ЛЬВІВ – Львів’янин Михайло Штибель, його брат і батько на фронт пішли добровільно. Служать на Донбасі як військові медики і і щодня рятують життя оборонців України.
Михайло випрацював власну систему швидшого накладання турнікету пораненим, щоб заощадити цінні секунди для порятунку життя воїна.
Фельдшер, парамедик, сержант 125-ої львівською бригади територіальної оборони 24-річний Михайло Штибель розповів Радіо Свобода про службу, важкі поранення у воїнів, а також про те, чому нині в українській армії не вистачає кваліфікованих медиків.
26 лютого 2022 року Михайло Штибель і його брат прийшли у військкомат.
Тоді Михайло навчався на 6 курсі Львівського медуніверситету, здобував фах лікаря-травматолога. Він завершив навчання дистанційно і отримав диплом уже під час служби.
Тоді ж молодим чоловікам у військкоматі пообіцяли передзвонити, але не дочекавшись дзвінка, вони зголосились у 125-ту бригаду територіальної оборони, яка шукала військовослужбовців і медиків.
Із березня 2022-го Михайло Штибель ‒ бойовий медик бригади. А через місяць добровільно мобілізувався його батько, лікар-невропатолог.
Я коли йшов у військкомат, для себе розумів: я не за когось іду, а за себе і свою землюМихайло Штибель
«Я коли йшов у військкомат, для себе розумів: я не за когось іду, а за себе і свою землю, на якій живу і яку вважаю своєю, іду за моїх побратимів. Мені важко пояснити, чому я це зробив, але в голові була одна думка: я повинен.
Це просто було: маю так зробити і це правильно, я так хочу. Іншого не було. Довелося відкласти освіту, спеціалізоване навчання. Не пройшов інтернатуру, бо мобілізувався. Але мені дали можливість відновитись на навчанні після завершення військової служби. Нині у мене на паузі ‒ лікар-інтерн-травматолог»
Спершу він служив медичним інструктором і підготував понад 40 бойових медиків, які до війни не мали ніякого відношення до медицини. Нині вони добре і ефективно виконують свою роботу у зоні бойових дій.
Згодом Михайло Штибель із бригадою поїхав у Донецьку область, де служить у медичному пункті. Місце розташування якого змінюють, залежно від бойових дій, траплялись і ворожі обстріли.
Є чергування на місці збору поранених, там стоять машини швидкої допомогиМихайло Штибель
«Медпункт розташований у спеціальному місці, повністю ізольованому. Немає накопичення військових, такого, щоб нас видало. До нас привозять поранених і хворих бійців. Дорогою є стабілізаційні пункти, куди воїнів везуть у першу чергу, а звідти ‒ на лікарні. Все залежить від складності поранення бійця, ситуації.
Якщо бойовий медик не може точно оцінити, сумнівається в оцінці стану бійця: чи він є важкопоранений, середньо, то він може їхати на медпункт і там вже оцінюється стан, надається первинна лікарська допомога. Або бойовий медик везе безпосередньо на стабілізаційний пункт і там його залишає і повертається до своїх обов’язків.
Також є чергування на місці збору поранених. Там стоять машини швидкої допомоги. Тут уже на чергуванні представники різних бригад, підрозділів. Як тільки бойовий медики підвозить до даного місця поранених, його перевантажують у машину і дорогою стараємося надати більш кваліфіковану допомогу і довезти якомога швидше в госпіталь або черговий стабілізаційний пункт»
Поранення, які нині отримують українські бійці на фронті, дуже складні, і їх дуже багато, наголошує бойовий медик, порівнюючи ситуацію із 2014-2015 роками.
Найчастіше бійці отримують поранення рук, ніг, черевної порожнини з пошкодженням внутрішніх органів.
Найважче і небезпечніше так звані «вузлові кровотечі»Михайло Штибель
«Найважчі і небезпечніші так звані «вузлові кровотечі», пахвинна ямка. Обмаль часу, щоб врятувати життя, на цій ділянці не використаєш турнікет, щоб зупинити кров. Робиш це вручну, тиснеш на рану і тампуєш її.
Це дуже болісний і довгий етап зупинки кровотечі для побратима. Займає декілька хвилин. Якщо кваліфікований медик накладає турнікет за 20 секунд, то тут зупинка крові триває кілька хвилин.
Є медичне забезпечення, щоб полегшити той біль, але проблема у часі: поки приїдуть по пораненого, його евакуюють, а не завжди це вдається швидко через обстріли і небезпеку. Проходить час, а він безцінний»
День із військовими медиками в Бахмутському стабпункті: фоторепортаж із передової
Навички роботи з турнікетом
Згідно зі статистикою, 91% смертей настають внаслідок великої втрати крові, 85% з них ‒ з поранених кінцівок. Турнікет зупиняє сильну кровотечу на кінцівках і це рятує життя бійцям.
Навички накладання турнікетів мають військовослужбовці і, медики, але є певні нюанси, зауважує Михайло Штибель.
Він виробив такі правила накладання турнікету, що дають можливість заощадити кілька дорогоцінних секунд. А кожна ця секунда відіграє роль для збереження травмованої кінцівки і самого життя воїна.
Час у нас на вагу золота і декілька секунд вирішує дуже багатоМихайло Штибель
«Турнікет має бути у кожного бійця. Є нюанси: як хапнеш у руки, накладеш, щоб було ефективно і максимально швидко, щоб побратимові пораненого не доводилось переробляти і втрачати цінний час. Виробив власні рухи, щоб економити час: це складання турнікету, тримання у руці.
Кожен нюанс це 2 секунди зекономленого часу. Візьмемо 5-6 нюансів, на яких зекономиш 10-15 секунд. У цій справі це дуже важливо. Якщо у нас є сильна кровотеча, ми маємо від 2 до 3 хвилин для надання допомогу. Інакше летальний випадок. Тому час у нас на вагу золота і декілька секунд вирішує дуже багато»
На ефективність роботи медиків впливає, звісно, кількість поранених, яких привозять. Адже кожному потрібно виділити час. Також важливо, як сам військовослужбовець надав собі першу медичну допомогу чи отримав її від свого побратима.
Сьогодні в армії не вистачає кваліфікованих медиківМихайло Штибель
«Щоб вміти собі надати першу медичну допомогу достатньо пройти один-два курси і мати бажання попрактикуватись, щоб довести рухи до автоматизму і не буде проблем з наданням собі допомоги. Нині медики на фронті мають добре забезпечення, зокрема і закордонне.
Багато військових, які ніколи не були пов’язані з медициною, пройшли в Україні чи за кордоном навчання. Кожен з них навіть після війни, коли якесь станеться ДТП чи катастрофа, зможуть надати першокласну кваліфіковану допомогу людині. Але сьогодні в армії не вистачає кваліфікованих медиків»
Бойові медики надають допомогу не лише пораненим бійцям, але й до них привозять військовослужбовців з соматичними захворюваннями. Багато воїнів ‒ старшого віку, прийшли на службу з різними хронічними хворобами, які загострюються.
Бійці другий рік захищають країну у важких умовах, стресі, організм зазнає сильних навантажень, тому загострення хворіб почастішали, розповів парамедик, і звертаються військовослужбовці через погіршення загального стану здоров’я.
Наскільки важко емоційно бойовим медиком?
У цих умовах війни у своїй роботі я стаю досвідченішимМихайло Штибель
«Я, напевно, не абстрагуюсь, а просто роблю роботу, стараюсь відсторонитися від стресу. Надаєш допомогу пораненому, все зробиш і його вже забрали, а ти сидиш і не розумієш, що ж відбулося.
Якщо є мобільний зв'язок, то цікавлюсь станом бійця. У цих умовах війни у своїй роботі я стаю досвідченішим. Такий досвід, на жаль, дає війна», ‒ каже Михайло Штибель.
Ця війна змінила його. У свої 24 роки став серйознішим, зникла безтурботність, яка була до 24 лютого 2022 року. Але, коли привозять у медичний пункт поранених бійців, то ніяких потрібних слів не шукає, а старається жартувати з хлопцями.
Кожен лікар мусить бути психологомМихайло Штибель
«Гумор у роботі запозичив у брата. Це спрацьовує, гумором даєш пацієнтові зрозуміти, що займаєшся не чимось ніби серйозним, а якимсь дрібним наданням допомоги, ніби пластир клеїш. Тобто, щоб людина зрозуміла, що не є у критичному стані. Говорю, що все, мовляв, дрібнички, працюю не мовчки.
В іншому випадку, вигориш з ними. По реакції лікаря поранений розуміє, що в нього не так все погано. Кожен лікар мусить бути психологом. Праця з людьми має свої нюанси і без навичок важко. Якщо ти бачиш смерть щодня, вигораєш. Цей гумор допомагає».
Питання реабілітації для військовослужбовців після завершення війни, наголошує бойовий медик, буде головним.
Бійці повернуться з війни іншими: хтось із хворобами, психологічною травмою, а таких буде велика кількість, хтось знесилений і розчарований, багатьом буде важко відновитись.
Михайло Штибель перебував у Львові у короткій відпустці і вже повернувся на службу. Зауважив, що єдине, що заставило його приїхати додому на перепочинок ‒ це побачити рідних. Інакше б не приїхав і працював.
На жаль, війна стала для молодого чоловіка найважливішою медичною практикою і життєвим досвідом.
