Доступність посилання

ТОП новини
20 Жовтень 2019, Київ 06:01

Ми перетворили Інститутську на величезну тривимірну модель – автори Aftermath VR: Euromaidan


Відвідувач переглядає проект у VR-окулярах під час презентації

Aftermath VR: Euromaidan: це віртуальна реальність, що повертає вас у день розстрілів на Інститутській. Штучний Київ ранку 20 лютого 2014 року – робота команди New Cave Media, київської студії імерсивного сторітелінгу. Прем'єра проекту відбулась минулого тижня на фестивалі документального кіно про права людини Docudays, там кожен в окулярах віртуальної реальності міг спробувати пройти легендарною вулицю. Що це: удар по фейках пропаганди, шок для людини чи... гра про трагедію? Насправді, історія Aftermath VR: Euromaidan виходить далеко за день розстрілу Євромайдану – це енциклопедія останніх 5 років життя України. Чому? У розмові з фотожурналістом, співзасновником New Cave Media Олексієм Фурманом.

– Я читала, що це перший в історії документальний VR-проект, у якому показана настільки велика площа. А в чому складність?

– Я думаю, треба почати для читачів із того, чим відрізняється 360 і VR. Багато людей вважають, що 360 – це VR. 360-відео – це сферичне відео, його можна дивитися на телефоні чи комп'ютері, можна дивитися у VR-окулярах, але це відео, хоча воно трошки об'ємне за рахунок стереоскопічного зображення. Але, як би там не було, ти як глядач не можеш рухатися, бо воно є пласким. Якщо камера зараз стоїть між мною і тобою – ми не зможемо бачити, що відбувається під столом, тому що камера це не зафіксувала. Так само як, якщо ти робиш фотографію якогось місця, на фотографії немає тебе – лінза розвернута в інший бік від тебе.

Олексій Фурман під час презентації проекту
Олексій Фурман під час презентації проекту

Якщо ти ідеш повз стіл, то можеш присісти й зазирнути під нього

​Справжній VR, жартома ми його називаємо «дорослий» – це VR, який заснований на тривимірних моделях. Ти, глядач, опиняєшся у тривимірному середовищі. Якщо ти ідеш повз стіл, то можеш в окулярах присісти й зазирнути під стіл, можеш його побачити з будь-якого боку, під будь-яким кутом.

Тривимірні моделі можна робити з нуля, як роблять комп'ютерні ігри, наприклад, про майбутнє – адже не можна десь взяти реальні фотографії й перетворити їх на тривимірні моделі. А є така технологія, яку використовують в архітектурі й розробці комп'ютерних ігор, і називається вона «фотограмметрія»: за допомогою дзеркальних камер, дронів робиться багато фотографій реально існуючих об'єктів, і потім вони за допомогою програм перетворюються на документальні тривимірні моделі. Тобто ми знімаємо 100-200 фотографій бочки на Майдані, потім обробляємо ці фотографії, вставляємо їх у програмне забезпечення, й за 3, 5, 7 годин маємо документальну тривимірну модель саме цієї бочки. Це не просто бочка, яка схожа на бочку з Майдану – це реальна бочка, частина колекції Національного музею Революції гідності.

Саме таким чином, базуючись на фотограмметрії, ми знімали центр Києва – Інститутську й усе, що навколо. Це сотні тисяч фотографій. Ми перетворили це на величезну документальну тривимірну модель.

Так, фотограметрію уже використовують у VR storytelling: The Guardian, наприклад, робив історію Six by Nine, тобто 6х9 – це історія камери, в якій ти наодинці перебуваєш протягом тривалого часу, але уяви собі у порівнянні: що таке розмір такої маленької камери, й що таке розмір величезної вулиці!

Віртуальна Інститутська (кадри з промо)
Віртуальна Інститутська (кадри з промо)

– Тобто, якщо ти хочеш перемістити об'єкт у віртуальну реальність, маєш весь його обфотографувати, якщо ж ні – просто вилучити його з простору?

– Частину об'єктів ми мали створити з нуля, бо фотограмметрія не всі об'єкти може з'їсти, так би мовити. Об'єкти зі скла або з відбиваючих поверхонь, або пішохідний міст – з них просто неможливо зробити тривимірні моделі за допомогою цієї технології. Тому ми робили багато фотографій, а далі наші художники з нуля створювали їх, але усе одно використовуючи реальні фотографії різних текстур.

Вони ідуть саме цією, реальною, Інститутською

Що я усім цим хочу сказати: ми хотіли, аби наші глядачі пройшли не просто вулицею, яка схожа на Інститутську. Вони ідуть саме цією, реальною, Інститутською, і досягається це за рахунок того, що за великим рахунком наші глядачі ідуть по всесвіту, світу, карті, як кажуть у світі розробки ігор, створеній із сотні реальних фотографій вулиці.

Учасники протесту укріплюють барикаду на Інститутській 20 лютого 2014 року
Учасники протесту укріплюють барикаду на Інститутській 20 лютого 2014 року

– Як ви бачите головну документальну мету цього проекту? Адже Майдан – саме той епізод, щодо якого розпочалась перша велика пропагандистська кампанія Росії, яка потім продовжилась уже в анексії Криму і у війні на Донбасі. Що з цим можна зробити?

Ми цим проектом намагаємося максимально точно, документально, майже похвилинно показати, що сталося 20 лютого

– Це була для нас одна з головних причин (їх дві) чому ми взялися за цей проект. По-перше, тому що це настільки важливий день в історії сучасної України, точка неповернення, кульмінаційний день історії Майдану, і кульмінаційний день в історії сучасної України. Друга причина – наскільки багато міфів було створено про Революцію гідності, зокрема, про цей ранок, російською пропагандою. Це й американські снайпери, це міф про «спиляні дерева».

Ми цим проектом намагаємося максимально точно, документально, достовірно, майже похвилинно показати, розказати, що сталося на Інститутській зранку 20 лютого. Ти ідеш і бачиш архівні фотографії й відео, які для тебе мають набагато більший сенс, тому що ти їх можеш порівняти з цією справжньою, тривимірною моделлю. Слухаєш розповіді очевидців, які справді там були, це був один із головних критеріїв відбору героїв – те, де саме на Інститутській всі наші герої були зранку 20 лютого.

Ми хотіли б, аби якомога більше українців, людей з-за кордону і росіян також могли розібратися в тому, що сталося – що не було, наприклад, снайперів на готелі «Україна».

Постріли з боку силовиків на Інститутській, 20 лютого 2014 року
Постріли з боку силовиків на Інститутській, 20 лютого 2014 року

– А може хтось створити альтернативну, брехливу віртуальну історію, щоб довести фейки, які ти спростовуєш?

– Теоретично – все можливо. Але їм буде дуже складно створювати таку альтернативну версію, тому що їм не буде чим її підкріпити. Розумієш, там усе, що ти бачиш...

– Скільки у вас документального матеріалу, якщо його можна виміряти?

– Я думаю, точно під 500 архівних фотографій та відео, складно виміряти. Загалом від 15 до 20 фотографів-відеографів та ЗМІ надали нам свої зйомки з Інститутської, за що ми всім дуже вдячні, це і Радіо Свобода також. Водночас, я маю сказати, що цей проект – це не хроніка того, що сталося. Щодо хроніки є дуже хороша робота, але це ближче до адвокатської діяльності – робота Talionis Group, які зробили відеосинхронізацію з усіх фото, відеоматеріалів, які були були зняті 20-го, потім вони зробили 18 лютого також. Ми послуговувалися їхньою роботою дуже сильно.

Учасник Майдану показує кулю, випущену у бік протестувальників вранці 20 лютого на Інститутській
Учасник Майдану показує кулю, випущену у бік протестувальників вранці 20 лютого на Інститутській

– Були якісь матеріали, які для тебе були новими, хоча ти також бачив Майдан з якоїсь своєї точки, але не уявляв, що відбувається у цей час в інших?

