Доступність посилання

ТОП новини
17 Серпень 2019, Київ 13:30

Війна з Росією і вибори-2019. Має бути тотальна концентрація всіх сил нації


Президент України Петро Порошенко на полігоні в Житомирській області, 21 листопада 2018 року

(Рубрика «Точка зору»)

Нинішня президентська виборча кампанія в Україні змушує згадати деякі давно відомі речі. Зокрема про доцільність проведення будь-яких виборів у воєнний час, коли ризики для воюючої держави є гранично небезпечними. Ось чому така давня й авторитетна демократія як Велика Британія під час Другої світової війни у Європі виборів собі не дозволяла. Адже війна – це завжди зубожіння мас, страждання мільйонів людей, це піт, кров і сльози, про які казав Вінстон Черчилль своєму народові, закликаючи його боронити свою країну «в повітрі, на морі й на суходолі». Всі ці воєнні поневіряння можуть спровокувати доведених до відчаю людей (за наявності неминучих помилок влади) проголосувати де-факто проти своєї держави, завдати їй удару в спину, без усякого злого наміру, виключно через вибух емоцій.

Чому Петро Порошенко, не оголосивши ще у 2014 році воєнний стан, вирішив проводити президентські вибори в країні, де частина територій окупована ворогом, де є величезний вплив ворожої пропаганди, а державні інститути засмічені агентурою агресора, сказати важко. Може, хотів похизуватися своїм демократизмом перед західними партнерами? Чи не надмірно високою виявитися ціна цього? Доля держави важливіша за будь-які репутаційні прагнення першої особи…

Здається, чинна влада України не зрозуміла, що таке війна. Це тотальна концентрація всіх сил нації. З війною не можна грати й жартувати, нею не можна опікуватися в перервах між іншими справами, їй не можна приділяти лише часткову увагу. Якщо хочеш виграти війну, то її вимогам має бути підпорядковане геть усе. Будь-які дії мають сприйматися під кутом зору того, як вони вплинуть на міцність фронту та тилу.

Неоголошення воєнного стану в Україні в 2014 році (хоча цього вимагав Закон про оборону, і всі формальні та фактичні підстави для цього були) спровокувало цілий ланцюг шкідливих для країни подій, коли держава, що воює, живе в режимі мирного часу. Україна дозволила собі легковажність і недисциплінованість – від «топового» чиновника до найменшого клерка, абстрагувавшись від війни. А це неминуче означає, що мільйони людей формують свою електоральну поведінку за стандартами мирного, а не воєнного часу, знімаючи з себе відповідальність за наслідки.

Війну не можна виграти кулуарно. Справедливо зазначив екс-дипломат Олександр Хара: «Ніколи в історії дипломати не вигравали воєн». Він також вважає, що в Україні не можна проводити референдум про вступ до НАТО через тотальне втручання Росії. А вибори можна? Чи тут втручання менш тотальне? Наївні розрахунки «не загострювати стосунки» з агресором повністю дезорієнтують людей, не даючи їм справжньої уяви про об’єктивне становище. Це дезорієнтує і верхівку суспільства, програмуючи її численні помилки.

Зокрема, до фундаментальних помилок належить, як висловився народний депутат і ветеран АТО Ігор Лапін, «прагнення влади зберегти демократичні цінності під час війни без будь-яких обмежень». Хоча це неможливо за визначенням. Бо за таких неадекватних дій демократичні цінності не зберігаються, а на практиці втрачаються.

Варто додати, що навіть у мирний час голосування можуть розколювати країни, шкодячи їх єдності й згуртованості, досить поглянути на епопею «Брекзиту» в Британії. Але те ж саме в період війни з соціальної неприємності перетворюється над смертельну небезпеку. Було зрозуміло, що за будь-якого результату цих виборів Україна вийде з них менш сильною, менш консолідованою і менш єдиною. Чи варто було йти на такий небезпечний крок?

Краматорськ, 10 лютого 2015 року. Внаслідок ракетного обстрілу міста з боку російських гібридних сил тоді загинули 15 людей і 15 були поранені
Краматорськ, 10 лютого 2015 року. Внаслідок ракетного обстрілу міста з боку російських гібридних сил тоді загинули 15 людей і 15 були поранені

Дещо про забуття

Президент Порошенко робив геть усе, щоб війна не дошкуляла українцям, не створювала їм дискомфорт. З позицій обивателя це чудово, проте має також другу сторону. Навіявши українцям «золотий сон», чинна влада сприяла морально-політичній демобілізації українського народу. Війну в свідомості громадян локалізували десь там далеко на сході. Однак країна не може воювати, та ще й з таким супротивником, як Росія, лише двома своїми областями. Мільйони українців під впливом дій влади дійшли висновку, що війна їх не стосується, що це якась суто периферійна подія. Хоча насправді війну ведуть проти цілої України, а не окремого її регіону. Ця морально-політична демобілізація «вистрелила» під час президентської виборчої кампанії-2019. Якби нація була відмобілізована, то навряд чи з’явився б політично-психологічний «феномен Зеленського» і навряд чи мільйони громадян дозволили б собі голосувати «по приколу»…

Знаний письменник Андрій Любка доволі точно висловився з цього приводу: «А знаєте, хто винен у тому, що український народ настільки розслабився й забув про війну? Винен у цьому президент України Петро Олексійович Порошенко. Просто через те, що за п’ять років на посаді він зміг забезпечити стабільне і спокійне життя в Україні, витіснивши війну на лінію розмежування на Донбасі, а захист країни доручивши створеній майже з нуля професійній армії… Йому це вдалося настільки добре, що український народ просто забув про реальну війну. Тому й розважається, як заслинена дитина, що задля цікавості витягує чеку з гранати».

Верховний головнокомандувач ЗСУ, президент України Петро Порошенко під час передачі сучасного озброєння Збройним силам України. Васильків (Київська область), 1 грудня 2018 року
Верховний головнокомандувач ЗСУ, президент України Петро Порошенко під час передачі сучасного озброєння Збройним силам України. Васильків (Київська область), 1 грудня 2018 року

На жаль, Порошенко зробив війну з Росією майже виключною справою Міністерства оборони, Генерального штабу, СБУ і Служби зовнішньої розвідки (відтіснивши геть навіть волонтерські організації, які реально допомагали фронту), а така війна має бути справою загальнонаціональною, війною українців, усіх і кожного. Тільки тоді буде шанс на перемогу.

Деякі інші чинники…

Були й інші чинники, які сприяли формуванню політично безтурботної психології багатьох українців. Це насамперед демонстративне престижне надспоживання верхівки суспільства, насамперед представників влади. Коли йде війна, в цивілізованих країнах влада всіляко демонструє скромність і матеріальне самообмеження, єдність у стражданнях з усім народом. У Другу світову Віндзорська династія брала активну участь в усіх патріотичних заходах Британії, нинішня королева Єлизавета ІІ (тоді вона була юною дівчиною) вступила на військову службу, британська еліта відмовилася від багатьох своїх звичок до розкошів.

Лідер опору нацизму Вінстон Черчилль не їздив відпочивати на екзотичні острови (яких у складі Британської імперії було безліч), він працював під німецькими бомбами в Лондоні. І лише інколи вирушав на крейсері в Атлантичній океан, де на американському крейсері його зустрічав президент США Рузвельт, і вони вели міждержавні переговори. А тут під час війни верховний головнокомандувач України вирушає відпочивати на острови в Індійському океані… Чи зрозумів він бодай зараз, якого страшного удару завдав цим по оборонній свідомості українців? Мільйони людей подумали: якщо Верховний може так учиняти, значить ніякої справжньої війни немає, це бутафорія, яка потрібна лише олігархам, значить і ми маємо право не зважати на цю «дивну» війну. І це також «вистрілило» на виборах… Як і непристойні розкоші, як і показова побутова нескромність керівного складу України. Під час війни має бути важко всім, а не лише тим, хто внизу.

Отож у підсумку маємо не фантасмагоричні дива, а закономірні наслідки діянь поки що ще чинної влади.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)

  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG