Частина морських піхотинців 810-ї окремої бригади морської піхоти Чорноморського флоту Росії повернулася до окупованого Криму, морпіхи, які залишилися, зазнають втрат, воюючи на півдні України. Скільки було вбитих і поранених російських військовослужбовців впродовж останнього місяця? У Росії ці дані намагаються приховувати і не розголошувати.
Де перебувають морпіхи 810-ї бригади?
810-у окрему бригаду морської піхоти Чорноморського флоту Росії після захоплення Маріуполя Донецької області, в якому вона була задіяна, частково повернули до окупованого Росією українського Криму для відновлення, частково перекинули для подальших бойових дій проти України як звичайну піхоту. Такими є дані Головного управління розвідки Міноборони України.
«Частина військ була відведена на Кримський півострів для того, щоб відновитися після бойових втрат. Одна батальйонно-тактична група (БТГ) була спрямована на Курахівський напрямок. Вона виконує зараз завдання на Новопавлівському напрямку. Крім того, розглядається можливість задіяти окрему ротно-тактичну групу бригади у бойових діях», – заявляє представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО) Вадим Скібіцький.
На початку літа особовий склад бригади зібрали в її розташуванні у Козачій бухті в Севастополі. На плацу – близько 200 людей.
У соцмережі «ВКонтакте» обговорюють те, наскільки мало людей на плацу.
Втрати у бригаді великі, упевнені в українській військовій розвідці.
«Через це і було ухвалене рішення щодо відновлення деяких БТГ, зокрема двох. Ми чітко знаємо, що відбулося відновлення бойового злагодження, поповнення однієї БТГ, і вона зараз, по суті, знову заведена на південь України для ведення бойових дій», – зазначає представник ГУР МО України Вадим Скібіцький.
Після потоплення крейсера «Москва» командувача Чорноморського флоту Ігоря Осипова усунули з посади і він зник з інформпростору. Замість нього бригаду в Козачій бухті вітав і нагороджував заступник комфлоту генерал-майор Дмитро Пятунін.
«Асоціація реінтеграції Криму» повідомляє, що Пятунін – «тиловик», з 2020 року і раніше не був пов'язаний з флотом, він був начальником управління ресурсного забезпечення Центрального військового округу РФ.
«За виявлену мужність, самовідданість і героїзм понад 500 військовослужбовців з'єднання представлені до державних нагород. Розглядається питання про надання бригаді почесної назви «Маріупольської», – заявив Пятунін 1 червня, виступаючи перед морпіхами бригади.
Багато нагород отримані посмертно, коментують у соцмережах.
Севастопольські морські піхотинці не палко бажають, щоб їхні дані та обличчя потрапили у ЗМІ. Ось, наприклад, під відео ресурсу ForPost батько нагородженого морпіха Олександра Силіна запитує, чому не показали всіх, і отримує таку відповідь.
Цього разу нагороди отримували 17 осіб. Частину прізвищ опублікувала газета «Флаг Родины».
Навідник десантно-штурмового відділення десантно-штурмової роти окремого батальйону морської піхоти окремої гвардійської бригади морської піхоти, гвардії молодший сержант Олександр Смолка отримав орден Святого Георгія – Георгіївський хрест ІV ступеня.
З цього ж батальйону такої ж нагороди удостоєний кулеметник відділення морської піхоти, гвардії рядовий Юрій Бойко.
Медаллю Суворова нагородили командира взводу, гвардії старшого лейтенанта Дениса Убушаєва, старшого техніка, гвардії старшого прапорщика Башира Теміра Темірчієва, медаллю Жукова – гвардії молодшого сержанта Олександра Силіна.
Перед телекамерами найбільш говірким виявився старший водій на ім’я Олександр, який не вказав свого прізвища. Його інтерв’ю вийшло на двох севастопольських телеканалах.
«Спочатку був Мелітополь, кілька разів «прилітало», міна «прилітала», в принципі, кілька разів горів у БТРі, контузія, осколкове поранення, приїхав у шпиталь. Зараз на лікуванні, вже готовий до бою, скоро повертаюся назад. Спочатку страшно було, зараз уже ніби легше, розумієш, що і як, пристосувалися», – розповів Олександр телеканалу СТВ.
Ще один нагороджений – кулеметник на ім’я Ігор. Теж без зазначення прізвища. У його уявленні – на території чужої держави він «захищав батьківщину».
«Всі намагалися і всі захищали батьківщину, всі йшли до кінця, ніхто на крок не відступав. Усі знали, що за спиною – батьківщина та рідні. Щоб ця сволота не дійшла до наших рідних і не ступила навіть на крок на нашу батьківщину. Воюємо за батьківщину, за своїх хлопців, за свою сім’ю, захищаємо, виходить, нас усіх, вас», – заявив кулеметник журналістам телеканалу СТВ.
Єдиний нагороджений, чиє прізвище вказали в телесюжетах, і воно ж було опубліковане в газеті, – кулеметник Юрій Бойко, який одержав Георгіївський хрест. Радий не так нагороді, як тому, що вижив.
«Це для мене несподівано. Можна сказати, дуже радий, що я повернувся з пораненням, але хоч живий», – сказав Юрій Бойко новинам «Севинформбюро».
Із матеріалів зі збору бригади в Козачій бухті 1 червня стає відомо, що командири бригади – це тимчасові виконувачі обов’язків. Т.в.о. комбрига – полковник Трибунцов, т.в.о. заступника комбрига – Олександр Соловйов.
За інформацією Збройних сил України, станом на 18 травня, коли українські війська завдали удару по одному з командних пунктів 810-ї бригади, виконувачем обов’язків комбрига був полковник Ян Суханов. Під час ураження командного пункту він отримав тяжке поранення. Раніше Суханов уже був комбригом – до вбитого у Маріуполі комбрига Олексія Шарова, у 2021 році.
«Якісь нездорові процеси відбуваються в цьому військовому організмі, якщо такий калейдоскоп прізвищ, і важко встановити навіть, хто за ким і хто кому хто. Це говорить про те, що дуже багато приховують. І, найімовірніше, приховують неприємні сторони», – вважає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.
З травня в інформаційному полі вже нічого не чути про Олексія Бернгарда – він очолював бригаду після загибелі комбрига Шарова. Саме Бернгард отримав від Путіна звання Героя Росії – за дії 810-ї бригади із захоплення Волновахи. І про Бернгарда за рознарядкою розповідали в російських школах на позакласних уроках на тему: «Цінності та героїзм».
Нагадаємо, що Олексій Бернгард раніше вже був скандально відомий: вважаючись виконувачем обов’язків комбрига 810-ї бригади, у 2019 році фактично був командиром 11-го полку 1-го армійського корпусу російських окупаційних військ на Донбасі. За даними низки джерел, використовував псевдонім «Тарасов».
Особу Бернгарда тоді розкрила Світлана Дрюк, яка перейшла на бік України. Вона була командиром танка в ОРДЛО з позивним «Вітерець», потім – начштабу танкового батальйону. Світлана Дрюк називала Бернгарда кар’єристом.
«Він – кар’єрист, тому що він не дивиться, можна виконати це завдання чи ні. Людину відправили з розрахунком на те, що з «ДНР» вона поїде із черговою зіркою», – розповідала Світлана Дрюк в інтерв’ю ТСН у 2019 році.
«Дуже багато командирів російських частин, вони саме таким чином проходили відрядження на Донбасі, так. Вони там брали псевдоніми, щось очолювали. Якщо подивитися розслідування InformNapalm, можна кілька таких прикладів виписати, де такі залегендовані місцеві командири цих формувань «народної міліції» насправді були представниками кадрових російських збройних сил», – зазначає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.
За даними Генштабу Збройних сил України, через масові втрати бригаду намагалися доукомплектувати особовим складом з інших підрозділів, які входять до складу Чорноморського флоту Росії, зокрема членами екіпажів кораблів.
«Бракує людей, вони з одного контракту на інший «переганяють», туди-сюди. Тут питання в тому, що росіяни вже знають, що 810 – це не красиво, а це страшно. І там охочих підписати контракт стає значно менше», – каже військовий експерт, керівник проєктів з безпеки Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
810-у бригаду хочуть назвати «Маріупольська»?
У севастопольських пабліках обговорюють ідею Міноборони Росії про надання 810-й бригаді почесного найменування «Маріупольська». На севастопольських ресурсах та групах «ВКонтакте» низка севастопольців висловлює невдоволення.
«Деякі люди завбачливо, я б так сказав, казали, що нагороджувати почесними найменуваннями передчасно, бо війна ще не закінчилася. В принципі, досить мудро з їхнього боку. Оскільки я не став би оптимістично дивитися на перспективи війни з їхньої позиції. Можливо, цим бригадам, цим формуванням ще багато доведеться повоювати і в результаті безславно програти, бути розбитими і таке інше», – вважає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.
Подібні почесні найменування з прив’язкою до географічної назви, топоніма – це радянська традиція, що залишилася в Росії з Другої світової війни. Так, наприклад, у російських військах є кілька частин із присутністю в їхній назві слова «Севастопольська».
