Доступність посилання

ТОП новини
14 листопада 2019, Київ 02:59

Протистояння із Росією. Чи створять Україна і Білорусь єдиний фронт проти «Газпрому»?


Володимир Зеленський і Олександр Лукашенко у Житомирі, 4 жовтня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Київ і Мінськ можуть створити ситуативний союз, погодивши переговорні позиції, щоб домогтися кращих умов газових контрактів від Москви.

Коротко:

  • Переговори між Україною, Росією і Євросоюзом про новий контракт на транзит російського газу до ЄС закінчилися безрезультатно
  • Москва вимагає, щоб Київ відмовився від судових позовів на адресу «Газпрому»
  • Білорусь має проблеми з укладенням нового довгострокового контракту на поставки російського газу
  • Мінськ і Київ можуть створити ситуативний союз, погодивши переговорні позиції, щоб домогтися від Москви кращих умов для газових контрактів

У понеділок у Брюсселі безрезультатно закінчилися тристоронні газові переговори між Україною, Росією і Євросоюзом про новий довгостроковий контракт на транзит російського газу через Україну.

Прес-секретар президента Росії Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив у вівторок, що для досягнення домовленостей щодо транзиту газу Україна повинна «вилучити з порядку денного судові претензії». При цьому попередній контракт, який діє зараз, закінчується цього року.

У вівторок виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко заявив про підготовку нового позову до російського «Газпрому». «НАК «Нафтогаз України» 1 листопада планує надіслати російському «Газпрому» позовні вимоги на суму 11 мільярдів доларів як виплату компенсації за можливе припинення транзиту газу територією України», – написав Вітренко у фейсбуці.

Де інтереси Білорусі в газовому конфлікті Росії й України?

Що означає цей конфлікт для Білорусі? Якщо Москва і Київ не домовляться, то транзит російського газу через Україну буде припинений: немає контракту – немає транзиту. «Північний потік-2» і «Південний потік» поки що недобудовані, «Північний потік-1» функціонує, але його пропускна здатність не дозволяє перенаправити через нього весь обсяг газу, який зараз іде через Україну. В цьому і суть суперечки. Мала б Росія альтернативні канали постачання газу, які би повністю контролювала – вона б навіть не висувала ультиматумів, а просто припинила б транзит через Україну. Тепер вона не має можливості цього зробити.

Точніше, не має можливості зробити повністю. Але певна альтернатива є – це білоруський транзит. Ця альтернатива для Москви тим цікавіша, що труба, яка пролягає через Білорусь – не білоруська, а російська. Магістральний газогін «Ямал-Європа» від початку будували як російську власність, «Белтрансгаз» продали Росії в нульові роки. Однак труба хоча й російська, але проходить вона по білоруській території. Суверенній.

Це означає, що і за транзит треба платити, і повного, стовідсоткового контролю над трубою в Росії все ж немає. Що – в свою чергу – є козирями для білоруської сторони.

А козирі Мінську зараз потрібні, як ніколи. Інтеграційна боротьба, російський «примус до інтеграції» відбувається в багатьох сферах. Але одна з них – це як раз газова.

В України довгостроковий контракт із «Газпромом» закінчується цього року. Але і в Білорусі теж. І Москва не поспішає його підписувати з Мінськом. Із ним ультиматум формулюється, можливо, менш брутально, ніж із Києвом, але також жорстко. Або Білорусь інтегрується з Росією якомога глибше, або... Якою буде ціна в разі цього «або», не розголошується, але виглядає, що буде вищою, ніж досі. Або принаймні не настільки низькою, як цього хотілося б білоруській стороні.

Білорусь, Україна в «дилемі в’язня»

Але те, що Київ і Мінськ одночасно потрапили в однаково складну ситуацію у відносинах із «Газпромом», відкриває для них можливість спільних дій. Якщо Росія не отримає можливості перекачувати істотно більші обсяги газу через Білорусь, вона буде змушена піти на поступки Україні, інакше їй просто не буде куди подіти гігантські обсяги газу, які вона зараз перекачує через Україну. Це величезні втрати і глибока енергетична криза в Євросоюзі. У чому Росія насправді зовсім не зацікавлена.

Не те щоб Білорусь була тут ключовою ланкою, але координація переговорної політики між Києвом і Мінськом могла би поліпшити результат переговорів для обох.

Інша справа, що в минулому така координація ніколи не виходила. У минулому щоразу, коли в Росії була енергетична «війна» з Україною, Білорусь грала роль альтернативи українському транзиту, даючи Москві можливість затиснути Україну ще сильніше. Як, до речі, і навпаки. Якщо Москва тиснула на Мінськ, то Україна не намагалася тримати єдиний фронт із Білоруссю. В результаті – у виграші опинялася Москва.

Це як у відомій «дилемі в’язня» з теорії ігор: є стратегія, яка дає виграш обом гравцям, але є велика спокуса не кооперуватися з партнером, а «кинути» його, отримавши односторонній виграш.

Шанси ситуативного союзу

Існує велика ймовірність, що і цього разу станеться щось подібне. І тому, що так було раніше, і тому, що особливої довіри між Мінськом і Києвом немає, і тому, що координація переговорних тактик між Білоруссю і Україною, їхній – нехай і ситуативний – союз може розлютити Москву не тільки з економічних, а й із політичних причин.

Але чинник, який сприяє появі зараз такого союзу – це синхронність криз, те, що Росія тисне і на Білорусь, і на Україну. І тут немає значення, у кого який геополітичний курс і хто демократія, а хто диктатура. Назустріч одна одній країни штовхають національні інтереси.

Юрій Дракахруст – оглядач Білоруської редакції Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Юрій Дракахруст

    Народився в 1960 році в Хабаровську (Росія). У 1964-му з батьками переїхав до Мінська. Закінчив механіко-математичний факультет Білоруського державного університету. У 1986 захистив кандидатську дисертацію по алгебраїчних теорії чисел. Працював в Інституті математики АН Білорусі (1982–1991), академічному Інституті економіки (1991–1994), в Незалежному інституті соціально-економічних і політичних досліджень (1992–2000). Виступав із статтями в білоруській пресі. У 1990–1991 роках – секретар управи Білоруського народного фронту «Відродження». На Радіо Свобода з 1991 року, з 1996-го – співробітник Білоруського служби в Празі. Ведучий аналітичної програми «Празький акцент» на Радіо Свобода. Автор книг «Акценти Свободи» (2009) і «Сім худих років» (2014 рік). Із 2015-го регулярно публікується на порталі TUT.BY. Лауреат премії Білоруського асоціації журналістів (1996).

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG