Бажано, щоб люди не відмахувалися від потреб волонтерів грошима – Гай

5 грудня світ відзначає Міжнародний день волонтера. Хоча ООН запровадила цю дату для відзначення безкорисливої роботи в різних напрямках, в Україні волонтерство з 2014 року асоціюється здебільшого з підтримкою армії та добровольців в зоні проведення Операції об’єднаних сил. Але якщо в перші роки бойових дій волонтери постачали на фронт речі першої необхідності, то тепер забезпечують військових технічним оснащенням, а також опікуються ветеранами. Втім, і волонтерів, і охочих їм допомагати дедалі менше, зазначають співрозмовники Радіо Свобода.

Волонтерам більше не доводиться забезпечувати військовослужбовців одягом і харчами, натомість треба шукати запчастини, матеріали для облаштування бліндажів чи засоби зв’язку, говорить Богдан Яворський.

У 2014 році він став співзасновником організації «Бучанська варта», яка спершу займалася охороною порядку в місті Буча Київської області, а потім переключилася на допомогу фронту – зокрема, 11-му окремому мотопіхотному батальйону і 25-му окремому мотопіхотному батальйону «Київська Русь».

«Потреби більш вузькотехнічні. Наприклад, крайня подорож: тижні три тому ми везли переважно запчастини, по лікуванню – протизастудні, і ще запчастини для техніків рухомого складу. Зараз, сьогодні (4 грудня – ред.) відправляли на фронт маскувальну сітку. Такі зараз потреби. А з їжі таке щось, домашнє, це завжди приємно», – перелічує він.

У 2015 році, за тодішніми оцінками волонтера Давида Арахамії, допомогою армії займалися близько 14,5 тисяч волонтерів. Однак Яворський визнає: останнім часом збирати кошти на закупівлі стало важче. Та й охочих це робити останніми роками поменшало – багато хто з тих, хто зайнявся волонтерством одразу після початку російської агресії, переключився на власні справи.

«Якщо ще в 2016 році можна було їхати десь дорогою на фронт чи з фронту, із кимось списатися і десь зустрітися, то зараз набагато рідше. І в деякі підрозділи приїздиш, там де нові військові, так вони кажуть: о, ми хоч вас побачили, бо рік вже служимо, до нас ніхто не приїжджав, ми чули, що є волонтери, але так, щоб хтось приїжджав – то такого навіть і не бачили, хоч поговоримо з вами», – розповідає волонтер.

Крім того, «Бучанська варта» надає психологічну допомогу тим, хто повернувся з фронту або втратив близьку людину.

Читайте також: Люди і політики продовжують допомагати фронту – волонтер Яворський

«З ветеранами, тими, хто повернувся з війни, в нас більш ніж рік, мабуть, працює кабінет психологічної реабілітації. Тобто там не тільки військові, там приходять родини, жінки, вдови, батьки. Тому що там цільовий підхід до повернення людини з фронту до нормального життя, бо її не можна просто засунути з окопу в маршрутку, і вона їде на роботу», – пояснює він.

Волонтерство для ветеранів

Допомогою ветеранам зайнялася і волонтерка Світлана Шеповалова, яка очолює Центр допомоги учасникам АТО при Київській обласній державній адміністрації.

Вона пояснює: нагальні потреби армії вже взяла на себе держава, натомість лишається питання соціального забезпечення військових.

«Ми більше зараз займаємося соціальними питаннями ветеранів, які вже повернулися з фронту, займаємось соціальними питаннями військових, які служать, соціальними питаннями їхніх родин. Ми вже відійшли від забезпечення фронту. Потрібно допомагати тим людям, які повернулися, з якими не справляються служби соціального захисту населення», – каже Шеповалова.

Читайте також: Волонтер: «На «гарячу лінію» Центру допомоги учасникам АТО телефонують щодня у середньому 15 осіб»

За словами волонтерки, на допомогу приходять меценати й партнери з-за кордону, але вона визнає: і зібраних коштів, і робочих рук стало менше. Вона пояснює це втомою – і волонтерів, і жертводавців. Натомість, каже, нові люди надовго не затримуються.

«До нас, до центру, приходили люди, які хотіли працювати операторами. Ну так, десь місяць-два, а потім це закінчується. Тягнуть такі волонтери, які були з самого початку, тому що... ну, ми трохи «майдануті», – жартує вона.

Саме Євромайдан 2013-2014 років керівниця центру називає подією, яка змотивувала її зайнятись волонтерством і не дає облишити його досі: «Я повинна тим людям, які віддали своє життя на Майдані, я повинна тим людям, які віддали свої життя, захищаючи нашу країну. Ми зараз там, на Донбасі, захищаємо незалежність нашої країни. Якщо тут, у нас в тилу, буде все добре, налагоджено, не буде корупції, буде системне вирішення питань в тому числі і соціального захисту ветеранів, то й там все буде добре».

