ЛЬВІВ – У неіснуючому сьогодні селі Гута Пеняцька, що розташовувалося на Львівщині у Бродівському районі, тривають українсько-польські пошуково-ексгумаційні роботи.

Виявлено першу могилу біля колишнього костелу, у ній кілька людських останків. Серед них, за твердженням українських і польських фахівців, є й обгорілі.

Польський Інститут національної пам’яті припускає, що це масове поховання.

82 роки тому у Гуті Пеняцькій проживало польське населення. 28 лютого 1944 року село зазнало збройного нападу, який за даними архівних джерел, здійснив підрозділ німецької поліції. Село спалили до тла, вбили велику кількість жителів, частину спалили живцем у стодолі.

Хто здійснив цю каральну операцію проти поляків – в українських і польських істориків різне трактування.

Пошукові роботи, а це перший етап, тривають на місці, де колись були костел і школа села Гута Пеняцька.

Знайшли фундамент храму і можна уявити його розміри. Поруч розкопки охопили велику територію.

Людські останки знайдені на подвір’ї колишнього костелу. Наразі невідомо, скільком людям вони належать. Але є обгорілі кістки і це дає підстави фахівцям стверджувати, що це масове поховання і, можливо, тут є останки польських жертв каральної операції 28 лютого 1944 року.

Інститут національної пам’яті Польщі повідомив, що дослідили близько 30-40 см краю похоронної ями, оскільки фахівці досліджували місцевість послідовними смугами. А тому глибше можуть ще бути людські останки.

Також обстежили територію довкола колишньої сільської школи, в якій вчились діти поляків.

Ексгумаційно-пошукові роботи проводять Україна і Польща проводять спільно: з українського боку це фахівці товариства «Волинські старожитності», а від польського – співробітники Інституту національної пам’яті Польщі.

За проведенням робіт від Українського інституту національної пам’яті наглядають фахівці комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань і жертв воєн, депортацій і політичних репресій..

Кореспонден Радіо Свобода побував на місці розкопок. Але від коментарів обидві команди поки відмовилися.

Польська оцінка трагедії

За пошуковими роботами стежить Малґожата Ґосєвська, голова Товариства «Гута Пеняцька», донька Ванди Кобилянської-Ґосєвської, яка залишилась живою після трагедії.

Малґожата Ґосєвська також є польським політиком від партії «Право і справедливість», працювала з президентом Качинським, була віцемаршалком польського сейму.

Всі роки вона відвідувала Гуту Пеняцьку і домагалась проведення ексгумації.

Малґожата Ґосєвська розповіла Радіо Свобода, що 28 лютого 1944 року убили 15 членів її родини, найменшому з яких було 3 роки. Вона поіменно своїх дідусів, бабусь, кузенів. Про історію села і трагедію вона знає від мами, з якою теж приїжджала сюди.

28 лютого 1944 року її мамі Ванді було 16 років. Тому вона все пам’ятала дуже добре.

«Моя мама народилась у Гуті Пеняцькій. Вона була в одній з груп, яку у кінці дня вивели з костелу і завели до стодоли, яку потім облили бензином і підпалили. Дівчата в цій стодолі зорієнтувались, бо одна з них дитиною бавилась там колись і знала про другий вихід. Вони відкрили ті ворота, як мама розповідала, почали втікати, щоб їх не спалили, а вбили. Не втікали, щоб жити, але тільки, щоб таке не терпіти, бо знали, що діється довкола», – каже Радіо Свобода Малґожата Ґосєвська.

Гута Пеняцька було великим селом, там налічувалося 172 господарства. Мама їй розповідала, що у селі мешкали прості люди. Це було етнічне польське село, а в навколишніх селах проживали мішані українсько-польські родини.

За словами Малґожати Ґосєвської, є багато свідчень від жителів Гути Пеняцької, які врятувалися.

У Кракові (Польща) створили особливу комісію з переслідування злочинів проти польського народу під номером S 50/03 / Zn, що стосується вбивства кількох сотень жителів Гути Пеняцької, здійсненого членами 14-ї дивізії СС «Галичина» 28 лютого 1944 року. Слідство у цій справі розпочали 24 листопада 1994 року.

«Свідчення проведені прокурором у Кракові, а це 60 томів актів, зізнань, спогадів, пам’яток. Досі ще живуть особи у Польщі, які у Гуті Пеняцькій народилися. Не всі дочекались. Моя мама завжди хотіла, щоб ці могили, останки були знайдені і лише їх поховати», – говорить Малґожата Ґосєвська.

Ґосєвська каже, що запитувала маму, чому на її думку таке могло статися: чому одного дня прийшли озброєні солдати і вбили людей, спалили село. У відповідь чула, що причиною була щодалі зростаюча ненависть між місцевим населенням у важкі роки війни, селян грабували озброєні солдати.

«У день, коли маму забрали, до неї кричали «будеш мати Польщу». Тут був поліційний полк, який потім доєднався до дивізії СС «Галичина», а також тут була УПА. Але прошу зрозуміти, якщо дядько, кузен, який мав 3 роки, моя бабця, не мають своєї могили, а УПА в Україні є глорифіковані і вважаються героями, то так не може бути», – говорить польський політик, громадська діячка Малґожата Ґосєвська.

Малґожата Ґосєвська розповіла про те, як у Польщі загалом подається злочин 28 лютого 1944 року у Гуті Пеняцькій

За твердженням польських істориків та звіту особливої комісії, польських жителів села вбили українські солдати 4-го Галицького добровольчого поліцейського полку СС (німецький поліцейський полк СС, сформований 5 липня 1943 року з українських добровольців, які не були допущені за станом здоров'я чи фізичного стану до служби у 14-й гренадерській дивізії «Ваффен СС» «Галичина» - ред.) під німецьким командуванням за участю підрозділу УПА та воєнізованого формування українських націоналістів.

Зокрема, у цьому звіті польського прокурора мовиться:

«23 лютого 1944 року члени самооборони, а це були поляки, відбили атаку в Гуті Пеняцькій розвідвідділу 4 поліцейського полку, сформованого з українців-добровольців дивізії СС «Галичина», які намагались увійти в село»

У Гуті Пеняцькій перед трагедією перебували близько 60 радянських партизанів, які домовилися про співпрацю із самообороною села. Ці радянські партизани користувалися допомогою жителів села, тренували членів польської самооборони, а також передали формуванню села зброю та боєприпаси. Розміщений у Гуті Пеняцькій партизанський загін проводив диверсійні акції проти німців.

«Рано-вранці 28 лютого 1944 року Гута Пєняцька була оточений загоном у кілька сотень чоловік (у донесеннях згадується цифра 500-600 солдатів). Солдати були вбрані в білі маскувальні комбінезони і спілкувалися між собою українською мовою, натомість командири послуговувалися німецькою.

Як випливає із повідомлень свідків, разом із солдатами були українські націоналісти, в тому числі також члени, а також жителі навколишніх сіл», мовиться у звіті польського комітету.

Польська сторона наполягає, що у скоєному злочині брав участь парамілітарний загін, що складався з українських націоналістів.

Спершу польський Інститут нацпам’яті називав понад тисячу жертв, які були вбиті у селі. На сьогодні говорять про близько 800 людей, а це жінки, діти, старші люди.

Українська оцінка

Чи був цей бій між польською самообороною і розвідгрупою 23-го лютого 1944? Хто перебував у Гуті Пеняцькій із озброєних осіб? Чому село знищили внаслідок німецької каральної акції 28 лютого 1944 року? Чи причетна до злочину УПА?

Український історик Микола Посівнич вважає, що ці питання щодо Гути Пеняцької – це питання загалом Другої світової війни, в якій українсько-польський конфлікт був, фактично, третім фронтом на території України.

Місцеві поляки допомагали і німецькій окупаційній адміністрації, і радянським партизанським з’єднанням, а Гута Пеняцька була одним із опорних пунктів польської Армії Крайової (АК), яка створила мережу, що мала контакт до Волині.

За словами українського історика, польське підпілля вибудувало опорні пункти:

«У той час по лісах були польська національна партизанка і комуністична, німецькі підрозділи, підрозділи УПА і цьому великому хаосі відбувалася війна всіх проти всіх. У цьому контексті Гута Пеняцька – показова. Німецька окупаційна влада зробила показову страту над місцевими мешканцями, які ніби допомагали у вбивстві трьох німецьких солдатів, які вели там поліційну акцію і дивились за перебуванням, нібито за донесенням, радянського партизанського загону, який в цей час відступив. Є різні свідчення по цій події, і з українського і польського, і радянського боків»

На лютий 1944 року у Гуті Пеняцькій перебували вояки АК і радянські партизани. Пізніше влітку і восени 1944 року велика частина поляків, колишніх військових АК вступала до радянських винищувальних батальйонів (так званих «яструбків»).

Микола Посівнич стверджує, що це була масова практика, щоб воювати з радянськими органами проти українського підпілля.

«У цей час виник дивний симбіоз, коли для поляків союзниками були спочатку німці на місцевому рівні, а потім радянська окупаційна влада», – наголошує співрозмовник.

Гуту Пеняцьку українські дослідники не відносять до подій «Волинської трагедії»Одна з найтрагічніших сторінок в спільній історії українців та поляків. Історичний та політичний погляди на причини масових взаємних убивств у 1942-1944 роках в Україні і Польщі різняться.
У Польщі це називають «геноцидом» і «різаниною», звинувачуючи у масових вбивствах поляків УПА. В Україні наголошують, що відповідальність за масові вбивства поляків і українців на Волині несуть обидві сторони, а також окупаційна адміністрація нацистської Німеччини та радянські партизанські загони.
Число жертв теж називають різне. Польський Інститут національної пам'яті каже про 100 тисяч убитих поляків і 5 тисяч убитих українців. Українські історики називають інші цифри: до 20 тисяч жертв серед українців і 35-40 тисяч серед поляків. (у Польщі кажуть «Волинської різанини», визнана геноцидом), як і Пужники, вже неіснуюче село на Тернопільщині, де продовжуються ексгумаційно-пошукові роботи з віднайдення жертв Другої світової війни. , у Польщі кажуть «Волинської різанини».

Багато місцевого населення втекло з Гути Пеняцької, знаючи про те, що в селі вбили німецьких солдатів і які після цього могли бути наслідки, бо людям була відома німецька практика – каральна акція, зазначає історик.

«Маємо свідчення, що 28 лютого у Гуті Пеняцькій був 4 полк допоміжної поліції СС, який на початку 1945 років перейшов до складу дивізії, і цей полк виконував допоміжні функції, тобто оточив село. Мав охоронну функцію. УПА фізично там не могла бути. Поліція і СС проводили свою каральну операцію, відплатну, за вбивство німецьких солдат», – каже історик.

Українські дослідники наголошують, що село Гута Пеняцька пацифікували і вбили польських селян німецькі підрозділи і відповідальність за цей злочин лежить на німецькій окупаційній владі.

Роки суперечок

У 2009 році президенти Віктор Ющенко і Лех Качинський відкрили на місці злочину пам’ятник жертвам.

Польський президент тоді не звинувачував УПА у цій каральній операції, а обидва президенти у тій трагедії назвали винними нацистський і більшовицький режими.

Після відкриття пам’ятника щороку спільно вшановувалася пам'ять жертв.

Щодо «Волинської трагедії», то усі президенти України вшановували пам'ять її жертв. Кардинал УГКЦ Любомир Гузар разом із польськими ієрархами висунув духовну формулу примирення: «вибачаємо – просимо вибачення – прощаємо». Але у 2010 році проросійський народний депутат Вадим Колесніченко, очільник руху «Русскоязычная Украина» разом із «Товариством увічнення пам’яті жертв злочинів українських націоналістів у Варшаві» організував і провів в Києві і Криму виставку «Волинська різанина: польські і єврейські жертви ОУН-УПА». Ця тема почала розхитуватися для розпалювання конфлікту між українцями і поляками.

У ніч на 10 січня 2017 року невідомі особи підірвали вибуховим пристроєм пам’ятник і обмалювали плити.

Тоді цей акт вандалізму розцінили як провокацію третьої сторони, тобто Кремля.

Обласна влада дуже швидко відновила меморіал.

На 75-ті роковини від часу злочину президент Польщі Анджей Дуда у своєму зверненні у вбивстві поляків звинуватив воїнів дивізії СС «Галичина» і УПА, наголосивши, що «єдиною «виною» була польська мова та ідентичність, вірність традиції і любов до батьківщини. Комуністичній владі на них не залежало».

Ця заява була негативно розцінена у середовищі українських істориків, які досліджували причини злочину у Гуті Пеняцькій.

Ексгумації продовжуються

Тепер українські дослідники зазначають, що після пошуково-ексгумаційних робіт потрібно провести українсько-польську конференцію, щоб представити і обговорити всі зібрані архівні документи, що стосуються подій у Гуті Пеняцькій.

Марек Зюлковські, який працював послом Польщі в Україні (2001-2005 роки) у коментарі Радіо Свобода наголосив, що важливо проводити ексгумаційно-пошукові роботи щодо віднайдення жертв Волинської трагедії, загалом українсько-польського конфлікту у роки Другої світової війни. І ця робота має проводитися постійно без бюрократії між обома державами.

«Вся справа національного примирення завжди починається і починатиметься від відсутності чи присутності поховань. Коли ми домовимось про відповідальність, ідеологію, а не буде поховань, то нічого того не буде з того. На жаль, це дипломатія могил. Поляки вирішили багато питань з німцями. Пошуково-ексгумаційні роботи з німцями тривають з 2000 року без бюрократії, окремі інститути все вирішують, без політиків. Так має бути між Польщею і Україною», – говорить Марек Зюлковські.

У 2024 році питання ексгумацій, фактично, впливало на весь спектр співпраці між країнами – «від політичного діалогу до економічної співпраці», про це раніше Радіо Свобода заявив посол України у Польщі Василь Боднар.

Пошукові роботи у Гуті Пеняцькій, а це перший етап, триватимуть до 19 червня. Віднайдені людські останки покладуть назад у землю. А як буде дозвіл на проведення їх ексгумації, тоді їх дістануть і досліджуватимуть, щоб дізнатись кому вони належить і за яких обставин людина померла.

Наступного тижня пошуково-ексгумаційні роботи спільна група науковців має продовжити у неіснуючому селі Пужники на Тернопільщині. Там під час першого етапу робіт від 24 квітня по 10 травня знайдені 42 людські останки, які перепоховані.

Проведені пошукові роботи на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька на Волині, де і виявлено два колективних захоронення та одне індивідуальне поховання. І фахівці Інституту нацпам’яті Польщі аналізують зібрану інформацію.

Також планують продовжити пошук жертв у селі Угли на Рівненщині, де під час розкопок нічого не знайшли.

Тривають роботи і у Львові. Там торік у серпні виявлені рештки понад 40 польських воїнів, які загинули на початку Другої світової війни у вересні 1939 року, обороняючи місто від гітлерівських військ.

Цього року заплановані роботи також в Сагрині та Ласкові на території Польщі.