Третього січня рано-вранці зі столиці Венесуели Каракаса й інших міст країни почали надходити повідомлення про повітряні удари по ній. Очевидці розповідали про вибухи на військовій базі у Фуерті-Тіуна, де перебуває вище військове керівництво країни.

Повідомлення ширилися на тлі неодноразових попереджень президента США Дональда Трампа про нові можливі заходи проти ймовірних мереж наркоторгівлі у Венесуелі.

Годинами пізніше сам Трамп підтвердив «широкомасштабний» удар проти Венесуели та її лідера Ніколаса Мадуро. Президент США також заявив, що Мадуро та його дружину було захоплено й вивезено з країни. Деталі операції обіцяв оприлюднити того ж дня трохи пізніше.

Подробиці зі США: що відомо

Американський телеканал CBS News повідомив, що президента Венесуели Мадуро захопили спецпризначенці з елітного підрозділу США «Дельта Форс».

«Багато гарного планування, багато чудових військ і чудових людей… Це була справді блискуча операція», – заявив у короткому коментарі The New York Times президент США Дональд Трамп, нагадавши, що подробиці будуть на пресконференції згодом.

Видання дізналося, що серед американських військових не було втрат під час операції. При цьому в результаті авіаударів у Венесуелі є загиблі й потерпілі. Їх кількість наразі невідома.

Заступник держсекретаря США Крістофер Ландау написав в Х про «новий світанок для Венесуели» внаслідок американської операції там.

«Тиран пішов. Тепер він – нарешті – постане перед правосуддям за свої злочини», – натякнув посадовець на те, яка саме доля очікує на президента Венесуели Ніколаса Мадуро – авторитарного наступника лівого президента Уго Чавеса. Опозиція та правозахисні організації звинувачують режим Мадуро у фальсифікаціях на виборах та порушеннях прав людини.

Ще 2020 року США заочно звинуватили Мадуро в корупції, торгівлі наркотиками та інших злочинах. Вирок виніс Окружний суд Нью-Йорка. Держдепартамент обіцяв винагороду у розмірі 50 мільйонів доларів за інформацію, яка допоможе заарештувати президента Венесуели.

Сенатор-республіканець Майк Лі заявив, що зідзвонився з держсекретарем Марко Рубіо – вони обговорювали події у Венесуелі.

«Він (очільник Держдепартаменту США – ред.) повідомив мені, що Ніколас Мадуро був заарештований американськими військовослужбовцями для пред'явлення йому кримінальних звинувачень у Сполучених Штатах», – написав Лі в Х.

Відповідальна за економічну політику віцецепрезидентка Венесуели Делсі Родрігес, в руки якої, згідно з Конституцією країни, має перейти влада, за даними американських ЗМІ, попросила Дональда Трампа про докази, що Мадуро з дружиною живі. Виступаючи по державному телебаченню, Родрігес заявила, що їй невідоме місце їхнього перебування.

Сенатор-республіканець Лі з посиланням на Марко Рубіо заявив, що Мадуро перебуває під вартою у США. Джерела Sky News стверджують, що його арешт був узгоджений шляхом переговорів.

Міністр оборони Венесуели Владімір Падріньйо Лопез назвав атаку США «актом боягузництва» і заявив, що переговорів не буде. Лопез відкинув заяви, що операція пов’язана з наркотрафіком, і вважає її справжньою метою зміну в країні влади.

Реакція Москви

У Москві прокоментували події у Венесуелі фактично одразу, щойно з’явилися офіційні підтвердження можливої зміни влади там.

У російському МЗС заявили про «акт збройної агресії США проти Венесуели». Засудили його і висловили глибоку стурбованість, запропонувавши скликати Радбез ООН щодо Венесуели.

«Латинська Америка має залишатися зоною миру, якою вона проголосила себе 2014 року. А Венесуелі має бути гарантоване право самій визначати свою долю без будь-якого деструктивного, тим паче військового втручання ззовні», – йдеться в заяві МЗС Росії, яка сама з 2014 року веде війну проти України й прагне до політичного контролю над нею.

Невдовзі російське зовнішньополітичне відомство, будучи «вкрай стривоженим» повідомленнями про вивезення з Венесуели її лідера Мадуро, випустило ще одну заяву: хоче ясності щодо цієї ситуації.

«Подібні дії, якщо вони реально мали місце, є неприйнятним посяганням на суверенітет незалежної держави, повага якої є ключовим принципом міжнародного права», – кажуть в МЗС Росії.

Раніше, у репортажі від 31 жовтня, газета The Washington Post повідомила, посилаючись на отримані документи, що Мадуро написав листа президенту Росії Володимиру Путіну з проханням до Москви посилити протиповітряну оборону Венесуели шляхом оновлення раніше придбаних військових літаків «Сухой».

Листа мав доставити міністр транспорту Венесуели, який, за повідомленнями Росії, відвідав Москву в середині жовтня, йдеться в публікації. Видання також дізналося, що Мадуро шукав підтримки у Китаю та Ірану. Ні в Москві, ні в Каракасі не коментували публічно ці повідомлення.

Однак, за даними сайту відстеження польотів FlightData24, наприкінці жовтня до Каракаса прибув великий російський транспортний літак Іл-76, здійснивши складний маршрут із кількома зупинками. Незрозуміло, що було на борту.

Аналітики, що спілкувалися тоді з Радіо Свобода, вказували на обмежені можливості Москви допомогти своєму союзнику Мадуро, попри угоду між Росією та Венесуелою про стратегічне партнерство. Причина – війна в Україні зокрема, але не тільки.

«Якщо США серйозно налаштовані на зміну режиму у Венесуелі силою, Росія навряд чи зможе якось допомогти», – говорив на початку листопада Радіо Свобода старший аналітик з питань Росії в Crisis Group Олег Ігнатов. «Це було неможливо як до, так і після [початку масштабної] війни в Україні. Тут грають роль елементарна географія та логістика».

Наголошували, що і падіння Мадуро стане серйозним ударом для Москви, послабивши її вплив у Латинській Америці, як свого часу він ослаб на Близькому Сході після повалення режиму Башара Асада в Сирії.

Лунали водночас попередження, що Москва спробує знайти вигоду навіть у такому сценарії.

«Це посилило б аргумент Росії, що саме Захід, а не Росія, є ворогом Глобального Півдня: зарозумілим, агресивним і імперіалістичним», – говорив Радіо Свобода аналітик із питань Росії та почесний професор Школи слов’янських і східноєвропейських студій Лондонського університетського коледжу Марк Галеотті.

Реакції ЄС

Зі своїм колегою у США Марко Рубіо зідзвонилася також топдипломатка ЄС Кая Каллас, після чого закликала до стриманості.

«ЄС неодноразово заявляв, що Мадуро не вистачає легітимності і виступав за мирний перехідний період. За будь-яких обставин необхідно дотримуватися принципів міжнародного права та Статуту ООН. Ми закликаємо до стриманості. Безпека громадян ЄС у країні є нашим головним пріоритетом», – написала посадовиця в Х.

Президент Євроради Антоніу Кошта заявив, що «з великим занепоєнням» стежить за ситуацією у Венесуелі, й теж закликав поважати міжнародне право.

«Європейський Союз закликає до деескалації та вирішення проблеми з повною повагою до міжнародного права та принципів, закріплених у Статуті Організації Об'єднаних Націй. Європейський Союз продовжуватиме підтримувати мирне, демократичне та інклюзивне рішення у Венесуелі», – написав у Х Кошта.

Реакції Києва

Україна послідовно відстоює право народів на вільне життя, без диктатури, гноблення та порушень прав людини. Режим Мадуро «порушив усі ці принципи», заявив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга 3 січня.

«Демократичні країни та правозахисні організації по всьому світу давно наголошували на масових злочинах його режиму, насильстві, катуваннях, утисках, порушеннях усіх базових свобод, вкрадених виборах та руйнуванні демократії і верховенства права. Україна, разом із десятками інших країн у різних регіонах світу, не визнала легітимність Мадуро після сфальсифікованих виборів та насильства проти протестувальників», – написав Сибіга в соцмережі Х.

Український міністр заявив, що народ Венесуели повинен мати шанс на нормальне життя, безпеку, процвітання та людську гідність. «Ми продовжуватимемо підтримувати їхнє право на таку нормальність, повагу та свободу», – наголосив Сибіга.

Київ виступає «за подальший розвиток подій згідно з принципами міжнародного права та пріоритетами демократії, прав людини та інтересів венесуельців», додав міністр закордонних справ України.

Активно обговорює цю тему й інтернет-спільнота. Так, колишній спецкореспондент видання УНІАН у Москві, а нині блогер Роман Цимбалюк проводить паралель із прагненням Путіна захопити Київ за три дні, яке залишилося нереалізованим. А Захід, продовжує журналіст, «не такий слабкий, як багатьом хотілося думати».

«Трамп за одну ніч провернув операцію, про яку вже гуде весь світ… Уявляєте, що зараз відбувається у Москві? Схоже, російському диктатору залишається лише віддавати накази терміново копати бункери та уникати публічних заходів. Світ змінює розклади, і Захід явно показує, що він не такий і слабкий», – написав Цимбалюк.

Політолог Вадим Денисенко вказує на безпідставність популярних у таких ситуаціях побоювань, що про Україну партнери тепер забудуть, будучи зайнятими вирішенням проблем в інших частинах світу. Він зауважує і на труднощах для Москви, що продавала свою нафту в обхід існуючих цінових обмежень з допомогою Венесуели зокрема.

«Венесуела, Іран та Україна – єдиний шанс Трампа зберегти більшість в конгресі… Якщо Трампу вдасться бліц-криг зі зміною режиму Мадуро, це може ускладнити роботу російського тіньового флоту. Не зупинить, звичайно, але ускладнить фінансові та логістичні ланцюжки… Зараз росіяни змішують російську нафту з венесуельською, яка також продається в режимі тіньового флоту», – написав у фейсбуці Денисенко.

Колишній народний депутат Борислав Береза каже про «карму» для Мадуро, чий міністр закордонних справ став на бік Москви у війні проти України, однак зауважує і на негативних наслідках американської спецоперації у Венесуелі.

«Право сили тепер безальтернативно буде домінувати над силою права. Мадуро, звісно, покидьок і союзник РФ, але те, що Трамп розпочав цю війну за відсутності приводу, як і Росія проти України, точно не додає світу стабільності…

Чому почалася війна? Не через те, що Мадуро диктатор та наволоч. А тому, що у Венесуели є нафта у неймовірних об'ємах, тому що у США є сила, тому що це бізнес. До речі, у Росії теж є нафта, але щось Трамп не поспішає воювати з РФ», – підкреслює у своєму дописі Береза.

Громадський діяч Євгеній Прокопишин звертає увагу на іншу деталь: люди Мадуро зберігають свої посади, а відтак – «режим у Венесуелі не змінився від слова зовсім». Блогер пише про два можливі сценарії.

«США домовилися з найближчим його оточенням, щоб вони його здали в обмін на імунітет, після чого мають оголосити і провести демократичні вибори (на яких переможуть проамериканські сили).

США домовилися з РФ щодо розміну: американцям – Венесуела, росіянам – Україна. Не факт, що це правда, але ймовірність така є», – вважає Прокопишин.

Швидкої зміни ситуації на ринках природних ресурсів з огляду на багатство Венесуели нафтою, газом, золотом – не очікують. На збільшення видобутку, наголошує чимало експертів, можуть піти роки.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Українці не здаються». Соціолог Головаха про секрет стійкості, перемир’я, вибори і колапс Росії

Поки Європейський Союз намагається встигнути схвалити новий пакет санкцій проти Росії до четвертої річниці повномасштабного вторгнення армії Москви в Україну наступного тижня, може виникнути нова перешкода.

ЄС уже стикався із труднощами в узгодженні морської заборони на російську нафту, а тепер Угорщина та Словаччина використовують своє право вето щодо 20-го пакету санкцій ЄС, щоб забезпечити подальші поставки російської нафти або через пошкоджений нафтопровід «Дружба», або через Хорватію.

То чого очікувати?

Кілька європейських дипломатів, з якими Радіо Свобода спілкувалося на умовах анонімності, підтвердили, що Угорщина та Словаччина дали зрозуміти, що наклали застереження на пакет санкцій. Це означає, що Будапешт і Братислава вимагатимуть додаткової інформації або гарантій того, що їхні вимоги щодо постачання нафти будуть враховані, перш ніж вони дадуть згоду на ухвалення пакету.

Хоча Європейський Союз запровадив заборону на імпорт російської нафти через трубопроводи у зв’язку з війною Кремля проти України, Угорщина та Словаччина домоглися винятків із цих санкцій, використовуючи нафтопровід «Дружба», який транспортує російську нафту до Центральної Європи через Україну.

Однак поставки цим трубопроводом зупинили 27 січня. Київ заявляє, що це сталося через повітряну атаку Росії.

«Ключовий факт: в ніч на 27 січня 2026 РФ ударила дроном по лінійній виробничо-диспетчерській станції «Укртранснафти» в Бродах – основній нафтоперекачуючій станції на українській ділянці нафтопроводу «Дружба». Вона є найпотужнішою на маршруті з великим резервуарним парком. Після удару виникла масштабна пожежа, горіння сирої нафти в найбільшому резервуарі обʼємом 75000 куб.м. тривало 10 днів. Тобто, це був удар по «вузлу керування і перекачки», що призвело до зупинки функціонування ЛВДС і відповідно, прокачування російської нафти на транзит». Оскільки в Росії виходять з того, щоб завдати максимального ураження енергетичному потенціалу України, то в розширення переліку цілей в електроенергетиці та газовому секторі пішли й обʼєкти видобутку та транспортування нафти, тобто те, що знаходиться в системі НАК «Нафтогаз України» та оперується дочірніми «Укрнафтою» та «Укртранснафтою»», – так описує ситуацію фахівець із питань енергетики, президент Центра глобалістики «Стратегія ХХI» Михайло Гончар.

Попри це, і Угорщина, і Словаччина звинуватили Україну в тому, що вона повільно відновлює поставки, а прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо навіть заявив, що Київ робить це, щоб змусити Угорщину відмовитися від свого довгострокового вето на майбутнє членство України в Європейському Союзі.

18 лютого вони також оголосили, що припиняють експорт дизельного пального до України, доки не буде відновлено постачання нафти.

Тим часом Європейська комісія звернулася до Києва щодо цієї ситуації, а Угорщина офіційно попросила Хорватію прокачувати натомість російську нафту, використовуючи свою трубопровідну мережу.

Хорватія заявила, що виконає цей запит за умови, що це відповідатиме санкційному законодавству ЄС і США.

Посли ЄС зустрінуться 20 лютого зі сподіванням надати необхідне одностайне «зелене світло» пакету санкцій, однак європейські дипломати повідомили Радіо Свобода, що не виключають можливості додаткової зустрічі на вихідні, щоб підготувати санкції до політичного схвалення, коли міністри закордонних справ блоку зберуться в Брюсселі 23 лютого.

Окрім останнього застереження з боку Угорщини та Словаччини, представники держав-членів поки що не дійшли згоди, якою саме має бути потенційна морська заборона на російську нафту.

