Доступність посилання

ТОП новини
30 березня 2020, Київ 11:03

«Люди бояться допомоги»: як вберегти пенсіонерів від пандемії


«Довелося наймати таксі за 300 гривень, щоб купити таблетки за 80. До дільничного не додзвонишся, в сільраді громади ні оголошень, ні попереджень».

В Україні понад 11 мільйонів пенсіонерів, і всі вони – в групі ризику пандемії COVID-19.

Як домогтися, щоб люди похилого віку на час карантину залишалися вдома? Як можна допомогти пенсіонерові на Донбасі і в будь-якому куточку України? І що держава робить, щоб пенсіонери рідше залишали свій будинок?

Про це в ефірі Радіо Донбас. Реалії говорили керівник благодійного фонду «Карітас-Маріуполь» Ростислав Спринюк і волонтер благодійного фонду «Старенькі» Олександра Мулькевич.

– Олександро, розкажіть трохи про ваш фонд. Де ви працюєте?

Олександра Мулькевич: Ми всі – волонтери, тому працюємо на громадських засадах. Наразі робота нашого фонду не дуже відрізняється від звичайної. Ми опікуємося самотніми пенсіонерами, які перебувають на обліку в центрах соціальної допомоги і отримують пенсію менш як 2700 гривень. Ми з волонтерами і соцпрацівниками розвозимо продукти додому, збираємо у мирний час чаювання і різні активності.

Наразі робота активізована, намагаємося забезпечити продуктами якнайшвидше, якнайбільше і залишити вдома людей, які виходять. Фонд працює в Києві (у Дніпровському та Шевченківському районах), в Дніпрі і Львові. На обліку в терцентрі тисячі літніх людей, ми опікуємося саме самотніми. В терцентрі є і ті, які не підходять під нашу вибірку. Але зараз ми намагаємось забезпечити максимальну кількість людей.

Олександра Мулькевич
Олександра Мулькевич

– Чи активізувалася останнім часом допомога: більше грошей надсилають, більше волонтерів викликаються працювати з пенсіонерами? Чи немає у вас нестачі в грошах і людях?

Сьогодні до мене в терцентр не змогли приїхати волонтери – просто не змогли дістатися
Олександра Мулькевич

Олександра Мулькевич: Ми почали активно діяти до карантину, зрозуміли, що ситуація може погіршитись, тому розвозили просто все, що було. Нам надійшло доволі багато, порівняно із звичайною активністю, грошей.

Зараз на складах достатня кількість продукції, ми її фасуємо в набори. Минулого тижня розвезли десь 300 наборів – це дуже багато, враховуючи, що всі волонтери. Але сьогодні до мене в терцентр не змогли приїхати волонтери, просто не змогли дістатися – ось в чому зараз проблема з волонтерами.

– Як можна допомогти пенсіонерові, не виходячи з дому? Можливо, наші слухачі хочуть якимось чином підтримати пенсіонерів. Як це можна зробити?

Олександра Мулькевич: Ми розробили інструкції. Перше – дуже важливе – поговорити зі своїми близькими, навіть родичами, яких ви не дуже любите: пояснити їм ситуацію. Коли я кажу «донести інформацію», то це означає не просто сказати «не виходьте», а пояснити, чому краще не виходити: ні коли йдеться про сміття, ні пташок погодувати – донести цю інформацію насправді дуже складно. Якщо вони реально зможуть лишатися вдома, то ви вже їх забезпечите продуктами і всім необхідним.

Друге – можете провести таку саму бесіду з сусідами і запропонувати допомогу. Ми підготували інфоплакат, який можна роздрукували і повісити в під’їзді, ви можете самі написати записку, що ви готові допомагати. Але людей спочатку треба переконати, вони не розуміють небезпеки.

Ми будемо раді, звичайно, фінансовій допомозі, але якщо у вас є машина – найкраще, якщо ви допоможете нам розвести продукти. Ми намагаємося забезпечити антисептиками соціальних працівників, робимо все необхідне. Я буквально зараз приїхала з терцентру – працюємо нон-стоп.

– Що зараз потрібно пенсіонерам? Що входить у ваші продуктові набори?

Продуктовий набір розрахований на місяць, але пенсіонери розтягують його до трьох
Олександра Мулькевич

Олександра Мулькевич: Наш продуктовий набір розрахований на місяць, але пенсіонери розтягують його до трьох.

Там три види круп – макарони, гречка і вівсянка. Це може варіюватися: манка чи щось інше. Також сюди входять 2 рибні консерви, консервована квасоля, цукор, мед, шоколадка, два види звичайного печива і одне – смачненьке, літр соняшникової олії. Такий набір коштує від 340 до 370 гривень: в залежності від того, які продукти берете. Це мінімальний набір: продукти довго зберігаються, і, повірте з нашого досвіду, його вистачає. Особливо людям, які справді не виходять з дому.

– Зараз, під час епідемії, розширюється кількість людей, яким ви допомагаєте, чи розвозити продукти за тим же списком, що й до неї?

Олександра Мулькевич: Наразі ми готові були б розширюватися, але волонтери затиснуті, їх кількість не збільшуються, бо всі або вдома, або мають інші обмеження. Нам не вистачає рук. Якщо люди проявлять активність – звичайно, без проблем. Те, що ми розвезли за минулий тиждень – наша місячна норма. Нам допомагали транспортні компанії: дали машину. Це доволі технічно складно.

– Отець Ростислав Спринюк, керівник благодійного фонду «Карітас-Маріуполь» з нами на зв'язку. Розкажіть, будь ласка, як влаштована робота вашого фонду, хто може розраховувати на допомогу?

Ростислав Спринюк: Зараз, в умовах карантину, це дистанційна допомога, у телефонному режимі: консультування, в тому числі психологічне, робота з людьми на відстані. Ми мусимо розуміти, що найбільша небезпека людей похилого віку – ми, молоді, бо можемо їх фактично заразити. Ми легко перенесемо цю хворобу, а вони не переживуть. Це найбільший ризик.

Ростислав Спринюк
Ростислав Спринюк

– Чи є організації в Маріуполі, які довозять продукти до пенсіонерів? Чи краще, щоб вони самі ходили в магазин і купували собі продукти, ліки?

У буферній зоні маємо 50 опікунів, які доглядають 150 стареньких і людей з інвалідністю за невелику плату. Окрема біда – діти з інвалідністю: немає з ким їх лишити
Ростислав Спринюк

Ростислав Спринюк: Я зараз не знаю про такі організації. Можливо, є приватні волонтери, як попередній спікер. Але велика кількість людей в самому Маріуполі, а також у буферній зоні Волноваського району залишилися покинуті сам на сам з цією проблемою. Найбільше нас хвилюють люди старші, люди з інвалідністю. У буферній зоні маємо 50 опікунів, які доглядають 150 стареньких і людей з інвалідністю за невелику плату. Але уявімо собі: навіть Волноваський район є досить великий, всіх охопити не можуть. Окрема біда – діти з інвалідністю (аутизмом, синдромом Дауна), яких дуже багато: ніхто за ними не дивиться. Немає, навіть, з ким їх лишити, немає, хто б за ними дивися.

Якщо Італія – п’ята економіка світу – потерпає від пандемії Covid-19, нас чекають дуже сильні проблеми і, на жаль, я думаю, в нас це все ще попереду
Ростислав Спринюк

Наші люди, на жаль, хоч скуповують гречку і туалетний папір, але не усвідомлюють до кінця серйозність ситуації. Українці поки що недалекоглядні. Я не хочу нікого образити, але недалекоглядність не один раз приводила нас до всілякої біди.

Ми мусимо зрозуміти, що недалекоглядність якраз дає людям певну міру безпечності, що це мене обмине, це станеться з ким завгодно, але не зі мною. Або «нас обманюють» – не раз таке чули, що на нас хочуть заробити тощо. Люди не розуміють, наскільки це серйозна ситуація. Якщо Італія – п’ята економіка світу – потерпає від пандемії Covid-19, нас чекають дуже сильні проблеми і, на жаль, я думаю, в нас це все ще попереду.

– Ви говорите, що зараз не розвозите продукти, не займаєтеся матеріальною допомогою. Виходить, що велика кількість пенсіонерів, особливо ті, хто отримує малу пенсію, змушені самі ходити в аптеки і магазини. Яким ви бачите вихід із ситуації? Що може зробити держава?

Ростислав Спринюк: Найперше: починати треба не з держави, а з людини. Якщо людина буде розуміти, що відповідає за навколишніх, тоді це буде основним поштовхом. Люди молодого віку можуть допомагати старшим, роздавати свої телефони, щоб до них можна було подзвонити, ходити в магазини, приносити їм додому все необхідне чи з медикаментів, чи з харчів, чи із засобів гігієни. Я скажу гірку правду: держава в даний момент не готова до цієї ситуації.

Нас чекає і економічна криза. Волонтери рано чи пізно вийдуть з грошей
Ростислав Спринюк

Ми всі знаємо наших сусідів, знаємо, хто потребує допомоги, але часто закриваємо очі на потребуючих. А треба навпаки зараз широко відкрити очі, дивитися, хто потребує, і допомагати. Друга біда – нас чекає і економічна криза: навіть волонтери, які б вони не були сильні, багаті, не можуть допомогти людям, бо рано чи пізно (а це буде скоріше рано, ніж пізно) вони вийдуть з грошей.

Я учора, наприклад, пройшовся по 5 аптеках Маріуполя – немає засобів гігієни або особистого захисту для тих же волонтерів: масок, рукавичок, бахіл – а вони необхідні, всі забули про бахіли. Немає елементарних халатів, хірургічних шапочок, антисептиків. Так само підняття цін у магазинах на продукти, засоби гігієни і все інше. Рано чи пізно будь-які волонтери вийдуть з грошей.

