Понад 8000 психологічних консультацій у семи регіонах України надали цього року «Лікарі без кордонів». Про це розповіли Радіо Свобода працівники цієї міжнародної медичної організації. «Лікарі без кордонів» працюють у прифронтових регіонах, евакуюють людей із небезпечних областей, прибувають у місця здійснення Росією ракетних ударів, надаючи психологічну допомогу, як індивідуальну, так і групову.
Для українців, які пережили тортури і насильство, перебуваючи у російській окупації, життя ділиться на «до і після» і вони потребують довготривалої психологічної допомоги, стверджують медики організації «Лікарі без кордонів».
Мобільні бригади цієї міжнародної медичної організації працюють у прифронтових регіонах, зокрема у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Херсонській областях і їм доводиться рятувати людей, які постраждали внаслідок ракетних обстрілів Росії. Надають медичну і психологічну допомоги.
Кожен індивідуально переживає втрату рідних і майна, каже психолог «Лікарів без кордонів» у Запоріжжі Інна Потапенко, яка старається якнайшвидше виводити людей зі стану шоку і ступору, отриманих внаслідок трагедії.
Для людей, які потрапили під ракетний обстріл, психологічна допомога має важливе значення, оскільки фахівці допомагають людям подолати панічні атаки.
Якщо діти попадають під ракетні прильоти, то можуть бути різні розладиІнна Потапенко
«Звісно, що все індивідуально, кожен по-різному переживає ці моменти, жахіття, в яких опинились. Старших людей важко переконати виїхати з небезпечного місця. Ми цьому багато приділяємо часу.
Стан дітей залежить від рівня стосунків з батьками: якщо все нормально, то дитина більш безпечно почувається, її легко забавити. Дитині легше, але травмується сильніше. Якщо діти попадають під ракетні прильоти, то можуть бути різні розлади, бо старша людина має досвід, може на нього спиратися, а дитина – ні.
Після ракетних обстрілів важливо звертати увагу на психоемоційний стан дитини і перевезти її у безпечне місце і нею займатися», – каже Радіо Свобода психологиня Інна Потапенко.
Психологічна підтримка
З початку 2023 року психологи надали понад 8000 індивідуальних і групових психологічних консультацій у семи регіонах України.
«25 лютого у мене був день народження. Ми ховалися по підвалах. Російські військові їздили по селу на танках і бронетранспортерах. Звичайно, страшно. Лягаєш і думаєш – хто його знає, що до ранку буде, чи встанеш, чи ні. А як один живеш – це взагалі. Добре, коли вдвох, побалакати є з ким, а я сам був», – розповідає 74-річний Анатолій Андрієвський з Херсонської області.
Андрій Бербич під час окупації Гостомеля ховався у підвалі. П’ятнадцять російських військових прийшли до нього додому.
Моральне насилля – складніше від фізичногоАндрій Бербич
«Почали допитувати мене. Я – колишній військовий і вони знайшли форму, сказали, що я ворог Росії. Камера, в якій нас утримували, розрахована на 6 людей, але вони подоварювали ліжка і було нас 12 осіб.
Моральне насилля – складніше від фізичного. Бо це сидиш день і ніч слухаєш їхню російську пропаганду.
Звук такий, що ми один одного не чули. Якщо там тільки думати про це, то там можна зійти з розуму. Нині у кожній поліклініці має бути психолог. Навіть з вулиці має бути вхід, тому що душевні травми бувають сильніші за фізичні», – каже постраждалий.
Наталія Костянюк із Київщини досі є пацієнткою «Лікарів без кордонів». Вона проходить психологічну реабілітацію. Російські військові розстріляли її чоловіка, а Наталія отримала поранення. Тіло чоловіка пролежало два тижні біля будинку, тому що через постійні обстріли неможливо було поховати.
Жінка розповіла свою історію:
Це все пекло бачила і зараз я вже можу спокійно поговоритиНаталія Костянюк
«Їх було двоє. Той росіянин, який стріляв в мого чоловіка, стояв і сміявся. Я не спала, молилася, але чоловік був за мною. Я не могла відпустити його. Загнала себе в кут. Навіть поговорити з кимось, то вже наскільки це легше. Це все пекло бачила і зараз я вже можу спокійно поговорити, я хочу виговоритися», – говорить жінка.
За оцінками психологів, люди, які зазнали тортур і були в полоні, втрачають відчуття часу і простору. Вони почуваються, немов загублені, мають страх, симптоми депресії, стресу. «Лікарі без кордонів» нині продовжують реабілітацію для понад двадцяти постраждалих жителів Київщини.
Вчитися жити по-новому
Катерина Кича – координаторка проєкту «Лікарі без кордонів» у Київській області. З перших днів квітня, коли Київська область повернулася під український контроль, вона надавала першу медичну допомогу постраждалим.
«Я побачили велику потребу у психологічній підтримці місцевого населення, яке понад місяць знаходилось в російській окупації. Наша група психологів почала працювати індивідуально, у груповому форматі з людьми, які втратили рідних, переживали травму або їхні рідні пропали без вісти.
Ми почали ідентифікувати людей, які потребували більш комплексної допомоги, які пройшли через тортури і жорстоке поводження. Організували комплексну підтримку: психологічний компонент і медичний. Нині до нас звертаються люди, які мають досить довгі наслідки травми і тому потребують комплексної підтримки. Бачимо результат нашої допомоги: покращується загальна якість життя людини. Психологи мають спеціальні техніки, щоб допомагати», – каже Радіо Свобода Катерина Кича.
Найбільше психологів розчулюють люди, які, незважаючи на те, що пройшли важкий травматичний досвід, відмовляються від допомоги, бо, мовляв, не є достойні її, тому що інші люди, які потребують цієї допомоги більше.
«Не хочеться впадати у розпач нині, попри те, що ми переживаємо. Ми дуже віримо в справедливість миру і світу, всього людського. Я часто захоплююсь українцями, бо в їхніх очах стільки надії і віри, а вони такі важкі випробування перенесли», – зауважила Інна Потапенко, психологиня з Запоріжжя.
І з цим болем втрати, травмою, яка залишається, українцям доводиться вчитися жити. При підтримці психолога легше адаптуватись до більш-менш нормального життя, але повністю повернутись до стану, в якому людина жила до травми, практично неможливо.
