У Будапешті буде встановлено пам’ятник «жінкам, зґвалтованим під час воєн» – формулювання саме таке. Рішення про це було ухвалено Генеральною асамблеєю Будапешта з ініціативи мера міста Гергея Карачоня, представника опозиції.
13 лютого відзначалося 75-річчя визволення Будапешта від німецьких військ і їхніх угорських союзників з пронацистської партії «Схрещені стріли». Ставлення до цієї річниці в Угорщині неоднозначне. З одного боку, як пише історик Андреа Петьо, «угорський уряд, канонізуючи теорію «подвійної окупації» (згідно з цією теорією, на зміну нацистському пануванню в середині 1940-х прийшов комуністичний, практично рівнозначний за своїми негативними наслідками для країни, – ред.), переклала відповідальність за події Другої світової війни на окупантів – німців і Радянський Союз».
Символом такого підходу став пам’ятник, встановлений кілька років тому з ініціативи уряду Віктора Орбана в центрі Будапешта: статуя архангела Гавриїла, що зображає постраждалу Угорщину, на якого нападає агресивний орел (символ нацистської Німеччини, – ред.). Пам’ятник нагадує про події 1944 року, коли в результаті операції «Маргарете» німецькі війська окупували територію Угорщини, незважаючи на те що вона була союзником Німеччини у Другій світовій війні. У країні за активної участі угорських правих радикалів з «Схрещених стріл» був розв’язаний терор проти єврейського населення і політичних супротивників нацизму. Восени регент Міклош Хорті був зміщений, а «Стріли» на пару місяців прийшли до влади, встановивши в Угорщині під німецьким заступництвом відверто терористичну диктатуру.
З іншого боку – є історичні інтерпретації угорських крайніх правих, які 8 лютого, незважаючи на часткову заборону влади, в черговий раз відзначили в Будапешті «день честі» – річницю спроби німецьких і угорських частин прорвати радянську блокаду Будайської фортеці в лютому 1945 року. Правим радикалам протистояли муніципалітети трьох районів столиці: вони організували вуличну виставку, присвячену «пам'яті жертв взяття Будапешта – незалежно від їхньої національності, походження і релігійної приналежності», як кажуть у випущеному з цього приводу комюніке. І це ще одна точка зору угорців на події тих років.
Цей пам’ятник зверне увагу на важливу тему, яку в зв’язку з окупацією /звільненням радянськими військами Будапешта часто замовчують
Пам’ятний знак жертвам сексуального насильства в роки Другої світової війни в Угорщині вже є. У місті Чонград рік тому за приватною ініціативою встановили меморіальну дошку в пам’ять про постраждалих тоді місцевих жінок. Щодо розміщення дошки написала тільки місцева преса, і подія пройшла майже непоміченою. Аж ось 29 січня цього року Генеральна асамблея Будапешта на чолі з новим мером Гергея Карачонем вирішила встановити пам’ятник «жінкам, зґвалтованим під час воєн» вже в угорській столиці. Згідно з текстом документа, схваленого міською владою, через делікатність теми будівництва передуватиме серія консультацій з фахівцями, а також організація конференцій та інших освітніх заходів, так як «для громадського осмислення теми самої установки пам’ятника недостатньо». На організацію консультацій, проведення конкурсу та зведення пам’ятника мерія виділила в перерахунку 100 тисяч євро. Відкрити пам’ятник планують до кінця 2022 року.
Історики і політологи сподіваються, що новий пам’ятник не стане об’єктом політичних маніпуляцій. «Це рішення було прийнято прогресивної мерією, – вважає політолог Петер Крек. – Я думаю, що цей пам’ятник не стане частиною антиросійського наративу, а, скоріше, зверне увагу на важливу і реальну тему, яку в зв’язку з окупацією/звільненням радянськими військами Будапешта часто замовчують».
Цей пам’ятник неминуче знову підніме суперечку про 1945 рік, про те, чи була це нова окупація або звільненняҐабор Еґрі
Директор Інституту політичної історії Ґабор Еґрі підкреслює, що множина в слові «війни» в назві пам’ятника не випадково: «Те, що назва пам’ятника говорить не про дії виключно радянських солдатів, а в цілому про насильство над жінками в війнах, підказує нам, що ініціатори не хочуть потрапити в пастку політики пам’яті і робити акцент на політичному або національному аспекті. Звичайно, цей пам’ятник неминуче знову підніме суперечку про 1945 рік, про те, чи була це нова окупація або звільнення. Однак я сподіваюся, що мова піде не тільки про це, а й про такі речі, які зазвичай залишаються в тіні. Іншими словами, пам’ятник дасть поштовх глибшої дискусії про війну».
Тема сексуального насильства над угорськими жінками з боку радянських солдатів під час Другої світової війни до 1990-х років була в Угорщині під забороною, та й пізніше спроби її обговорення іноді піддавалися жорсткій критиці. Ситуація змінилася на рубежі століть, вважає професор Департаменту гендерних досліджень Центрально-європейського університету Андреа Петьо: «Почалися наукові дослідження, виходять щоденники жінок, які вели їх в той час. З’являються церковні джерела, які раніше були закриті, а тепер досліджуються. Почався діалог між істориками, і можна сподіватися, що він буде проходити в такій формі і такою мовою, який буде доступний широкій аудиторії, і вона навчиться краще розуміти минуле. Знімаються документальні фільми, з’являються театральні постановки і художні фільми на цю тему. Дискусія про згвалтування в роки Другої світової війни не спрямована на те, щоб за помахом чарівної палички змусити всіх думати однаково. Скоріше, мова йде про майданчик, на якій прозвучить багато думок, і тільки час покаже, яким буде ефект».
Андреа Петьо вивчає тему 20 років, підсумком її досліджень стала книга «Розповісти те, що неможливо розповісти», яка вийшла в 2018 році. Разом з книгою історика Гергея Кунта «Три крапки» (2019), документальним фільмом Фружіна Шкрабскі «Замовчувана ганьба» (2013) і яскравим художнім фільмом Марти Месарош Aurora Borealis (2017) вони стали частиною активної громадської дискусії, яка призвела до ідеї будівництва пам’ятника жертвам насильства . Хоча точних даних тут немає і вже не може бути, за приблизними підрахунками істориків, кількість таких жінок в Угорщині обчислювалася багатьма десятками, можливо, сотнями тисяч.
Андреа Петьо в своїй книзі говорить про те, що в 1940-і роки насильство здійснювали і німецькі, і угорські солдати, але в пам’яті угорців залишилися майже виключно сексуальні злочини радянських військових. Автор приходить до висновку, що радянські війська розгромили злочинні за своєю суттю гітлерівський і угорський пронацистская режими, але, самі скоївши злочини проти мирного населення, в результаті програли в Угорщині політичну битву за пам’ять про воєнний час.
Історичний контекст
- У 1920-1944 роках Угорщиною керував консервативний авторитарний режим адмірала Міклоша Хорті,який носив титул регента. У 1930-і роки він зблизився з нацистською Німеччиною, прагнучи повернути Угорщині території, втрачені в результаті Першої світової війни.
- Угорське військо брало участь в боях на Східному фронті на боці Німеччини, велика його частина була розгромлена під Сталінградом і Воронежем на території СРСР.
- В Угорщині в 1930-40-і роки діяли антисемітські закони, до весни 1944 року в результаті депортацій на окуповані Німеччиною території та примусової мобілізації в «трудові загони» загинули більше 60 тисяч угорських євреїв – близько 8% всього єврейського населення країни.
- Проте режим Хорті, на відміну від гітлерівського, не займався тотальним геноцидом євреїв, а лідер пронацистської партії «Схрещені стріли» Ференц Салаші навіть перебував деякий час у в'язниці.
- У 1944 році Хорті намагався домовитися про сепаратний мир з СРСР і західними союзниками, що і призвело до його повалення.
- Після приходу до влади «Схрещених стріл» за лічені місяці загинули і постраждали понад півмільйона людей – жертви погромів, депортацій і позасудових страт. В основному це були євреї та цигани, а також угорські антифашисти.
- Восени 1944 року Червона армія вступила на територію Угорщини. В перебігу Будапештської операції вона втратила понад 80 тисяч осіб убитими і 240 тисяч пораненими. Будапешт був узятий 13 лютого 1945 року.
Оригінал публікації – на сайті Російської служби Радіо Свобода
