Сили оборони України ведуть активну маневрену оборону, зосереджуючи вогонь артилерії та FPV-дронів на підступах до позицій, щодня знищуючи десятки ворожих бліндажів та пунктів зосередження особового складу російської армії. Холодна зима дозволяє важкій техніці рухатися промерзлим ґрунтом, інтенсивність боїв не спадає, а Покровськ залишається ключовою ціллю агресора для подальшого виходу на адміністративні кордони Донеччини.
Воєнкори телевізійної та онлайн-мережі «Настоящее Время»», створеної Радіо Свобода, побували на позиціях артилеристів ЗСУ під Покровськом.
Асфальтована дорога на Покровському напрямку змінюється польовим бездоріжжям. У таку ясну погоду все видно як на долоні. Детектор дронів уловлює сигнал.
«Пробивається відео російського FPV–дрона. Він летить високо, та й ми на висоті в принципі. Сканер ловить досить далеко, але ми бачимо погане зображення – це означає, що він далеко від нас», – коментує один із військових.
Але в якийсь момент усе ж доводиться звернути з дороги та залишити транспорт. У небі Російські дрони типу «Молнія» (Molniya) – це небезпечні російські безпілотники, виготовлені з дешевих матеріалів (фанера, пінопласт, алюмінієві трубки), що робить їх вартість рекордно низькою (близько 300–400 доларів). Але ці дрони-камікадзе здатні нести бойове навантаження вагою від 3 до 5 кг (часто використовується міна ТМ-62) на відстань до 30–50 км зі швидкістю до 90–160 км/год. Останні модифікації, зокрема «Молнія–2Р», оснащені мікрокомп’ютерами Raspberry Pi 5 та сучасними камерами з оптичним зумом для дорозвідки та корегування. Найбільшу загрозу становлять версії з оптоволоконним зв’язком, які є абсолютно невразливими для засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), оскільки керуються через тонкий кабель, що розмотується у повітрі.– російський ударний безпілотник. «Загроза з неба – нас одразу попереджають, і ми ховаємося в так звану «нору», – пояснює офіцер відділення комунікацій 148-ї бригади ЗСУ Сергій Колесниченко.
«Норою» військовослужбовці називають мобільне укриття – вкопаний у землю кузов радянської вантажівки.
Просто виїжджає з капоніра (оборонної споруди – ред.) і переїжджає. Хорошу штуку придумали
«Щоб не робити щоразу бліндаж, вона просто виїжджає з капоніра (оборонної споруди – ред.) і переїжджає. Хорошу штуку придумали. Тому що щоразу доводиться бліндаж робити, а це дуже витратно», – розповідає про переваги такого укриття військовослужбовець 148–ї бригади Олександр.
У «норі» тепло, світло і є хороший запас продуктів. Але грітися та пити чай – ніколи. Небо чисте, а отже, можна їхати далі.
На позиції вже і укриття більше, і капонір глибший. Тут бойове чергування несе французька самохідна артилерійська установка «Цезар».
Французька самохідна артилерійська установка «Цезар» (CAESAR) є високомобільною системою калібру 155 мм, яка базується на колісному шасі і спеціально розроблена для реалізації тактики «бий-і-тікай» (shoot–and–scoot). Завдяки автоматизованій системі управління вогнем FAST–Hit та навігації SIGMA 30, установка готова до стрільби за 60 секунд і може залишити позицію вже за 40 секунд після пострілу, що мінімізує ризик контрбатарейного вогню. Максимальна дальність ураження становить від 40 км (звичайними снарядами) до 55 км (активно–реактивними), а скорострільність сягає 6 пострілів за хвилину. В умовах високої інтенсивності війни в Україні установка «Цезар» довела, на думку експертів, свою ефективність як «снайперська артилерія» для точного знищення логістики та пунктів управління противника на великих дистанціях.
«На відстань ми хорошу стріляємо, куди може FPV не залетіти. Хоча зараз уже теж технології пішли, що й FPV уже там залітають на 15–20 км углиб. Але поки що арта своє слово тримає, як то кажуть», – каже військовослужбовець Юрій.
Мороз. Зима. Фронт і тил
Після російських ударів по українській енергетиці військові зі 148-ї артилерійської бригади Десантно–штурмових військ дивляться прогноз погоди не лише тут, у Донецькій області, а й удома. Переживають за рідних.
«День – 10 [градусів нижче нуля], ніч – 16, потім – 17, потім піде на спад – 14. Потім – знову 18 вночі», – розповідає про погоду один із військових.
«Додому дзвонив – десь градусів 14 у квартирі, а тут – Ташкент, – каже військовослужбовець Василь, показуючи обігрівач. – Якщо більше зробиш, то я навіть у спальник не залажу. Зверху ліг і все»
Порівняно з минулою зимою: там була сама багнюка, а тут тепер мороз. Нормально
Морози на фронті артилеристів не лякають. Навпаки: завдяки промерзлій землі збільшується прохідність техніки.
«Давно такої зими не було». – «Так, порівняно з минулою: там була сама багнюка, а тут тепер мороз. Нормально», – міркують військові.
Надходить команда: придушити вогнем гармату противника. Завдання екіпажу в тому, щоб якнайшвидше відстрілятися і поїхати з вогневої позиції, поки небо чисте.
Покровський напрямок залишається найгарячішим на всій лінії фронту. У ЗСУ кажуть, що армія Росії стягує тут резерви і намагається прорвати українську оборону.
«Вони заходять у довготривалі укриття, які ми знищуємо, там перечікують і намагаються просочитися в наші бойові порядки вночі. Тому ми намагаємося працювати по довготривалих укриттях, щоб ворог там не міг закріплюватися, щоб наша піхота не вступала в бій. Ми знищуємо їх на підступах. Щодня – 50 мінімум знищених укриттів», – розповідає офіцер відділення комунікацій 148–ї бригади Сергій Колесниченко.
Відстрілявшись, артилеристи ховають бойову машину і чистять гармату, щоб у будь-який момент вона була готова до бою.
«Були такі моменти, що не встигали заїжджати в «нору». Розверталися і їхали назад», – каже один із військових.
Не минає і години, як екіпаж «Цезаря» знову вирушає на вогневий рубіж.
- Оперативна ситуація на Покровському напрямку залишається критично напруженою: станом на кінець січня 2026 року тут фіксується близько третини від усіх бойових зіткнень по всій лінії фронту (понад 30–40 атак щодоби).
- Російська армія продовжує тактику масованих штурмів, залучаючи значні резерви та велику кількість керованих авіаційних бомб (КАБ), намагаючись прорвати оборону та закріпитися в довготривалих укриттях.
Форум