«Чому «Маріупольська»? Це очевидно. Вона брала участь в облозі та штурмі Маріуполя, зазнала там дуже значних втрат. Хоча загалом не 810-а відіграла там ключову роль. Після того, як вона виснажилася в цих боях під Маріуполем, на допомогу їм кинули 177-й полк морської піхоти з Каспійської флотилії, який фактично її там підтримав і загалом замінив. Не варто забувати про 150-у мотострілецьку дивізію, яка, можна сказати, зробила основну роботу», – зазначає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.
Нові втрати 810-ї бригади
Журналісти проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії вже проаналізували 51 некролог морпіхів 810-ї бригади. За травень і початок червня додалися ще нові 15. Деякі некрологи стосуються загиблих ще у перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Контрактник Дмитро Писарев із міста Бородіно загинув ще 1 березня, а інформація про це з’явилася лише наприкінці травня.
«За словами батька, Дмитро якийсь час вважався безвісти зниклим, але потім батькам таки повідомили про смерть сина. У медичному свідоцтві вказано, що солдат загинув через численні осколкові поранення. Похований у Бородіно 4 червня», – повідомляє група «ВКонтакте» «Красноярськ |Регіон-24|» («Красноярск |Регион-24|») із посиланням на телеканал ТВК.
Молодший сержант Роман Попов зі станиці Новоплатнирівська Краснодарського краю був убитий ще 24 березня, про його смерть і передачу ордена Мужності батькам повідомили лише 12 червня.
Старший прапорщик Олексій Гладков був розвідником. Імовірно, він із 388-го морського розвідувального пункту Севастополя (в/ч 43071). Раніше Крим.Реалії розповідали про те, що військовослужбовців цього підрозділу прикріпили до 810-ї бригади в Маріуполі.
У некролозі Гладкова повідомляється, що він загинув ще в середині квітня. Його земляки з міста Рибінськ довго зберігати таємницю не змогли і в червні розповіли про секретний похорон у мережі «ВКонтакте» у групі «Безсмертна рота Рибінськ» («Бессмертная рота Рыбинск»).
Гранатометник Ярослав Кримененко був убитий ще у квітні, але некрологи в мережі почали з’являтися у травні.
Гранатометник, єфрейтор із міста Долматове Іван Юшков загинув 3 травня, похований 18 травня.
У середині травня поховали начальника відділення служби військ капітана Романа Пасинкова та водія-електрика десантно-штурмового батальйону молодшого сержанта Геннадія Павлова. Про це повідомляв російський глава Севастополя Михайло Развожаєв.
Механік зенітного дивізіону бригади Зоригто Цидипов із Забайкалля загинув 8 травня. Публікації про це з'явилися ближче до середини червня.
Також по бригаді є й інші некрологи:
- старший лейтенант, командир взводу Петро Агафонов,
- матрос Данило Диков,
- сержант Олександр Димков,
- старший матрос Андрій Довбаш,
- гранатометник Валерій Сєриков,
- старший матрос Вадим Шарафетдінов.
21-річний Олександр Руденко зі станиці Старокорсунської Краснодарського краю служив у розвідбатальйоні, був убитий 18 травня. Його батько Андрій Руденко дав розгорнуте інтерв’ю виданню «93 регион». Розповів, що син залишив університет, пішов строковиком, підписав контракт.
«Коли саме він підписав контракт, ми не знаємо. Коли все почалося, загинув його друг-офіцер. І Сашу це переламало, його як підмінили: «Все, тату, я туди». Говорив: «Наші діди били нацистів, і я мушу. Тому що хто ще піде?». Ось ці фарбовані чуби, які, вибачте, в жіночих трусах і лосинах ходять? Він їх взагалі не переносив, казав: «Що це, мужики чи що?». Отаке у нього було бачення порядності, чесності, справедливості», – каже батько Олександра Руденка.
Батько Руденка, сам колишній спецназівець, обурений: сина, на його думку, відправили воювати непідготовленим.
«Санька 6 грудня призвався. Шостого! Хіба за місяць він може стати повноцінним солдатом? Ні. Щоб підготувати хоча б більш-менш бійця, потрібно не менше від двох років, має бути настільки сильна підготовка до армії», – зазначив він російському ЗМІ.
Розповідь одного з морпіхів батальйону, які вижили, опублікувало ЗМІ Новолакського району Дагестану. Уродженець села Новокулі, 27-річний матрос Іслам Бутаєв спочатку брав участь у захопленні Мелітополя.
Дагестанський паблік «Новолакський район» («Новолакский район») переказує його історію з коментарями, що після цього «мирні жителі справді стали жити мирним, людським життям». Наводиться пряма мова Іслама Бутаєва про бойові дії у Маріуполі.
«У цьому місті я бачив усе! Я брав участь у рятувальній операції «Тайфун» і мені здавалося, ось-ось настане моя смертна година, тому що кулі сипалися, як насіння в оране поле. Міни підривалися за метри від мене. Я втратив у цьому бою найкращого друга – Огонька Микиту, його БТР був підбитий ворогом. Мої очі побачили, що таке битва не на життя, а на смерть! Ми воювали лише кілька місяців, а як було нашим дідам, які воювали 4 роки?!» – наводить слова Бутаєва паблік «Новолакський район».
Такі записи вказують на додаткові імена, на які немає некрологів. Підтвердити інформацію про морпіха з таким іменем – Микита Огоньок – поки що не вдалося.
Червоний рюкзак і міф про командира розвідвзводу
Історія поранення одного з командирів взводу 810-ї бригади з позивним «Струна» вилилася у скандал в російських соцмережах.
Нагадаємо, російські телеграм-канали з військовою тематикою та групи «ВКонтакте» звели його до рангу героя. Товариші по службі морпіха стверджують, що це єдиний офіцер 2-ї БТГ 810-ї бригади, який вижив станом на квітень.
24-річний морпіх на прізвисько «Червоний рюкзак» – командир розвідвзводу. Став популярним завдяки публікаціям про нього пропагандиста Андрія Філатова і тому, що справді в боях у Маріуполі використовував червоний рюкзак.
Крим.Реалії уже розповідали, що частина російських користувачів соцмереж зазначала: з боку кадрового військового дивно використовувати демасковані речі.
Нещодавно співачка російського шансону Юта записала пісню про цього командира взводу під відео російських пропагандистів із Маріуполя.
У травні про цього командира взводу публікації виходити перестали. А у червні телеграм-канал «Військова хроніка» («Военная хроника») видав інтерв’ю з ним. Обличчя закриті, голоси змінені, комвзвода називають «відомим на весь світ».
Морпіх пояснює, що «Струна» – це його штатний ротний позивний. Інтерв’юер хотів отримати відповідь про те, що у кожному підрозділі українців у Маріуполі були представники «Азову», що той бачив непрямі ознаки використання наркотиків тощо. Інтерв’ю та поведінка інтерв’юера обурили навіть низку російських користувачів телеграм-каналу.
Буквально за кілька днів після публікації відео телеграм-каналу довелося повідомляти, що воно було записане давно. Причина – оприлюднення інформації про поранення цього морпіха. У червні в соцмережах почали з’являтися коментарі про поранення цього комвзводу.
Інформацію перевірив ще раз російський блогер Руслан Осташко і повідомив, що цьому морпіху ампутували ступню – нібито на початку червня підірвався на міні. Публікація інформації обурила пропагандиста Андрія Філатова, він заявив, що приховував її: мовляв, на командира взводу і так почало полювання СБУ.
«Так уже вийшло, що я був того дня там. Уже за три години після події дуже важливі та добрі люди сказали, що все забезпечать для «Струни» та «Рокота». Все, питання закрите. У Москві все готове до реабілітації. Родичі будуть забезпечені проживанням на період реабілітації. Укронацики за «Струною» полювання розпочинали. Щоб не тішити ворога, всі тримали язик за зубами, ніхто не піарився «обізнаністю», а тихо і просто забезпечив найкраще протезування та відновлення воїнам. Яке оперативне та стратегічне завдання вирішене цим постом? Хохлів порадували, вони задоволені», – написав Філатов у телеграм-каналі.
Частина коментаторів із цим не згодна, деякі обурені, що цим зіпсували свято – День Росії.
Філатов і частина російських користувачів мереж «Телеграм» і «ВКонтакте» обурені тим, що командиру взводу не дали ніякої нагороди. Наразі морпіх із позивним «Струна» перебуває у шпиталі в Москві, зазначає Філатов, разом із ним ще один із командирів із 810-ї бригади з позивним «Рокот». Деякі російські користувачі інтернету ставлять під сумнів інформацію про поранення від міни.
Нагадаємо, що за даними Збройних сил України та Головного управління розвідки українського Міноборони, станом на кінець квітня 810-та бригада втратила 158 військовослужбовців убитими, близько 500 пораненими, а 70 людей вважаються зниклими безвісти. Нових зведених даних поки що немає. Москва про свої втрати у війні проти України не повідомляє, останні дані оприлюднили 25 березня.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
