Родина Цуканава, яка живе за 18 кілометрів від атомної станції в місті Мінамісома, у неділю повернулася додому. Але пробути в рідних стінах вони могли лише кілька хвилин, щоб забрати домашніх тварин та деякі необхідні речі. Нові поштовхи, що сягали магнітуди понад 7, нові попередження про цунамі та радіація, що накопичилася поблизу станцій, зробила їхнє перебування вдома небезпечним.
62-річний Садаму Цуканава і його дружина після першого землетрусу 11 березня живуть в евакуаційному центрі на півночі країни. Його місто виглядає як місто-примара, по якому ходять лише одягнені у спеціальні костюми поліцейські в пошуках мертвих, які загинули внаслідок землетрусу й цунамі. Проте Садаму Цуканава вірить, що колись він зможе повернутися до рідного міста назавжди.
«Сподіваюсь, вони зможуть вирішити проблему з радіацією якомога швидше, – каже він. – Я не знаю, скільки років триватиме, поки ми зможемо повернутися. Це сільськогосподарський район, я не знаю, коли люди зможуть повернутися на цю землю. Але я все одно сподіваюсь повернутися».
Хоча родина повернулася лише ненадовго за собакою і акваріумними рибками, вони встигли зварити домашній суп із вермішеллю і з’їсти його з домашнього керамічного посуду. Дванадцятирічний племінник Цуканави, Хаято Нісі, говорить, що це було зовсім інше відчуття, ніж їсти з пластикового посуду в евакуаційному центрі.
«Коли ти можеш побути вдома, це так приємно. Це ніби повернутися до свого власного світу, де ти можеш відпочити, просто посидіти і розслабитися. Я б дуже хотів залишитися вдома», – поділився враженнями підліток.
Проте, коли ця щаслива хвиля настане, родині Цуканава та багатьом десяткам тисяч евакуйованих ніхто сказати не може. Японські інженери сподіваються, що скоро вони зможуть почати вивозити заражену радіацією воду, якою охолоджували реактори.
Певно, це буде ключовий крок для відновлення безпеки на станціях. Хоча інженери попереджають, що для того, щоб поставити під контроль ситуацію з реактором, треба ще кілька місяців.
62-річний Садаму Цуканава і його дружина після першого землетрусу 11 березня живуть в евакуаційному центрі на півночі країни. Його місто виглядає як місто-примара, по якому ходять лише одягнені у спеціальні костюми поліцейські в пошуках мертвих, які загинули внаслідок землетрусу й цунамі. Проте Садаму Цуканава вірить, що колись він зможе повернутися до рідного міста назавжди.
«Сподіваюсь, вони зможуть вирішити проблему з радіацією якомога швидше, – каже він. – Я не знаю, скільки років триватиме, поки ми зможемо повернутися. Це сільськогосподарський район, я не знаю, коли люди зможуть повернутися на цю землю. Але я все одно сподіваюсь повернутися».
Хоча родина повернулася лише ненадовго за собакою і акваріумними рибками, вони встигли зварити домашній суп із вермішеллю і з’їсти його з домашнього керамічного посуду. Дванадцятирічний племінник Цуканави, Хаято Нісі, говорить, що це було зовсім інше відчуття, ніж їсти з пластикового посуду в евакуаційному центрі.
«Коли ти можеш побути вдома, це так приємно. Це ніби повернутися до свого власного світу, де ти можеш відпочити, просто посидіти і розслабитися. Я б дуже хотів залишитися вдома», – поділився враженнями підліток.
Проте, коли ця щаслива хвиля настане, родині Цуканава та багатьом десяткам тисяч евакуйованих ніхто сказати не може. Японські інженери сподіваються, що скоро вони зможуть почати вивозити заражену радіацією воду, якою охолоджували реактори.
Певно, це буде ключовий крок для відновлення безпеки на станціях. Хоча інженери попереджають, що для того, щоб поставити під контроль ситуацію з реактором, треба ще кілька місяців.