28 листопада Кабінет міністрів створив Міністерство у справах ветеранів – єдиний державний орган, який має опікуватися проблемами учасників бойових дій і їхніх сімей.

Читайте також: Створення Міністерства у справах ветеранів на фінішній прямій​

Шеповалова розповідає, що входить до робочої групи з розробки концепції міністерства. Зокрема, планує займатися організацією локального надання послуг, на які мають право ветерани.

«Вже пропонували, як створити територіальні органи, тому що послуга повинна бути на місцях, саме біля ветерана. Повинні бути переносні служби, які б опікувалися людьми з інвалідністю, які є лежачими, опікувалися родинами загиблих, чого зараз немає. Тому ми будемо в групі лобіювати це обов’язково», – обіцяє вона.

Кожна людина в світі має бути волонтером – Гай

У 2019 році фінансування Міністерства оборони України складе понад 102 мільярди гривень. Це понад 9% від усіх запланованих видатків бюджету (у бюджеті 2014-го частка складала близько 3%).

Але волонтерський рух зберігає своє значення як ознака громадянського суспільства, вважає Мирослав Гай, ветеран бойових дій, заступник голови Ради військового резерву при Генштабі ЗСУ і голова волонтерського фонду «Мир і Ко».

Він переконаний, що волонтери – один із чинників безпеки всередині країни, а не лише на фронті, тому що виступають медіаторами між органами влади і суспільством.

«Чи вдасться Росії розхитати Україну гібридними методами, загрозою на Донбасі, всім, що в нас відбувається, гуманітарною катастрофою з переселенцями, дискредитувати вище політичне військове керівництво країни – чи вийде це, вирішує, як не дивно, отой невеличкий волонтер», – вважає Гай.

Водночас, додає він, волонтери продовжують забезпечувати ті потреби армії, які поки що не охоплюють державні органи. Ветеран називає серед таких функцій психологічну допомогу військовим і підтримку їхніх родин.

«Виконують волонтери і важливу роботу у військовій сфері – зокрема, контрпропаганда, розвідка з відкритих джерел, аналітика… Волонтери продовжують займатися технологічними проектами, на які в держави поки що немає коштів. Наприклад, постачання тепловізорних систем, ремонт якоїсь дорогої техніки, організація навчання, тобто привіз іноземних інструкторів, установка радіоточок чи якогось важливого обладнання для армії», – перелічує він.

Втім, Гай вважає, що волонтери не замінюють собою державне забезпечення, а підтримують його. На його думку, чимало волонтерів припинили свою роботу, тому що їхні функції перебрали на себе відповідні органи влади. Але ті організації, які продовжили роботу, він оцінює як достатньо впливові.

«Це вже не дике волонтерство, просто громадський потяг: от я хочу і роблю, а свідомий підхід до створення цілих організацій зі своїми структурами, кадрами, філіалами у регіонах і навіть за кордоном. Деякі волонтерські організації зараз мають філіали за кордоном, в інших країнах, серед діаспори і так далі. Це дуже потужна сила», – стверджує він.

При цьому брак зібраних коштів, на думку Гая, – не найбільша проблема. Він розповідає, що очолюваний ним фонд «Мир і Ко» ніколи не збирав великих сум, натомість отримував допомогу послугами чи товарами. Натомість завдання волонтера – знайти компанію, яка готова допомогти, і організувати процес.

«Моє головне завдання – виступити менеджером, зрозуміти проблему, зрозуміти, що потрібно для вирішення цієї проблеми і зорганізувати це рішення. Наприклад, дістати будівельні матеріали для бліндажа. Хіба для цього потрібні кошти? Адже можна звернутися безпосередньо до компанії, яка займається продажем будівельних матеріалів. І дуже часто такі компанії йдуть назустріч», – каже Мирослав Гай.

На думку ветерана, більшою допомогою, ніж фінансова пожертва, є готовність людини самостійно купити і принести до фонду необхідне.

«Бажано, щоб люди не відмахувалися від потреб волонтерських організацій грошима, а брали участь у їхньому житті, дізнавалися про потреби, питали, як і що було реалізовано тією чи іншою організацією, приходили елементарно в офіс такої організації попити чай, поговорити з людьми, дізнатися, може, ще більше про те, чим живе волонтерський рух, з якими проблемами він стикається і як їх реалізує і вирішує. Оце була б класна допомога. Тому я вважаю, що кожна людина в світі певним чином має бути волонтером. І необов’язково для війни, а просто один для одного», – підсумовує він.