Доступність посилання

ТОП новини
20 Жовтень 2019, Київ 09:41

«Вони гниють там заживо». Історії полонених спецпризначенців


Олександр Коріньков на відео російського каналу «ТВ Центр»

За даними СБУ, у полоні в ОРДЛО досі залишаються 227 українців. Проте й ця величезна цифра неточна – офіційні українські структури не мають доступу до окупованої території і не можуть визначити, скільки насправді військових і цивільних незаконно утримують російські гібридні сили.

Проект Радіо Свобода Радіо Донбас.Реалії спільно з Центром громадянських свобод у серії «#Незабуті» продовжує розповідати історії військовополонених і цивільних заручників, які просто зараз чекають повернення додому у підвалах, СІЗО, колоніях і «концтаборі» на території арт-фонду «Ізоляція».

Це – історія спецпризначенців Сергія Глондара і Олександра Корінькова, які потрапили в полон під Дебальцевим майже п’ять років тому. Обох військових вдома чекають дружини: за час полону у Глондара народилася друга дочка, яка ще жодного разу не бачила батька, а родина Корінькових й досі у «медовому місяці» – пара одружилася за декілька тижнів до подій у так званому «дебальцевському котлі».

«Їх вивели «на роботу» – розчищати обвали Донецького аеропорту»

«Група Глондара і Корінькова потрапила у засідку кадрових російських військових. Якби хлопці натрапили на місцевих «козачків» – невідомо, чи хтось би взагалі вижив», – на правах анонімності пригадує події під Дебальцевим чинний боєць 3-го полку спецпризначення.

16 лютого 2015 року чоловік був в одній із груп, яка через так звану «дорогу життя» мала супроводжувати колону з пораненими і вбитими бійцями ЗСУ. Сергій Глондар і Олександр Коріньков також були у супроводі колони – їхня група йшла першою.

Вижили, тому що стояли густі тумани
учасник бойової операції

«Ми не бачили бій, але чули його. Командування одразу ж поставило моїй групі задачу висуватися у той бік, щоб відбити наших і вивезти їх. На машинах спецназу тоді були GPS-маячки, тому ми мали найточніші координати. Коли підійшли ближче, то й самі потрапили у засідку. Мусили відходити – троє з моєї групи зазнали поранення, один був важкий. Нас в ті дні оберігав сам Бог – вижили, тому що стояли густі тумани», – розповідає учасник подій.

Тоді в результаті боїв загинули двоє спецпризначенців – 26-річний командир групи, капітан Юрій Бутусов із позивним «Лірник» і старший солдат Віталій Федитник. Також на місці загинув військовий журналіст – капітан 3-го рангу (посмертно), прес-офіцер сектору «С» Дмитро Лабуткін. Єдиний із важко поранених, кому дивом вдалося вижити, – сержант Вадим Довгорук. Він був в одній бронемашині з командиром, втратив під час бою руку, але встиг відповзти. Через три дні Довгорука знайшли бойовики: його взяли в полон і доставили у госпіталь, де через обмороження сержантові ампутували ступні обох ніг.

Із групи Бутусова в той день у полон потрапили п’ятеро бійців 3-го полку: окрім Глоднара і Корінькова, у бойовиків також опинилися Віталій Алєксін, Олексій Сазонов і Віталій Кравець. Сазонов і Кравець повернулися додому рівно через 50 днів – у квітні того ж року їх звільнили за допомогою волонтерів та ветеранів війни в Афганістані.

«Солдат Алєксін стверджує, що втік із полону. За його словами, одного разу його, Глондара і Корінькова вивели «на роботу» – розчищати обвали Донецького аеропорту. Тоді ж Алєксін нібито скористався можливістю і втік. Зараз він уже не є військовослужбовцем нашого полку», – розповідає військовий.

Чотирирічна дочка каже, що переїздить до тата

Дружина спецпризначенця Сергія Глондара Катерина по крихтах збирає інформацію про чоловіка з відео російських пропагандистів і з постів так званої «уповноваженої з прав людини» угруповання «ДНР» Дар’ї Морозової.

«Востаннє з коханим, – каже жінка, – ми говорили телефоном влітку 2016 року. А листа від нього я отримувала трохи більше ніж рік тому. Зв’язку немає, притомних новин про те, коли Сергій повернеться додому, – теж».

Аня сказала, що переїздить жити до тата. Почала збирати речі у дитячу валізку
Катерина Глондар

У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина дізналася, що вдруге вагітна. Вона сама народжувала, сама відвела дитину в дитсадок і сама цього року повела старшу дочку у перший клас.

«Молодшу доньку звуть Аня, старшу – Марійка. Я розповідаю їм, що тато військовий, і що він у полоні: старша, їй вже більш ніж шість років, наче розуміє все, а от молодша, якій скоро буде чотири, ніяк не може збагнути, чому в інших діток тато вдома живе, а в неї – ні. Якось Аня взагалі сказала, що переїздить жити до тата. Почала збирати речі у дитячу валізку, мовляв, не хочу тата на фотографіях – хочу жити разом з ним», – розповідає жінка.

У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина Глондар дізналася, що вдруге вагітна. Меншій дочці Глондарів скоро буде чотири роки, а старша вже пішла у перший клас
У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина Глондар дізналася, що вдруге вагітна. Меншій дочці Глондарів скоро буде чотири роки, а старша вже пішла у перший клас

За словами Катерини Глондар, офіційні відомства не надто переймаються долею її чоловіка. Попри те, що жінка всі ці роки регулярно пише запити й звернення, в Офісі президента, СБУ та інших структурах банально розводять руками – кажуть, чекайте, ми робимо все можливе.

