У Києві наприкінці червня прощалися із кримчанином, добровольцем Збройних сил України Владиславом Богдановичем. Загиблий на Луганщині військовослужбовець – син активістки Євромайдану в Ялті Лариси Китайської, яка втратила дім через переслідування російськими спецслужбами. Від 2014 року у її сім’ї це вже друга втрата, раніше помер чоловік активістки. «Я сплачую дуже високу ціну за незалежність України», – каже вона. Як і чому житель курортного міста біля моря Владислав Богданович пішов на війну з Росією, розповідає проєкт Радіо Свобода Крим.Реалії.
Крим.Реалії продовжують серію матеріалів про кримчан, які захищають Україну зі зброєю в руках під час повномасштабного вторгнення Росії. Ми вважаємо за важливе розповісти ці історії, які спростовують твердження російської пропаганди про те, що всі кримчани підтримують Росію. Ці приклади також демонструють, що на захист України під час російської військової агресії стають жителі різних регіонів країни, зокрема й вихідці з окупованих територій.
«Віддав життя за волю України»
Про загибель 36-річного Владислава Богдановича стало відомо наприкінці червня. Він загинув у селищі Волчеярівка Луганської області, повідомляють його рідні та побратими.
«Як відзначають побратими воїна Владислава, він був дуже відданою, доброю та мужньою людиною, тому із самого початку військової агресії РФ пішов захищати Україну від загарбників і проявив себе як справжній герой України. У Володимирському соборі постійно буде підноситись молитва за упокій душі воїна Владислава, який віддав своє життя за свободу і незалежність України. Вічна пам’ять і Царство Небесне загиблому воїну!» – йдеться у повідомленні Володимирського собору у Києві, де відбулося прощання з кримчанином.
В останню путь його проводжали військовослужбовці ЗСУ, мати, сестра, кримські активісти та правозахисники.
Сім’я Владислава Богдановича після російської анексії Криму пережила чимало потрясінь: переслідування російськими спецслужбами, вимушене переселення з Ялти та повномасштабне вторгнення Росії до України.
«Владислав хотів звільнити Крим та повернутися до Ялти», – розповідають його побратими.
«Про російський паспорт чути не хотів»
Владислав Богданович народився у Харкові, але з дитинства жив у Ялті.
«У Харкові Влад народився, бо я на той момент навчалася там в університеті. Через 25 днів після народження ми з ним повернулися до Ялти, де мешкала наша родина. Тому сина я вважаю ялтинцем. Ялта – це по праву його рідне місто, де він провів дитинство та більшу частину життя», – каже мати загиблого військовослужбовця Лариса Китайська.
Рідні Владислава Богдановича кажуть, що ще в юному віці він визначив для себе улюблену справу, якою і займався все життя.
«З дитинства мій брат любив копирсатися в залізі: велосипед він самостійно зібрав у 10 років, мотоцикл – у 14 років, далі були автомобілі. Це й визначило його покликання – автослюсар», – згадує сестра Владислава Богдановича Ксенія Китайська.
За час життя в окупованому Криму Влад не взяв російського паспорта, навіть чути про це не хотівЛариса Китайська
Сім’я Лариси Китайської не визнає російську анексію Криму 2014 року та з перших днів брала участь в акціях опору.
«Після того, як Крим захопила Росія, Влад з іншими активістами взяли жовту і синю фарбу і фарбували нею стовпи в Ялті. Якось їх ледь не зловили. Але вдалося втекти. За час життя в окупованому Криму Влад не взяв російського паспорта, навіть чути про це не хотів», – стверджує Лариса Китайська.
Незабаром російські силовики в окупованому Криму звинуватили жінку в екстремізмі.
Розгляд її справи тривав понад два роки. І це позначилося на сім’ї. Незабаром чоловік Лариси Китайської помер від хвороби, а син Владислав виїхав із Криму.
Спершу він жив у Харкові, а коли Лариса Китайська через переслідування змогла виїхати до Києва, Владислав Богданович теж переїхав до столиці ближче до матері.
У Києві він продовжував займатись улюбленою справою – обслуговуванням автомобілів.
Коли Росія розпочала повномасштабне військове вторгнення в Україну, Владислав Богданович вирушив на фронт добровольцем, попри те, що мав проблеми зі здоров’ям та поганий зір.
«На війні відповідав коротко: «Мамо, працюємо!»
Владислав Богданович до 2022 року не служив в армії. Він мав «білий квиток» через поганий зір (він носив окуляри з діоптріями +6), каже Лариса Китайська. Тобто його могли б і не мобілізувати на фронт. Але він вирушив захищати Україну добровільно.
«Коли почалася війна, Влад, як і багато хто, злякався. Він не кидався на амбразуру. Але поступово до нього приходило усвідомлення, що він – боєць. Так визріло рішення захищати Україну, і він пішов на фронт добровольцем. Перші дні на фронті він казав, що там страшно. Але потім вони вже з фронтовими побратимами обстрілялися, і коли я дзвонила і питала, як справи, він коротко відповідав: «Мамо, працюємо!». Влад дуже прагнув бути гідним, хотів, щоб я ним пишалася», – каже кримчанка.
Військовослужбовець ЗСУ Дмитро Тодоренко розповів проєкту Крим.Реалії, що разом із Владиславом Богдановичем пройшов шлях від військкомату в Києві, де в березні вони обидва ставали до лав добровольців, до зони бойових дій у Луганській області.
Веселий був хлопець, завжди був зібраний та готовий. Ми разом ходили на чергуванняДмитро Тодоренко
«Ми з Владом були під Лисичанськом, обороняли Тошківку, Гірське, Мирну долину (селища в Луганській області – ред.). Я зазнав поранення, а Владислав, на жаль, загинув, коли ми відходили від Тошківки. Окупанти накрили нас мінометним обстрілом. І, на жаль, із семи людей, які були зі мною, шестеро були поранені. Влад Богданович отримав дуже багато поранень, я намагався йому допомогти, надав першу допомогу. Але врятувати його не вдалося. Веселий був хлопець, завжди був зібраний та готовий. Ми разом ходили на чергування. Носив окуляри, але стріляв дуже добре навіть із поганим зором», – каже військовослужбовець.
Сестра Владислава Богдановича Ксенія Китайська зізнається, що після загибелі брата «загострилося усвідомлення ціни, яку платять захисники України, щоб ми мали можливість вільно пересуватися Києвом, пити каву і скаржитися на спеку».
«Карфаген має бути зруйнований»
Усіх побратимів Влада запрошую до Ялти після перемоги УкраїниЛариса Китайська
«Усіх побратимів Влада запрошую до Ялти після перемоги України. Ми зберемося, спечемо поминальний пиріг і згадаємо Влада. Він дуже любив готувати, завжди допомагав із приготуванням свят. Росіяни позбавили мою сім’ю традицій – збиратися у Ялті на свята. Росія взагалі варварськи «проїхалася» моєю сім’єю. Я не можу зрозуміти, що син мені більше не подзвонить. Мені здається, що в мене замість двох рук залишилася одна», – каже кримчанка.
За словами Дмитра Тодоренка, кримчанин розповідав побратимам, що хотів звільнити півострів і повернутися додому до Ялти: «Влад мав високу мотивацію це зробити. Тому він і пішов на війну».
Лариса Китайська вважає, що ця мета її сина має бути виконана.
Перемогою України у повномасштабній війні Росії Лариса Китайська вважає звільнення всіх захоплених нею територій країни, а також «розпад самої Росії, бо Карфаген має бути зруйнований».
Влада Росії, у свою чергу, заперечує, що міжнародний тиск і втрати на військовому фронті здатні позначитися на ситуації в цій країні. Вони стверджують, що «спеціальна військова операція» (так у Росії називають своє повномасштабне вторгнення в Україну – ред.) продовжуватиметься «до виконання всіх її завдань».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
