(Рубрика «Точка зору»)
«Я люблю тебе, Риме!» – кортіло мені кричати під час подорожі пустельними вулицями Вічного міста. Я й раніше не приховувала захоплення цим мегаполісом (попри всі його негаразди), але Рим на карантині – це справді тріумф великої краси (ґранде беллецца). Ще хотілося закричати, як я люблю свою роботу, завдяки якій могла вільно здійснити подорож центром міста і побути вперше у житті наодинці з Колізеєм.
Для виконання редакційного завдання підготувалася ретельно. У сумці – фотокамера, смартфон, мікрофон, внутрішній паспорт і пояснювальна записка, чому це я вештаюся у великодню суботу в умовах суворого карантину.
Причина вагома: робота, яку не можна виконати на відстані, а саме – зняти відеорепортаж про місто на карантині. До того ж працівники інформаційної сфери нині у більшій пошані, ніж будь-коли, тому й не сумнівалася, що у разі перевірки проблем не буде.
Подорож завдовжки 12,5 кілометрів подолала пішки протягом 5-ти годин. Це стало гарним фізичним навантаженням для згорання зайвих калорій, які помітно накопичилися за місяць домашньої ізоляції, де звичним став маршрут «кухня-диван-кухня».
Нарешті вирушила на далеку відстань, такими були перші позитивні емоції. Щоправда, на зворотньому шляху таки кортіло заскочити в автобус. Але ж ні, утрималася: нескоро знову трапиться така тривала піша мандрівка.
А порожні, майже порожні автобуси так манили до себе. І ходять один за одним. У салонах п’ятеро пасажирів на гарній безпечній відстані один від одного.
На автобусній зупинці біля залізничного вокзалу Терміні в обідню пору не знервовані пасажири чекають на транспорт, а водії автобусів нудьгують в очікуванні пасажирів.
На період дії антиепідемічних заходів влада не припиняла роботу транспорту як життєво важливої сфери.
Тож,часів карантину громадський транспорт у Римі працює просто чудово. За нормальних часів така картина здавалася б ідилією.
«Мери приходять і відходять, лише автобус ніколи не прийде», – запам’ятався напис на зупинці біля вокзалу.
Ускладнена мобільність містом (дорожні затори, недолуге функціонування транспорту) – одна з головних і давніх проблем італійської столиці. Нині здається, що ця сфера – серед зразкових.
Занурившись у зелений тунель платанів вулиці Номентана, минаю зачинені парки та ігрові майданчики. Замість дитячих голосів лунає дзвінкий щебіт птахів. Один татусь прогулюється з малям тротуаром. Це дозволено, але велика рідкість на римських вулицях. На іншому боці – молода мама схилилася над колискою і так дбайливо повертає обличчя немовляти до сонця, що й справді замислюєшся, яким дефіцитним стало сонячне світло і той же кальциферол – «сонячний вітамін» D.
Електронне табло аптеки висвітлює 25 градусів. Квітневе, але вже пекуче римське сонце не дає спокою римлянам: виганяє їх до відчинених вікон, на балкони, тераси і дахи будинків. Заміські пікніки зі смаженими артишоками чи кальмарами живуть у солодких спогадах.
Продуктові талони від держави на 300–500 євро не заспокоюють
Жителі вже не співають хором патріотичних пісень для демонстрації єдності у важкий час, як це було місяць тому на початку жорсткого карантину. Натомість голосніше лунає плач розпачу з римської периферії. Опинившись без роботи і не маючи заощаджень, люди волають про допомогу.
Продуктові талони від держави на 300–500 євро не заспокоюють – вселяють більшу тривогу за майбутнє. Прем’єр по телевізору закликає триматися, бо «ми всі в одному човні». Але ж ні, кажуть найбільш потерпілі, хто у човні, а хто вже за бортом.
Прем’єр по телевізору закликає триматися, бо «ми всі в одному човні»
Крокую далі у напрямку залізничного вокзалу. «Добридень, пані! З Великоднем!», – раптом чую осторонь. Літній чоловік примостився на стільці біля будинку і з посмішкою роздає привітання незнайомим. Де-не -де чимчикують пенсіонери до супермаркету чи на базар.
Попри сувору рекомендацію не виходити особливо літнім людям, комусь таки не сидиться вдома. Помітила, як дехто з них йде на хитрощі. Прихопивши валізку на колесах, гуляє з нею порожньою щодня кварталом, ніби збирається на закупи продуктів до магазину.
Ближче до залізничного вокзалу у скверах видно поодиноких безхатченків. Господарюють мовчки біля смітників і навіть дбають про свій зовнішній вигляд. Біля вуличного фонтанчика один з таких старанно голиться та вмивається проточною водою. Інший носить якийсь крам.
Уздрівши мене, слідом біжить та кричить: «Синьйоро, 1 євро, лише 1 євро!». Мовчки дала йому копійчину і провела співчутливим поглядом. Кому-кому, а їм точно непереливки тепер.
Нарешті від вокзалу дісталася центру – площа Республіки. Тут зазвичай через гудіння транспорту важко почути дзюрчання великого фонтану Наяд. Тепер же тільки шум водограю насолоджує вуха. Біля цього творіння Маріо Рутеллі часто фотографуються туристи. Тепер довкола – ні душі.
Це швидше Рим у серпні в період відпусток 40 років тому
Кліпають світлофори, поліцейський патруль вибірково зупиняє машини для перевірки. Не менш безлюдна вулиця Націонале – місце столичного шопінгу – зустрічає палючим передобіднім сонцем.
Це не Рим у серпні в період відпусток останніх років. Це швидше Рим у серпні в період відпусток 40 років тому, згадують старожили. Тоді переважна більшість жителів дійсно виїздила до моря, місто ставало пусткою. Щоб знайти пляшку молока, слід було обійти кілька кварталів у пошуках відчиненої лавки.
Скорочую шлях – і вже біля базиліки Святої Марії Верховної (Маджоре). Вона – одна з найвідоміших серед 600 храмів Вічного міста.
Церква відкрита як і багато інших у Римі, але вхід прочанам небажаний. Наполегливо рекомендують молитися у хаті і слухати літургійні служби онлайн.
Храмова площа сліпить очі від сонця і безлюддя. Довколишні ренесансні будівлі пастельних тонів стають ще яскравішими, більш величними.
Місто, ніби насолоджується відсутністю людей і машин.
Наполегливо рекомендують молитися у хаті і слухати літургійні служби онлайн
Місто заніміло і водночас не мовчить. «Ґранде беллецца» (велика краса) тріумфує! Хай яким фантастично цікавим постає Рим у стрічках Фелліні, Соррентіно і Вуді Аллена, але таким неповторним його ще художньо ніхто не знімав.
Наближаюся до базиліки Святого Івана на Латерані, другого важливого храму в місті після собору Святого Петра у Ватикані.
Вже відчувається легка втома в ногах, напилася води з фонтанчика, перепочила, але чогось страшно не вистачає.
Зайти б до бару і підкріпитися солодким ріжком (корнетто) та філіжанкою капучіно. Ех, шкода! «Дольче віта» (солодкість життя) поставили на паузу.
Бари зачинені, і, коли буде повернення до нормального життя, ці заклади відкриються не першими, вже оголосили урядовці.
Один з релігійних центрів Риму пустує у великодні свята через карантин
Фотографую розлоге подвір’я біля церкви. Помічаю, що в кадрі превалює не стільки неокласичний фасад Латеранської базиліки, як зелена галявина і пусті мармурові лавочки.
Один з релігійних центрів міста – пустинний і відлюдний у період великодніх свят. Хіба що ромашки на галявині веселять око. У такі моменти навіть крихітна квітка набуває повного сенсу буття.
Завершити піший марафон карантинним Римом вирішила біля Колізею. Якщо біля інших історичних монументів хоч якусь постать можна було угледіти, то біля античного амфітеатру – зовсім нікого. Не дивно, що моя поява привернула увагу поліцейських.
Вони ретельно перевірили документи, зареєстрували пояснювальну записку, розпитали докладно про мету перебування на вулиці, чемно привітали зі святом, поїхали далі.
Я залишилася наодинці з величним символом Рима. Тільки скигління чайок супроводжувало наше рандеву. «Я і Колізей» – так назвала своє історичне селфі на тлі древнього амфітеатру.
Минулого року амфітеатр Флавіїв відвідали 7,5 мільйонів людей
У звичайні дні за навалою туристів біля нього слід шукати манівців, щоб зайти до станції метро або просто знайти спокійне місце. Минулого року амфітеатр Флавіїв відвідали 7,5 мільйонів людей.
Якою буде статистика цього пандемічного року? Запитання риторичне. Але цілком очікувано, що після карантину першими надихнуть життям Колізей самі римляни.
Італійців закликають зі скасуванням карантину подорожувати своєю країною, щоб підтримати туризм
Італійців уже тепер закликають зі скасуванням обмежувальних заходів подорожувати на близьких відстанях у своїй країні. Не лише через умови безпеки для здоров’я, а щоб сприяти також швидкому відродженню туристичної галузі. Вона становить 6 відсотків ВВП країни.
Моя знайома римлянка поділилася списком планів на посткарантинний період. Після відвідин батьків, другим пунктом стоїть: подорожі рідним містом і по області Лаціо.
«Подалі від домашніх стін, ближче до прекрасного, щоб відновити моральний стан», – пояснила вона.
Дивовижно красивий пустельний Рим не відпускав мене додому. Я б ще тинялася його вулицями, шукала тісних провулків і двориків із небаченими досі мозаїками чи водограями.
Чого варті творіння Мікеланджело, Берніні, Валадьє чи Барберіні, якщо ними не можна вільно милуватися?
Після цієї прогулянки я таки мрію про нові римські мандри живим містом. Саме таким я більше люблю тебе, вічно прекрасний Риме!
Наталка Кудрик – кореспондентка Радіо Свобода в Італії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Читайте ще:
Дивний візит президента Росії. Чи візьме Путіна коронавірус?
«Не завжди встигаєш поїсти» – український медик розповів про умови роботи в Італії
