Близько 13-00 похмурого вересневого дня минулого року автобус із білоруськими політичними в’язнями наближався до кордону з Литвою.
Олександр Лукашенко, багаторічний авторитарний лідер Білорусі, за правління якого влада жорстоко й зі смертельними наслідками придушила масові протести, що спалахнули після того, як його оголосили переможцем президентських виборів 2020 року, результати яких багато громадян вважають сфальсифікованими, погодився звільнити в’язнів в обмін на послаблення американських санкцій – за умови, що всі вони вирушать у вигнання.
Президентські вибори 9 серпня 2020 року спричинили найбільшу хвилю протестів у сучасній історії Білорусі. За офіційними результатами, Лукашенко отримав понад 80% голосів, однак опозиція та значна частина міжнародної спільноти назвали вибори сфальсифікованими. Протести тривали місяцями й супроводжувалися масовими затриманнями, насильством і переслідуванням опонентів влади.
Але один із них, Микола Статкевич, мав інші плани.
«Я побачив, що біля дверей почалася якась штовханина, потім двері відчинилися, і він вийшов», – розповів Євген Афнагель, один із в’язнів, які перебували в автобусі, Білоруській службі Радіо Свобода в новій серії подкастів, де розкриваються раніше невідомі подробиці серії звільнень ув’язнених, узгоджених спеціальним посланцем США Джоном Коулом, завдяки яким на свободу вийшли близько 500 людей.
Очікувалося, що Коул знову прибуде до Мінська 14 вересня – як повідомлялося, щоб домогтися звільнення чергової групи в’язнів. Того похмурого дня минулого року американський дипломат чекав неподалік на 52 людей, звільнення яких йому вдалося забезпечити. Але прибув лише 51.
Невдовзі кадри з камер спостереження показали Статкевича, який сидів у прикордонній зоні між двома країнами, тоді як зовсім поруч був литовський пункт пропуску з емблемою Європейського Союзу.
11 вересня 2025 року Білорусь звільнила 52 людей – 38 громадян Білорусі та 14 іноземців. Серед них був і журналіст Радіо Свобода Ігор Лосік, який провів за ґратами понад п’ять років. Того ж дня Вашингтон оголосив про послаблення частини санкцій проти білоруської авіакомпанії «Белавіа». Статкевич став єдиним із групи, хто відмовився перейти кордон із Литвою.
Статкевич, якому тоді було 69 років, присвятив десятиліття боротьбі проти Лукашенка, який залізною рукою керує Білоруссю з 1994 року.
Його неодноразово ув’язнювали, а коли Коул домовився про його звільнення, Статкевич відбував 14-річний термін за різними політичними звинуваченнями, зокрема за участь у несанкціонованій демонстрації.
Колишній політичний в’язень Сергій Спариш, який також був в автобусі зі Статкевичем, розповів, що ще раніше того дня, коли їх утримували в слідчому ізоляторі КДБ у Білорусі, зрозумів: Статкевич не поїде.
«Я побачив вираз його обличчя. Це був погляд берсерка, погляд рішучості. У нього була така усмішка і бадьора хода», – сказав він Радіо Свобода.
Ця рішучість витримала спроби близьких друзів і соратників переконати його змінити рішення й перейти кордон.
Одним із них був білоруський опозиційний діяч Євген Вільський, який розповів, що американські дипломати та дружина Статкевича також намагалися переконати його приєднатися до решти.
«Микола Вікторович сказав мені, що йому шкода, але він вирішив залишитися в Білорусі й що Лукашенко не буде вказувати йому, де він має бути», – сказав Вільський.
«Величезна внутрішня сила»
Журналістка Оксана Кольб під час телефонної розмови зі Статкевичем також намагалася переконати його виїхати.
«Зрештою він просто сказав: «Дайте мені подихати цим повітрям, дайте подивитися на небо, на все це. Не тисніть на мене, не шантажуйте мене», – розповіла вона Радіо Свобода.
Після цього силовики в масках забрали Статкевича назад на територію Білорусі.
«Те, що він зробив, свідчить про його величезну внутрішню силу, яка дозволяє йому нести такий важкий тягар», – сказав білоруський лауреат Нобелівської премії миру Алесь Біляцький.
Повернувшись до Білорусі, Статкевич знову опинився в тій самій в’язниці, з якої його щойно звільнили, – у Глибокому, що на сході Білорусі. Про це не повідомили його дружині Марині Адамович навіть тоді, коли майже через тиждень вона приїхала туди шукати чоловіка.
У день її приїзду до в’язниці, 17 вересня, Лукашенко підтвердив, що Статкевича заарештували, але нічого не сказав про місце його перебування. Марина Адамович дізналася, де він перебуває, лише через кілька місяців.
Після повернення Статкевича до Білорусі його місце перебування фактично приховували від родини. Ще 12 вересня Радіо Свобода повідомляло, що близькі не знали, де він перебуває. Лише наприкінці листопада родичі отримали від білоруського МВС відповідь, що політик продовжує відбувати покарання за вироком 2021 року, однак навіть у цьому листі не було вказано конкретного місця його утримання.
«Моральний лідер»
У лютому цього року Статкевича звільнили після того, як за місяць до цього він переніс інсульт. Він пересувався на інвалідному візку і мав труднощі з мовленням.
Тепер він перебуває вдома в Мінську, де створив Telegram-канал. У ньому Статкевич пише про війну Росії проти України та російські ядерні погрози. У березні він також закликав європейські країни фінансувати добровольчу армію з молодих білорусів у вигнанні для захисту України від можливого нового російського нападу з території Білорусі – як це сталося у 2022 році.
На початку повномасштабного вторгнення Росія використала територію Білорусі як один із головних плацдармів для наступу на Україну. 24 лютого 2022 року російські війська увійшли на Київщину через білоруську територію; з Білорусі також здійснювали ракетні удари по Україні та використовували її повітряний простір. Білоруські війська безпосередньо до повномасштабних бойових дій проти України не приєдналися.
Через це влада будь-якої миті може знову відправити Статкевича за ґрати.
Його історія показує, що, попри звільнення сотень ув’язнених, репресивна природа режиму Лукашенка не змінилася. Білоруський правозахисний центр «Вясна», який працює у вигнанні, повідомляє, що після початку серії звільнень, про які домовлявся Коул, у Білорусі продовжують затримувати людей за політичними звинуваченнями.
Наймасштабніше одноразове звільнення відбулося в березні 2026 року, коли після переговорів Лукашенка з Коулом на свободу вийшли 250 політичних в’язнів. У відповідь США скасували санкції проти Міністерства фінансів Білорусі та двох білоруських банків. Водночас правозахисники наголошували, що звільнення не припинили політичних репресій: білоруська влада продовжувала затримувати незгодних.
В останньому звіті організації йдеться про 880 політичних в’язнів, які зазнавали «тортур та інших форм жорстокого, нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження». Щонайменше 60 із них, за даними правозахисників, мають серйозні проблеми зі здоров’ям.
Нова серія подкастів «Архіпелаг БЕЛАГ: сезон 2» задокументувала кілька випадків смерті людей у в’язницях за нез’ясованих обставин.
Для режиму ці люди є корисними розмінними монетами в переговорах із Вашингтоном про послаблення санкцій.
«Це нагадує переговори з терористами, коли йдеться про заручників. Фактично наші політичні в’язні перебувають у схожому становищі», – сказав Біляцький Радіо Свобода.
Непокора Статкевича кинула виклик стратегії Лукашенка.
«Він абсолютно чітко розумів, що зробить усе можливе, щоб залишитися в країні. Тому що хтось мав залишитися в Білорусі як моральний лідер, лідер протесту, національний лідер», – сказав Спариш.
«Він міг самим лише своїм перебуванням у Білорусі й у ГУЛАГу тримати прапор боротьби», – додав він.