Ідея Європейської комісії полягає в тому, щоб заборонити економічним операторам ЄС надавати послуги будь-якому судну, яке транспортує нафту з російських портів. Такий захід виходив би за межі чинного цінового обмеження на нафту, запровадженого країнами Групи семи (G7 )та наразі встановленого на рівні 47,60 долара за барель, оскільки він повністю забороняв би суднам під прапором ЄС перевозити російську нафту.

Судна з-поза меж ЄС були б звільнені від цієї заборони, однак не змогли б користуватися портовими послугами та страхуванням у ЄС.

Однак морські держави ЄС, такі як Кіпр, Греція та Мальта, наполягають, щоб цей захід спочатку схвалили в межах G7.

Втім, у Брюсселі небагато хто вірить, що G7 коли-небудь погодиться на такий крок, і головним завданням зараз є досягнення домовленості, яка дозволить ЄС запровадити морську заборону у співпраці з іншими країнами-однодумцями.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС обговорює з Україною відновлення «Дружби» для трансферу нафти з Росії до Угорщини й Словаччини (ВИПРАВЛЕНО)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЄС почав діяти закон про відмову від російських нафти та газу. Що зміниться?

Ілія Джазаері

Після завершення другого раунду ядерних переговорів у Женеві 17 лютого Сполучені Штати розглядають можливість посилення тиску на експорт іранської нафти до Китаю, яка продається зі знижкою та вважається ключовим фактором економічного виживання Тегерана.

Понад 80 відсотків іранського експорту нафти припадає на Китай. За даними Axios з посиланням на американських посадовців, президент США Дональд Трамп і прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу домовилися, що Вашингтон докладе зусиль для скорочення продажів іранської нафти Китаю, що може значно посилити тиск на Тегеран.

У відповідь на ці повідомлення Міністерство закордонних справ Китаю 16 лютого заявило, що «нормальна співпраця між країнами в межах міжнародного права є розумною і законною, а тому має поважатися й захищатися».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Представники США й Ірану проводять нові переговори, спрямовані на запобігання війні

Цей конфлікт підкреслює, наскільки важливою стала роль Китаю у здатності Ірану протистояти західному тиску. Пекін є найбільшим торговельним партнером Тегерана та дедалі важливішим джерелом технологій і співпраці у галузі безпеки. Це робить китайські закупівлі нафти привабливою ціллю для зміни переговорного балансу.

Водночас зростання тиску з боку США та стримана реакція Китаю демонструють складну роль Пекіна. Поки Іран стикається з нарощуванням військової присутності США в регіоні та поновленням дипломатичного тиску після жорстокого придушення загальнонаціональних протестів, Китай зберігає обережну позицію, закликаючи до стабільності та уникаючи прямої конфронтації з Вашингтоном.

Водночас багаторічне поглиблення співпраці – від підготовки поліції до вдосконалення систем спостереження – допомогло Тегерану придушувати інакомислення та пережити одну з найсерйозніших за останні роки криз для клерикального режиму.

«Це модель, у якій Китай досяг майстерності та яку вдосконалював у себе вдома, – сказав в інтерв’ю Радіо Свобода Майкл Кастер, керівник глобальної китайської програми британської правозахисної організації Article 19. – Державам на кшталт Ірану не потрібно заохочення до авторитаризму, вони можуть переймати більш ефективні й дієві методи, які застосовує Китай».

Експорт «методички»

Нафта стала основою китайсько-іранських відносин упродовж останніх років. Американські санкції, спрямовані на стримування ядерних амбіцій Тегерана, частково нівелювалися закупівлями з боку Пекіна – часто за зниженими цінами.

Значна частина торгівлі здійснюється через бартер: іранська нафта в обмін на китайські товари, технології та інфраструктуру. Така система наситила іранський ринок китайською продукцією, одночасно допомагаючи підтримувати доходи уряду.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Я наполягав на продовженні переговорів з Іраном» – Трамп про результати зустрічі з Нетаньягу

6 лютого Трамп підписав указ, який дозволяє посилити економічний тиск на Іран і потенційно націлитися на китайські закупівлі нафти.

Ці кроки можуть також вплинути на постачання китайського обладнання, яке є основою іранської системи цензури, зокрема тієї, що дозволила владі відключити значну частину країни від інтернету під час січневих протестів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран досі не в мережі. Чи повернеться у країну інтернет?

«Цифровий простір – це місце, де громадське суспільство знаходить прогалини в інфраструктурі контролю, – зазначив Кастер, співавтор нещодавнього звіту для Article 19, в якому детально описано, як Китай допоміг Тегерану розширити цифрові репресії всередині країни. – Здобувши повний контроль над цифровим простором за допомогою нових технологій і тактик з Китаю, Іран може здійснювати контроль на новому рівні».

Ця співпраця стала очевидною, коли іранці вийшли на вулиці через погіршення економічної кризи в країні. Влада з безпрецедентною швидкістю відключила доступ до інтернету, ізолювавши громадян від зовнішнього світу та обмеживши поширення інформації.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Верховний лідер Ірану відкинув погрози США на тлі початку переговорів у Женеві

Очевидці повідомляли, що для оточення протестувальників використовувалися дрони, інколи ними стріляли по натовпу. Інші заявляли, що технології застосовувалися для ідентифікації демонстрантів як на вулицях, так і в їхніх домівках після вигукування антиурядових гасел.

У звіті Article 19 зазначається, що технології спостереження, вперше застосовані в китайському регіоні Сіньцзян проти уйгурського населення, нині використовуються й в Ірані, що, на думку Кастера, демонструє, як Тегеран запозичує «методичку цифрового авторитаризму» Пекіна.

«Ми бачили більш як десятирічні документи, що підтверджують передачу технологій між Китаєм та Іраном, – сказав Кастер. – Але одна з найважливіших частин цієї історії, яку часто не беруть до уваги, – це стратегія використання цих технологій для витонченого цифрового авторитарного контролю».

Глибше партнерство у сфері безпеки

Партнерство розвивалося поступово. Китайські технологічні гіганти, як-от Huawei, ZTE, Tiandy та Hikvision, підписували угоди з Тегераном щодо постачання обладнання та інновацій. Це продовжувалося, попри санкції США, і сприяло розвитку Національної інформаційної мережі Ірану (NIN) – контрольованої державою та ретельно моніторованої внутрішньої мережі інтернет, що перебуває на фінальній стадії розвитку.

Ще з 2005 року іранські силовики почали проходити навчання з тактики контролю натовпу та моніторингових технологій у китайських колег, і ця співпраця поглиблювалася десятиліттями обмінів та угод.

У 2023 році Іран приєднався до Шанхайської організації співробітництва, регіонального блоку щодо питань безпеки і торгівлі на чолі з Китаєм. У грудні він приймав військових із Китаю, Росії та інших семи країн для проведення антитерористичних навчань у межах цієї організації.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран «навряд чи погодиться» на вимоги Трампа, щоб уникнути силового сценарію

Через кілька тижнів, 25 грудня – за кілька днів до початку протестів – посол Ірану в Китаї відвідав Народний університет громадської безпеки в Пекіні, де пообіцяв продовжувати «прагматичну співпрацю у галузі правоохоронної діяльності та безпеки».

У 2021 році Іран і Китай оголосили про 25-річну угоду про економічне співробітництво, спрямоване на посилення кооперації та розвитку в галузі технологій та інфраструктури – зокрема будування автомагістралей і швидкісних залізниць.

Сохейл Азаді, член редакційної колегії канадсько-перського вебсайту з перевірки фактів FactNameh, повідомив Радіо Свобода, що з витоку інформації про угоду відомо про спеціально розроблені для співпраці в галузі безпеки та передачі технологій.

Він каже, що деякі з цих сфер перетинаються з впровадженням Іраном китайського обладнання для спостереження та консультаціями щодо створення місцевого закритого інтернету.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Супутники-матрьошки» і роботи: колишня операційна директорка Космічних сил США попереджає про загрози з боку Росії та Китаю

Наразі ця угода принесла обмежені результати, оскільки китайські інвестиції всередині підсанкційного Ірану залишаються незначними.

У дослідженні відносин між Китаєм та Іраном, проведеному наприкінці січня вашингтонським інститутом Брукінгса, угоду назвали «спробою підтримати іранську економіку в умовах американських санкцій», що відповідає прагматичному підходу Пекіна до Ірану, який продовжує боротися з тиском США та нестабільністю всередині країни.

«Китай набагато важливіший для Ірану, ніж навпаки, – йдеться у звіті. – Для Китаю головний інтерес в Ірані буде зосереджений на захисті стабільності, забезпеченні постійного доступу до іранського експорту нафти та запобіганні появі проамериканського режиму в Тегерані».

Державний секретар США Марко Рубіо 16 лютого Марко Рубіо перебуває з візитом в Угорщині. Напередодні він був з коротким візитом в сусідній Словаччині, а також брав участь у безпековій конференції в Мюнхені.

США продовжуватимуть робити все можливе, щоб закінчити війну в Україні, сказав Рубіо на спільній пресконференції з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном в Будапешті.
Чому Рубіо поїхав до Угорщини?

«Відносини між Сполученими Штатами та Угорщиною сьогодні настільки близькі, наскільки я можу собі уявити», – заявив держсекретар США Марко Рубіо, після переговорів з прем'єром Орбаном у Будапешті 16 лютого.

«Золота епоха»

«І це не перебільшення», – сказав Рубіо, коментуючи слова премʼєра Угорщини Віктора Орбана про «золоту епоху» у відносинах між країнами.

«Важливо розуміти: ми вступаємо в цю «золоту епоху» наших відносин не лише через збіг інтересів наших народів. А й через ваші відносини з президентом Сполучених Штатів, – додав Рубіо. – Важливо розуміти, наскільки важливі відносини між лідерами для відносин між країнами».

В Угорщині 12 квітня відбудуться парламентські вибори, й Віктор Орбан стикається з найсерйознішим викликом відтоді, як його партія «Фідеш» прийшла до влади 2010 року.

«Іноді я програю, іноді виграю. Тож не бійтеся того, що буде, якщо ми не перемагатимемо, бо це регулярно траплялося тут щонайменше чотири рази. Тому не потрібно боятися того, що станеться в Угорщині. Угорська демократія дуже сильна», – запевнив Орбан журналістів, коли ті його запитали, чи готовий мирно передати владу у разі поразки.

Водночас Рубіо запевнив, що Угорщина не перебуває в ізоляції, оскільки до країни заходять американські інвестори. Він також запевнив, що якщо найближчими роками угорському уряду буде потрібна фінансова допомога, Вашингтон готовий допомогти.

Економічне зростання в Угорщині перебуває у стагнації уже три роки.

«Президент Трамп глибоко відданий вашому успіху, бо ваш успіх – це наш успіх», – сказав Рубіо на пресконференції з Орбаном.

«Ми хочемо, щоб ця країна процвітала. Це в наших національних інтересах, особливо поки ви є прем’єр-міністром і лідером цієї країни», – додав він.

Подяка від Трампа?

Такі слова Марко Рубіо свідчать, що головною метою візиту Рубіо була саме підтримка Віктора Орбана перед виборами, а словацький візит був просто «зупинкою подорозі», вважає колишній міністр закордонних справ Словаччини, почесний член дослідницького центру GLOBSEC Мірослав Влаховський.

«Він поїхав до Угорщини, щоб, так би мовити, віддячити. Віктор Орбан був одним з небагатьох європейських лідерів, які дуже відкрито підтримували пана Трампа перед його виборами. І я думаю, що це було частиною попередньої домовленості про те, що коли пан Орбан буде у своїй передвиборчій кампанії, представники адміністрації Трампа спробують допомогти йому», – висловив своє припущення у коментарі Радіо Свобода Влаховський.

Марко Рубіо відвідав Угорщину 16 лютого слідом за Словаччиною дорогою з Мюнхенської безпекової конференції.

Перед поїздкою на запитання журналістів, чи не намагається він своїм візитом допомогти угорському прем’єру Віктору Орбану напередодні виборів, держсекретар США відповів, що, звісно, президент США Дональд Трамп підтримує премʼєра Орбана. Водночас приїхав, запевнив Рубіо, бо давно обіцяв відвідати ці дві країни і, оскільки вже був у Європі, вирішив здійснити ці візити.

Нафто-газова санкційна пауза?

На запитання, чи збирається він закликати Угорщину та Словаччину припинити купувати російські енергоносії, Рубіо тоді відповів: «У нас будуть з ними розмови про це. Ми поговоримо з ними про те, що потрібно зробити».

Хоча на підсумкових пресконференціях публічних заяв про відмову Угорщини та Словаччини від російських нафти та газу не прозвучало, розмова про це мала б відбутися, вважає Влаховський.

«Я думаю, що Рубіо мав згадати про залежність від російської нафти та газу, бо коли американці підштовхують усі інші країни до скорочення поставок енергії з Росії, включаючи Індію, чому б їм не зробити цього у випадку Угорщини та Словаччини? Я просто думаю, що це було за зачиненими дверима, і вони не говорили про це публічно», – вважає Влаховський.

Минулої осені, після запровадження США обмежень щодо російських нафтових компаній «Роснефть» та «Лукойл», Вашингтон надав Угорщині виняток, що дозволяє продовжувати закупівлю російських енергоносіїв. Віктор Орбан пояснював таку необхідність географічним положенням, оскільки країна не має виходу до моря, що ускладнює доступ до морської інфраструктури транспортування енергоносіїв.

На запитання журналістів щодо строків дії цього винятку Рубіо зазначив, що рішення «значною мірою базувалося на відносинах між прем’єр-міністром і президентом», і що США «не просять жодну країну ізолюватися від когось» і розуміють, що держави змушені враховувати «свою географію, економіку, історію та виклики майбутнього».

Напередодні зустрічі з Рубіо міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто повідомив, що Будапешт і Братислава звернулися до Хорватії з проханням забезпечити транзит російської нафти через нафтопровід «Адрія», оскільки постачання через «Дружбу» через Україну були зупинені.

Хорватія відповіла, що готова допомогти, хоча не уточнила, чи саме з імпортом російської нафти. А в Єврокомісії нагадали, що хорватський нафтопровід «Адрія» розширювали для того, щоб допомогти навколишнім країнам купувати іншу нафту та позбутися залежності від російської.

Ядерний «прорив»

Водночас цей візит держсекретаря США до Угорщини та Словаччини може стати початком для цих країн із відмови від російської ядерної енергетики.

У Будапешті Рубіо підписав міжурядову угоду про цивільну ядерну співпрацю – США пропонують зробити Угорщину регіональним хабом для розвитку малих модульних реакторів.

Ці домовленості особливо показові на тлі труднощів із реалізацією проєкту Paks II, який Угорщина будує разом із російською держкорпорацією «Росатом». Після початку повномасштабної війни Росії проти України проєкт зіткнувся із затримками, зокрема через санкційні обмеження США проти керівництва та окремих структур «Росатома».

Нові угоди зі США формально не скасовують російський проєкт, але відкривають для Угорщини альтернативні технологічні напрямки – від малих модульних реакторів до рішень зі зберігання відпрацьованого палива.

Словаччина, тим часом, підписала угоду про те, що США профінансують початковий передпроєктний етап інженерного дослідження для будівництва нового великого реактора від американської компанії Westinghouse.

До повномасштабної війни словацькі АЕС працювали винятково на паливі російського виробництва, але з 2023 року країна почала переходити на американське паливо від Westinghouse. Тепер співпраця зі США охоплює вже не лише паливо, а й потенційне будівництво нового енергоблоку.

На думку колишнього міністра закордонних справ Словаччини Влаховського, це дійсно «позитивний сигнал» та важливий великий проєкт для Словаччини.

«Сьогодні Росія використовує енергетику як зброю проти будь-кого, хто їй не подобається. Це розуміння прийшло до Європи повільно та болісно, але вони засвоїли цей урок, деякі країни раніше, деякі країни пізніше. Я б сказав, що Словаччина приєдналася до натовпу трохи запізно, але краще пізно, ніж ніколи», – резюмував Влаховський.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Будапешті Рубіо згадав про війну в Україні. Орбан заявив про підтримку мирних зусиль США

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Угорщина та Словаччина попросили допомоги з отриманням російської нафти. Хорватія відповіла

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Україна – наш ворог»: чому Орбан радикалізує риторику та чим це загрожує Києву

Дільбар місяцями перебуває у слідчому ізоляторі в російському місті Омську, де, за її словами, її били, застосовували електрошокер та погрожували співробітники в’язниці.

Очікуючи суду за звинуваченням у контрабанді наркотиків, 18-річна мігрантка з Центральної Азії опинилась перед суворим вибором: або тюремний термін до 15 років, або участь у російській війні проти України в обмін на свободу.

Справа Дільбар привернула увагу до вербування Росією жінок з Центральної Азії для майже чотирирічної війни в Україні. Росія приймає мільйони трудових мігрантів з колишніх радянських республік Центральної Азії.

Вважається, що тисячі чоловіків з Центральної Азії приєдналися до російських військ в Україні.

Деяких заманили пропозиції вигідної роботи. Інших, переважно засуджених та ув'язнених, змусили вступити до російської армії. Невелика кількість жінок з Центральної Азії також вступила до лав армії, хоча їхня точна кількість невідома.

«Мамо, пробач мені»

Громадянка Киргизстану Дільбар (ім'я змінене з міркувань безпеки) невдовзі може опинитися серед них.

«Мамо, пробач мені, – написала Дільбар у нещодавньому листі до матері. – Якщо мені дадуть довший термін, я піду на війну. Мені там заплатять, і я буду вільна через рік».

Дільбар заарештували у жовтні, через рік після того, як вона переїхала до Росії з киргизького міста Ош.

Вона гуляла з друзями в Омську, коли її заарештували за звинуваченням у незаконному обігу наркотиків, що вона сама заперечує. Правозахисники стверджують, що мігрантів з Центральної Азії, в тому числі жінок, часто заарештовують за сфабрикованими звинуваченнями у незаконному обігу наркотиків.

Дільбар сказали, що вона може служити кухаркою в російській армії в Україні та отримувати 2 мільйони рублів (близько 26 000 доларів США) за рік роботи, що є значною сумою для багатьох у Росії, за словами її сестри, яка попросила не називати її імені з міркувань безпеки.

Керівництво в'язниці пообіцяло, що після завершення річного контракту її звільнять, сказала сестра Дільбар.

Сестра Дільбар поїхала з Киргизстану до Омська, щоб бути присутньою на судових засіданнях. Вона сказала, що благала сестру не приймати пропозицію вступати до російської армії.

«Ми часто чуємо, що люди, які їдуть до України, не повертаються живими», – сказала сестра Дільбар Киргизькій службі Радіо Свобода.

Вона сказала, що їхній батько, також трудовий мігрант у Росії, пішов на війну проти України у 2023 році, але зник безвісти.

Вербування засуджених та ув’язнених

Росія завербувала десятки тисяч ув'язнених для участі у бойових діях в Україні в обмін на пом'якшення їхніх вироків. Цей крок був спрямований на збільшення чисельності військ на тлі великих втрат та уникнення необхідності нової мобілізації.

Міністерство оборони Росії та приватна військова компанія «Вагнер» прочісували в'язниці в пошуках новобранців. Вважається, що серед завербованих є сотні жінок: як громадянок Росії, так і іноземок.

Деяких засуджених жінок завербували як бійців, інші ж працюють кухарками, прибиральницями, медсестрами та парамедиками.

Російська влада намагалася завербувати Гульбарчин (ім'я змінене з міркувань безпеки), жінку з Киргизстану, яка відбуває 12-річний термін ув'язнення у місті Володимирі, що неподалік від Москви.

Гульбарчин сказала, що керівництво в'язниці склало список потенційних новобранців для війни, згідно з листом, який вона написала своїй родині наприкінці 2023 року.

«Усіх осіб з тривалими термінами ув'язнення внесли [до списку]», – написала Гульбарчин у листі, додавши, що вона відмовилася підписувати контракт.

«Езгулік», правозахисна група з Узбекистану, заявила, що отримала листи від родичів десятків ув'язнених узбецьких жінок, які звинувачують тюремну владу у спробах вербувати їх для війни проти України.

Серед них – Уміда, жінка, чия сестра перебуває у в'язниці в Росії. Вона сказала, що отримала листи від своєї сестри, в яких розповідається про те, на що готова йти тюремна влада, щоб примусити жінок вступати на службу.

«Їх позбавляють їжі протягом 10 днів, щоб зламати волю в'язнів і переконати їх піти на війну, – сказала Уміда Радіо Свобода, назвавши лише своє ім'я. – Деякі дівчата намагалися покінчити життя самогубством, щоб уникнути відправлення на війну».

«Бій на фронті»

Російська влада заперечує вербування жінок на бойові посади, називаючи їхню службу добровільною. Російські чиновники заявили, що понад 37 500 жінок служать у Збройних силах Росії, а ще близько 270 000 жінок працюють на цивільних посадах у війську.

Міністерство оборони Росії не оприлюднило дані про те, скільки жінок, особливо іноземних громадянок, відправили на фронт.

Мірлан Токтобеков, киргизький імміграційний адвокат, розповів Радіо Свобода, що більшість жінок з Центральної Азії, завербованих Росією, працюють на допоміжних посадах, хоча деякі з них потрапляють і до бойових дій.

«Жінок можуть наймати на посади кухарів, парамедиків, медсестер, лікарів або на інші посади, – сказав він. – Є жінки, які працюють у бригадах з ремонту військової техніки. А є також ті, хто воює на фронті. Їхня участь набагато менша, порівняно з чоловіками, але вона існує».

Відома російська активістка за права в'язнів Ольга Романова заявила, що жінок-ву'язнених часто обманюють вербувальники.

«У жіночих в'язницях немає інтернету, – сказала Романова Радіо Свобода. – Вони знають лише те, що показують по телебаченню. Вони думають, що працюватимуть медсестрами. Вони не розуміють, куди насправді йдуть».

Уряди Центральної Азії неодноразово застерігали своїх громадян від участі у військових конфліктах за кордоном, що є кримінальним злочином, що карається тривалими термінами ув'язнення. Але до суду поки що дійшло лише кілька справ.

(Авторками матеріалу є кореспондентки Киргизької служби Радіо Свобода Канімгюль Елкеєва та Айгерім Бердибаєва).

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Воювали за Росію. Чому полонених вихідців із Центральної Азії не забирають додому?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

За гроші чи паспорт РФ: сотні вихідців із Центральної Азії могли загинути на війні проти України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від мігранта до призовника: як Росія примушує тисячі людей з Центральної Азії воювати в Україні?

ВАШИНГТОН – Двопартійна група американських законодавців представила новий законопроєкт, спрямований проти того, що вони називають головним фінансовим «рятівним колом» Кремля – експорту російської нафти. Напередодні четвертої річниці великої війни документ свідчить про «тривалу двопартійну підтримку України». Хоча, як попереджають аналітики, це не означає автоматичного ухвалення.

Законопроєкт «Зменшення прибутків Росії від нафти» (Decreasing Russian Oil Profits (DROP) Act of 2026), оприлюднений 11 лютого республіканцем Майклом Макколом із Техасу, передбачає запровадження цільових санкцій проти будь-якої іноземної фізичної чи юридичної особи, причетної до купівлі, імпорту або сприяння торгівлі сирою нафтою та нафтопродуктами російського походження.

Як стверджують американські законодавці, документ має закрити постійні лазівки в чинному санкційному режимі та обмежити здатність Москви фінансувати війну в Україні.

«Російська енергетика – це життєва сила воєнної машини Кремля, і закон DROP висушить це головне джерело доходів», – заявив Маккол, оголошуючи про внесення законопроєкту.

Він додав, що президент Росії Володимир Путін не буде готовий шукати миру, «поки ціна його подальшого кровопролиття не стане надто високою», і зазначив, що закон надасть президенту США Дональду Трампу додаткові важелі впливу, одночасно закликаючи союзників діяти активніше. «Настав час кожній державі та кожній особі обрати – вести бізнес із вільним світом чи продовжувати фінансувати жорстокість Путіна», – сказав він.

У Палаті представників до групи ініціаторів увійшли республіканці Майкл Маккол і Майк Лоулер із Нью-Йорка, а також демократи Білл Кітінг із Массачусетсу, Марсі Каптур із Огайо, Майк Квіглі з Іллінойсу та Джош Готтгаймер із Нью-Джерсі.

У Сенаті США супровідний законопроєкт подали республіканці Дейв Маккормік із Пенсильванії та Джон Гастед із Огайо разом із демократами Елізабет Воррен із Массачусетсу та Крісом Кунсом із Делаверу.

Закриття лазівки «тіньового флоту»

Західні уряди запровадили кілька раундів санкцій проти Москви після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, зокрема встановили цінову стелю на експорт російської нафти. Однак Росія дедалі більше покладається на так званий «тіньовий флот» старих танкерів і складні схеми з третіми сторонами, щоб транспортувати нафту за цінами, які часто перевищують міжнародні обмеження.
Закон DROP безпосередньо націлений на цю екосистему.

За словами його спонсорів, документ посилить чинні санкційні обмеження щодо двох великих російських нафтових компаній, зобов’яже запроваджувати санкції проти іноземних суб’єктів, причетних до купівлі російських нафтопродуктів, і закриє лазівки, які дозволяли окремим покупцям платити вище міжнародної цінової стелі.

Майк Лоулер наголосив, що ключовим є саме виконання санкцій.

«Санкції працюють лише тоді, коли їх виконують», – сказав він, додавши, що закон посилить чинний санкційний режим і «перекриє ключове джерело фінансування воєнної машини Путіна». За його словами, настав час використати «всю міць американської економічної сили, щоб стиснути Кремль».

Білл Кітінг представив законопроєкт як частину ширших зусиль із забезпечення відповідальності Москви.

«Конгрес і президент мають зробити більше, щоб Путін і його воєнна машина відчули наслідки своїх незаконних дій», – сказав він, зазначивши, що документ передбачає санкції проти держав, якщо вони не відповідатимуть визначеним критеріям підтримки України. Напередодні четвертої річниці повномасштабної війни, додав він, законопроєкт свідчить про «тривалу двопартійну підтримку України».

«Давно назрілий крок»

Для Марсі Каптур, співголови Конгресового українського кокусу, ключовим є моральний вимір. «Якщо ви торгуєте російською нафтою, ви фінансуєте незаконну війну Путіна та повномасштабне вторгнення в Україну», – заявила вона, назвавши закон «давно назрілим кроком» для перекриття нафтових доходів і зміцнення перспектив справедливого завершення конфлікту.

Майк Квіглі, також співголова кокусу, заявив, що Росія «перетворила глобальну нафтову систему на зброю» після початку вторгнення, і що закон «закриє лазівку цінової різниці» та «перекриє значне джерело фінансування російської армії».
Готтгаймер, своєю чергою, сказав, що документ «закрутить гайки» щодо російського нафтового експорту, забезпечить «реальні наслідки» для тих, хто купує нафту вище цінової стелі, і створить сильніші стимули для підтримки оборони та відбудови України.

Стратегічна гнучкість – і політичні питання

Законопроєкт містить положення, які дозволяють адміністрації робити винятки для країн, що суттєво скорочують імпорт російської нафти або надають значну військову та економічну допомогу Україні – з урахуванням занепокоєнь деяких партнерів США щодо енергетичної безпеки та економічних потрясінь.

Шелбі Магід, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради, назвала ініціативу «важливим і своєчасним кроком».

У коментарі для Радіо Свобоа 12 лютого вона сказала, що законопроєкт демонструє двопартійну підтримку України та відображає «обґрунтоване роздратування триваючими атаками Росії на українських цивільних».

Магід зазначила, що 2025 рік став найсмертоноснішим для цивільного населення в Україні з 2022 року, і вказала на тривалі російські удари по енергетичній інфраструктурі в умовах суворої зими.

«Оскільки Москва посилює атаки проти українського народу та підриває мирні зусилля, Конгрес має рацію, просуваючи додаткові повноваження для націлювання на ключові джерела російських доходів і посилення виконання санкцій», – сказала вона. – «Дипломатія не може відбуватися ціною захисту українських цивільних від зброї, профінансованої воєнною економікою Росії».

• Сергій Нужненко

Втім, аналітики застерігають, що двопартійна підтримка в Конгресі не гарантує автоматичного ухвалення.

Тайсон Баркер, колишній заступник спеціального посланця США з питань економічного відновлення України, який нині працює в Німецькій раді з міжнародних відносин, сказав Радіо Свобода, що ініціатива є вартою підтримки, і він схвалює «все, що закручує гайки для Росії, підвищує ціну та перекриває фінансування воєнної машини».

Однак він поставив ключове питання: чи підтримає Білий дім закон активно.

Попри широку двопартійну підтримку, за його словами, керівництво Конгресу може не виносити законопроєкт на розгляд без схвалення адміністрації. «Вирішальним буде активна підтримка адміністрації», – зазначив він.
Баркер також звернув увагу на те, що назвав дипломатичним «батогом і пряником» у Європі, де переговори за участю Росії, США та України відбуваються паралельно з окремими зусиллями ЄС щодо формування шляху вступу України.

Нафта як важіль

Прихильники законопроєкту стверджують, що суворе виконання санкцій і додатковий тиск на російські енергетичні доходи є необхідними для досягнення реальних результатів у переговорах про припинення вогню.

«Попри кілька раундів переговорів про припинення вогню, воєнні цілі Путіна, схоже, не змінилися», – сказав Скотт Куллінейн, співзасновник Альянсу США–Європа. «Щоб будь-які переговори дали результат, дедалі очевидніше, що на Росію потрібно чинити додатковий тиск», – зазначив він у коментарі для Радіо Свобода.

Він назвав нафтові доходи Путіна «рятівним колом» і додав: «Якщо ми хочемо побачити прогрес у переговорах, Захід може і повинен перекрити продаж російської нафти».

Чи стане закон DROP законом, може залежати від політичних розрахунків у Вашингтоні. Проте сам факт його внесення підкреслює зростаючий консенсус на Капітолійському пагорбі: поки російська нафта вільно надходить на світові ринки, доти триватиме і фінансування воєнних зусиль Москви.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Індія перестала закуповувати російську нафту. Уже є наслідки

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Дійшли до межі». Чи будуть у Росії гроші на війну 2026-го?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Псевдо-федерація, імперія навпаки: «Москва бере гроші з Тюмені і розмащує їх по всіх регіонах»

Оговтуючись від масових демонстрацій, теократичні правителі Ірану намагаються повернути собі традиційний символ Лева та Сонця, який зробили символом антиурядові демонстранти.

Алі Акбар Салехі, директор урядового Фонду іранології, 8 лютого заявив, що символ Лева та Сонця належить Ісламській Республіці, і засудив його використання «іншими».

Лев та Сонце довгий час були одним із найстаріших національних символів Ірану, який використовувався до Ісламської революції 1979 року. Його походження сягає астрології – символізуючи сонце в сузір'ї Лева – але з 12-го століття він глибоко вкоренився в іранському мистецтві та культурі.

Із XV століття цей символ періодично з’являвся на іранських прапорах. Але після Ісламської революції Лев і Сонце були заборонені та засуджені як пережиток гнітючої, прозахідної монархії.

На заміну режим прикрасив зелено-біло-червоний триколор Ірану чотирма півмісяцями та мечем, увінчаними діакритичним знаком, який утворював стилізоване зображення арабського слова «Аллах».

Виступаючи на Першому Національному конгресі з питань зовнішньої політики та історії міжнародних відносин, Алі Акбар Салехі, директор урядового Фонду іранології, наполягав на тому, що символ належить Ісламській Республіці Іран, і сказав, що Лев і Сонце мають чітке релігійне коріння.

«Ми дали їм цього Лева і Сонце»

«Філософія Лева та Сонця походить від Алі (близького сподвижника пророка Магомета), Бога та релігії. Ми дали їм цього Лева та Сонце, тепер інші використовують його, хоча він належить нам», – сказав Салехі.

«Інші», про яких говорив Салехі, – це протестувальники проти режиму, які останніми тижнями підняли на вулицях прапор Лева та Сонця – символ національної гордості, секуляризму та непокори теократичному правлінню.

Протести в Ірані спалахнули 28 грудня на тлі економічних проблем, зокрема знецінення валюти, але перетворилися на демонстрації проти режиму. Влада відповіла на них застосуванням сили, що призвело до загибелі тисяч людей.

Лев і Сонце також стали визначним символом для іранців за кордоном, які виходили на акції проти режиму. На знак підтримки протестувальників платформа соціальних мереж X 9 січня оголосила про заміну сучасного емодзі іранського прапора на Лева і Сонце.

За словами Салехі, іранська держава все ще має міжнародне право на символ Лева і Сонця.

У 1922 році було створене Товариство Червоного Лева і Сонця, іранський еквівалент гуманітарних організацій Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. А згідно з Женевськими конвенціями 1929 року, Лев і Сонце були визнані однією з трьох офіційних емблем – поряд з Червоним Хрестом і Червоним Півмісяцем – для захисту медичної допомоги.

Після Ісламської революції 1979 року Іран обміняв своїх червоних Лева та Сонце на Червоний Півмісяць, як і інші мусульманські держави. Однак Міжнародна федерація Червоного Хреста та Червоного Півмісяця підтримує виключне законне право Ірану на традиційну емблему та його право використовувати її, коли він забажає.

Дебати ще тривають

І це не перший випадок, коли точаться дебати щодо Лева та Сонця.

У травні 2020 року депутат парламенту Колам Гайдар Ебрагім Байсаламі заявив: «Можливість повернення емблеми червоного Лева та Сонця до Ірану можлива через Міністерство закордонних справ». «Червоний Півмісяць, – додав він, – є османською емблемою, і заміна її червоним Левом та Сонцем була історичним недоглядом».

Шістьма роками раніше, у травні 2014 року, Алі Юнесі, старший помічник з питань етнічних та релігійних меншин колишнього поміркованого президента Гасана Рогані, заявив, що Лев і Сонце на колишньому іранському прапорі були «символами Алі та Магомета», і запропонував замінити цей мотив Червоним Півмісяцем.

У той час зауваження Юнесі викликали бурхливу реакцію деяких членів іранського парламенту. У відповідь видання Mashreq передрукувало частину промови аятоли Рухолли Хомейні, засновника Ісламської Республіки, де він засудив «зловісних «Лева і Сонце».

«Іранський прапор не повинен бути імперським прапором, емблеми Ірану не повинні бути імперськими емблемами. Вони повинні бути ісламськими емблемами, – сказав Хомейні. – Справи тирана повинні зникнути. Це справи тирана... Це повинні бути справи ісламу».

Салехі, який має досвід у галузі ядерної інженерії та колись був головою Організації з атомної енергії Ірану, не є новачком у суперечках. Він був призначений головою Фонду іранології у 2025 році, але науковці Тегеранського університету написали відкритого листа, назвавши його призначення «недоречним» через брак його досвіду.

(Над матеріалом працювала журналістка Іранської служби Радіо Свобода Мані Парса)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Приніс багато зла Україні». Чому Київ так сильно бажає зміни режиму в Ірані?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський: Україна визнала Корпус вартових Ісламської революції терористичною організацією

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від Венесуели до Ірану: Чому друзі Путіна програють?

Ульвія Асадзаде

Грузія, яка колись мала тісне партнерство зі США, нині опинилася на узбіччі регіональної дипломатії Білого дому. У той час як Тбілісі поглиблює зв’язки з Китаєм і підтримує взаємодію з Росією, увага США дедалі більше зміщується в бік Азербайджану та Вірменії, що, за словами аналітиків, може ще більше ізолювати Грузію в регіоні.

Коли, виїжджаючи з Тбілісі до аеропорту, мандрівники проїжджають проспектом Джорджа Буша, названим на честь колишнього президента США після його знакового візиту у 2005 році, це слугує нагадуванням про період, коли Грузія була одним із найближчих партнерів Вашингтона на Південному Кавказі. Сьогодні ця дорога виглядає як глухий кут, або принаймні перекритою на ремонт.

Колись найближчий партнер США на Південному Кавказі, Грузія нині опинилася в ізоляції в регіональній дипломатії Вашингтона. І в той час, як Тбілісі поглиблює зв’язки з Китаєм, водночас зберігаючи взаємодію з Росією, увага США дедалі більше переміщується до Азербайджану та Вірменії.

Ніде це не було так помітно, як під час недавнього запуску ініціативи президента США Дональда Трампа – Ради миру.

Азербайджан і Вірменія отримали запрошення, за словами американського лідера, до «найбільш значущих органів, коли-небудь створеними». Грузію ж залишили осторонь.

Тепер віцепрезидент США Джей Ді Венс прибуває до регіону 9 лютого – це найвищий за рангом американський посадовець, який відвідує регіон із часу візиту Джо Байдена у статусі віцепрезидента у 2009 році. І Тбілісі може лише спостерігати збоку, поки він відвідує Баку та Єреван.

«Де ми перебуваємо сьогодні? Дональд Трамп створив Раду миру й запросив майже всі країни регіону, крім Грузії. Азербайджан заявляє, що транзит більше не проходитиме через Грузію. Вірменія також хоче відкрити кордон з Азербайджаном. А де Грузія? На якій платформі? У яких обговореннях? Чиї ми союзники, зрештою?» – запитує грузинський аналітик із питань зовнішньої політики Георгій Тумасян.

Два десятиліття тому відповідь на це запитання була очевидною: Грузію вважали найбільш прозахідною демократією на Південному Кавказі.

Зменшення ролі

Протягом десятиліть значущість Грузії частково ґрунтувалася на неврегульованому конфлікті між Вірменією та Азербайджаном. Грузія слугувала ключовим транзитним маршрутом для експорту каспійських енергоресурсів і головними «воротами» Вірменії до зовнішнього світу через закриті кордони з Азербайджаном і Туреччиною.

У міру того як Баку й Єреван зближуються в межах підтриманого США мирного процесу, аналітики зазначають, що роль Грузії як незамінного транзитного коридору може зменшуватися. Але реальний дрейф Тбілісі почався після приходу до влади партії «Грузинська мрія» у 2012 році, коли західні партнери стали висловлювати занепокоєння демократичним відкатом на тлі посилення впливу партії Бідзіни Іванішвілі – проросійського мільярдера, якого вважають найвпливовішою політичною фігурою країни.

«Грузинська мрія» оголосила про перемогу на виборах 2024 року, однак Організація з безпеки і співробітництва в Європі заявила, що процес був затьмарений випадками підкупу виборців, подвійного голосування, фізичного насильства та залякування. Масові вуличні протести проти результатів зустрілися з жорсткою реакцією силовиків, що призвело до санкцій США у грудні 2024 року.
Відносини з Вашингтоном ще більше погіршилися торік після приходу до влади адміністрації Трампа.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єврокомісія планує скасувати безвіз для дипломатів Грузії

Колишня посол США в Тбілісі Робін Даніган в інтерв’ю Радіо Свобода у липні заявила, що керівництво «Грузинської мрії» надіслало до Білого дому приватного листа, який був «загрозливим, образливим, несерйозним і був украй погано сприйнятий у Вашингтоні».

За словами Даніган, у перші дні адміністрації Трампа вона поїхала до Вашингтона на зустрічі з високопосадовцями, після чого повернулася до Грузії з умовами США щодо перезавантаження відносин.
Вона зазначила, що йшлося про 2–3 прості кроки, зокрема припинення «антиамериканської риторики», і що вона передала ці умови на зустрічі з міністеркою закордонних справ Грузії Макою Бочорішвілі.

Приватний лист надійшов через три дні.

Даніган сказала, що адміністрація Трампа була настільки здивована змістом листа, що «нам знадобився деякий час, аби взагалі сформулювати відповідь».

Ця затримка спровокувала скаргу з боку Тбілісі, яка містила жорсткі висловлювання щодо санкцій часів Байдена, що залишаються чинними, а також щодо законопроєкту в Конгресі під назвою MEGOBARI Act (скорочено від Mobilizing and Enhancing Georgia's Options for Building Accountability, Resilience, and Independence Act), який передбачає посилений контроль за діями грузинського уряду та його зв’язками з Росією й іншими авторитарними режимами, зокрема Китаєм.

Потім виникла ще одна проблема.

Державний секретар США Марко Рубіо підготував відповідь на приватного листа «Грузинської мрії», але доручив Даніган передати її Іванішвілі. Той відмовився зустрічатися з нею, заявивши, що вважає це неправильним, поки сам перебуває під санкціями США. Він також додав, що санкції є «особистим шантажем».

«Якщо фактичний лідер цієї країни не готовий зустрічатися з керівництвом Сполучених Штатів або приймати послання від адміністрації Трампа, він фактично ставить власні інтереси вище за інтереси грузинського народу», – сказала Даніган.

Розворот на Схід

Сьогодні, за словами аналітиків, Тбілісі поступово розвертається на Схід – у бік Китаю та Росії, що різко контрастує з Азербайджаном і Вірменією, які зміцнюють зв’язки з Вашингтоном. І хоча деякі аналітики та посадовці зазначають, що поїздка Венса має на меті підкреслити успіх Трампа в досягненні завершення багаторічного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном щодо регіону Карабаху, інші вважають, що ігнорування Грузії все одно очевидне.

«У такому регіоні, як Кавказ, навіть невелика увага з боку США може мати значний вплив», – вважає Джошуа Куцера, старший аналітик з питань Південного Кавказу в Міжнародній кризовій групі.

«Обидві сторони в гостро поляризованій політиці Грузії сподівалися, що Трамп висловить підтримку саме їм, але Білий дім поки що демонструє мало інтересу до країни, яка колись була близьким партнером США». Грузинські лідери також майже не з’являються на західних форумах високого рівня, таких як Всесвітній економічний форум у Давосі.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв і прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян обидва зустрічалися з Трампом у Білому домі, тоді як високопосадовців із Грузії у Вашингтоні не бачили вже багато років.

Прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе у січні повторив, що Грузія «готова відновити стратегічне партнерство з чистого аркуша та з чіткою дорожньою картою», але, за словами аналітиків, з огляду на східний курс Тбілісі цього буде недостатньо.

Вахтанг Парцванія, професор економіки Кавказького університету, зазначив, що саме зближення Грузії з Китаєм особливо зашкодило її позиціям у Вашингтоні.

«Підвищивши Китай до рівня стратегічного партнера, як це зробила «Грузинська мрія», запросивши китайські компанії до критичної інфраструктури, зокрема до проєкту будівництва глибоководного порту Анаклія, та атакуючи давніх прихильників Грузії в Конгресі, країна підірвала ту саму коаліцію у Вашингтоні, яка підтримувала її десятиліттями. Саме тому ми бачимо розчарування і мовчання у відповідь», – сказав Парцванія у коментарі Радіо Свобода.

Аналітики також зазначають, що східний розворот Грузії дає обмежені вигоди.
Грузія не має глибоких історичних чи культурних зв’язків із Китаєм, і, попри безвізовий режим та угоду про стратегічне партнерство, Пекін значною мірою розглядає Грузію як частину сфери впливу Росії, зазначає Корнелій Какачія, професор політології Тбіліського державного університету.

Що ж до Москви, то Росія залишається зосередженою на війні в Україні.

«У «Грузинської мрії» існує переконання, що Росія зрештою може винагородити лояльність, можливо, навіть відновленням територіальної цілісності Грузії», – сказав Какачія, маючи на увазі Абхазію та Південну Осетію, регіони Грузії, які контролює Росією з часу війни 2008 року.

«Але цього не відбувається, і це є величезною проблемою для «Грузинської мрії», яка будувала свої розрахунки саме на такому сценарії», – додав він.

Правозахисні організації заявляють, що десятки бангладешських робітників, які працювали на китайській шинній фабриці на північному сході Сербії, зазнали трудових зловживань, які можуть бути прирівняні до торгівлі людьми. Це поновило пильну увагу до флагманської китайської інвестиції, яка роками викликала суперечки через ставлення до іноземних робітників.

Правозахисні організації попереджають, що китайський завод з виробництва шин Linglong «посилив контроль і репресії» щодо працівників з Бангладеш після того, як з'явилися повідомлення про порушення їхніх прав, зокрема про звинувачення в торгівлі людьми та порушеннях трудового законодавства на підприємстві поблизу міста Зренянін.

«Працівники повідомляють, що їхні телефони опечатують червоними наліпками, забороняють фотографувати, записувати або робити нотатки, а також що пропуск на територію заводу тепер суворо контролюється як засіб тиску», – йдеться в заяві Соціального форуму Зреняніна, яка займається захистом прав працівників.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідування: Сербія поглиблює співпрацю з Китаєм через поставки дронів та систем ППО

Ця організація разом з активістами сербської неурядової організації ASTRA, що допомагає жертвам торгівлі людьми, першими повідомили про підозри у торгівлі людьми та експлуатації кількох десятків робітників з Бангладеш сербським державним установам.

«Частині працівників за допомогою юристів вдалося отримати заборговану зарплату, і всім повернули паспорти», – розповіла Радіо Свобода директорка ASTRA Марія Анделкович. Вона додала, що кількох робітників перевели до державного Центру захисту жертв торгівлі людьми.

За даними ASTRA, понад 40 громадян Бангладеш прибули до Сербії в червні 2025 року після вербування через кадрові агентства у своїй країні.

Сербська влада повідомила, що справу наразі розглядають, однак офіційних обвинувачень поки не висунуто.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єврокомісія стурбована, що Угорщина та Сербія сприяють збільшенню кількості росіян у ЄС

Багато робітників взяли на себе борги в розмірі до 10 000 доларів, щоб забезпечити собі роботу, що, на думку правозахисних організацій, зробило їх вразливими до експлуатації ще до їхнього прибуття. Багатьом робітникам також конфіскували паспорти після прибуття до Сербії для роботи на фабриці.

Ці звинувачення стали черговими в низці заяв про примусову працю, пов’язаних із заводом Linglong – ключовим елементом економічного партнерства Сербії та Китаю. Раніше подібні підозри стосувалися в’єтнамських та індійських працівників, що викликало занепокоєння з боку Європейського парламенту та Комітету ООН з прав людини.

Робітники з Бангладеш відмовилися спілкуватися з Радіо Свобода, посилаючись на побоювання за власну безпеку. Компанія Linglong не відповіла на запити про коментар.

Завод Linglong офіційно відкрився у вересні 2024 року після п’яти років будівництва. Проєкт вартістю близько 950 мільйонів доларів був визнаний сербським урядом одним із проєктів національного значення і вважається основою поглиблення економічних і політичних зв'язків Белграда з Пекіном.

Вербування, борги та конфіскація паспортів

Після прибуття до Сербії працівники були залучені до роботи на виробничих потужностях Linglong, хоча в контрактах, які дослідили організації, компанія не була вказана як їхній безпосередній роботодавець.

Натомість у документах фігурує сербська посередницька компанія Mega Green Plus, зареєстрована в селі Басаїд приблизно за 30 кілометрів від Зреняніна.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайський автопром витісняє європейський із його «рідної» Європи. Які політичні ризики?

Mega Green Plus, заснована наприкінці 2024 року та зареєстрована на громадянина Китаю, не відповіла на запитання Радіо Свобода. Згідно з публічними реєстрами, у 2024 році компанія зафіксувала незначні збитки, а інформація про кількість працівників чи ліцензії на працевлаштування іноземців відсутня.

Працівники розповіли правозахисникам, що отримували зарплату нижчу за встановлений у Сербії мінімум – приблизно 660 доларів на місяць – і не отримували оплату за понаднормову роботу, що є порушенням сербського законодавства. Також були повідомлення, що паспорти робітників утримувалися роботодавцем протягом кількох місяців.

«Коли деякі працівники вимагали виплатити заборговану зарплату або повернути документи, вони зазнали залякувань і погроз», – сказала Радіо Свобода Тара Рукечі Мілівоєвич із Соціального форуму Зреняніна, місцевої неурядової організації, яка протягом багатьох років документувала порушення трудових прав на фабриці.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Сербії розглянули першу судову справу про сексуальну експлуатацію громадянок Китаю

Фотографії, передані Радіо Свобода правозахисниками, показують тісні житлові контейнери біля заводу, де в одній кімнаті стоять кілька двоярусних ліжок. Активісти зазначають, що в кімнатах часто мешкають по шість–сім людей, які сплять без матраців і взимку користуються електрообігрівачами поруч із постіллю.

«В одному просторі вони сплять, готують їжу та перуть одяг», – розповіла Рукечі Мілівоєвич, додавши, що працівники також скаржилися на погане харчування, антисанітарні туалети та протікання труб.

Завод під міжнародним дозором

Вища прокуратура в Зренянині повідомила, що поліція, трудова інспекція та центр протидії торгівлі людьми залучені до перевірки справи, але не назвала термінів ухвалення рішень. Інші державні органи не відповіли на запити Радіо Свобода.

Правозахисники розкритикували те, що вони називають систематичними затримками та неповними розслідуваннями випадків на заводі Linglong.

«Той факт, що частина працівників отримала частину виплат, не означає, що справу завершено», – наголосила Рукечі Мілівоєвич. – «Досі є серйозні ознаки того, що могли бути скоєні кримінальні правопорушення».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китай використовує інвестиції для «купівлі» впливу у Центральній і Східній Європі – дослідження

Через попередні скандали Митна та прикордонна служба США у грудні 2025 року заборонила імпорт автомобільних шин, вироблених на заводі Linglong у Сербії, посилаючись на підозри у використанні примусової праці.

Президент Сербії Александар Вучич відкинув ці звинувачення після введення обмежень з боку США.

Водночас правозахисники наголошують, що нові звинувачення щодо працівників із Бангладеш свідчать: зловживання на заводі Linglong не є поодинокими випадками, а мають системний характер.

«Нелюдські умови повторюються знову і знову, – підсумувала Рукечі Мілівоєвич. – А реакція держави залишається недостатньою».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайський шинний завод у Сербії під санкціями США через підозри у примусовій праці

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сі боїться. Розслідування проти генерала Чжан Юся. Що це означає для Китаю та його сусідів

Embed share

Китай допоміг РФ з «Іскандерами»? Україна майже зачистила Куп'янськ | Радіо Донбас Реалії

відео Радіо Свобода

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

The URL has been copied to your clipboard

---

No media source currently available

0:00 0:44:59 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 32 kbps | MP3
• 128 kbps | MP3
• 64 kbps | MP3

Pop-out player

Дорунтіна Баліу

ПРИШТИНА – У той час як масштабні китайські інвестиції привертають дедалі більше уваги всієї Європи, Пекін робить ставку на більш тихі інструменти впливу на Балканах: стипендії, університетські обміни та молодих студентів, які діляться своїм життям у Китаї з авдиторією у себе на батьківщині.

Йдеться про навчальні можливості, що фінансуються Китаєм, які пропонують безкоштовне навчання, стипендії та доступ до університетів, які швидко розвиваються. Багато студентів розповідають про свій досвід у соціальних мережах, збираючи значну кількість підписників; інших запрошують до участі в офіційних китайських ЗМІ або установах.

«Я подала заявку [на курс китайської мови] з цікавості, тому що це була нова мова, якої я ніколи раніше не вивчала, – розповіла Радіо Свобода 24-річна Ера Керная з півночі Албанії, яка зараз вивчає інформатику в Куньмінському університеті науки і технологій у провінції Юньнань. – Якби хтось запитав мене три роки тому, я б сказала, що Китай – це закрита комуністична країна, але зараз [моя думка] [повністю] змінилася».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідування: Сербія поглиблює співпрацю з Китаєм через поставки дронів та систем ППО

Хоча Пекін найбільш відомий у регіоні завдяки мільярдним інфраструктурним проєктам, кредитам та технологічним партнерствам, саме освіта стала тихим каналом, через який Китай формує сприйняття про себе – особливо серед молодших поколінь, які, за опитуваннями, відкритіше сприймають наратив про Китай як доброзичливу і відповідальну державу.

«Я хотіла змінити уявлення албанців про Китай і сказати їм, щоб вони не вірили всьому, що бачать», – каже Керная, яка від 2023 року веде TikTok про життя в Китаї й уже має понад 8 тисяч підписників.

Аналітики вважають, що для Пекіна ці програми мають довгострокову мету: розвиток особистих мереж, формування сприятливих наративів і підготовку майбутніх фахівців із безпосереднім досвідом життя у Китаї, готових ділитися ним удома. Така м’яка сила є важливим доповненням до зростаючого політичного і економічного впливу Китаю на Балканах і може сприяти формуванню авдиторії, більш сприйнятливої до розширення економічного впливу та відстоювання китайських інтересів в регіоні.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китай поглиблює свої балканські зв’язки, використовуючи сербські університети

«Пекін зацікавлений у тому, щоб залучити до Китаю якомога більше іноземних студентів і вчених, – сказав Радіо Свобода Стефан Владисавлєв, експерт із ролі Китаю на Балканах у белградському аналітичному центрі Foundation BFPE. – Китай прагне позиціонувати себе як постачальник розвитку, а присутність в Європі є дуже важливим аспектом його глобальної стратегії».

М’яка сила Китаю досягає неочікуваних територій

Досвід Кернаї відображає ширшу тенденцію, що спостерігається на Балканах, де можливості отримання освіти в Китаї викликали інтерес навіть у таких країнах, як Албанія та Косово – традиційно прозахідних у своїй політичній орієнтації завдяки історичній підтримці США їхньої державності та демократії.

Албанія і Косово пов’язані політично, мовно й культурно – не виглядають очевидними майданчиками для китайського впливу. Регіональний вплив Пекіна традиційно поширювався з Сербії, де Белград залучив мільярдні інвестиції й вибудував тісні політичні зв’язки з Пекіном.

Сербія виділяється як найбільш просунутий партнер Китаю в галузі освіти в регіоні: тут діють три Інститути Конфуція, а китайську мову викладають у десятках шкіл. За 20 років кількість їх учасників зросла з кількох десятків до кількох сотень щороку, а співпраця в галузі освіти була активізована завдяки кільком новим двостороннім угодам, підписаним у 2018 році.

«Якщо Китай має плацдарм на Західних Балканах, він має його і в Європі», – каже Владисавлєв.

Втім, м’яка сила Китаю, яка переважно проявляється через освітні програми та поширення інформації в соціальних мережах, також має перші успіхи в інших частинах регіону.

Інститут Конфуція в Албанії, де Керная вивчала китайську мову і отримала допомогу в поданні заявки на стипендію, є одним із найпомітніших каналів освітнього обміну при Тиранському університеті.

Він позиціонує себе як «неурядовий, некомерційний освітній інститут», що співпрацює з Пекінським університетом іноземних мов. Він також пропонує стипендії та допомагає студентам подавати заявки, зокрема в окремі університети або на федеральному та національному рівнях у Китаї.

Такі інститути є всюди на Західних Балканах, окрім Косова, незалежність якого Китай не визнає й тому не має там офіційної присутності.

Інститути Конфуція опинилися під дедалі пильнішою увагою в Європі та за її м межами, уряди кількох країн закрили їх через побоювання щодо академічної свободи та політичного впливу. Але на Балканах багато молодих людей бачать у них корисний трамплін для пошуку економічних та освітніх можливостей.

Експерти, які відстежують діяльність Китаю в регіоні, кажуть, що особисті історії та досвід місцевих студентів, які навчаються в Китаї, мають вплив і нагадують модель, запозичену у західних країн, зокрема США.

«Китай бере приклад з країни, яка найкраще використовує м'яку силу: США», – каже Владисавлєв.

Стипендії та обміни

Освітня діяльність Китаю на Балканах базується на низці різноманітних програм: стипендії китайського уряду, гранти через Інститути Конфуція, міжуніверситетські угоди та короткострокові навчальні курси.

Оскільки програми значно відрізняються, залежно від країни та року, а також через те, що китайські та місцеві балканські установи не публікують даних, немає публічної статистики, яка б показувала, скільки балканських студентів навчається в Китаї.

Радіо Свобода виявило, що кілька албанських студентів, які навчаються в Китаї, з’являлися в китайських державних медіа, зокрема в албанській редакції China Radio International (CRI), що входить до складу головної державної телерадіокомпанії Китаю CGTN, де вони позитивно відгукувалися про свій досвід.

Опитування в Албанії, зокрема «Барометр безпеки Албанії» Центру дослідження демократії та управління, показують загалом нейтральне ставлення до Китаю з невеликим зростанням позитивних оцінок упродовж останніх років.

Тим часом, попри відсутність інституційної співпраці в Косові, окремі студенти – часто з діаспори в Європі та Північній Америці – все ж потрапляють до Китаю й діляться своїм досвідом.

Влера Келменді, студентка, яка народилася в Косові та мігрувала до Норвегії, в інтерв’ю місцевому телеканалу ATV у 2025 році розповіла, що вибрала Китай з цікавості, і описала свій дуже позитивний досвід перебування там.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чеський уряд балансує між США та Китаєм у їхній боротьбі за Європу

Келменді відмовилася давати інтерв'ю Радіо Свобода. Вона має понад 16 тисяч підписників у TikTok, де документує своє життя в КНР, і охоплює аудиторію в Косові, де громадська думка щодо Китаю все ще залишається переважно негативною.

Хоча в Косові немає офіційних курсів китайської мови, представники Інституту Конфуція в Тирані заявили, що бачать на них зростаючий попит серед студентів Косова.

«Ми були б раді бачити студентів з Косова, які вивчають китайську мову, – сказав Радіо Свобода директор Інституту Конфуція в Тирані Чжен Баогуо. – Якщо вони зацікавлені, ми зробимо все можливе, щоб створити для них можливості».

Програми продовжують розвиватися

За дві години їзди від Косова, що у Північній Македонії, шлях до Китаю для 26-річного Кадіра Ісмайлі був значно простішим. Хоча спочатку він хотів навчатися в іншому місці, студент албанського походження сказав, що отримав китайську державну стипендію на навчання в магістратурі в провінції Юньнань завдяки допомозі посольства.

Як і інші, він зібрав понад 31 тисячу підписників в TikTok, де розповідає про життя в Китаї. «Я починав вести TikTok для справ, але якщо бачу щось цікаве тут – публікую, – каже він. – Вдома люди кажуть, що не уявляли, яким Китай є насправді».

За останнє десятиліття близько 100 македонських студентів навчалися в Китаї за мовними та університетськими програмами.

Дослідження впливу Китаю в Північній Македонії, проведене аналітичним центром Estima зі Скоп’є, показало, що «сприйняття Китаю в Північній Македонії є неоднозначним, але більш позитивним серед людей, які мали безпосередній досвід взаємодії з Китаєм».

За даними Estima, кількість китайських стипендій для студентів Північної Македонії з 2005 року зросла.

Програми вивчення китайської мови також набирають популярності в інших країнах.

Згідно з доповіддю Центру аналізу європейської політики, з 2015 року в Чорногорії діє Інститут Конфуція, і за цей період до Китаю спрямували понад 100 студентів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Вступ до ЄС Чорногорії чи Молдови не буде проблемою – єврокомісарка з розширення

У Боснії і Герцеговині існує офіційна угода про обмін студентами з Китаєм, і програми, профінансовані Китаєм, продовжують розвиватися, зокрема через Університет Східного Сараєва, де понад 170 студентів взяли участь у обмінах.

Серед них є 23-річна Ана Ясаревич, яка навчалася на факультеті китайської мови Університету Східного Сараєва. Вона провела минулий рік в Університеті Ухань разом з кількома іншими колегами з факультету.

«Коли ми приїхали, це було трохи культурним шоком, тому що все було зовсім іншим», – сказала вона.

Вона каже, що після закінчення університету планує вступити на магістратуру в Китаї.

«Мені там сподобалося, хоча я розумію, що багатьом не подобається, як там все влаштовано, – сказала вона. – Я побувала в багатьох містах, подорожувала країною і всюди почувалася у безпеці».

До цього репортажу долучилися журналісти Балканської служби Радіо Свобода Міла Манойлович, Марія Августинович-Стояк і Петар Клінчарський

Коли минулого року російський «супутник-матрьошка» наблизився на небезпечну відстань до американського супутника, це стало черговим кроком у небезпечній грі в «кішки–мишки» в космосі.

Російський супутник «Космос 2558» спостерігав за «USA 326» ще з моменту запуску в 2022 році. Але цього разу несподівано випустив менший модуль, який почав рухатися ще ближче до американського супутника.

«Це вже другий такий випадок, який ми спостерігали з російського боку», – сказала ДеАнна Берт, яка на момент інциденту обіймала посаду операційної директорки Космічних сил США.

«Йдеться про супутник, усередині якого є інший супутник, який, як ми вважаємо, є апаратом типу KK – кінетичним засобом ураження. Він може зближуватися з іншим супутником і потенційно його пошкодити, здійснювати зйомку або виконувати інші дії», – додала генерал-лейтенант у відставці.

Берт пішла у відставку в жовтні 2025 року й поспілкувалася з Радіо Свобода під час нещодавнього візиту до Праги, організованого Інститутом Аспена. В інтерв’ю вона говорила про загрози для супутників з боку Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї, а також про прихований конфлікт у космосі, який, за її словами, фактично триває з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

Зближення у космосі

«Ми спостерігали те, що називаємо операціями зближення та супроводу, тобто… обліт і огляд іншого супутника», – сказала Берт, відповідаючи на запитання про інцидент минулого червня.

Занепокоєння, за її словами, полягало в тому, чи російська сторона «випустить засіб ураження», чи це було «виключно спостереження і розвідка». Зрештою виявилося, що йшлося про друге. Але ситуація все одно була тривожною – не лише через ризик зіткнення.

«Те, що ми бачимо в цих розробках, – це випробування, які поступово формують спроможності… Гіпотетично, якби я збиралася розгортати засоби протидії в космосі, спершу я хотіла б переконатися, що можу виявляти цілі, перш ніж завдавати по них ударів».

Колишня американська військова – не перша, хто попереджає про такі російські загрози.

Попередній інцидент коротко згадував тодішній керівник космічних операцій Космічних сил США генерал Джон Реймонд у коментарі для журналу Time у 2020 році. «У моїй уяві це виглядає як російські матрьошки, – сказав він. – Другий супутник виходить із першого».

У 2024 році наступник Реймонда, генерал Ченс Зальцман, застеріг про «день нуль», якщо Росія розгорне ядерну зброю в космосі для знищення супутникових можливостей. Того ж року Кремль заперечив заяву Пентагону про те, що Росія, «ймовірно», розмістила в космосі протисупутникову зброю.

Нещодавно у звіті «Атлантичної ради», американськго аналітичного центру, зазначалося, що Сполучені Штати є «неприйнятно вразливими» до таких загроз, і містився заклик перейти до «стійких супутникових архітектур».

Берт наголосила, що це вже є одним із ключових пріоритетів США: «Можливість витримати удар і відновитися… завдяки супутникам, які зберігаються в резерві та готові до запуску».

Під час навчань у 2023 році під кодовою назвою Victus Knox було встановлено новий рекорд запуску супутника – «від перебування на складі до роботи на орбіті за тиждень», як повідомили Космічні сили США. Однак, за словами Берт, цього недостатньо.

«Як реалізувати це в масштабі? Ми зробили це в одиничному випадку. Як досягти масштабу, щоб справді мати таку стійкість?» – запитує вона.

Це найгірший сценарій, який військова свого часу описала в одній із лекцій як «Перл-Гарбор у космосі». Така масштабна атака була б і актом самоушкодження, адже завдала б невибіркової шкоди – знищуючи або виводячи з ладу також супутники Росії, Китаю та інших країн.

Глушіння, лазери та роботизовані маніпулятори

Існує багато інших, значно витонченіших способів вивести супутники з ладу, ніж просто підірвати їх у стилі «Зоряних воєн». «Ми бачили в Україні, що однією з перших атак стала кібератака на супутникову систему зв’язку... І ми й далі спостерігаємо глушіння GPS та супутникового зв’язку протягом усього цього протистояння», – сказала Берт.

Це прямі російські атаки на американські супутникові можливості.

«Їхній ефект був дуже локальним і не кінетичним – тобто це глушіння, яке виводить систему з ладу на певний час, а потім вона відновлюється, щойно виходить із зони перешкод. Тож очевидно, що йдеться про регіональний або театральний ефект, а не глобальний. Ми бачимо це доволі регулярно», – зазначила вона.

«Наші противники усвідомлюють значення космосу – остаточної висоти, яка завжди над нами, як ми кажемо, semper supra», – додала Берт.

До інших протисупутникових засобів належать наземні лазери, здатні засліплювати супутникові системи зв’язку. Американська військова сказала, що такі країни, як Іран і Північна Корея, також мають «засоби протидії в космосі», але головні загрози надходять від Росії та Китаю.

«Найбільш тривожними серед китайських [технологій] є роботизовані маніпуляториЦе механічна рука космічного апарата, що використовується для роботи з об’єктами на орбіті без участі людини. Це можливість дотягнутися, схопити супутник і перевести його з працездатної орбіти на непрацездатну – фактично знищивши його призначення та вивівши з експлуатації», – сказала вона.

Наслідки для Землі

Безпека супутників має очевидні наслідки для життя на Землі. Від цивільного GPS і прогнозів погоди до банківських операцій і зв’язку – усе залежить від супутникових систем.

Військові наслідки порушення їхньої роботи становлять від неможливості зв’язку між підрозділами та втрати супутникових знімків і розвідданих до осліплення систем протиракетної оборони.

«Усі є вразливими до цього», – застерегла Берт.

«Я не обов’язково назвала б це нашою ахіллесовою п’ятою. Але всі від цього залежать. Так, це ускладнить ведення бойових дій. Водночас я переконана, що наші військові продовжували би воювати… Однак це безперечно буде складніше, і, на мою думку, призведе до більших людських втрат, якщо космос стане недоступним для спільних операцій».

Білоруська служба Радіо Свобода

Влада Білорусі продовжує посилювати оборону Мозирського нафтопереробного заводу. Як з’ясувала Білоруська служба Радіо Свобода, за останній рік навколо нього побудували 4 земляні насипи для комплексів протиповітряної оборони. Це відбувається на тлі регулярних зальотів безпілотників у Білорусь і суперечить заявам Олександра Лукашенка про збереження «мирного неба над головою».

На додаток до комплексу протиповітряної оборони (ППО) поблизу Мозирського нафтопереробного заводу (НПЗ), місце розгортання якого вже відоме, в його околицях будують ще щонайменше три подібні об’єкти. Усі вони оточують завод із боку українського та російського кордонів.

Біля території Мозирського нафтопереробного заводу, з його східного боку, на початку серпня 2025 року з’явився комплекс протиповітряної оборони, схожий на зенітно-ракетний комплекс «Тор-М2». Це з’ясували журналісти проєкту Української служби Радіо Свобода «Схеми» на підставі аналізу супутникових знімків Planet Labs та опитування експертів.

На супутникових знімках, проаналізованих Білоруською службою Радіо Свобода, видно, що створювати позиції для системи протиповітряної оборони біля східної частини території Мозирського НПЗ почали рік тому, у січні 2025 року. Тоді тут почали зводити земляний насип заввишки близько 30 метрів, на якому пізніше встановили зенітно-ракетний комплекс.

Як з’ясувала Білоруська служба Радіо Свобода, це не єдине місце в околицях Мозирського НПЗ, яке влада Білорусі облаштовує для оборони заводу.

Коло протиповітряної оборони навколо заводу

На межі 2024 і 2025 років навколо Мозирського НПЗ майже одночасно почали зводити чотири однотипні земляні насипи. Вони з’явилися на півдні – біля сіл Санюки та Полавки, біля східної частини території заводу, а також на півночі – біля села Прутюкѝ, поруч із трасою Наровля – Мозир.

Усі ці земляні насипи мають однакову форму та розмір майданчика нагорі. Їхня кількість точно збігається з кількістю бойових (пускових) машин зенітно-ракетного комплексу «Тор-М2К», які становлять вогневу основу батареї – основного тактичного формування у зенітно-ракетних військах.

Видно, що землю для насипів брали в тому ж місці, де вони з’явилися, оскільки біля кожного з них утворилися кар’єри. На цей момент незавершеним виглядає лише один насип – біля села Прутюки, де будівництво ще триває.

Спорудження таких земляних насипів для систем протиповітряної оборони зараз нерідко зустрічається на військових об’єктах у Білорусі. Останніми роками їх зводять на найважливіших для влади об’єктах або в місцях, що були значно зміцнені з початком війни в Україні. Починаючи з 2022 року, такі земляні насипи з’явилися на відновленому військовому аеродромі в Лунинці Берестейської області, колишньому покинутому аеродромі «Зябрівка» під Гомелем, відновленому аеродромі «Мозир» (Великий Боков) біля Мозиря, а також на одному з можливих сховищ ядерної зброї в Білорусі під Осиповичами.

Про те, що для охорони Мозирського НПЗ могли перекинути зенітно-ракетні комплекси «Тор-М2К», ще у квітні та вересні 2024 року повідомляв моніторинговий проєкт «Білоруський Гаюн». За його інформацією, ці військові машини могли нести чергування, зокрема, в околицях сіл Полавки та Гурини, за кілька кілометрів від заводу.

Якраз улітку 2024 року були зафіксовані перші зальоти безпілотників із боку України в Білорусь. До того Олександр Лукашенко заявляв, що у відповідь на пропозицію завдати удару по Мозирському НПЗ вирішив посилити його охорону: «Я тоді своїх військових покликав, кажу: поставте на позиції все, що в нас є (не буду перелічувати), і тоді відповімо так, що мало не буде».

Зенітно-ракетний комплекс «Тор-М2» призначений для ураження літаків, вертольотів, крилатих ракет та різних типів безпілотників, що летять на середніх, малих і гранично малих висотах. У модифікації «Тор-М2К» комплекс встановлюється на колісному шасі від Мінського заводу колісних тягачів.

Такі машини – зараз не рідкість у білоруському війську. Про поставки комплексів «Тор-М2К» неодноразово повідомляло Міністерство оборони Білорусі у 2022–2025 роках і раніше. Саме ці комплекси використовуються для охорони Островецької АЕС. Одну з партій «Тор-М2К», переданих Білорусі у 2024 році, як писало державне медіа «ВаенТВ», російські конструктори «доопрацювали з урахуванням досвіду їх застосування у «спеціальній військовій операції» (так в Росії називають війну проти України – ред.)».

«Це саме той клас ППО, який оптимізований під низьковисотні, малорозмірні цілі, зокрема, великі ударні дрони, тому його розгортання – це логічний елемент превентивного захисту. Схоже, що Лукашенко намагається мінімізувати ризик «інцидентів», у тому числі можливих диверсій, навіть з російського боку, і це точно не про боротьбу з власними партизанами», – коментував цю ситуацію для проєкту «Схеми» український авіаційний експерт Анатолій Храпчинський, заступник генерального директора компанії – виробника засобів радіоелектронної боротьби.

За 12 кілометрів від Мозирського НПЗ, біля села Великий Боков, розташоване летовище «Мозир», яке також може використовуватися для прикриття заводу. Покинутий до 2022 року аеродром ніколи раніше не використовували військові – лише цивільна авіація. У 2022 році він став місцем базування ударних російських вертольотів, що атакували Україну в перші дні війни. З околиць аеродрому фіксувалися вильоти ракет. Після виведення російських військових із летовища у травні 2022 року тут перебували білоруські військові Сил спеціальних операцій, а також деякі інші підрозділи, які виконували завдання Олександра Лукашенка щодо посилення кордону з Україною. Тут звели кілька земляних насипів, а також встановили системи протиповітряної оборони.

Бойові машини поруч із сільськими хатами

Військову позицію під Санюками організували на місці невеликого піщаного кар’єру на околиці села. На супутникових знімках видно, що місце бойового чергування розташоване досить близько до житлових будинків. До одного з них – близько 190 метрів, ще до кількох – близько 300 метрів. Приблизно за 450 метрів розташований сільський клуб, поруч – місцевий фельдшерсько-акушерський пункт, який обслуговує близько 85 жителів навколишніх сіл.

Як зазначив у коментарі Радіо Свобода науковець і популяризатор науки в галузі радіаційної безпеки та неіонізуючих випромінювань (радіовипромінювань) Сергій Бесараб, розміщення військових радіолокаційних комплексів так близько може бути небезпечним не лише під час бойових пусків ракет, а й у штатному режимі роботи.

«Ця система насамперед призначена для виявлення низьколітних об’єктів, дронів та безпілотників, які рухаються на рівні дахів будинків. Тому в зону основного та додаткового радіолокаційного променя можуть потрапляти і тварини, і люди. Це може бути небезпечно для здоров’я людини. Санітарна зона 190 метрів – це дуже мало», – пояснює експерт.

Завершення масштабної модернізації на початку війни

Мозирський НПЗ – один із двох ключових нафтопереробних заводів у Білорусі (другий – «Нафтан» у Новополоцьку). Він майже повністю залежить від поставок російської нафти і багато років залишається одним із основних джерел валютних надходжень для білоруської економіки.

Завершення, як називала його влада Білорусі, «найзначнішого інвестиційного проєкту в історії» – модернізація Мозирського НПЗ та запуск комплексу глибокої переробки нафти (H-Oil) – фактично збіглися з початком повномасштабної війни Росії проти України. Це поставило під загрозу і роботу заводу, розташованого за 30 кілометрів від українського кордону.

Раніше Білоруська служба Радіо Свобода підрахувала, що лише з липня 2024-го до жовтня 2025 року до Білорусі могли залетіти щонайменше 700 дронів. Деякі з них, зокрема, летіли у бік Мозиря.

Вперше білоруські військові визнали, що збивали дрон за допомогою бойової авіації, 5 вересня 2024 року. Внаслідок падіння уламків безпілотника вночі сталася пожежа на складі в Гомелі. І в цьому випадку повідомлення від Міністерства оборони Білорусі та місцевої влади з’явилося лише вранці, вже після того, як про інцидент написали українські та білоруські моніторингові телеграм-канали.

У той час як людей переслідують за згадку про дрони над їхніми будинками, сама влада таємно купує засоби для захисту від дронів. Наприклад, Білоруська служба Радіо Свобода знайшла офіційні документи на закупівлю детекторів дронів одразу кількома білоруськими райвиконкомами, переважно для районів біля кордону з Україною.

Один із останніх випадків зальоту дронів до Білорусі стався 26–27 січня 2026 року. За інформацією журналістів видання «Флагшток», один із безпілотників типу «Шахед» упав тоді без детонації в Добруші, а місцевим жителям заборонили його знімати, після чого дрон швидко вивезли. За даними українських моніторингових каналів, один із безпілотників тоді міг прямувати у бік Мозиря.

«Лукашенко, ймовірно, намагається замовчувати це [факти падіння російських безпілотників у Білорусі], бо не хоче, щоб білоруське населення лякалося цього або щоб воно почало злитися на Росію», – висловив думку в коментарі Радіо Свобода Ейтвідас Баярунас, колишній посол Литви у Великій Британії, Росії та Швеції.

• Згідно з архівною версією вебсайту Мозирського НПЗ, яка збереглася в сервісі WebArchive, підприємство виробляє бензин, дизельне паливо та інші нафтопродукти. Розташоване воно за 30 кілометрів на північ від кордону з Україною.
• З жовтня 2022 року цей завод перебуває під санкціями Ради нацбезпеки та оборони України. Командувач Сил безпілотних систем майор Роберт Бровді повідомляв, що Мозирський НПЗ є одним із постачальників власної продукції в Росію. Зокрема, через нафтопровід «Дружба», частиною інфраструктури якого, згідно з повідомленнями російських та українських ЗМІ, є нафтобаза.
• У січні 2025 року низка російських пропагандистських телеграм каналів заявили про нібито проліт безпілотників з України у напрямку Мозирського НПЗ. Втім, незалежний моніторинговий проєкт «Білоруський Гаюн», посилаючись на свої джерела, спростував цю інформацію.
• Упродовж осені 2025 року Збройні сили України, за даними Генерального штабу, уразили понад 50 об’єктів паливної та військово-промислової інфраструктури на території Росії, зокрема об’єкти, що входять до системи нафтопроводу «Дружба». Це непересічна кількість успішних влучань, за словами опитаних «Схемами» експертів.
• Журналісти-розслідувачі склали інтерактивну мапу уражених російських стратегічних об’єктів та проаналізували наслідки цих ударів за допомогою супутникових знімків та експертизи опитаних аналітиків нафтопаливної галузі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Шахеди» летять через Білорусь. І навіть падають там. Лукашенко мовчить (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Білоруський «Моноліт» у російських «Іскандерах» і «Калібрах». Як завод у Вітебську заробляє на війні проти України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський: Росія використовує Білорусь як полігон для шантажу Європи

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Іди сестрі дай четверту ковдру». Як син білоруських прокурорів прокоментував промову Марти Костюк

Естонія просуває ініціативу щодо заборони в’їзду до Шенгенської зони для російських військових, які брали участь у війні проти України. Шенгенська зона – це простір без паспортного контролю, що охоплює більшість держав-членів Європейського Союзу.

Ідею виклали в дискусійному документі, з яким ознайомилося Радіо Свобода і який наприкінці січня розіслали столицям країн ЄС. Її коротко обговорили під час зустрічі міністрів закордонних справ блоку в Брюсселі 29 січня.

За словами посадовців ЄС, які спілкувалися з Радіо Свобода на умовах анонімності, представники країн-членів, що взяли слово під час обговорення, загалом позитивно відгукнулися про цю пропозицію. У Брюсселі досягли згоди продовжити роботу над питанням за участі експертів із внутрішніх і зовнішніх справ. Водночас чиновники визнали, що виникли запитання щодо масштабу та практичності заборони на в’їзд для такої великої кількості людей.

За даними Таллінна, від початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року близько 1,5 мільйона громадян Росії взяли участь у бойових діях. Йдеться як про солдатів регулярних збройних сил Росії, так і про підконтрольні формування, зокрема групу «Вагнера». Із них, за оцінками, приблизно 640 тисяч досі безпосередньо залучені до бойових операцій. Це означає, що майже мільйон колишніх бійців потенційно можуть потрапити під обмеження з боку ЄС.

У документі окреслили можливі ризики для безпеки союзу: «Бойовий досвід і застосування насильства, зокрема ймовірна участь у воєнних злочинах та інших звірствах проти українського населення, є типовими рисами цих осіб. Їхній можливий в’їзд до ЄС і перебування на його території створюють не лише загрозу зростання насильницької злочинності, а й можуть стати серйозним каналом для проникнення організованої злочинності, екстремістських рухів і ворожих державних операцій по всій Європі».

Також у документі вказують, що ці люди можуть створювати «сприятливу основу для вербування російськими спецслужбами».

Текст підкреслює зв’язок між колишніми учасниками бойових дій та зростанням рівня насильства всередині Росії, зокрема серед приблизно 180 тисяч ув’язнених, яких завербували з виправних колоній до спеціальних військових підрозділів для участі у війні проти України. У документі наголошують, що «багато з тих, хто повернувся, вже скоїли тяжкі злочини. Загальна кількість таких злочинів у першій половині 2025 року в Росії досягла найвищого рівня за 15 років, і цей сплеск, імовірно, пов’язаний із масовим поверненням колишніх бійців». Додається, що «свобода пересування цих осіб становить пряму загрозу для всієї Шенгенської зони, незалежно від того, через яку країну відбувається в’їзд. Їм не повинно бути місця в Європі».

Тепер постає запитання, як саме не допустити їхнього в’їзду до Європейського Союзу. Ще у вересні 2022 року ЄС ухвалив рішення зупинити дію угоди про спрощений візовий режим із Росією, що зробило одержання віз для російських громадян дорожчим і складнішим.

Крім того, Брюссель запровадив санкції – зокрема візові заборони – майже проти 2 тисяч росіян через їхню роль, як вважає ЄС, у підриві територіальної цілісності України. Список складається з олігархів, бізнесменів, міністрів та військових високопосадовців.

Втім, естонська пропозиція не передбачає використання санкційного механізму, і ініціатива щодо колишніх військових не стане частиною 20-го пакета санкцій ЄС проти Кремля, який усі держави-члени мають погодити наприкінці лютого.

Натомість Таллінн пропонує інший інструмент – заборону на в’їзд у межах Шенгенської зони. Уже 9 січня Естонія запровадила таку заборону для 261 особи, які брали участь у війні проти України на боці російських окупантів. Вона не дозволяє особам без громадянства ЄС в’їжджати до всіх країн союзу, за винятком Кіпру та Ірландії, а також до країн Шенгену, що не входять до ЄС: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії.

Термін дії заборони – до п’яти років. Вона має застосовуватися по всій Шенгенській зоні, а не лише в країні, яка внесла інформацію до Шенгенської інформаційної системи (SIS), як це нещодавно зробила Естонія щодо російських військових.

Водночас, хоча формально одна країна може ініціювати заборону, що діятиме на всій території Шенгену, окремі держави можуть робити винятки. У підсумку кожна країна Шенгенської зони зберігає суверенне право самостійно вирішувати, кого допускати на свою територію.

Саме тому Естонія закликає до ширшої підтримки з боку ЄС, пропонуючи «державам-членам ЄС і країнам Шенгену запровадити повну заборону на в’їзд до Шенгенської зони, а також відмовляти у видачі віз і дозволів на проживання всім встановленим громадянам Росії, які брали участь в агресивній війні проти України».

Естонія також наголошує, що «ця критично важлива безпекова ініціатива потребує термінової політичної та практичної підтримки», і закликає всі зацікавлені сторони долучитися та якнайшвидше вносити таких осіб до списку заборони на в’їзд до Шенгенської зони.

Чи підуть інші держави ЄС цим шляхом? Можливо. Водночас вони усвідомлюють і труднощі. Зокрема, майже неможливо зібрати особисті дані кожного колишнього учасника бойових дій, щоб внести їх до системи. «Кілька сотень або навіть кілька тисяч – це ще реально, але йдеться майже про мільйон людей», – зауважив один із дипломатів у коментарі Радіо Свобода.

І хоча естонську ініціативу загалом вважають щирою та корисною, у ЄС також побоюються перевантаження системи й ризику того, що окремі країни можуть використовувати її у суто політичних цілях.

Прикладом цього стала ситуація минулого літа, коли Румунія заборонила в’їзд до Шенгенської зони меру столиці Молдови Кишинева Іону Чебану, посилаючись на міркування національної безпеки. Чебан є політичним опонентом прозахідної президентки Молдови Маї Санду, яка на той момент готувала свій політичний альянс до напружених парламентських виборів, що зрештою відбулися та були виграні. Заборона досі чинна, попри те, що кілька столиць ЄС висловлювали занепокоєння її політичним характером.

У Росії високі ризики відмивання коштів?

29 січня Росію додали до «чорного списку» Європейського Союзу країн із високим ризиком відмивання коштів і фінансування тероризму. Це рішення ще більше послаблює політичні та економічні зв’язки між Брюсселем і Москвою через чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

За доволі непрозорою процедурою початкове рішення ухвалила Єврокомісія 3 грудня 2025 року, після чого Європарламент і 27 держав-членів ЄС мали місяць, щоб оскаржити внесення до списку. Жодних заперечень не подали, і рішення про занесення Росії до «чорного списку» опублікували 9 січня в офіційному журналі ЄС – щоденному виданні блоку, де оприлюднюють нові закони й нормативні акти. У повідомленні зазначалося, що рішення має набрати чинності через 20 днів після публікації – тобто 29 січня.

Єврокомісія вказала на низку хиб у російській фінансовій системі. Серед них – відсутність незалежності національного підрозділу фінансової розвідки (Росфінмоніторинг), недостатня співпраця з іноземними партнерами щодо обміну інформацією та прозорості бенефіціарів фінансових операцій, а також неспроможність належним чином відстежувати операції з криптоактивами. На думку посадовців ЄС, усі ці чинники можуть сприяти як відмиванню коштів, так і фінансуванню тероризму.

Ще однією підставою для рішення стала тісна співпраця Росії з такими країнами, як Іран і Північна Корея, які також перебувають у цьому «чорному списку».

Цей крок також означає відхід ЄС від традиційної практики узгоджувати свої рішення зі списками Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (FATF). FATF – створена країнами «Групи семи» (G7) у 1989 році – веде глобальний «сірий список» юрисдикцій, що перебувають під посиленим моніторингом через вади у сфері протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму, і оприлюднює його з 2000 року.

У 2023 році FATF зупинила членство Росії через вторгнення в Україну. Однак ЄС був розчарований тим, що йому не вдалося домогтися занесення Москви до «чорного списку» FATF. Для такого рішення потрібен консенсус, тобто жодна держава-член не повинна відкрито заперечувати. Попри те що і ЄС, і Україна надали організації докази, інші країни БРІКС – зокрема Бразилія, Китай і Південна Африка – виступили проти будь-яких додаткових кроків, окрім зупинення членства.

Хоча в «чорному списку» FATF наразі лише три країни – Іран, М’янма та Північна Корея, – список ЄС тепер налічує 26 держав, причому більшість із них додали нещодавно. Ба більше, у 2024 році ЄС створив власний орган із протидії відмиванню коштів (AMLA), а влітку минулого року ухвалив законодавство, яке дозволяє блоку вносити до «чорного списку» країни, навіть якщо вони не включені до переліку FATF.

Тож що означатиме внесення Росії до «чорного списку» на практиці, зважаючи на те, що ЄС уже в останні роки запровадив масштабні санкції проти Кремля, які суттєво обмежують діяльність банків та інших фінансових установ блоку в Росії?

Коротко кажучи, фінансові установи ЄС змушені будуть посилити перевірку всіх операцій, пов’язаних із Росією. Досі санкції ЄС були спрямовані проти конкретних російських банків, але тепер, принаймні теоретично, європейські банки мають уважно відстежувати всі транзакції до та з Росії, зокрема ті, що здійснюються через треті країни. Якщо виникнуть будь-які підозрілі ознаки, банки мають або вимагати додаткових роз’яснень, або взагалі припиняти проведення операції.

Наслідком може стати подальше охолодження економічних зв’язків між ЄС і Росією. У 2025 році обсяги торгівлі між сторонами впали до найнижчого рівня за понад 20 років. Очікується, що вони мають скорочуватися й надалі.

Ще одним наслідком може стати те, що фінансові установи з третіх країн, зокрема з Індії та Об’єднаних Арабських Еміратів, змушені будуть переглянути свою співпрацю з Росією, оскільки це може поставити під загрозу їхні відносини з банками ЄС.

Логіка полягає в тому, що такі країни зрештою надаватимуть перевагу більшому та прибутковішому європейському ринку, а не російському, хоча наразі помітних ознак такого зсуву ще немає.

Однією з причин є також свідомий курс Росії на розвиток альтернативних платіжних механізмів, зокрема використання криптовалют, і цей процес має лише пришвидшитися. Для ЄС цей напрямок залишається складним: попри окремі санкції щодо російських криптоактивів, ефективного механізму контролю досі не знайдено.

Новий уряд прем’єр-міністра Чехії Андрея Бабіша дав зрозуміти, що зацікавлений у відновленні відносин із Пекіном після років напруженості.

Водночас Прага обережно звіряє свої кроки з політикою президента США Дональда Трампа щодо Китаю – і маневрує в межах простору, який Вашингтон залишає союзникам.

Про це свідчить телефонна розмова в середині січня між міністром закордонних справ Чехії Петром Мацінкою та послом США в Чехії Ніколасом Мерріком, про яку Радіо Свобода на умовах анонімності розповіли двоє представників чеського МЗС.

Мацінка, за їхніми словами, окреслив попередні бачення Праги щодо Китаю і, з міркувань ввічливості, повідомив, що Бабіш – який повернувся на посаду прем’єра у грудні, – не поїде до Пекіна раніше, ніж це зробить Трамп, який має запланований візит на квітень.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Небажані гості»? Чехія готується переглянути правила тимчасового захисту для українських біженців

Один із чиновників МЗС Чехії сказав Радіо Свобода, що уряд виходить із міркувань про те, що загальносвітовий порядок консолідується навколо трьох основних центрів сили – США, Китаю та Росії, – і головним інтересом Праги є залишатися в американському таборі.

«Це передусім означає повагу до цілей Вашингтона у зовнішній політиці, – зазначив він. – Але це не означає, що Китай слід ігнорувати назавжди».

Цей баланс між силами є ілюстрацією ширшої дискусії, що нині розгортається в багатьох країнах Європи: уряди намагаються знайти спосіб залучати інвестиції, розвивати торгівлю та підтримувати економічне зростання в умовах загострення суперництва між США та Китаєм.

Останнім часом лідери Великої Британії, Канади, Фінляндії, Франції, Ірландії, Південної Кореї і Німеччини відвідали Пекін, намагаючись відновити співпрацю з Китаєм після років напруженості, та, водночас, зважуючи, наскільки варто обмежувати свої відносини з Вашингтоном на тлі торговельних і геополітичних суперечностей з ним.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

З Україною і без Орбана? Євросоюз у 2026 році

Особливо чутливим є питання балансу для Центральної та Східної Європи, де послідовна підтримка Китаєм Росії – попри її повномасштабне вторгнення в Україну – серйозно підірвала репутацію Пекіна в столицях регіону.

У відповідь Китай розпочав власний «дипломатичний наступ», поглиблюючи вже теплі зв’язки з Угорщиною та Словаччиною, а також пропонуючи нові торговельні можливості й інвестиції Румунії та Болгарії.

«Це не лише Прага – вся Центральна й Східна Європа чекає сигналу з боку США, як діяти далі», – сказала Радіо Свобода Катерина Прохазкова, аналітикиня празького аналітичного центру Sinopsis, який досліджує китайський вплив у Європі.

Від «воріт» Китаю до Тайваню – найближчого партнера Європи

Наразі, за словами чеських чиновників, уряд готовий зачекати на наступний крок Трампа й оцінити, який простір це залишить для контактів із Пекіном.

Водночас у трипартійній коаліції Бабіша – до якої входять його рух ANO, партія «Автомобілісти для себе» Петра Мацінки та ультраправа партія «Свобода і пряма демократія» (SPD) – сильне прагнення до більш прагматичної політики щодо Китаю. Деякі її представники говорять про необхідність відійти від орієнтації попереднього уряду на Тайвань і налагодити тепліші відносини з Пекіном.

«Було б безглуздо бути відсутніми на китайському ринку», – заявив радник Бабіша з національної безпеки Гинек Кмонічек в інтерв’ю iDNES.cz 13 січня. За його словами, Чехія має діяти «у спосіб, який буде для нас безпечним і вигідним».

Кмонічек не уточнив, як саме це виглядатиме на практиці, але наголосив, що зближення з Пекіном не означатиме відмови від відносин із Тайванем – самоврядним островом, який Китай вважає своєю територією.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Чехії поліція затримала особу, підозрювану у співпраці з китайською розвідкою

«Що стосується Тайваню, я не очікую суттєвих змін з боку нового уряду», – сказала Радіо Свобода Зузана Коскова, експертка з Китаю та керівниця програми Red Watch у Центрі європейських цінностей з питань безпеки.

«Однак видимість Тайваню в Чехії зменшиться – і зовнішня політика зміститься від ціннісної, заснованої на підтримці демократичного Тайваню, до більш прагматичної, орієнтованої на торгівлю та інвестиції».

Відносини між Прагою та Пекіном різко погіршилися за попереднього чеського уряду, який робив ставку на тісні зв’язки з Тайванем. У серпні МЗС Китаю заявило, що припиняє контакти з президентом Чехії Петром Павелом – який має переважно церемоніальну, але впливову роль – через його зустріч із Далай-ламою в Індії.

Павел, колишній високопоставлений генерал НАТО, викликав обурення Пекіна ще після свого обрання у 2023 році, коли порушив багаторічний дипломатичний протокол і прийняв телефонний дзвінок від тодішньої президентки Тайваню Цай Інвень. За час свого президентства він неодноразово застерігав, що Китай є «напористим» гравцем, який прагне змінити глобальний порядок на свою користь, і що Європі варто зменшувати економічну залежність від Пекіна.

Це стало різким розворотом у порівнянні з його попередником Мілошем Земаном, який очолював країну з 2013 по 2023 рік. Земан активно шукав зближення з Китаєм і під час візиту до Пекіна навіть називав Чехію «воротами Китаю до Європи».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідування: Сербія поглиблює співпрацю з Китаєм через поставки дронів та систем ППО

Сподіваючись залучити більше китайських інвестицій, Земан часто займав прокитайську позицію щодо питань прав людини та призначив колишнього голову CEFC China Energy Є Цзяньміна своїм почесним економічним радником.

Китайський мільярдер, який інвестував у Чехії понад мільярд доларів, був затриманий китайською владою у 2018 році, і його місцеперебування досі невідоме.

Багато угод, укладених за часів Земана, так і не були реалізовані або згодом зупинилися.

Натомість Тайвань – ключовий гравець у глобальних ланцюгах постачання – з того часу став більшим інвестором у Чехії, ніж Китай, оскільки тайванські компанії продовжують розширювати свою присутність у Європі.

Внутрішній фокус Бабіша

Аналітики вважають, що підхід Бабіша, який вже був прем’єром в 2017-2021 роках, до Китаю значною мірою залежатиме від внутрішньої політики.

«Особистість Бабіша тут відіграє ключову роль. Він дуже зосереджений на внутрішніх питаннях», – зазначила Коскова. «До входу в політику він мав бізнес-досвід у Китаї, і той досвід був для нього не надто позитивним»

За даними Bloomberg, Бабіш є мільярдером зі статком у 4,2 млрд доларів. Він обрав популістський підхід до політики, що дозволило йому вперше стати прем'єр-міністром у 2017 році. Його каденція була затьмарена розслідуванням щодо можливого незаконного отримання субсидій ЄС однією з його компаній.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Празі чехи зібралися на багатотисячний мітинг на підтримку президента Павела

Бабіш заперечував провину і зрештою був виправданий, хоча справа знову набула розголосу цього року, коли чеський муніципальний суд зобов’язали її переглянути.

Павел, який у 2023 році впевнено переміг Бабіша на президентських виборах, раніше заявляв, що колишній прем'єр повинен вирішити питання власності своєї бізнес-імперії, щоб уникнути будь-яких конфліктів. Це протистояння загострилося під час переговорів про формування уряду після парламентських виборів у жовтні 2025 року.

Суперечку було врегульовано в грудні, коли Бабіш публічно пообіцяв передати свою бізнес-групу під управління незалежного трасту.

Втім, обидва політики знову опинилися по різні боки барикад на тлі нового скандалу: Павел відмовився призначити депутата Філіпа Турека на посаду в уряді, та подальшими звинуваченнями в тому, що Мацінка намагався шантажувати президента через це рішення.

Мацінка відкинув звинувачення в шантажі, однак конфлікт серйозно сколихнув чеську політику.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Президент Чехії звинуватив у шантажі міністра закордонних справ

На тлі внутрішніх скандалів Бабіш може спробувати реалізувати свою передвиборчу обіцянку активніше залучати інвестиції для стимулювання економіки – зокрема через поїздку до Азії цього літа, куди потенційно включать і візит у Пекін.

Ця поїздка, яка також може включити Сінгапур і В’єтнам, відбудеться вже після потенційної зустрічі Трампа з головою КНР Сі Цзіньпіном у квітні – і дасть Бабішу чіткіші сигнали, як діяти далі у пошуках нових інвестицій та торговельних можливостей.

«Коли йдеться про Китай, Бабіш – не Земан, – підсумувала Коскова. – Він, звісно, відкритий до інвестицій, але головне для нього – не образити американців».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Празі чехи зібралися на багатотисячний мітинг на підтримку президента Павела

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайський автопром витісняє європейський із його «рідної» Європи. Які політичні ризики?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сі боїться. Розслідування проти генерала Чжан Юся. Що це означає для Китаю та його сусідів

Гігантський білборд із погрозами американській військово-морській флотилії, яка наразі наближається до узбережжя Ірану, – це лише одне з кількох пропагандистських послань, що зʼявлялися на перехресті в центрі Тегерану протягом останніх місяців.

Площа Енкелаб, або ж площа Ісламської революції, розташована на головній дорозі з міжнародного аеропорту Тегерана. Над нею височіє білборд із підбитим авіаносцем, що залишає за собою кривавий слід. За останні два місяці на розі цієї жвавої вулиці було встановлено щонайменше п’ять різних пропагандистських банерів.

Даррен Лінвілл, професор Центру медіакриміналістики в Університеті Клемсона, у розмові з Радіо Свобода сказав, що ці величезні плакати дають Тегерану можливість ефективно проникати в медіаполе Заходу.

«Вони створюють ці зображення, щоб ті ширилися [західними ЗМІ], а потім – соцмережами». За словами професора Лінвілла, «з огляду на глобальний масштаб, білборди обходяться дешево», навіть попри часте оновлення банерів розміром з будівлю.

Джанатан Саєх, аналітик-дослідник вашингтонського Фонду захисту демократій, вважає, що ці білборди можуть виконувати ще одну задачу – «щоб громадяни стикалися з пропагандою всюди, від метро до громадських парків». Він додає, що «це психологічна тактика, покликана нагадувати іранцям, що від режиму нікуди не втекти».

Мурали з погрозами в бік США чи Ізраїлю періодично зʼявлялися на будівлях Тегерану ще з часів Ісламської революції 1979 року. Однак білборди, які можна змінити за одну ніч, стали використовувати лише в останні роки.

Фотографії білборда на площі Енкелаб у Тегерані вперше зʼявилися в іранських новинних агентствах на початку 2023 року. На сусідній площі Валі Аср є ще один, менший білборд, який часто використовується владою для поширення її наративів про актуальні проблеми, або ж ісламістських ідей.

Під час антиурядрвих демонстрацій, що спалахували упродовж останніх років, протестувальники не раз підпалювали пропагандистські банери влади. Але свідчень про напади на гігантський білборд на площі Енкелаб, відомий як місце збору прихильників режиму, наразі немає.

Однак є дані про те, що під час останніх заворушень антиурядові гасла деколи писали на вітринах магазинів кровʼю загиблих мітингарів.

Деяких іранців обурює войовничий тон владних білбордів: одна жінка висловила журналісту думку, що банери на кшталт того, що вище на фото (з погрозами Ізраїлю), «лише провокують ще більше загострення».

Останнім часом іранський уряд раз за разом опиняється в кризових ситуаціях, а отже, як каже аналітик Саєх, агресивна пропаганда не корелюється з тим, що насправді відбувається за зачиненими дверима.

«Для режиму імідж – понад усе, і він не може дозволити собі виглядати слабким в очах своїх прихильників. Тому в деякі моменти, коли публічно від влади Ірану лунають погрози, в той же час приватно вони намагаються згладжувати кути», – сказав він.

• Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї 1 лютого заявив, що у разі атаки США на Іран розпочнеться регіональний конфлікт. Хаменеї також заявив, що Іран не є «ініціатором війни» та не нападає на інші країни, але готовий відповісти ударом на удар.
• Президент США Дональд Трамп раніше розпорядився наростити військово-морське угруповання на Близькому Сході і не виключив завдання ударів по Ірану – якщо не буде досягнуто прогресу в переговорах з ядерного питання або якщо влада Ірану продовжить жорстоко придушувати протести. Напередодні Трамп заявив, що Іран зараз веде «серйозні переговори» зі США, результатом яких, за його словами, «могло б стати щось прийнятне». Подробиці про можливі контакти представників іранської влади та США невідомі.
• У письмовому коментарі Радіо Свобода представник Білого дому заявив, що Трамп «сподівається, що жодних дій проти Ірану не доведеться застосовувати», однак закликав Тегеран укласти угоду, «поки не пізно».
• Наприкінці грудня та в січні Іран охопили масштабні протести. Спочатку учасники протестів виступали з вимогами, пов’язаними з економічною кризою, а пізніше почали звучати гасла проти влади. Протести були жорсткого придушені. Влада Ірану повідомляє про 3117 загиблих, а правозахисна організація HRANA стверджує, що має в своєму розпорядженні підтверджені дані про загибель 6713 людей, переважно учасників протестів. Інші правозахисні організації та ЗМІ наводять інші дані, усі вони не підтверджені.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іранські ЗМІ: міністр закордонних справ Аракчі, ймовірно, зустрінеться з Віткоффом

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран «навряд чи погодиться» на вимоги Трампа, щоб уникнути силового сценарію

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

В ООН заявили про безпрецедентну кількість загиблих на протестах в Ірані, США направили «армаду»

Навіть попри те, що президент США Дональд Трамп погрожує завдати удару по Ірану, він водночас неодноразово закликав Тегеран «укласти угоду». Які тут можливі сценарії?

Вимоги Дональда Трампа є чіткими: Іран має припинити свою ядерну програму, обмежити арсенал балістичних ракет і розірвати зв’язки зі збройними проксі-групами на Близькому Сході. У відповідь Сполучені Штати зобов’язуються не атакувати Іран і зняти нищівні санкції.

Якщо ж Ісламська Республіка не погодиться на ці умови, Трамп попередив, що країна зазнає наслідків, «набагато гірших», ніж торік, коли США разом з Ізраїлем завдали ударів по іранських ядерних об’єктах.

Експерти вважають, що Іран навряд чи прийме максималістські вимоги, адже це, з точки зору Тегерану, означатиме різку зміну багаторічної політики й фактичну капітуляцію.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Іран відреагував на останні заяви Трампа: «готові до діалогу на основі взаємної поваги»

«Поки не пізно»

У письмовому коментарі Радіо Свобода представник Білого дому заявив, що Трамп «сподівається, що жодних дій проти Ірану не доведеться застосовувати», однак закликав Тегеран укласти угоду, «поки не пізно».

За словами посадовця, Трамп «під час операцій «Опівнічний молот» та «Абсолютна рішучість» продемонстрував, що він серйозно ставиться до своїх слів», маючи на увазі удари по іранських ядерних об’єктах у червні 2025 року та американську операцію з усунення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро 3 січня 2026 року.

«Президент має у своєму розпорядженні багато можливостей для відповіді на ситуацію з Іраном», – додав представник Білого дому.

Останніми днями США розгорнули на Близькому Сході ключові військові ресурси, зокрема авіаносець і додаткові бомбардувальники.

Трамп також посилив економічний тиск на Тегеран, оголосивши про 25-відсотковий тариф для будь-якої країни, що веде з ним бізнес, а також запровадивши нові санкції.

Президент США погрожує воєнним ударом по Ірану з кінця грудня 2025 року, коли в країні спалахнули загальнонаціональні протести, які влада почала жорстоко придушувати, внаслідок чого загинули тисячі демонстрантів.

Ймовірність військових дії США

Трамп заявив, що хоче «справедливої та чесної угоди», яка гарантуватиме, що Іран «не матиме ядерної зброї». В свою чергу, Тегеран наполягає, що його ядерна програма має мирний характер.

Однак ядерне питання – лише одна з кількох вимог США. За повідомленнями, Трамп також наполягає на тому, щоб Іран погодився на обмеження своєї балістичної ракетної програми та припинив підтримку проіранських збройних угруповань у Лівані, Іраку, Ємені й на палестинських територіях.

Іран має ракети малої дальності, які загрожують американським військовим базам і економічним інтересам у Перській затоці, а також сучасні ракети середньої дальності, здатні досягти Ізраїлю – ключового союзника США.

Експерти зазначають, що Трамп намагається скористатися безпрецедентною слабкістю іранського духовного керівництва, щоб змусити Тегеран піти на масштабні поступки.

Іранську владу послабили поглиблення економічної кризи та тижні загальнонаціональних протестів, які є найбільшою загрозою для влади за останні роки. Крім того, Ізраїль послабив військову спроможність союзників Тегерану, зокрема ліванської «Хезболли», єменських хуситів та палестинського угруповання «Хамас», яке США визнали терористичною організацією.

«Деякі американські посадовці бачать можливість натиснути на Тегеран, щоб домогтися поступок щодо ядерної зброї, поведінки в регіоні та ракетного потенціалу», – каже Алекс Ватанка, директор іранської програми вашингтонського Інституту Близького Сходу.

«Крах Ісламської Республіки»

Іранські посадовці, зокрема міністр закордонних справ Аббас Аракчі та спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф, заявляють, що Тегеран відкритий до переговорів, але звинувачують Вашингтон у небажанні укласти справедливу угоду..

Виступаючи 30 січня в Стамбулі, міністр закордонних справ Ірану заявив, що його країна готова знову сісти за стіл переговорів, якщо діалог вестиметься на «справедливій і рівноправній» основі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США відкидають звинувачення Ірану в причетності до протестів

Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, за словами експертів, був би «вкрай скептичним і не готовим прийняти» вимоги Трампа, оскільки сприймав би це як «прокладення шляху до краху Ісламської Республіки», зазначає Джейсон Бродскі, директор з питань політики вашингтонської організації «Об'єднані проти ядерної програми Ірану» (United Against Nuclear Iran) у Вашингтоні.

За відсутності угоди Трамп «з великою ймовірністю» санкціонує воєнні дії проти Ірану, вважає Бродскі, посилаючись на риторику президента США та нарощування американської військової присутності в регіоні.

«Це дуже схоже на заяви і дії, які призвели до 12-денної війни в червні та захоплення Ніколаса Мадуро у Венесуелі», – каже він. За його словами, Трамп чергує жорсткі та примирливі заяви, щоб дезорієнтувати іранський режим.

Бродскі вважає, що метою можливих воєнних дій було б притягнення Ірану до відповідальності за криваве придушення протестів, стримування його поведінки в регіоні та послаблення військового потенціалу.

Він додає, що Трамп може розглядати «подальші воєнні дії як прелюдію до майбутньої угоди».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від Венесуели до Ірану: Чому друзі Путіна програють?

Водночас Алекс Ватанка дає обережнішу оцінку, наголошуючи, що «у США все ще є підстави добре зважити свої кроки». Він підкреслює, що «Пентагон усвідомлює: будь-який удар може спровокувати ланцюгову реакцію в регіоні» від союзних Ірану збройних угруповань і проксі-сил.

За його словами, нарощування американської військової присутності на Близькому Сході може бути ознакою «переважно оборонної політики або бути спрямованим на тиск на Тегеран у дипломатичному руслі», а не на зміну режиму.