«Аушвіц» – пекло на землі. 200 колишніх в’язнів концтабору взяли участь в урочистостях в Освенцимі

27 січня у польському місті Освенцим, де під час німецької окупації під час Другої світової війни нацисти організували концтабір «Аушвіц», вшанували 75-у річницю звільнення в’язнів з табору смерті. Найголовніші гості – це близько 200 колишніх в’язнів «фабрики смерті», які приїхали зі США, Канади, Ізраїлю, країн колишнього Радянського Союзу. Серед них і 8 українців. В урочистостях взяли участь 13 президентів, 15 прем’єр-міністрів із різних країн, представники міжнародних організацій – Ради Європи, Європейської Ради, ООН і ЮНЕСКО.

«Цього не можна забути», – говорили ті, хто пережив жахіття концтабору. Нині більшості з колишніх ув'язнених – понад 90 років. У концтабір люди заходили через ворота з написом «Arbeit mach frei» («Праця звільняє»), а їхнє життєва дорога завершувалася у печах – прах «виходив» через комини і вкривав навколишні поля.

75 років тому, 27 січня 1945 року, в’язні нацистського табору, які вціліли, а їх було понад 7 тисяч, покинули територію смерті. Серед них була українка Анастасія Гулей, яку у 1943 році у 17-річному віці забрали на примусові роботи у Німеччину, а звідти вона втекла у Польщу. Та все ж знову потрапила до нацистів, у концтабір «Аушвіц ІІ-Біркенау». Коли їй на руці викололи номер, Анастасія Гулей зрозуміла, що додому вона не повернеться. Вона вижила, але пережиті жахіття переслідують у споминах усе життя.

«Тяжкі мої відчуття, я так боюсь «Аушвіца» усе життя…Страшні відчуття викликає. Ці бараки, канави, які я рила в Біркенау. Нас послали копати, дерном обкладати канаву у дощ, а ті дерев’яшки з ніг падали. В’їлось у душу, як люди йшли і йшли в крематорій і так їм хотілось крикнути: «Люди розбіжіться, хоч один врятуйся», а вони йдуть тихі, сумирні, під музику», – згадує колишня ув’язнена.

Пам’ять зберегла конкретні образи. «Те дитятко, як лялька, перед очима. Тяжкі спогади, а потім страшно було, руки відвалювались, я в сільському господарстві працювала, подумала, що то вже моє, знайома праця. Але, Боже! Привозять міндобрива розсівати по полю. Ми придивились, щось воно колюче, не те щось. А це – прах людський у мішках, кісточки, які не перегоріли, кололи руки. Оце часто сиджу і відчуваю, як руки мені коле. Воно ніколи з голови не виходить, день і ніч. Так хочеться забути, любуватись сонечком, а воно застелає і накриває… Краще не пам’ятати», – каже Радіо Свобода Анастасія Гулей, яка після «Аушвіца» потрапила у табори «Бухенвальд» у Берген-Бельз.

Скільки сьогодні ще живе колишніх бранців концтабору в «Аушвіц» – важко сказати. Їх стає дедалі менше, бо 5 років тому приїхали 300 осіб, цьогоріч – 200. Дедалі менше залишається свідків, які можуть розповісти про жахіття в концтаборі, яке називають пеклом на землі. Анастасія Гулей, як інші літні люди, вважає, що її обов’язок розповідати про пережите і побачене, щоб більше такого не повторилось. Вона зауважила, що у січні 1945 не звільнили в’язнів, а врятували.

«Це був день спасіння, бо ми вже були майже трупи. Ні на що не реагували. Лише чули: «Посунься, ага, ти вже мертва». Нас у січні 1945 року визволили солдати Першого Українського фронду, українська дивізія», – наголосила Анастасія Гулей.

Під час спільного брифінгу польського і українського президентів Анджей Дуда наголосив, що саме солдати української дивізії першими звільнили концтабір. На територію табору зайшли солдати української дивізії, а саме 60-ї армії Першого українського фронту Червоної армії. Роками вже мовиться про те, щоб у меморіальному комплексі «Аушвіц» був стенд чи створено місце пам’яті, присвячене українцям, які загинули і пройшли «фабрику смерті». А таких було, за різними підрахунками, від 14 до 15 тисяч, з яких 200 оунівців. В «Аушвіц» вбиті два брати провідника ОУН Степана Бандери.

«Обіцяли зробити музей, присвячений Україні, українським в’язням, а його не зробили. Росія має окремий барак, наставила самоварів. Але чого Росія? Тут не було їхній людей, так, як це так? Ми почали збирати речі навіть від в’язнів, але досі не маємо тут свого музею», – говорить колишня бранка Анастасія Гулей.

Колишні в’язні – головні гості

Головними гостями цьогорічних заходів, присвячених 75-й річниці звільнення «Аушвіц», були саме його колишні ув’язнені, а не політики. Вони ділились своїми спогадами.

Колишні в’язні концтабору, з зав’язаними на шиях хустинках у біло-голубі смужки і у смугастих головних уборах, що символізували їхню табірну форму, пройшли через знайомі їм ворота з написом «Arbeit mach frei». Їм пощастило «не вийти» через комини крематоріїв. Вони поклали вінки до «Стіни смерті», що є на території «Аушвіц ІІ-Біркенау», яка розташовувалась за високим парканом із воротами, куди виводили людей на розстріл. Запалили свічки колишні бранці концтабору біля пам’ятника жертвам в Біркенау.

Урочисті заходи з нагоди 75-ї річниці звільнення в’язнів відбулись у спеціальному наметі, встановленому біля воріт колишнього табору. Зі словами подяки до присутніх звернувся президент Польщі Анджей Дуда, а головними були виступи колишніх в’язнів.

«Важко мені приховати свої емоції і важко повірити, що через 75 років стою тут перед вами. Дали мені форму російського солдата, ноги були обгорнуті шаликом із молитвою, який забрали у євреїв. Мені форми не вистачило. Номер на руці був добре виколотий і досі зі мною. Найгірше, що пережила на початках, не не виколотий номер,це була втрата волосся. Працювала я медчастині і дивилась щодня на воші, а це на волоссі і на одязі, я просто вбивала ці воші, це була моя робота. Це важко описати. Де був весь світ, який нічого не робив, щоб уціліли люди?» – розповіла під час урочистості Батшева Даген, в’язень «Аушвіцу», яка приїхала з Ізраїлю.

Її розповідь продовжила інша бранка табору смерті Ельза Бейкер.

«Я була в «Аушвіці» 8-ми літньою дівчинкою. Хочу подякувати полякам, що зберегли концтабір і створили тут музей. Сюди можуть приїхати люди. Роми дуже терпіли, як і євреї. Моя мама, яка мене адаптувала, була синті і мене німці сприйняли за ромку. Людей живцем спалювали тут. Чулись постійні крики. Мені сюди дуже важко повертатись», – говорить Ельза Бейкер.

Спершу у 1940 році нацисти утримували в таборі «Аушвіц» поляків, потім полонених радянських вояків. Із 1942 року це стало місцем масового знищення євреїв. За словами колишніх бранців, людей перед вбивством роздягали і голими розстрілювали чи спалювали у крематоріях. У бараках музею є гори взуття, одягу, кілька тонн волосся, тисячі протезів, милиць, окулярів, валіз із прізвищами власників, а ще на складах таборів є маса порожніх банок з-під «Циклону Б» і ще невикористаних. Німці знищили у цьому концтаборі, за даними музею, 1,1 мільйона людей, з яких 90% були євреї.

Після звільнення Червоною армією «Аушвіц» у Москву вивезли документи, які досі недоступні для дослідників. Комплекс складався із трьох таборів – «Аушвіц І», де розташовувалась адміністрація і бараки, «Аушвіц ІІ- Біркенау», а це бараки, крематорії, де утримували сотні тисяч євреїв, поляків, українців, білорусів, синті та ромів, людей інших національностей та робочий «Аушвіц ІІІ», де бранці працювали до виснаження. У концтаборі проводили експерименти над дітьми.

Колишні в’язні говорили, що хочуть, щоб наступні покоління знали, через що вони пройшли, але, щоб ніколи нічого подібного не повторилось. Для цього важлива індивідуальна відповідальність і толерантність. Завершились урочистості спільною молитвою.