Характер війни Росії проти України, що триває вже майже чотири роки, багато разів змінювався, і тепер її обличчя – це безпілотники, які з обох боків відстежують та атакують противника у «кілзоні», де будь-яке відкрите пересування є надзвичайно ризикованим для техніки та солдатів.
Це не просто «нічия земля» між територіями під повним контролем супротивників. Це рухлива смуга вздовж лінії зіткнення з розмитою лінією фронту та змішаними позиціями глибиною часом у десятки кілометрів, пояснює Російська служба Радіо Свобода. Обидві сторони намагаються адаптувати спосіб ведення війни до цих мінливих обставин.
Що таке «кілзона»?
В України недостатньо піхоти, щоб тримати безперервні позиції вздовж усієї лінії фронту, та й дрони зробили траншейну війну неможливою. Тому українська армія змушена завдавати ударів по російських групах, що наступають, переважно за допомогою дронів та артилерії, а на землі перебувають ізольовані позиції піхоти, прикриті мінними полями, ровами, колючим дротом, «зубами дракона», будинками та їхніми руїнами (1, 2).
Російські війська, своєю чергою, намагаються подолати цю зону дрібними групами піхоти, також за підтримки дронів, артилерії та авіації. Якщо їм це вдається, лінія фронту зсувається, хоча часом українські штурмові групи проводять контратаки, повертаючи територію під свій контроль.
Оператори дронів з обох боків прагнуть не лише вести розвідку чи завдавати ударів по безпосередніх позиціях, а й відрізати логістику противника в умовному тилу, а також ротацію та постачання на позиціях. Це значно ускладнює життя піхоті з обох боків: їм доводиться безвилазно перебувати на позиціях протягом багатьох місяців.
Українське видання «Тексти» описує, як проходить ротація та постачання військових у «кілзоні»: пікапи висаджують піхоту на відстані 1–7 км від позицій, решту шляху бійці йдуть пішки, несучи на собі важке спорядження. Доставку боєприпасів, продовольства та їжі намагаються здійснювати за допомогою великих дронів, які скидають «посилки» вагою до 20 кілограмів у потрібне місце і час, оскільки наземну техніку з вантажем легко виявити та знищити.
«Рік тому «сіра зона» простягалася на 500–2000 метрів. Зараз вона розширилася до 5–6 кілометрів, а на деяких напрямках – до 7 кілометрів. У будь-який момент часу в повітрі перебуває близько 50 дронів – як розвідувальних, так і ударних, наших і їхніх», – говорив у квітні 2025 року старший сержант українського батальйону безпілотних систем 24-ї механізованої бригади Юрій «Лис».
Аналітичний центр ICDS пише, що бойові дії у 2025 році перетворилися на виснажливі бої з використанням дронів, «кілзона» сягає глибини 35–40 км і стала більш смертоносною, а концепція безпечного тилу за 10–15 км від лінії зіткнення практично зникла.
У близькому майбутньому, вважають аналітики українського порталу «Мілітарний», «кілзона» може й зовсім розширитися до 50–60 кілометрів.
Валерій Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ, два роки тому писав про глухий кут, у який зайшла війна через більшу ефективність оборони, порівняно з наступом – неможливо було накопичити сили для прориву за повної прозорості поля бою.
Тепер Залужний констатує, що Росія знайшла вихід із глухого кута – «інфільтрація», проникнення окремих солдатів або невеликих піхотних груп через прогалини в «пористій» українській обороні. Змінилася ситуація і для тих, хто обороняється: вони тепер теж діють в обстановці повної прозорості поля бою.
«Велика концентрація людей навіть у обороні абсолютно неможлива. Будь-яке збільшення кількості особового складу на позиціях миттєво призведе до їхнього знищення ударами FPV або артилерії, що буде донаведена через БпЛА. Тому оборона будується розосередженням позицій і зайняттям їх відносно малими групами, які вимушені діяти автономно протягом певного часу у дійсно надважких умовах.
Зона точного ураження постійно розширюєтьсяВалерій Залужний
Зона точного ураження постійно розширюється. Зрозуміло, що це призводить не лише до руйнування шляхів логістики, а й до поступового зникнення такого поняття, як тил, бо його традиційне розміщення за бойовими порядками на відстані менш як 40 кілометрів уже неможливе через постійний вогневий контроль противника.
В результаті оборона поступово трансформується від активного утримання позицій, що діють у взаємодії з другими ешелонами та резервами і вогневими засобами, до виживання малих груп, на які постійно тиснуть як дистанційні засоби розвідки-ураження, так і «засипання» малими групами піхоти.», – пише Залужний.
Видання «Мілітарний», утім, зазначає, що «кілзона» – зона не гарантованого знищення, а радше підвищеного ризику. І російські, і українські військові навчилися діяти в ній, залишаючись на ізольованих позиціях протягом тривалого часу, попри численні атаки FPV-дронів.
Це нинішні реалії війни, і обидві сторони намагаються до них адаптуватися.
Оборона «другим номером»
Мережами розлетівся пост Олексія Чадаєва, російського провладного політолога, який у 2000–2010-х роках перебував в орбіті адміністрації президента РФ, а після нападу Росії на Україну почав займатися бойовими дронами і тепер очолює компанію «Ушкуйник», що розробляє та виробляє безпілотники для російської армії.
Посилаючись на розповіді тих, хто «воює або їздить на фронт», Чадаєв описує – з погляду російських військових – змінену тактику українських сил, яку він називає «грою другим номером»: в умовах безперервного наступу Росії «майже скрізь» ЗСУ намагаються зробити цей наступ «якомога важчим, кривавішим і витратнішим». Стверджується, що українські військові в очікуванні російських атак відводять артилерію в глибину, за межі досяжності російських дронів, і тримають її пристріляною по своїх передових позиціях; коли російські війська захоплюють українські «опорники», відкривають по них вогонь, «виносячи разом із тими, хто зайшов», а дрони «ловлять» будь-яку активність навколо. На додачу до цього – «суцільне мінування, зокрема дистанційне, та активне використання «ждунів» (дронів, що чекають на землі, коли поблизу з'являться цілі – ред.) на логістичних лініях».
При цьому, пише Чадаєв, коли російські військові намагаються підтягнути «другий ешелон», зокрема своїх операторів дронів, українські сили проводять локальні контратаки, щоб зберегти існуючу «кілзону».
«Оскільки ситуація повторюється не один і не два рази, у наших, на всіх рівнях, усе менше бажання взагалі наступати, і їх дуже навіть можна зрозуміти – це неминучий обмін пройдених кілометрів на життя, причому життя дуже цінних бійців: тих, хто в принципі знає і вміє діяти в цій самій «кілзоні» (ненавчені там просто ляжуть зовсім без жодного результату)», – зазначає він.
Контратаки України
Здатність тримати активну – з контратаками – оборону різниться серед українських підрозділів, і Росія намагається використовувати це.
The Financial Times пише, що Україна спирається на «пул досвідчених і надійних підрозділів, який скорочується», і їхня присутність в одному місці може призвести до просування Росії в інших. Видання наводить як приклад успішну контратаку ЗСУ в Куп’янську на сході Харківської області, де були розгорнуті одні з «найбільш підготовлених солдатів», і провали в обороні Гуляйполя на сході Запорізької області, де українські бригади «відчували брак особового складу та були виснажені боями».
FT зауважує, що в умовах нестачі людей Україна «все частіше покладається на «пожежні» штурмові загони, які спрямовують у кризові точки для стабілізації ситуації», і наводить слова Еміля Кастехельмі, військового аналітика фінської моніторингової групи Black Bird: «Українці виснажені, їм вдалося послабити тиск у Куп’янську, але потім фронт тріснув в іншому місці».
Вважається, що «пожежні» бригади комплектують та оснащують пріоритетно.
Росія, очевидно, знає про це. FT цитує командира елітного українського підрозділу безпілотників, який стверджує, що російська тактика просувань по всій ширині фронту спрямована на те, щоб завадити Україні посилити оборону пріоритетних для росіян ділянок.
Центральний напрямок для Росії – захоплення Донецької області, але російські війська атакують і в інших регіонах, змушуючи ЗСУ кидати туди резерви, не даючи посилити ними ключові райони, зазначає видання.
Залужний пише, що через тактику дрібних атак втрати Росії дуже високі, але кожна спроба виявляє позиції українських сил, виснажує їх, а контратаки ЗСУ призводять до природного «стирання» штурмових підрозділів: Росія використовує технології та продовжує кидати все більше людей на українські позиції, нав'язуючи ЗСУ тактику виснаження. Залужний заявляє, що Україна може протиставити цьому лише військові інновації, щоб «компенсувати традиційну нестачу ресурсів і завдати непропорційних втрат Росії».
«Тилу як такого немає»
Далі буде гірше, бо технології не стоять на місці. Буде оптоволокно і на 40, і на 50 кілометрів на FPV-літачкахСергій Стерненко
Український активіст Сергій Стерненко, нещодавно призначений радником нового міністра оборони України Михайла Федорова, пише, що війна 2025 року сильно відрізняється від війни 2024 року. «Тилу на глибину 30 кілометрів від фронту як такого немає. Це треба усвідомити вже, особливо чиновникам на місцях. Вже зараз усі населені пункти в цій зоні мають закривати автошляхи протидронними сітками, обмежувати пересування вулицями для цивільних та поступово починати евакуаційні заходи. Далі буде гірше, бо технології не стоять на місці. Буде оптоволокно і на 40, і на 50 кілометрів на FPV-літачках», – зазначає він.
Схожої думки дотримується і відомий російський провоєнний телеграм-канал «Рибарь»: «Те, що нещодавно було глибоким тилом, сьогодні може стати «кілзоною». Раніше фраза «ізоляція поля бою» передбачала зону глибиною в кілька кілометрів, сьогодні – десятки, до 50 кілометрів. Дрони вибивають засоби постачання – противник недоотримує припаси – оборона починає руйнуватися».
Щодо тилу російських військ, то вони виводять артилерію, системи ППО та центри управління за межі досяжності більшості українських ударних систем ближнього радіуса, стверджує Давид Кириченко у The National Interest. Щоб не відстати, Україні необхідно розширити можливості своїх безпілотників середньої дальності, пише аналітик.
Кириченко також наводить слова Браяна Пікенса, колишнього «зеленого берета», еліти армії США, який воював в українському спецназі: «Велика частина того, що зараз має значення, перебуває в діапазоні від 30 до 100 кілометрів… Росія рухає вперед піхоту як витратний матеріал, тримаючи найцінніші системи глибоко в тилу і захищаючи їх засобами радіоелектронної боротьби. В України немає систем, які могли б надійно завдавати ударів у цьому діапазоні».
У статті The National Interest також наводиться думка Джорджа Барроса з американського Інституту вивчення війни (ISW) про те, що «Україні необхідно покращити здатність вражати цілі на відстані від 65 до 95 кілометрів за лінією фронту».
З цією оцінкою погоджується і колишній американський військовослужбовець Раян О'Лірі, який воює на боці України. На його думку, ЗСУ не поступаються ЗС РФ на тактичному рівні застосування безпілотників, українські підрозділи, як і раніше, щодня завдають безліч ударів по піхоті противника за допомогою FPV-дронів. При цьому Україна, на думку О'Лірі, програє в оперативному та стратегічному плані, тому що «ніколи не ставила собі за мету завоювати перевагу в глибині».
«Війна дронів – це не про те, хто сьогодні вб’є більше солдатів, це про те, хто завтра контролюватиме простір. Володіння глибиною означає контроль над пересуванням, логістикою, розвідкою, спостереженням і рекогносцировкою, зв'язком та процесом ухвалення рішень по всьому сектору, а не лише над окремою траншеєю чи бункером», – пояснює він.
Війна дронів – це про те, хто завтра контролюватиме простірРаян О'Лірі
О'Лірі зазначає, що Україна все ще прагне уразити якомога більше піхоти, що є «більш помітним і політично безпечним», але це не дозволяє контролювати поле бою. Водночас Росія націлена на контроль над оперативним простором і концентрується на «полюванні» на українських операторів дронів та розвідувальні засоби, знищенні логістичних вузлів, контролі над дорогами та ураженні техніки, а не піхоти.
«Україна виграє в тактичному плані, але програє в оперативному. Ми виграємо у ЗМІ, але програємо на землі. Росія втрачає солдатів, але здобуває свободу пересування. Україна вбиває людей, але втрачає територію», – пише О'Лірі.
Робота дронів «під ногами»
Про подібне говорить і військовослужбовець Богдан Дмитрук, який у соцмережах поділився досвідом взаємодії з українськими Силами безпілотних систем (СБС). За задумом, вони мають діяти другим ешелоном і підтримувати передові підрозділи української армії.
Дмитрук зазначає, що СБС часто краще забезпечені, ніж безпілотні підрозділи передових бригад, але бойові завдання все одно доводиться виконувати передовим підрозділам, оскільки їхні оператори дронів розташовані ближче до противника.
«У СБС, ймовірно, краще забезпечення, але це не виливається у більшу кількість ударів на нашій ділянці. Навпаки, у нашій смузі є важливі логістичні маршрути противника, до яких можуть долетіти [дрони] операторів [передових] бригад, але у них критично мало засобів для польотів на логістику противника. СБС до цих маршрутів логістики ніколи не долітає, коли їх просять, але іноді звітує про ураження цілі на цих маршрутах», – пише військовослужбовець.
Дмитрук критикує і систему нарахування електронних балів за ураження противника. За ці бали можна купувати обладнання та дрони для свого підрозділу. В реальності, зазначає він, бали нараховуються навіть за ті удари, які неможливо верифікувати через низьку якість зображення, і це негативно впливає на реальну статистику.
«Нам потрібно «гнатися» не за цифрами, а за ефективністю, працювати над тим, щоб увесь цей неймовірний зоопарк підрозділів, сконцентрований на невеликих смугах, не давав противнику просуватися, нищити нашу піхоту, пілотів і так далі», – резюмує Дмитрук.
Увечері 24 січня командир Сил безпілотних систем Роберт Бровді з позивним «Мадяр» відреагував на критику Дмитрука. Він заявив, що лише вісім із кожних ста безпілотних екіпажів в українській армії служать у складі СБС – нещодавно сформованого роду військ. Чисельність СБС становить 2,2% від загальної чисельності ЗСУ і включає 12 бойових підрозділів із понад 500 існуючих. Екіпажі цих підрозділів покривають не весь фронт, а лише 30%, каже Бровді, і перебувають, як правило, на найгарячіших ділянках фронту.
При цьому, стверджує «Мадяр», ці 12 підрозділів знищують кожну третю підтверджену ціль і кожну третю одиницю живої сили противника, дані про які публікує Генштаб. Так, за його словами, у грудні ці підрозділи вражали в середньому 984 цілі за день, з них 388 – жива сила.
Бровді, втім, визнає, що не всі його підрозділи однаково ефективні і що лише половина з 12 підрозділів працює «у бажаному темпі». Він також визнав, що середня глибина ураження живої сили противника в грудні склала 1,44 кілометра і що СБС «фактично працюють під ногами».
При цьому, на його думку, це зумовлено не технічними можливостями чи кваліфікацією пілотів його підрозділів, а поточною потребою армійських корпусів, на ділянках яких працюють підрозділи СБС.
«Жоден командир корпусу, у розпорядженні якого є багато сотень екіпажів власних бригад та підпорядкованих частин у секторі відповідальності, не готовий відпустити роботу СБС на належну глибину. Збереження власної піхоти є і залишатиметься основним пріоритетом», – продовжує «Мадяр».
При цьому, зазначає він, жива сила російської армії в грудні склала лише 39,4% від усіх уражених СБС цілей. Левова частка ударів (60–70%), однак, припадає на логістику російської армії, техніку, пілотів БПЛА та їхнє обладнання, повітряні цілі та укриття, зазначає «Мадяр», і там глибина ураження в деяких категоріях сягає вже 15 кілометрів.
Щоб завдавати ударів у глибину, вважає Бровді, необхідно створювати нові екіпажі – щонайменше втричі більше за наявний склад, а нинішні екіпажі, своєю чергою, продовжать працювати на тактичній глибині.
За словами оператора дронів Михайла (ім'я змінене), який служить у передовому підрозділі, українська армія могла б «вирішувати завдання в глибині», але їм заважає нестача живої сили. «Потрібна сила на землі. А так – поки в тебе частина групи моніторить твою ж посадку на наявність противника, ти зайнятий локальними завданнями без просування», –пояснює він.
Ефективність
Про успішність української тактики опосередковано дозволяють судити темпи просування та втрат російської армії.
За даними Black Bird Group, за 2025 рік російській армії вдалося просунутися на 4981 квадратний кілометр, що на 737 квадратних кілометрів більше, ніж у 2024 році, з урахуванням бойових дій на території Курської області, де російські війська кілька місяців із важкими боями витісняли українські сили.
Верхня оцінка російських втрат – дані Генштабу ЗСУ, згідно з якими Росія з 1 січня до 31 грудня 2025 року втратила 417 тисяч осіб. (Для порівняння, дані за 2024 рік – майже 430 тисяч). Ці дані включають абсолютно всі втрати: не лише загиблих, а й зниклих безвісти, поранених та санітарні втрати, тобто йдеться не тільки про безповоротні втрати.
Новий міністр оборони України Михайло Федоров заявив, що стратегічна мета ЗСУ – щомісячні втрати Росії у 50 тисяч осіб, щоб зробити для неї війну непосильною. «Стратегічна мета – вбивати 50 тисяч [російських військових] на місяць. «Минулого місяця вбили 35 тисяч – усі ці втрати верифіковані на відео. Якщо досягнемо показника в 50 тисяч – побачимо, що буде з ворогом. Вони сприймають людей як ресурс, проблеми з яким уже очевидні»».
Виступаючи на форумі в Давосі, президент України Володимир Зеленський також заявив про те, що за місяць війни російська армія втратила 35 тисяч осіб убитими. Він не уточнив, який місяць мав на увазі, але, виходячи зі слів Федорова, можна припустити, що президент і міністр говорили про грудень.
Статистика українського Генштабу, згідно з якою Росія втратила у грудні 34 тисячі осіб, однак, включає не лише загиблих, а будь-які втрати, тому дані українського президента та міністра, ймовірно, є завищеними.
Оператор дронів Михайло не виключає, що названа Федоровим та Зеленським кількість російських втрат може бути правдивою, оскільки не всі з них можливо верифікувати: «Припустимо, ми вдарили дроном по бліндажу. Скільки там людей усередині? Як це верифікувати? Або спалили ми БМП, порахували тих, хто лежить навколо, але як порахувати тих, хто був усередині?» – пояснює він.
До того ж, зазначає Михайло, оператори дронів не завжди можуть контролювати удари FPV-дронів за допомогою дронів-розвідників з боку: «Ти кудись влучив і перемикаєшся на наступне завдання, це ще одна заковика у процесі верифікації», – додає військовослужбовець.
Про найбільше зростання російських втрат убитими за весь час повномасштабного вторгнення, втім, свідчать і дані Бі-бі-сі за 2025 рік. Так, кількість виявлених за рік некрологів російським військовим зросла, порівняно з 2024 роком, на 40 відсотків. У грудні 2025 року журналістам вдалося виявити 11,2 тисячі некрологів, і хоча в Бі-бі-сі зазначають, що їхня статистика може відображати лише 45–65% від загальної кількості загиблих, це все одно набагато нижче, ніж заявляє Зеленський.
Президент України також заявив, що російська армія щомісяця набирає приблизно 40–43 тисячі військовослужбовців, що теж не відповідає іншим даним, зокрема й українським.
- Економіст Яніс Клуге, який відстежує військові витрати Росії, дає оцінку приблизно у 30 тисяч нових контрактів на місяць.
- Колишній голова військової розвідки, а нині керівник Офісу президента України Кирило Буданов стверджує, що Росія набрала цього року трохи більше ніж 400 тисяч нових контрактників, тобто в середньому 33 тисячі на місяць.
- Американський військовий аналітик Роб Лі зазначає з посиланням на слова Буданова, що план Росії щодо набору контрактників на 2026 рік співставний із планом на 2025-й – близько 409 тисяч осіб.
Дрони та технології кардинально змінили реалії війни, але вони є лише засобом розвідки та ураження цілей, а не контролю над територією. Тому піхота, яка проводить у жахливих умовах на ізольованих позиціях багато місяців без ротацій, усе ще відіграє величезну, якщо не головну роль на полі бою і визначає, хто на цей час контролює ту чи іншу ділянку фронту. І тут даються взнаки нестача особового складу, високий рівень дезертирства та проблеми управління в українській армії.
Наприклад, відомі випадки, коли українські бійці проводили на позиціях 87 днів, 130 днів, понад пів року або навіть 471 день. Саме стільки на позиції перебував бойовий медик 30-ї ОМБр Сергій Тищенко: він зайшов на позицію 13 серпня 2024 року, а повернувся з неї лише 28 жовтня 2025-го.
