9 березня 2022 року російський удар по багатоповерхівці в Ізюмі забрав життя як мінімум 44-х людей. Десятки з них переховувалися у підвалі, де їх фактично засипало уламками зруйнованого будинка. «Великий снаряд розірвав будівлю навпіл і утворив діру у як мінімум у 15 метрів завширшки», – йдеться у новому звіті Human Rights Watch.
Дослідники організації провели в Ізюмі три тижні, досліджуючи місце злочину, а також зібрали свідчення 21 людини, які або вижили під час атаки, або втратили через удар родичів, або були задіяні у рятувальних операціях.
Радіо Свобода ексклюзивно поспілкувалося із старшим дослідником Human Rights Watch Річардом Вейром, який очолював розслідування наслідків авіаудару, а також переповідає ключові деталі однієї із найбільш смертоносних атак проти цивільного населення в російсько-українській війні.
Головні висновки звіту:
- 9 березня 2022 року в Ізюмі російські війська завдали авіаудару по житловому будинку за адресою Першотравнева, 2. В результаті загинули щонайменше 44 цивільні особи.
- Десятки мешканців будинку та інші люди з околиць під час авіанальоту ховалися у підвалі будівлі. Снаряд, імовірно, бомба, влучив у середину будівлі, обваливши всі п'ять поверхів центральної частини будинку на підвал і знищивши численні виходи з будівлі. Багато людей, які були у підвалі, загинули під завалами.
- Human Rights Watch вдалося достеменно верифікувати особи 44 жертв, але у звіті зазначається, що ймовірно їх було більше.
- Обсяг і характер руйнувань може вказувати на те, що військові РФ використали бомбу із серії «ФАБ-500»
- Дослідники не знайшли доказів, що будівля використовувалась українською армією як вогнева позиція. Виходячи з показів свідків, ні в момент удару, ні до нього у будинку не було жодного українського військового.
- П’ятиповерхівка не могла розглядатися як легітимна воєнна ціль. Дослідники не знайшли доказів тому, що російські війська намагалися мінімізувати кількість жертв. Не залежно від того, чи був удар навмисним, атака російських військ є воєнним злочином.
Михайлу Яцентюку – за 60. Він єдиний із сім’ї вижив після авіаудару російських військ по його будинку в Ізюмі. Його дружина, донька, зять, теща та троє онуків 9 березня ховалися у підвалі будинку. Вранці того дня онучка Михайла Арина попросила дідуся принести їй чаю.
Близько 9 години чоловік вийшов із підвалу і став підійматися металевою драбиною до своєї квартири, яка була на другому поверсі. І тут стався вибух... Один із тих, хто вижив, у розмові з HRW описав як «тисячу вибухів у моїх вухах».
Михайло прийшов до тями? засипаний уламками бетону. Від великих ушкоджень його захистила металева драбина. Він не зміг знайти ні дружини Наталії, ні зятя Віталія, ні доньки Ольги. Він не чув ні онуків, ні Зінаїди.
«Мою сім'ю в підвалі розчавили і вбили, – сказав Яцентюк дослідникам HRW, – «Арина Кравченко – мій янгол-охоронець»
HRW: будинок не був легітимною воєнною ціллю
Хоча будинок на момент удару був поблизу лінії фронту, дослідники не знайшли жодних доказів того, що українські сили використовували будівлю у військових цілях у той час.
«Якби ми переконалися у тому, що будинок використовували українські військові або люди, які їм допомагали, це перетворило б будівлю у легітимний воєнний об’єкт для атаки, виходячи із законів ведення війни. Але ми не знайшли жодних доказів цьому», – каже у коментарі Радіо Свобода дослідник Human Rights Watch із питань криз і конфліктів Річард Вейр.
За кілька днів до авіаудару українські сили перебували неподалік будівлі, намагаючись не допустити просування російських сил до центру міста. Один свідок бачив, як українські сили рухалися вулицею поруч із будинком та вели вогонь біля пішохідного мосту, приблизно за 200 метрів від будівлі.
Але безпосередньо перед атакою свідки сказали, що не бачили українських сил у будівлі чи навколо неї. Один місцевий житель, який був у підвалі, сказав, що інші люди звідти бачили, як українські військові заходили до підвалу за кілька днів до атаки і попросили в керуючого будинком ключі від горища, щоб «перевірити його».
Під час огляду будівлі та її приміщень Human Rights Watch не виявила слідів українських вогневих позицій. Жоден з опитаних цивільних не сказав, що бачив або чув стрілянину, яка велася саме з будівлі.
Вже після удару, коли рятувальники ідентифікували тіла загиблих, вони не знайшли жодної зброї у будівлі. Вони, і також присутні на ексгумаціях свідки, запевнили, що не бачили жодного тіла у військовій формі.
Річард Вейр додає, що російська сторона мала вжити усіх можливих заходів, щоб мінімізувати кількість жертв. Цього також не було зроблено.
«Це дає серйозні підстави вважати, що це удар був невибірковим, а це порушує закони ведення війни», – каже він.
Дослідники HRW у звіті зазначають, що будь-хто, хто вчиняє серйозні порушення законів ведення війни, такі як невибіркові та неприцільні атаки, зі злочинними намірами, чи то навмисно, чи випадково, несе відповідальність за воєнні злочини.
Чим Росія вдарила по будинку?
Human Rights Watch не змогли ідентифікувати тип зброї, яку використали для удару, оскільки більшість залишків снаряда, очевидно, залишились під завалами або були вивезені українською владою. Однак екстенсивне, і водночас відносно локалізоване руйнування будівлі збігається із руйнуваннями, які могли б завдати великогабаритні авіаснаряди, такі як бомба серії «ФАБ-500» із детонатором уповільненої дії.
Це означає, що боєприпас налаштований детонувати після влучення в ціль, тому він міг пройти через кілька поверхів будівлі, перш ніж вибухнути, спричинивши катастрофічні пошкодження.
Використання вибухової зброї широкого радіусу дії у населених пунктах також може свідчити про те, що Росія вдається до незаконних, невибіркових і непропорційних нападів.
Ті, що вижили в атаці, та інші жителі Ізюма розповіли дослідникам, що російські військові літаки постійно літали над ними за кілька днів до нападу, а також і в сам день удару. Це може опосередковано підтверджувати, що удар завдали з літака.
«Зазвичай, військові не випускають снаряди з-землі у той час, коли їхні літаки літають над головою, адже це ставить їхню авіацію перед прямою загрозою бути збитою цими снарядами», – каже Річард Вейр.
За допомогою 3D-моделювання будівлі за адресою Першотравнева, 2, дослідники Human Rights Watch визначили, що в результаті нападу в будівлі утворилася діра шириною щонайменше 15 метрів.
«Ми не могли потрапити на місце атаки до вересня»
П’ятиповерховий будинок стояв в центрі Ізюма, який російські війська повністю взяли під свій контроль на початку квітня. Окупація тривала майже шість місяців. За межами Ізюма мало що було відомо про авіаудар, який знищив будинок на Першотравневій, 2, доки українські сили не повернули контроль над цим районом у вересні.
«Ми не могли потрапити на місце атаки до пізнього вересня… Це зробило нашу роботу з пошуку доказів значно складнішою. Ми не змогли знайти жодних залишків [снаряда], не змогли оцінити деградацію екології на місці удару, ми не побачили наслідків дій рятувальників, наприклад… Це значно ускладнило наші намагання з’ясувати обставини одразу після атаки, тому нам довелося використовувати відео і фото із соцмереж», – пояснює Річард Вейр.
Двоє працівників екстрених служб сказали дослідникам Human Rights Watch, що одразу після удару було неможливо розпочати рятувальні роботи, адже бої в цьому районі тривали до кінця березня.
Спочатку рятувальники та сусіди голіруч розгрібали завали, намагаючись дістати людей. Пізніше вони почали використовувати техніку, яку екстреним службам вдалося знайти через російських окупантів, які повністю взяли місто під контроль.
Кількість жертв
Працівникам рятувальних служб знадобився місяць, щоб розібрати завали. За їхніми підрахунками, їм вдалося знайти 51 тіло, 44 з яких можна було ідентифікувати.
Український омбудсмен Дмитро Лубінець, прибувши до Ізюма після звільнення міста, заявив, що в результаті атаки загинули 54 людини.
Human Rights Watch здобули три списки тих, хто загинув або залишається зниклим безвісти, а також список особистих речей, які знайшли на місці злочину, включно із документами.
На основі інтерв’ю зі свідками та тими, хто знайшов тіла, а також аналізу публікацій у соціальних мережах, Human Rights Watch підтвердили смерть щонайменше 44 людей. Справжня кількість загиблих найімовірніше вища, тому що деякі тіла не вдалося ідентифікувати, а деякі тіла були поховані до ексгумації співробітниками рятувальних служб.
Михайло Яцентюк хоче домогтися справедливості для своєї загиблої сім’ї. Він хоче, щоб був ідентифікований літак, який скинув бомбу на його будинок.
Колись, каже Яцентюк, він повернеться на кладовище за річкою, де спішно поховав родину. Там, серед дерев і могил, він спорудить пам’ятник на їхню честь, сказав він дослідникам.
