ЛЬВІВ – 47-річний український військовослужбовець Руслан Марущак 25 лютого 2022 року вже був у військкоматі. Аргументи і пояснення військових комісарів про те, що він – багатодітний батько, не хотів слухати і пішов добровольцем у 114-ту окрему бригаду територіальної оборони (Київська область).
10 жовтня 2022 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, був важко поранений. Руслан Марущак втратив ногу, а другу медики відмовились ампутувати. Воїн надалі проходить реабілітацію, але хоче залишитись на службі в ЗСУ. Хоча це залежатиме від висновків військово-лікарської комісії. Чи важко йому буде повернутися у цивільне життя?
Руслан Марущак вправно вдягає протез на ліву ногу, яку втратив повністю на війні. А праву тоді медики врятували і відмовились ампутувати. Хоч, розповідає, нога була дуже травмована.
«Лікарі до останнього відмовлялись ампутувати. Хоч у мене були такі моменти, що просив вже і ту ногу відрізати, бо скільки вже можна було з нею возитись. А лікарі говорили, що треба потерпіти», ‒ говорить Руслан Марущак.
Довгий час нога не загоювалась, не зростались кістки. Воїну провели кілька операцій, поставили спеціальні пластини. Він проходив реабілітацію і за кордоном. Досі військовослужбовець на врятовану ногу одягає ортез для коліна. Але вже ходить за допомогою милиць.
Я готовий був стати на два протезиРуслан Марущак
«Нога – у плачевному стані. Я готовий був стати на два протези. Зрозумів, яку працю вклали медики, щоб врятувати мені ногу, і дуже вдячний. Коли бачу хлопців, які без обох ніг, то розумію, що їм важче, ніж мені. Бо я можу спертися і більш функціональний. Тому дуже завдячую лікарям, яким направду на війні дуже важко, тому що кожен день рятують і рятують поранених, повертають їх до життя. Саме медики мене налаштували боротися, бо вважали, що є шанс, що буде все добре, що зможу спиратись на цю ногу», ‒ каже Руслан Марущак.
«Після поранення пережив емоційний шок»
Поранення Руслан Марущак отримав 10 жовтня 2022 року у Ямполівці Донецької області. Тоді, каже, противник почав масований артобстріл. Кілька військовослужбовців спостерігали з окопів за діями противника, а частина воїнів знайшла сховок у підвалі на одному з сільських подвір’їв.
Пощастило, що залишився живийРуслан Марущак
«Це якийсь був льох три на чотири метри. Ми туди спустились, він був перекритий плитами. Ми подумали, що це більш безпечне місце, щоб сховатись від масового ворожого обстрілу. Але туди залетіла російська ракета «Град», вона пробила збоку землю, залетіла всередину і вибух стався вже всередині. Пощастило, що залишився живий», – пригадує Руслан Марущак.
Перші дні після поранення для військовослужбовця були складними, але більше емоційно.
Люди, які віддали військовій професії по 30-35 років, професійні військові теж гинутьРуслан Марущак
«Я не міг погодитись з тим, що отримав поранення за таких умов. Чому не на полі бою, не під час штурму, не тоді, коли йшов вперед в атаку, а саме якось так воно сталось безглуздо? Це запитував і запитував. Ніяк не міг сприйняти, бо стільки хлопців там, на передовій. А я йшов воювати з однією метою – вигнати ворога з нашої території, нашої землі. Загинути на війні – це діло нехитре, а от вижити і щодня їх гнати і гнати з нашої території – це треба вміти. Ця війна показала, що навіть досвідчені військові, а мене доля звела з фаховими воїнами, які мали вишкіл НАТО та, на жаль, загинули. Люди, які віддали військовій професії по 30-35 років, професійні військові теж гинуть. Для мене було найгірше, що не зможу повернутись до побратимів, що мене це поранення вибило з колії», – розповідає Руслан Марущак.
Морально-психологічний стан у мене нормальнийРуслан Марущак
Коли військовослужбовець пройшов перший етап лікування, він усвідомив, що з ним сталося, зрозумів, і так намагається налаштувати інших поранених, що треба вчитися ходити на протезі, робити крок за кроком і не здаватись, не втрачати віру.
«Я залишився живий, а багатьох хлопців немає, друзів і багатьох українців, тому я обійшовся маленьким переляком. Морально-психологічний стан у мене нормальний. Я з першого дня, коли прийшов служити, морально був готовий до всього, розумів, що може статись», – зауважує у розмові воїн.
Руслан Марущак прийшов у військкомат у Київській області 25 лютого 2022 року. Він не мав військового досвіду, займався будівництвом, намагався підтримувати фізичну форму. Йому як батькові шести дітей, з яких троє неповнолітні, тоді відмовили у мобілізації. Але це не зупинило, і він добровольцем потрапив у групу швидкого реагування 114-ї окремої бригади тероборони, яка виконувала завдання у Києві та області. Згодом із побратимами захищав державу у Донецькій та Луганській областях.
Ця війна дуже тяжкаРуслан Марущак
«Морально-психологічний стан кожної людини не можна передбачити. Я прийшов готовий, розумів, що все може зі мною статись. Але було багато випадків, коли зав’язується бій, а військовий лежить, кричить, що не може вистрелити або відійшов у бік зі страху і залишив тебе чи дивиться на тебе переляканими очима, тому що не очікував, що війна така жорстока. Справді, ця війна дуже тяжка», – говорить воїн.
У той час, коли Руслан Марущак воював і зараз проходить реабілітацію, його велика родина живе разом, підтримуючи один одного.
Мене запитували: «Але ж у вас шестеро дітей. Як ви підете воювати, залишите сім’ю?»Руслан Марущак
«Мене запитували: «Але ж у вас шестеро дітей. Як ви підете воювати, залишите сім’ю?». Я відповідав: «Коли до мене у двір зайдуть росіяни, то що, я маю стати за спинами своїх дітей?». Тобто, мав би прикритися своїми дітьми? Мені не знали, що відповісти. Я переговорив з дітьми і написав заяву добровольцем. Війна звела мене з такими побратимами, що з них хочеться брати приклад, рівнятися на них. Реально справжні козаки, які виборюють і свободу, загалом право жити на цій землі. Я з ними спілкуюсь і дякую, що можу лежати у теплому госпіталі, лікуватись. Кажуть, що чекають на мене. Треба завдячувати кожному воїну за те, що можна лікуватись, працювати», – каже Руслан Марущак.
Потрібні зміни в реабілітації?
Згідно з даними Міністерства охорони здоров’я, від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і до листопада 2023 року понад 50 тисяч цивільних і більшість військових осіб отримали поранення, внаслідок яких втратили одну чи кілька кінцівок. Травми дуже складні, зауважують, і люди потребують довготривалої реабілітації. Військовослужбовці, які втратили внаслідок поранення кінцівки, зазначають, що термін реабілітації, який передбачений державною, надто короткий і не всі можуть адаптуватись і звикнути, зокрема, до протезів. На сьогодні Національна служба здоров’я (НСЗУ) України оплачує 14 і 21 день реабілітації для особи, яка через війну втратила одну кінцівку чи більше. Дехто з воїнів шукає благодійні фонди чи меценатів, хтось їде на реабілітацію за кордон. Цьогоріч НСЗУ планує переглянути терміни.
Реабілітолог, фізичний терапевт, керівник Національного реабілітаційного центру «Незламні» («Unbroken») Олег Білянський наголосив, що між тим, які випадки є сьогодні й з якими медики зіштовхувалися у 2014 році, величезна різниця. Адже, зауважує, мінно-вибухова травма є найскладнішим випадком для реабілітації сьогодні. А переважна більшість поранень, додає, у час великої війни в Україні є мінно-вибухові.
Ця травма поєднує в одному пацієнтові ураження багатьох систем організму за один разОлег Білянський
«Ця травма поєднує в одному пацієнтові ураження багатьох систем організму за один раз. Ми можемо мати травму хребта і разом з тим ампутацію чи пошкодження внутрішніх органів. Ця комплексність є важкою для лікування і реабілітаційного процесу, тому що ми мусимо в реабілітаційну програму включити максимально можливу кількість знань для реабілітації кожної окремої системи і все це поєднати. Звичайно, часу є недостатньо, проте ми працюємо з НСЗУ і в рамках пакетів, які нам виділяє держава на реабілітацію того чи іншого захворювання. Разом з тим процес реабілітації ми починаємо ще з гострих відділень, а деколи з реанімацій. Відповідно, це дає можливість підготувати пацієнта до наступних його етапів відновлення», – каже реабілітолог Олег Білянський.
Повномасштабна війна Росії проти Україна спричинила те, що українські медики змушені були змінити систему реабілітації і формують власну, яка включатиме і досвід світових реабілітаційних центрів, розповідає Білянський. Себто, каже, галузь реабілітації має включати ефективні операції, зменшити термін перебування пацієнта в лежачому положенні.
Він пропонує, на що в реабілітації мали б звернути увагу в МОЗ і НСЗУ.
Невід’ємна складова реабілітаційного процесу – це долучення соціальної службиОлег Білянський
«Звичайно, належне фінансування пакетів реабілітаційної допомоги. Можливо, збільшення тривалості певних пакетів, тобто не обмежуватися двома тижнями, а має бути три-чотири. У напрямку вже певні кроки зроблені. Важливо збільшити кількість циклів реабілітації протягом року, може бути вісім, що дає нам змогу забезпечити ще кращий реабілітаційний процес. Знову ж таки, обмежений період спонукає до того, щоб ми вдосконалювали реабілітаційне втручання, вивчали нові методи реабілітації, які ефективніше впливають і швидше, використали більш технологічне обладнання в поєднанні з класичними підходами. Це взаємна користь.
Невід’ємна складова реабілітаційного процесу – це долучення соціальної служби. Оскільки рано чи пізно реабілітація завершується і навіть ті самі пакети теж, нам потрібно розмістити нових пацієнтів, і це великий виклик, а куди пораненим особам, які готові вже до повсякденного життя, іти. Адже після стаціонарних курсів реабілітації держава забезпечує і амбулаторні. А дехто з поранених не має нічого: ні житла, ні рідних, які загинули, не може орендувати помешкання. Соціальна активність потрібна після одужання. А невідомість лякає людей», – каже Радіо Свобода реабілітолог Олег Білянський.
Під час реабілітації військовослужбовець відновив побутові навички, навчився ходити, зокрема і на закупи, а наступний крок для нього – соціалізація, а це є викликом, кажуть фахівці. Після реабілітації Руслан Марущак має пройти військово-лікарську комісію. Хоча сам військовослужбовець хоче залишитись служити в ЗСУ і повернутись до побратимів, але від рішення ВЛК залежатиме його подальше життя. Чи не боїться він повертатись до цивільного життя, чи дасть собі раду?
Однозначно залишусь у Збройних сил, тому що потенціал маю, відчуваю, що зможу допомогтиРуслан Марущак
«Може, і буде в цивільному житті якийсь дискомфорт, тому що тут, на реабілітації, все просто: поїв, пішов у спортивний зал, відпочив, прийняв душ. Вдома чекають діти, моя родина, звісно, почнуться побутові клопоти, але мене це ніколи не лякало. Певно, будуть бюрократичні якісь нюанси, але вже є певні зміни в цьому плані і є прямий зв'язок у нас з працівниками соцзахисту, іншими організаціями, куди я можу сам звернутися, і це все набагато швидше вирішується, як це було, наприклад, до війни. Але я хотів би повернутися до хлопців, хоч щось їм допомагати. Однозначно залишусь у Збройних сил, тому що потенціал маю, відчуваю, що зможу допомогти, навіть моральна підтримка потрібна», – говорить військовослужбовець Руслан Марущак, реабілітація якого продовжується.
А мотивує воїна до життя, каже, його велика родина і побратими.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум