійшли українські сили, які обороняли Лівобережжя. Це дозволило придушити більшовицьке повстання. Але в цей час до міста підійшли російські більшовицькі війська. Під час боїв за Київ у складі військ, які воювали за УНР, було щонайменше два загони з російських офіцерів. А з іншого боку – серед суто російських підрозділів воювали загони українського Червоного козацтва. Наскільки була вагома ця частка російських добровольців з українського боку та українська – з більшовицького боку?

Фактично, усі, хто воював на боці України, були добровольцями. Й абсолютна більшість із них були колишніми вояками російської імператорської армії

– У тих умовах складно сказати, що це російські добровольці у складі української армії. Українська армія тільки утворювалася. Фактично, усі, хто воював на боці України, були добровольцями. Й абсолютна більшість із них були колишніми вояками російської імператорської армії. Як вони себе ідентифікували? – дуже складне питання, на нього практично немає відповіді. Цього навіть не відновити по спогадах. Мені здається, що той, хто був щирим українцем, йшов за Україну. Але також були й ті, хто бачив у більшовиках своїх ворогів.

– Ті війська, які привів до Києва підполковник Муравйов – між іншим, не більшовик, а лівий есер – не були аж надто численними. Їх було заледве десять тисяч. Скільки серед них було українських Червоних козаків?

– Червоні козаки були створені на противагу Вільному козацтву. Більшовики бачили, що Вільні козаки мають авторитет в українському суспільстві, тож на протиставлення створили червоних. Точно оцінити їхню кількість ми поки що не можемо.

​НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Бій під Крутами. Хронологія за спогадами учасників битви

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
Loading...
XS
SM
MD
LG