– Олександро, як ви вирішуєте питання, щоб не наражати на ризик літніх людей, яким приносите продукти? Вам вистачає санітайзерів, масок, бахіл? Як ви дієте зараз – лишаєте набори під дверима?

Олександра Мулькевич: Так. Перше і найголовніше – не контактувати ні з ким: ні з сусідами, ні з підопічними фонду. Ми всі себе забезпечили засобами безпеки, зараз намагаємося забезпечити соціальних працівників, які працюють з цими людьми, бо, на жаль, в них просто немає цих засобів.

– Давайте до нашої розмови підключимо киянку, жительку мікрорайону «Нивки» Карину. Вона волонтерка фонду People's Project. Карино, як ви дізнаєтеся, що у вашому будинку є літні люди? Як ви сформулювали пропозицію про допомогу, тому що пенсіонери часто соромляться звертатися за нею?

Багато хто не соромиться, а побоюється. Люди лякались, казали, що взагалі тут не живуть
Карина

Карина: Багато хто не соромиться, а побоюється. Жінка з нашого під'їзду розмістила оголошення, де попросила підписатися людей, які зможуть допомагати. Треба було залишити номер телефону і, хто не соромиться, номер квартири: щоб сусіди не сумнівалися і не боялися звертатися безпосередньо. Перший час ніхто нічого не підписувався: мало хто з собою має ручку в ліфті, з роботи всі поспішають додому. Потім один з наших сусідів лишив контакти, я знайшла у себе ручку, підписалася. Прекрасно знала про одну пенсіонерку, з якої спілкуюся, звернулася до неї. Вона сказала, що до неї вже прийшли 5 сусідів за день, які готові допомагати. Їй поки що поміч не потрібна, дзвонитиме всім по черзі раптом що.

Кілька разів, коли я виходила в магазин, бачила, що в основному товпляться старенькі без будь-якого захисту. Я пропонувала їм допомогу. Коли на касі стояли пенсіонери або в торговому залі, пропонувала залишити свій номер телефону і купувати продукти. Навіть не було мови, що вони якось будуть мені платити за це, навіть за продукти гроші віддавати не треба. Вони лякались, казали, що взагалі тут не живуть. Хоч я розумію, що людина ледь ходить, він навряд чи далеко живе.

Люди бояться допомоги, їм здається, щось не так, щось недобре. Сьогодні під цим оголошенням в ліфті хтось написав, що всі ми, хто лишили свої телефони – «додіки». При всьому бажанні поки що нікому не вдалося допомогти. Я навіть не знаю, як до цих людей достукатися правильно, тому що вони навіть не збираються дотримуватися правил карантину: не витримують дистанцію, постійно на вулиці. Я спостерігаю з балкону: молоді ізолюються, а у нас у дворі одні пенсіонери сидять.

Слухач: Володимир, Луганська область. Ви говорите в основному за міську місцевість, а я проживаю в сільській. У немає сполучення з районним центром: ні автобусом, ні залізницею. Таксисти підняли ціну вдвічі. Це майже 250-300 гривень, не для кожної бабусі, дідуся. До дільничного не додзвонишся, в сільраді громади ні оголошень, ні попереджень. Забрали все, а щось запропонувати, щоб полегшити? У мене сусідка – пенсіонерка, їй потрібні ліки. Довелося наймати таксі за 300 гривень, щоб купити таблетки за 80. Як ви думаєте, це нормально?

Слухач: Давид, з Маріуполя. Безробітним треба йти на біржі, щоб отримувати допомогу. У зв'язку з коронавірусом закрилися біржі праці або центри працевлаштування. Мінімум на 2 місяці, говорять, а далі ми взагалі не знаємо, що буде.

Молю всіх власників мережі магазинів, аптек, супермаркетів – дотримуйтесь правил гігієни, карантину. І не піднімайте ціни: на чужому горі не розбагатієш
Ростислав Спринюк

Ростислав Спринюк: На жаль, у державі, правди немає. Ми не знаємо реальну кількість тих, які захворіли, не знаємо реальну кількість смертей. Я знаю, що виплатити всім і допомогти всім не вийде, тому що діра у бюджеті величезна: більша, ніж ми можемо собі уявити. І тому ми маємо навчитися довіряти один одному, допомагати.

Найбільша християнська цінність – довіра, відкритість, небайдужість і бажання допомогти. Більшого немає за це. І я зараз скажу слова з Євангелія, що немає більшої жертви, як хтось своє життя дає за друзів. Так, у нас не вистачає засобів особистого захисту від коронавірусу, але ті волонтери, які працюють, не покладають рук і допомагають, – молодці. Шановні наші пенсіонери, просто довіртесь їм. Також просто молю всіх власників мережі магазинів, аптек, супермаркетів – дотримуйтесь елементарних правил гігієни, карантину. І також прошу: не піднімайте ціни: на чужому горі не розбагатієш.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбуці чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG