Доступність посилання

ТОП новини

«Правило Бондаренка»: диктатор завжди вбиває


Під час акції пам'яті Романа Бондаренка біля посольства Білорусі в Україні. Він помер після того, як був побитий в Мінську особами в масках і, за твердженням білоруських журналістів, доставлений до міліції, а вже звідти його відвезли до лікарні. Київ, 13 листопада 2020 року
(Рубрика «Точка зору»)

У Мінську тисячі людей знову вийшли на вулиці, однак тепер не тільки заради протесту проти фальсифікації підсумків президентських виборів у Білорусі, але і на знак пам’яті про загиблого молодого чоловіка Романа Бондаренка. Чоловіка звіряче побили так звані білоруські «правоохоронці» (цікаво у принципі, чиї ж права вони насправді захищають), яким не сподобалася національна символіка – Роман був серед її захисників. Врятувати жертву свавілля не вдалося.

Роман Бондаренко (1989–2020)
Роман Бондаренко (1989–2020)

Знову спрацювало правило, яке я можу назвати «правилом Бондаренка». В авторитарних країнах мирний протест може бути мирним тільки з одного боку – з боку самих громадян. Але режим не збирається дотримуватися цивілізованої поведінки просто тому, що люди, які виходять на вулиці на підтримку демократичних процедур, для нього є справжніми ворогами. І рівень насилля з боку влади збільшується із кожним новим днем протестів.

  • По-перше, тому що режим сподівається залякати протестувальників.
  • По-друге, тому що зростає рівень агресивності оцих «правоохоронців», які починають усвідомлювати себе співучасниками злочинних дій режиму.
  • По-третє, тому що авторитарний режим не вміє інакше, він просто не здатний до діалогу із власними співгромадянами.

Ну і є підозра, що саме так радять діяти таким президентам, як Олександр Лукашенко чи Віктор Янукович, їхні друзі з Кремля.

Український Майдан також був мирним

Учасники протестів у Білорусі – від рядових протестувальників і аж до лідерів протесту не раз стверджували, що протест у Білорусі – це не український Майдан саме тому, що це мирний протест і він не спрямований проти Росії. До речі, свого часу із аналогічними твердженнями виступали лідер вірменського протесту Нікол Пашинян та інші учасники подій – не потрібно думати, що у Вірменії якась там «кольорова революція».

Але, даруйте, протест в українській столиці також був мирним – можу це засвідчити не тільки як журналіст, але й як один із його учасників. 1 грудня 2013 року, під час знаменитого «маршу мільйонів», не відбулося жодного зіткнення правоохоронців із протестувальниками на Хрещатику, не було розбито жодної шибки, не те що голови (хоча вже тоді почалися провокації біля президентського офісу). Й ніякої антиросійської спрямованості цей протест також не мав. Його головними вимогами було повернення влади до курсу на європейську інтеграцію і розслідування звірячого побиття студентів на Майдані.

Силовики спецпідрозділу МВС «Беркут» під час розгону учасників акції на підтримку євроінтеграції України на майдані Незалежності у Києві, в ніч на 30 листопада 2013 року
Силовики спецпідрозділу МВС «Беркут» під час розгону учасників акції на підтримку євроінтеграції України на майдані Незалежності у Києві, в ніч на 30 листопада 2013 року
Для Кремля будь-який вихід людей на вулиці – у Києві, Єревані чи Мінську – це вже дії, які спрямовані проти російських інтересів

Однак авторитарного правителя, як правило, дратує сам факт того, що хтось намагається впливати на його рішення. А для Кремля будь-який вихід людей на вулиці – у Києві, Єревані чи Мінську – це вже дії, які спрямовані проти російських інтересів. Дії, за які потрібно помститися.

Саме тому кульмінацією мирного протесту у Києві стали репресії проти його учасників та загибель Небесної сотні. Саме тому сьогодні білоруські правоохоронці – може, непомітно для себе – переходять «червоні лінії», які відділяють залякування й побиття протестувальників від їхнього умисного вбивства.

А далі починається те, що відбувається завжди і всюди під час протестів. Люди або лякаються і відмовляються від подальших дій просто для того, щоб зберегти своє життя – або ж вирішують захистити себе і переходять до прямої конфронтації із охоронцями інтересів режиму. І так, такий протест, на превеликий жаль, вже важко буде назвати мирним, а його результат залежатиме виключно від того, у кого більше сили і готовності обстоювати свої інтереси – у диктатора чи у народу.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

Залиште свій коментар (він буде опублікований після модерації):

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG