Інформація про можливий успішний контрнаступ українських військ на південному напрямку відкидалася і відкидається російськими політиками та пропагандистами як якась альтернативна реальність – такого не може бути просто тому, що не може бути ніколи. І навіть після вимушеного визнання Міноборони РФ «спроби наступу» ми бачимо з якою нервозністю в Москві реагують на сам шанс втрати контролю над Херсонською областю, а це, гадаю, свідчить про важливість регіону для Кремля.
Херсонська область для Володимира Путіна – це, певен, область виживання. Область виживання його планів щодо морської блокади України. Область виживання надій, що вдасться окупувати весь український південь і відрізати Україну від моря. Область виживання окупованого Криму. На останньому зупинимося.
Коли в 2014 році в Кремлі було ухвалене рішення про окупацію та анексію півострова, я серед інших експертів ставив прості запитання. Невже Володимир Путін не розуміє, що Крим – не острів і ніколи у своїй історії не існував без нерозривного зв’язку з материком? Невже Володимир Путін не розуміє, що Перекоп Криму не замінить жодного мосту? Невже Володимир Путін не розуміє, чим XXI століття відрізняється від катерининського минулого Криму?
І річ навіть не в тому, що імператриця спочатку встановила контроль над материком навколо півострова – нинішніми південними землями України, а потім уже взялася за сам Крим. А в тому, що за кілька століть змінилася і кількість населення, й економічні потреби населення. Простіше кажучи – Крим не проживе без води з Дніпра. Путін, схоже, всього цього не розумів.
Прагнення довести, що це не дурість, а політичний успіх, спричинило рішення окупувати весь український південь
Ми неодноразово мали змогу переконатися, що зі здатністю ставити запитання про наслідки тих чи інших своїх дій у російської влади були проблеми. Але коли зрозуміли – зробили висновки, схоже, аж ніяк не на користь здорового глузду. Тому що здоровий глузд міг нашіптувати крамольну думку про те, що окупація Криму – незважаючи на зростання рейтингу Володимира Путіна – спочатку була банальною політичною дурістю.
А прагнення довести, що це не дурість, а політичний успіх, спричинило рішення окупувати весь український південь. Відновити, так би мовити, історичний зв'язок Криму з материком лише протилежним чином. Включити і материк до складу Росії. Саме тому всі останні місяці ми чуємо розмови щодо можливості проведення в Херсонській та Запорізькій областях «референдумів» про приєднання до Росії.
Війна, яку Росія розпочала проти України, – це війна ХХІ століття. Впевнений, у цій війні агресор починає програвати
І саме тому в Москві й чути не хочуть, що можуть програти битву за Херсон. І тим більше битву за Нову Каховку. Битву за дніпровську воду. Саме тому для російської пропаганди зараз важливо «не звертати увагу» на заяви українських політиків про те, що Київ продовжуватиме прагнути відновлення територіальної цілісності країни, деокупації півдня.
У віртуальній політичній реальності Кремля Росія «прийшла назавжди» і не віддасть своєї «області виживання». Але це реальність минулих років. Реальність, що дозволяла агресивним імперіям захоплювати чужі землі та диктувати свої правила. А війна, яку Росія розпочала проти України, – це війна ХХІ століття. Впевнений, у цій війні агресор починає програвати.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