Просто залишили камеру, і вона зафіксувала розстріл біля верхнього метро «Хрещатик»

– Так, звісно. Було декілька зйомок, переважно закордонних телеканалів, коли вони просто, наприклад, ставили в готелі «Україна» камеру, яка знімала сторону урядового кварталу, просто залишили камеру, і вона повністю зафіксувала розстріл біля верхнього метро «Хрещатик». Цей матеріал можна знайти на ютубі «Українського тижня». Це дуже хороше й важливе відео.

Фотограф Ігор Гуденко постійно був на передовій. Спочатку він знімав з оглядової «Глобуса», потім спустився і весь час, поки тривав розстріл біля верхнього «Хрещатика», він знімав, ховаючись за сітілайти. Це дуже важливий для історії матеріал.

– Які реакції людей ти бачив серед української аудиторії, західної?

VR – така штука: ти віриш у середовище, в якому перебуваєш

– Коли ми робили проект, розраховували, що реакція буде переважно раціональною – умовно кажучи, дякую, що допомогли розібратися в географії протесту. Але VR – така штука, що ти настільки віриш у те середовище, в якому перебуваєш, що ми почули дуже багато емоційних фідбеків. Люди згадують свій час на Євромайдані. Де вони були, що бачили. Я думаю, це вкрай важливо – не забувати досвід, через який ми пройшли.

Майданівці взбираються на схил під Жовтневим палацом
Майданівці взбираються на схил під Жовтневим палацом

Ми бачили багато фотографій з Арабської весни, але не уявляємо собі реальну площу

Серед закордонних відгуків почули те, що й хотіли почути: що до того вони бачили багато пласких фотографій, стежили за висвітленням, але не уявляли собі це в просторі. Людині, дійсно, складно уявити собі щось у просторі. Ми з тобою точно бачили багато фотографій з Арабської весни, але скільки б фотографій ми не подивилися, ми не уявляємо собі реальну площу, не розуміємо: вона завбільшки з площу у Харкові? Києві? Меншому місті?

Команда проекту після презентації

Пласкими фотографіями дуже легко маніпулювати, і це те, що зробила російська пропаганда, сказавши, що людей розстрілювали снайпери з готелю «Україна», що є неправдою.

– Київ як Київ і як місце протесту у той час чітко розмежовувались, хоча, якщо дивитися на відео, можна подумати, що місто в хаосі.

– 50 людей загинули на вулиці і трошечки поряд з нею за три години. На одній вулиці. І я впевнений, що поки на Інститутській відбувався розстріл, на Бесарабці продовжували працювати заклади громадського харчування. Дійсно, те, що можна було почути в західних і російських ЗМІ, що Київ у вогні – але насправді Оболонь не була у вогні, і Харківський масив не був у вогні. Протистояння відбувалося в центрі Києва, а 20 лютого все найважливіше сталося на 350 метрах.

Інститутська у ранок 20 лютого. Фото Олексія Фурмана
Інститутська у ранок 20 лютого. Фото Олексія Фурмана

– Ти ще сприймаєш ці матеріали емоційно, чи та кількість документальних кадрів, яка пройшла перед очима, привела тебе до сприйняття цього уже як географії, геометрії, просто фактажу?

– Мені було дуже складно напочатку – я оминав Інститутську, бо теж був під час розстрілу 20-го там, із 2014-го по 17-й рік намагався не ходити там. І проект мені, в принципі, допоміг впоратися з персональною емоційною травмою, бо тепер, опиняючись на вулиці, я думаю тільки про проект. Тут незавершена частина, тут можна було б використати іншу архівну фотографію. Але не знаю, як можна не сприймати ці матеріали емоційно навіть з плином часу. На самій вулиці, правда, стало легше.

– Де дивитися проект?

– Можна було подивитися на Docudays, це була прем'єра повної версії в Україні. Проект можна подивитися безкоштовно у будь-який час у «Планеті кіно» в просторі «Планета VR», також ми будемо демонструвати його на кінофестивалях за кордоном. І, врешті, проект стане доступний для безкоштовного завантаження для всіх, у кого є маска віртуальної реальності. Ну і також проект стане частиною постійної експозиції Музею Майдану, коли він буде побудований на Інститутській.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG