Намагаючись прорватись до своєї піхоти, оточеній в центрі Куп’янська, армія РФ регулярно штурмує позиції Сил оборони України на півночі та сході від міста. Кореспонденти проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії побували на позиціях артилеристів 15-ї бригади оперативного призначення «Кара-Даг» і дізнались, чи мають успіх подібні спроби
«Якщо знаходять техніку – все зроблять, щоб її знищити»
Куп'янська операція Сил оборони у розпалі. Ми виїжджаємо на позиції українських артилеристів вночі – так більше шансів не потрапити на очі операторам російських FPV.
Обшита з усіх боків антидроновим захистом старенька, ще радянська «Газель» повільно, але впевнено долає кучугури. Але в якийсь момент ламається прямо посеред поля. Наш водій дістає велику скриню з інструментами і швидко знаходить потрібну деталь.
«Оці радянські «динозаври» можна умовно полагодити за допомогою молотка та цвяха, а оця новітня техніка зі складною електронікою – так би тут і залишалась – довелось би евакуйовувати» – жартує боєць.
На позиціях швидко вивантажуємось і майже відразу звучить команда для бійців: «до бою»! Артилеристи випускають по скупченню російської піхоти з десяток снарядів з радянської САУ 2С1 «Гвоздика» і спускаються в бліндаж. За чаєм обговорюємо ситуацію.
«Зараз працювати доводиться багато. Інтенсивність велика. Але багато пострілів не зробиш, бо в небі постійно висять ворожі дрони. Можуть нас «зрісувати» і буде горе. Тому вибираємо момент, коли нас не в змозі засікти» – розповідає артилерист Олексій.
«Якщо знаходять техніку – все зроблять, щоб її знищити. Ось як в мене було – побачили автівку в «зеленці» – спочатку з одного боку намагались залетіти – не долетіли, заплутались у гілках. Потім облетіли з іншого боку, ззаду намагались. У підсумку – дві FPV частково влучили в авто.
І чотири «Молнії» поруч. Але завдяки тому, що там були крони дерев, антидронова сітка і непогане маскування – машина плюс-мінус непошкоджена» – розповідає артилерист із позивним «Сокіл».
«Ми ще з початку осені готували для нашої гармати каркаси, обтягували сітками, рабицею, гілками – наскільки це було можливо – щоб вона була непомітна згори. Навіть просили наших пілотів дронів подивитись з неба – наскільки наша позиція гарно замаскована. Вони нам гарні поради надали» – каже артилерист Іван.
«Я загалом збив вже чимало – але кожного разу це шалений адреналін»
«Сокіл» у своєму дивізіоні відомий не лише як вправний артилерист, але й як справжній мисливець на дрони. Використовує боєць, в основному, кулемет Калашникова або рушницю.
«Мій особистий рекорд – 11 FPV і дві «Молнії» за добу. Насправді тут головне практика. Вже з другої чи третьої FPV розумієш, як вона рухається – куди треба стріляти – трохи на випередження і трохи вище неї. Але в будь-якому випадку треба орієнтуватись на обставини. Я загалом збив вже чимало – але кожного разу це шалений адреналін» – посміхається боєць.
Літають російські FPV і вночі. Тому, якщо немає бойової роботи, артилеристи в цей час по можливості не виходять з укриття. Збити такий дрон дуже важко – по суті боєць бачить лише індикатор, тоді як дрон чітко бачить ціль. Загалом за добу над позицією розрахунку може пролетіти близько двадцяти FPV. Причому більшість із них – на оптоволокні.
«Спочатку їх просто чутно. До того ж наша розвідка доповідає де, що по небу пересувається. Якщо вони вже підлітають до нас ближче – тобто ми візуально бачимо ціль – запускаємо РЕБ, але він працює тільки на FPV з аналоговим зв’язком. Якщо це оптоволокно – тільки кулемет або рушниця. Але по такій FPVешці легше влучити – там велика котушка і вона сама по собі більша» – пояснює «Сокіл».
«Чекав, коли повернусь до своїх хлопців у свою батарею»
У розмові дізнаємось, що Олексій – один із захисників «Азовсталі», який повернувся в свій підрозділ після полону. Під час оборони Маріуполя йому довелось воювати як піхотинцю.
«Ще до повномасштабного вторгнення я служив за контрактом, був, головним сержантом батареї, – розповідає він. – В кінці 21-го року ми приїхали на ротацію в населені пункти Сартана-Талаковка. Це біля Маріуполя, Донецька область. І там зустріли війну. Зранку відкотились, нас відвели спочатку в Маріуполь, де вже безпосередньо ми приймали бої. Потім полон. Свердловськ – це Луганська область. І в 24-му році, 8 лютого мене обміняли».
Олексій каже, що ані на секунду не задумувався над тим що буде робити після полону.
«Я навіть не сумнівався. Я чекав, коли повернусь до своїх хлопців у свою батарею – звільнитись, піти – таких думок не було. Повернувся, вилікувався, трошки в госпіталі полежав, бо були поранення. І коли пройшов ВЛК, МСЕК – повернувся в підрозділ», – розповідає він.
Поговорили з військовими і про можливе перемир’я. Попри значну втому українські артилеристи готові воювати далі, бо не бачать наразі шляху до закінчення війни.
«Цього року легше не буде – це точно. Вони як лізли, так і будуть лізти. Всі ці їхні обіцянки – фількіна грамота. Якщо віддати зараз їм Донбас, вони зберуться з силами і полізуть далі. Так що будемо бити їх, поки зможемо – каже Іван».
«Я бачив цих людей. Я бачив що вони роблять. Я бачив, як вони думають. І я в перемир'я не дуже вірю. Але наші люди сильніші. Наші люди знають, за що стоять, за що вони воюють і чому вони взагалі тут. Тому і стоять на кожному метрі своєї землі, намагаються його не віддати», – резюмує Олексій.
Форум