Російський апеляційний суд залишив незмінним «вирок» українському військовополоненому і правозахиснику Максиму Буткевичу. Хоча він не єдиний український військовий, якого судять у Росії, люди з його оточення впевнені, що його справа – це помста російської влади за активну правозахисну роботу Буткевича. За даними Центру ZMINA, на червень 2023 року російські окупанти незаконно затримали понад 560 активістів від початку вторгнення.
Російський суд залишив чинним «вирок» правозахиснику Максиму Буткевичу, який раніше винесли в незаконному збройному угрупованні «ЛНР» – 13 років колонії. Єдина зміна, яку вніс суд у вирок: врахував термін, який Буткевич вже провів під вартою, таким чином скоротивши його на сім місяців.
Текстову трансляцію із зали суду опублікувало російське видання «Медіазона». Згідно з нею, на цьому засіданні правозахисник вперше побачився із адвокатом Леонідом Соловйовим, якого сам обрав. До засідання адвокату в зустрічі відмовляли.
Буткевича звинуватили в тому, що він нібито відкрив вогонь по цивільних у зоні бойових дій в Україні. Троє людей, які мали статус потерпілих у справі, на засідання апеляційної інстанції не з’явилися.
У полоні правозахисник, як заявляв Слідчий комітет Росії, «визнав свою провину», і на апеляції саме звинувачення в суді не оскаржував. Натомість захист просив переглянути термін ув’язнення. Соловйов вважає, що його підзахисний пішов на визнання провини під тиском, але, на бажання Буткевича, не став наполягати на перегляді вироку по суті.
Обвинувачення заявляє, що дії, які інкримінують військовополоненому, мали місце 4 березня 2022 року. Натомість українське видання «Ґрати» повідомляло, що правозахисника навіть не було на Донбасі в цей час. Цю ж інформацію підтвердив Радіо Свобода батько Максима Олександр Буткевич.
За його словами, 4 березня його син тільки приєднався до лав Збройних сил України, а до 14 червня перебував у Київській області.
«Тобто (російський Слідчий комітет – ред.) Слідком Росії, всі інші, ці орки навіть не беруть собі за турботу якось свою брехню узгоджувати. Це абсолютно неважливо для них. Головне – посіяти сумніви в головах, в яких нічого немає, тих глядачів, які дивляться, і все. Неважливо».
«Вони навіть нічого не перевіряли, але зрозуміли, що це відома людина»
За словами Буткевича-старшого, до допомоги Максиму підключилися правозахисники з усього світу, але він покладає надії на українські відомства, які займаються обмінами.
«Основну роль можуть відіграти наші структури, які займаються обміном, і, звичайно, російська сторона. От і все. Правозахисники можуть якось сприяти, якось впливати на суспільну думку. Але вони не вирішують. У них немає жодних дієвих механізмів, які можуть впливати. Це виключно «єпархія» влади», – вважає він.
Олександр Буткевич називає вирок «відплатою» Росії його сину за 20-річну правозахисну діяльність, в тому числі на користь людей у Росії та Білорусі.
Читайте також: «Фейковий судовий процес, зрежисований в РФ». Про що свідчить «вирок» правозахиснику Максиму Буткевичу?
«Він, по-перше, врятував багатьох від Росії, він – антифашист за переконаннями. Більше того, він у 2018 році отримав підтвердження вже. Європейський Страсбурзький суд з прав людини – був позов «Буткевич проти Росії». Коли в 2006 році в Санкт-Петербурзі його безпідставно заарештували і три доби дали арешту, він подав позов. І він цей суд виграв.
Тобто якщо казати про підстави, то в росіян їх дуже було, з їхнього розуміння, бачення ситуації, багато, я так розумію, підстав для того, щоб йому якось «відплатити» за те все, що він [робив] проти їхніх зусиль. Тобто рятував багатьох від спецслужб, людей, яких переслідували», – пояснює він.
Журналіст видання «Ґрати» Максим Каменєв у ефірі Радіо Свобода «Свобода Ранок» також висловив впевненість, що публічна діяльність Буткевича вплинула на ставлення до нього.
Він нагадав, що одразу після полону правозахисника у російському інформаційному просторі поширилася фраза про «1,5 мільйона зайвих людей на Донбасі», яку йому приписали. Ці слова російські медіа ще в 2014 році поширили як заяву журналіста Богдана Буткевича, хоча сам він згодом пояснював, що йшлося про економічну ситуацію на Донбасі, передавав «Детектор медіа».
Те, що він був відомою медійною людиною, яка багато років виступала за права людини і боролася за права людини в Україні й не тільки – це зіграло свою рольМаксим Каменєв
«Тобто вони навіть особливо там нічого не перевіряли, але зрозуміли, що це відома людина. І тоді була велика дилема, ми думали, як себе поводити. Тому що, з одного боку, розголос і вимоги його відпустити були необхідні. З іншого боку, тоді довго, декілька місяців була тиша, тому що говорили: не нашкодьте Максиму, будь-які заклики на його підтримку можуть йому нашкодити. Але так, те, що він був правозахисником, журналістом, відомою медійною людиною, яка багато років виступала за права людини і боролася за права людини в Україні й не тільки – це зіграло свою роль, я переконаний», – сказав Каменєв.
Він додав: в Україні сподівалися, що після вироку Буткевичу можна буде домовитися про полон, але наразі такої інформації немає.
«Очевидно, що українська сторона – правозахисники, дипломати, міжнародна спільнота – роблять все, щоб Максима звільнили. Але це залежить від іншої сторони, яка поки його не звільнила», – зауважив Каменєв.
Із понад 500 затриманих Росією активістів, 16 – мертві
Очільниця Центру прав людини ZMINA, співзаснованого Максимом Буткевичем, Тетяна Печончик називає його справу та вирок «помстою за його правозахисну діяльність і громадський активізм». Вона вказала на те, що Буткевич займався протидією дискримінації та мові ворожнечі, допомагав біженцям, мігрантам, шукачам притулку і переселенцям.
Максим є насправді активістом лівого крила, тому називати його неонацистом – чесно кажучи, це було відверто смішноТетяна Печончик
«Після його затримання одразу російські пропагандистські ресурси почали поширювати повідомлення про те, що вони затримали відомого українського неонациста, радикала, пригадували участь Максима Буткевича в подіях Євромайдану і взагалі намагалися зліпити з нього образ абсолютно протилежний до того, ким він є насправді. Адже Максим є насправді активістом лівого крила, антифашистом за своїми переконаннями, тому називати його неонацистом – чесно кажучи, це було відверто смішно», – каже вона.
Печончик також звернула увагу на те, що вирок Буткевичу винесли одночасно з колишніми бійцями полку «Азов»: Владиславом Шелем, який отримав 18,5 років колонії строгого режиму, і Віктором Похозеєм – 8,5 років.
«Росія продовжує стигматизувати правозахист і продовжує показувати правозахисників, активістів екстремістами, терористами, які чинять злочини. Так само, до речі, як вона це робила всі ці роки окупації Криму, коли дуже багато активістів і громадянських журналістів якраз проходять за терористичними статтями і отримують дуже тривалі вироки від 10 до 20 років», – додає правозахисниця.
Читайте також: Перегляд вироків, вибори і розслідування злочинів: чого чекати українцям після звільнення з-під окупації
Буткевич потрапив у полон як військовий. Але, скоріш за все, його рід занять – публічна правозахисна діяльність – зробив би його мішенню для окупантів, навіть якби він перебував на захоплених територіях як цивільний.
ZMINA зібрала дані щодо переслідувань активних громадян України на окупованих Росією територіях у дослідженні, яке охоплює період із лютого 2022 по червень 2023 року. Зокрема, йдеться про громадських активістів, волонтерів, журналістів, посадових осіб та службовців місцевого самоврядування, освітян.
Згідно з висновками, найчастіше насильницького зникнення або свавільних затримань з категорії активних громадян зазнають:
- активісти та волонтери – 323 людини;
- представники органів місцевого самоврядування – 128 осіб;
- родичі активних громадян – 32 людини.
За аналізом громадської організації, російські військові та представники окупаційних адміністрацій використовують «новітні технології, спрямовані на збір інформації з мобільних телефонів цивільних мешканців для отримання даних про їхню нелояльність та участь у волонтерській або іншій активності».
Водночас технології ж можуть допомогти в пошуку викрадених, як-от через відстеження банківських операцій після насильницького зникнення, білінг мобільних телефонів, записи камер відеоспостереження, програми розпізнавання облич.
ZMINA розцінює викрадення активних жителів окупованих територій як системну політику, а не свавілля окремих виконавців. Крім того, таким чином Росія може поповнювати свій обмінний фонд.
Зі 180 затриманих у Криму, 15 – журналісти
Практика репресій проти активної громадськості в окупованому Криму почалася одразу після його захоплення Росією в 2014 році, а після початку російського вторгнення в лютому 2022-го пожвавилася. 15 серпня Представництво президента України в Криму повідомляло про 180 незаконно затриманих наразі жителів півострова.
«Найбільша кількість із них – саме кримські татари, кримськотатарські активісти, громадянські журналісти, які взаємодіяли з ініціативою «Кримська солідарність», що об’єднує родичів політв’язнів, адвокатів та активістів. Із цих 180 людей 15 є журналістами, і після початку повномасштабного вторгнення з 15 були ув’язнені троє журналістів, перебувають у полоні», – каже Печончик.
Правозахисниця висловлює тривогу через системне ненадання медичної допомоги ув’язненим. Як приклад вона наводить Ірину Данилович, яку російський суд засудив до семи років ув’язнення за звинуваченням у «виготовленні вибухового пристрою».
Данилович майже втратила слух на одне вухо через отит, який розвинувся в Сімферопольському СІЗО, і страждає від постійного головного болю каже Печончик, а після етапування до Росії передавати їй ліки рідним стане ще важче. Данилович, нагадує громадська діячка, також зазнала насильницького зникнення – після затримання рідні протягом 13 днів не могли дізнатися, де вона.
Наразі відомо про щонайменше двох кримських політв’язнів, які померли в російській в’язниці після початку вторгнення – Костянтина Ширінга та Джеміля Гафарова.
Також після повномасштабної ескалації Росія почала вивозити до Криму українців із окупованої частини півдня, додає Печончик. Її організації відомо про щонайменше 110 таких людей, яких утримують у СІЗО Сімферополя №2 у стані incommunicado detention, тобто без сповіщення їхніх родичів і допуску адвокатів.
«Як ми дізнаємося, що ці люди перебувають там – від інших людей, інших цивільних заручників, які там перебували і яких відпустили. І є одиниці справ серед таких людей, у яких окупанти оголосили кримінальні звинувачення цим людям і ми очікуємо, що вони можуть стати новими політичними в’язнями», – каже вона.
Цивільних активістів, за спостереженнями Печончик, важче обмінювати, ніж військових, адже для них немає окремої процедури на кшталт Женевських конвенцій, які регламентують обмін військовополоненими.
«Є випадки, коли разом із військовими звільняють і цивільних, але, як правило, це одиниці людей, – каже вона. – Їх іноді росіяни подають як комбатантів, хоча вони є цивільними, але в цілому їх не звільняють, і було б несправедливо і неправильно обмінювати цивільних на військовополонених, тому що їх мають просто звільняти без будь-яких умов. Однак ми бачимо, що Російська Федерація, як держава-агресор, тримає в своєму полоні тисячі цивільних українців, в тому числі активістів, журналістів, правозахисників, і дуже важко добиватися їхнього звільнення».
При цьому, з досвіду правозахисників, цивільна людина має найбільше шансів бути звільненою протягом перших кількох діб після затримання. За словами голови ZMINA, що довше цивільний перебуває в полоні, то важче його потім звільнити.