«Але я все одно не втрачаю надію й не відчуваю до себе жалю. Просто у мене є мета – щоб доньки якомога швидше побачили батька», – каже Катерина.

«У чоловіка навіть не було змоги провести в останню путь батька і бабусю»

Так само усе можливе і неможливе для повернення чоловіка робить і дружина Олександра Корінькова Юлія. Разом з родичами інших військовополонених вона ходить на вуличні акції і роками пише десятки звернень, проте признається, що «самій у чотирьох стінах чекати несамовито тяжко».

Одному Богові відомо, в яких умовах утримують мого Сашу
Юлія Корінькова

«Одному Богові відомо, в яких насправді умовах утримують мого Сашу, – каже вона. – Те, що я живу у страху і розпачі, – ніщо у порівнянні з тим, що ось уже майже п’ять років доводиться переживати моєму коханому».

Юлія на одному з мітингів на підтримку військовополонених
Юлія на одному з мітингів на підтримку військовополонених

Про те, що чоловік потрапив у полон, Юлія дізналися телефоном. Зараз, майже через п’ять років по тому, жінка по хвилинах пригадує, як 16 лютого 2015 року Олекснадр набрав її о 17:27 з незнайомого номера й сам повідомив, що його взяли у полон.

«З військової частини мені тоді ніхто не дзвонив – я одразу ж поїхала до них сама. На місці сказали, що нічого такого не знають, мовляв, чекайте. Того вечора звернулася в СБУ, далі були волонтери й інші відповідні структури. Я чекала, але була тиша. А вже наступного дня та сторона почала викладати у мережу різні відео, на яких я й побачила чоловіка», – розповідає жінка.

Кажуть, до всього звикаєш, і час лікує, але це насправді не так: я не звикла, час мене не лікує
Юлія Корінькова

Олександр Коріньков – ровесник Незалежності. Він пішов захищати Україну у 22 роки, у 23 потрапив у полон, а тепер 15 жовтня йому виповниться 28. Пара побралася за декілька тижнів до бою під Дебальцевим, і вже майже п’ять років Юлія з сумом каже, що у них з чоловіком і досі триває медовий місяць, «але, на жаль, він по різні сторони лінії розмежування».

«Кажуть, до всього звикаєш, і час лікує, – каже дівчина, – але це насправді не так: я не звикла, час мене не лікує. Саша у полоні вже 1680 днів. За цей час у нього навіть не було змоги провести в останню путь батька і бабусю. Я ніколи й нікому не пробачу, що мого чоловіка стільки разів вносили у список на обмін, а потім викреслювали. Наші чоловіки гниють там заживо, але хіба це когось хвилює, крім рідних і друзів? Поки вони не вдома – я не повірю, що наші історії зачіпають ще когось».

Юлія Корінькова і Катерина Глондар з дітьми на мітингу у 2017 році
Юлія Корінькова і Катерина Глондар з дітьми на мітингу у 2017 році

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, наголошує:

– Володимир Путін продовжує заперечувати участь у гібридній війні на Донбасі. Але зібрано достатньо доказів, що так звані «народні республіки» (так називають себе незаконні збройні сепаратистські угруповання «ДНР» і «ЛНР», визнані в Україні терористичними – ред.) створені й існують виключно за допомоги Кремля і виконують функції його проксі-агентів. Саме Росія здійснює ефективний контроль над де-факто владою на цій території, а тому, відповідно до міжнародного права, вважається країною, що фактично окупувала Донбас, і несе відповідальність за усі порушення прав людини.

Відповідно до міжнародного права, Росія несе відповідальність за усі порушення прав людини в ОРДЛО
Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук
Олександра Матвійчук

Окуповані Росією Крим і Донбас – далеко не єдині «сірі зони», де масово порушуються права людини. На жаль, викрадення й катування відбуваються у різних куточках планети. Тому навіть за увагу міжнародної спільноти до полонених в ОРДЛО треба боротися. Для цього потрібно постійно проводити публічні акції у різних країнах світу і голосно артикулювати вимогу до Росії звільнити незаконно утримуваних людей.

Правозахисники записали тисячі свідчень людей, які вийшли із полону. Це військові й цивільні, серед них – чоловіки, жінки, діти. Багатьох із них били, ґвалтували, відрізали кінцівки, морили голодом. Це відбувалося повсюдно у місцях їх утримання, які почали називати «підвалами». Масштабність і системність такої практики дають підстави говорити, що ми маємо справу із міжнародними злочинами. А вони, як відомо, не мають терміну давності та не підлягають амністії, – нагадує правозахисниця.

#Незабуті:

«Жена пойдет следом». Как российские наемники запугивали семью пленного Матюшенко
14 лет тюрьмы в Донецке или 30 тысяч долларов: история заключения Александра Тимофеева
Хозяйка зоомагазина: за что в подвале «МГБ» держат женщину, которая любит животных и помогает землякам
У камері поруч із вбивцями в полоні угруповання «ЛНР» перебуває 22-річний студент
У полоні «ДНР» з 2015-го: історія танкіста Богдана Пантюшенка
Человека с инвалидностью российские гибридные силы возят по городу как «подрывника» СБУ

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG