14 березня в Україні відзначають День добровольця. До цієї дати Радіо Свобода записало три історії добровольців, які самі, з власної ініціативи у різний час та в різному віці долучилися до Сил оборони України.
«Кіт», прессержант 13-ї бригади Національної гвардії «Хартія»
У 2014 році прийшов добровольцем до батальйону поліції особливого призначення «Скіф», згодом до 2016 року служив у «Дніпрі-1». До повномасштабного вторгнення працював у сфері медіапродакшену, був відеографом. У 2022 році як доброволець долучився до лав Національної гвардії України.
Коли твоїй країні погано, то ти просто береш рюкзак і йдеш на її захист«Кіт»
– Слово «доброволець» я почув у 2014 році. Можливо, чув його на уроках історії, але не дуже надавав йому значення, і для мене це слово набуло сенсу у 2014-му.
Коли твоїй країні погано, то ти просто береш рюкзак і йдеш на її захист.
У 2014-му мене ніхто не змушував це робити. Хлопців, які зі мною пішли, так само ніхто не змушував. Ми ухвалили рішення: залишити комфорт і піти в невідомість.
Навесні 2014 року з Майдану почали відправляти бійців добровольчих підрозділів. Я майже потрапив у першу групу, але не встиг приїхати в Київ із Запоріжжя, де жив.
Подумав: навіщо їхати в інші підрозділи, в інші міста, якщо у Запоріжжі формується «Скіф» (батальйон поліції особливого призначення, – ред.). Це був мій перший підрозділ.
Я потрапив у «Скіф» у червні 2014 року. Ми виконували завдання по Запорізькій області.
І ми, група з одинадцяти чоловіків, які заприятелювали в «Скіфі», вирішили переводитися в «Дніпро-1». Це бойовий підрозділ. На початку 2015 року перевелися до нього і майже одразу поїхали працювати під Донецьк – у Піски.
Там я отримав свій перший бойовий досвід і поранення.
Я не міг повірити, що росіяни дійшли до Мелітополя«Кіт»
У «Дніпрі-1» я прослужив майже до літа 2016 року. Підрозділ виводили з бойових позицій. Його замінювали на Збройні сили України. Нас виводили і ставили на блокпости. Мені це було нецікаво, і я вирішив звільнитися.
У лютому 2022 року всі очікували на війну. Це було очевидно. Пам’ятаю, що йшов від друга в ніч на 24-те, подивився на зоряне небо і подумав, що все добре. Не думав, що можуть бути тривоги, можуть летіти ракети на Запоріжжя. Поїхав додому.
Десь о 2-3 ночі подивився новини: йшло засідання ООН. Подумав, що сьогодні навряд чи нападуть, і ліг спати.
Зранку прокидаюсь, чую якийсь шум у сусідів. Дивлюсь соцмережі і розумію, що почалася війна. Набрав друзів. Оцінив ситуацію і пішов на стрижку, на яку був записаний раніше.
Коли вийшов з дому, побачив великі черги на заправку, в магазин. Люди з мого та сусіднього під’їзду завантажували речі у свої машини. Йшов до перукарні повз будівництво: працювали ще, будинок зводили далі, а наступного дня вже ніхто не працював.
Почав думати, де взяти зброю, бо ситуація була незрозуміла. Поїхав у свій районний військкомат.
Сказали приходити через кілька днів. Питаю: «Навіщо?».
Сказали, що перекомплектація – на всіх не вистачає зброї. Далі поїхав до штабу місцевої бригади тероборони – сказали йти до військкомату.
на всіх не вистачало зброї
Згадав, що ветеран МВС – і поїхав до обласної поліції. Запитали, які є посвідчення. Було УБД. Запустили у внутрішній двір, де була черга з тридцяти людей – видавали зброю. Мені видали автомат, набої, а потім нам провели інструктаж. Нам сказали, що будемо підпорядковані районним відділкам поліції.
На другий день у місті почали будувати барикади. Я не міг повірити, що росіяни дійшли до Мелітополя.
Попрощався зі своєю дівчиною. Навіть сльози були. Думав, що не повернемося.
І ми зі своїм побратимом із «Дніпра-1», з яким тримали контакт, і поліцейськими поїхали на ніч на блокпости чекати. Були спецслужби, охоронні фірми, яким видали зброю, поліцейські з райвідділів, нацгвардійці. Наступного дня ми зрозуміли, що російські війська зупинили в області.
Наступні два місяці я намагався потрапити до «Азову» (у квітні 202 року на Запоріжжі було сформовано батальйоно-тактичну групу підрозділу для деблокади Маріуполя, яка після виходу виходу «Азову» у травні 2022 року з «Азовсталі» продовжила воювати на Запорізькому напрямку, – ред.). Я потрапив до підготовчого центру ССО «Азов-Київ» (сформований у Києві ветеранами «Азову» полк, який згодом став основою 3-ї окремої штурмової бригади, – ред.) – поїхав на «Атек», почав тренуватись, але влітку не було мобілізації.
Мені порадили перейти в НГУ – до ОЗСП «Азов» (у січні 2023 року 12 окремий загін спеціального призначення «Азов» було розширено до рівня бригади, нині це 12 бригада спеціального призначення «Азов» НГУ, – ред.), і 13 жовтня я мобілізувався. І так почався мій бойовий досвід на початку повномасштабної війни.
Ми працювали у Великій Новосілці на півдні Донецької області.
У липні 2023 року приєднався до «Хартії». Мені хотілось займатись тим, чим я займався у цивільному житті. Принаймні схожим. 14 березня 2023 року було сформовано бригаду «Хартія» і почали набирати людей. Тоді я був єдиним у пресслужбі, хто робив контент.
Я зараз займаюсь тим, що мені подобається – комунікації. У мене постійне спілкування з новими людьми: майже кожного дня знайомлюсь із хлопцями всередині бригади, корпусу.
Мене мотивує моя мрія«Кіт»
Вигоріти мені, мабуть, не дає віра.
Маленьким у віці 10-13 років я уявляв Україну завжди великою. Коли ти маленький, то все здається ідеальним навколо. Це зараз я розумію, якими ми були в 90-ті, коли отримали незалежність – вразливими і дуже наївними.
Наша головна цінність – люди і наша земля.
Якщо взяти 90-ті, то у нас по факту нічого більше і не було. І коли в тебе майже нічого немає, але ти віриш, що все буде, і навіть більше, ніж можеш уявити, то твоя мрія здійсниться.
І мене мотивує моя мрія. Вона про велику Україну, а саме сильну державу, яка буде говорити зі світом на рівних і відстоювати свої інтереси, наші інтереси, а не чужі.
«Наві», операторка дронів, підрозділ БпАК «BULAVA» Окремої президентської бригади ЗСУ імені гетьмана Богдана Хмельницького
«Наві» 20 років. До ЗСУ вона приєдналася наприкінці минулого року як операторка БПЛА. І нині полює на «шахеди» за допомогою дронів-перехоплювачів.
Незалежно від того, якої ти статі, ти маєш робити все, щоб це горе зникло«Наві»
– Це було досить обдумане рішення – піти служити. Думала про це два роки. Напевно, мої моральні цінності спонукали це зробити, тому що я вважала, що маю якось докласти руку до того, що відбувається.
Бути добровольцем – це складна робота, це відмова від зручностей цивільного життя.
Я працювала у кав’ярні. Підпрацьовувала репетиторкою. Планувала вступити до вищого навчального закладу, вчитися на психолога.
Я не вважаю, що у війни нежіноче обличчя. Це просто горе, яке приходить до всіх. І незалежно від того, якої ти статі, ти маєш робити все, щоб це зникло.
Перед тим, як приєднатися до війська, я проходила навчання у військовому центрі. Вирішила, що спочатку пройду навчання, а тоді вже приєднаюся до війська.
Оскільки я дівчина, а дівчата фізично слабші за чоловіків, то розуміла, що не зможу виконувати певну роботу, наприклад, як штурмовик чи щось схоже.
Я не вважаю, що у війни нежіноче обличчя. Це просто горе, яке приходить до всіх
І мені подруга, у якої чоловік військовий, запропонувала розглянути такий варіант, як операторка дронів.
Спробувала себе у навчанні на операторку і побачила, що це те, що в мене виходить, що я буду робити добре. І так сталося, що я тепер операторка БПЛА.
Рідні не дуже радісно зреагували. Для моїх батьків це було дуже неочікуваною новиною.
Думаю, що коли я поїхала на навчання до військового центру, то батьки трохи звиклися з думкою, що я йду служити.
Батьки стараються не показувати, що хвилюються за мене. Намагаються максимально мене підтримувати зараз.
Деякі друзі зреагували негативно. Багато хто підтримував і підтримує зараз. Мої друзі дуже добре мене знають. Знали, що якщо я щось вирішила, то не відступлюся від цього. Так вийшло і з рішенням служити. Дуже довго зважувала, але все-таки зробила по-своєму.
Коли потрапила у підрозділ, то з’явилася можливість спробувати себе в роботі з дронами-перехоплювачами «шахедів». І зараз працюю над тим, щоб збивати їх. Коли збила перший, то дуже хвилювалася. Мене заспокоював напарник, який був зі мною. Відчуття було неймовірне.
Я була дуже рада, що нарешті дало результат те, що я навчалася, і те, чого мене навчали. Кожен раз, коли збиваєш, то розумієш, що цей «шахед» не потрапив у ціль, не знищив те, що міг знищити.
«Хорс», батальйон БпС 128-ї Окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» ЗСУ
«Хорсу» 63 роки. Він учасник Революції Гідності. Навесні 2014 року приєднався як доброволець до батальйону «Донбас». Брав участь у боях за Іловайськ, під час виходу з якого потрапив до російського полону. По поверненню з нього служив у Національній гвардії України. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на Запоріжжі, брав участь у боях за регіон. Згодом був звільнений зі служби за віком. Після запровадження контрактів для 60+, на початку 2026 року повернувся на військову службу.
– Вперше я долучився до війська як доброволець на початку російсько-української війни. Це була весна 2014 року. Захоплення Криму, Луганщина, Донецьк. Пішов захищати державу проти сепаратизму, російського вторгнення.
Вдруге я повернувся на службу після полону, в який ми потрапили із підрозділом в Іловайському котлі. Повірили обіцянкам росіян і потрапили у полон.
Потім була демобілізація, державна служба. І перед самим повномасштабним вторгненням я повернувся на службу у резерв. Був у Національній гвардії, в нашій запорізькій бригаді № 3033. Був заступником командира резервної роти, яка з самого початку повномасштабної війни пішла захищати наш запорізький край.
Війна – явище різноманітне, це не тільки йти в наступ
Коли звільнили зі служби, було 60 років. Це був граничний вік. І коли дозволили таким, як я, які списалися за віком, повернутись до армії, то я повернувся і зараз служу.
Ми, ветерани у віці за 60, воюємо з 2014 року. У нас зараз як мінімум 10-річний досвід війни. Ми знаємо, як тут жити, як виживати. Маємо купу знань. А найголовніше – це мотивація тих, хто повертається на службу. Навіть те, що в підрозділі серед людей знаходяться не літні, а навіть просто ветерани, добровольці – це вже моральна підтримка. Вони несуть українські ідеї серед війська.
По-друге, є купа роботи, яку можна виконувати. Давно всім казав і кажу, що служба, захист вітчизни – у 90-95% – це робота. Звичайна робота. Важка, іноді монотонна. Буденна, але її треба виконувати. Геройства у ній менше. Треба копати, годувати людей, сміття навіть виносити – і то треба.
В команді знайдеться місце і тому, хто більш повільний чи менш витривалий«Хорс»
Робота знайдеться завжди, якщо у людини є хист і бажання. Необов’язково треба бути всім там, де потрібна підвищена фізична підготовка. Повірте, роботи вистачає всім. Війна – явище різноманітне, це не тільки йти в наступ.
Захист держави – це завжди командна справа. І в цій команді знайдеться місце і тому, хто більш повільний чи менш витривалий.
Не вигоріти, не втратити мотивацію дає розуміння того, що відбувається з нашою державою, з відносинами з Росією. Розумієш, що захищаєш суто свій дім.
Держава зводиться не тільки до політичних процесів, а це наша земля, на якій ти народився, де народилися твої діти. Це безпосередньо твій будинок, твій дім – те, що називається мала батьківщина. І є розуміння того, що станеться з нею, якщо прийде ворог-загарбник. Що просто необхідно захищати те, що твоє, аби твої діти й онуки мали свою державу.
Форум