Російська армія на окупованому Кінбурні маскується під місцевих, базується у їхніх будинках або в уже зруйнованих цивільних будівлях, кажуть українські військові. На Кінбурнському півострові досі залишаються цивільні. Саме тому в ЗСУ заборона на удари по будинках. Атакувати вони можуть лише після ретельної розвідки. Загалом, кажуть, на Кінбурні дислокується близько 2,5 тисячі російських військових. ЗСУ вдалося перерізати логістику, постачання боєприпасів, продовольства та палива, а також знищити всю артилерію противника на косі, зауважують українські бійці.
- Куди саме відійшла російська армія?
- Чому для РФ важлива траса Миколаїв-Одеса?
- І як живе раніше курортне місто Очаків?
Репортаж з Очаківського району Миколаївщини проєкту Радіо Свобода «Крим. Реалії».
Аеророзвідка готує до запуску «Лелеку». Розвідувальний літак полетить на окупований російськими військами Кінбурнський півострів. Цей дрон працює на висоті до кілометра. Українським військовим потрібно не лише зробити розвідку, а й перевірити ураження. Через монітор пілоти одразу бачать картинку.
Вони маскуються, цивільний одяг носять. Тут є цивільні у селах«Майор»
Чимало будівель на півострові зруйновані. Російські війська базуються в населених пунктах На півострові всього чотири села: три належать до Миколаївщини (Покровка, Покровське та Василівка) і одне – до Херсонщини (Геройське), але найбільше зосереджені в лісах. Пілот на позивний «Родич» біля лісу помічає свіжі накати від автомобільної техніки.
«Ось сліди накатів, і дуже гарні сліди накатів, але як їх виявити, якщо ми тут нічого точно не побачимо. Тобто потрібно чекати лише на виїзд та заїзд техніки. Те, що вони там є, може, не зараз, але те, що вони туди заїжджають, сто відсотків. Бо накати свіжі. І розвертаються, видно, виїжджають, заїжджають. Тобто лісок дуже добрий», – каже «Родич».
У районі Покровки розвідники бачать автомобіль, який шукали. Авто підірвалось на міні і повністю згоріло. ЗСУ дистанційно мінують тут автошляхи. Пілот на позивний «Майор» додає, що російські військові підірвались, коли проводили ротацію. Виявити піхоту на півострові вкрай складно, кажуть пілоти, адже вони маскуються під цивільних.
Вони не хочуть туди заходити, тому що це смерть«Ява»
«Якщо вночі в тепловізор, то набагато легше їх побачити. Вони ж теж розуміють, що, швидше за все, щось літає. Вони маскуються, цивільний одяг носять. Тут є цивільні у селах. У цьому й проблема, що ми не можемо всі будівлі поспіль бомбити, бо є цивільні, є заборона на ураження», – каже військовий на позивний «Майор».
На Кінбурнському півострові перебуває близько двох з половиною тисяч особового складу армії РФ. Силам оборони півдня України вдалося відтіснити противника. Перерізати логістику, ускладнити постачання боєприпасів, палива та провізії.
«Ворог зсунувся, він вже зсунувся за Геройське, він відійшов від коси. Вони по перехопленнях вищать, що вони не можуть логістику зробити, що вони не хочуть туди заходити, тому що це смерть. Їх відправляють просто на смерть, тому що дорога відрізана, боєприпасів у них дуже мало, засобів БПЛА по перехопленнях у них теж мало, розумієте, вони не можуть забезпечити тих людей, яких вони відправляють вглиб Кінбурнської коси. Коса – це пастка, для них це стала пастка», – пояснює «Ява», командир підрозділу розвідки ЗСУ.
У екіпажу FPV-дрона планові цілі по Василівці. Російська армія часто базується в цивільних будинках або окопується в уже зруйнованих будівлях, кажуть пілоти. Перш ніж наносити ураження, ЗСУ проводять розвідку, визначають будівлі, де точно перебуває противник, адже, зазначають, на Кінбурні досі залишаються цивільні. Скільки їх, достеменно невідомо.
«Якщо ми виявляємо, що тут був рух противника, не виявляємо ознак того, що там може бути цивільне населення десь поруч, в сусідній хаті, в цій хаті, не дай Бог, тобто проводиться розвідка. Тоді ця ціль вноситься у список планових цілей. Зараз така проводиться робота, щоб усі укриття противника знищувати повністю. Щоб вони повторно не могли переховуватись. Бо ми можемо спалити половину укриття, вони його відновлюють і знову там сидять», – каже «Голова», заступник командира розвідувальної роти ЗСУ.
Дуже важко зараз тут уразити якогось ворога, що біжить, скажімо так, тому що вони всі з детекторами, у них оповіщення налаштоване«Голова»
Саме тому Гліб на позивний «Голова» знову летить до тієї ж цілі: будинку, де переховується противник. Найважче, каже, перелетіти Дніпровсько-Бузький лиман. Без жодних орієнтирів, ще й погода тут дуже мінлива. Військові працюють здебільшого по укриттях та складах противника, каже заступник командира розвідроти.
«Дуже важко зараз тут уразити якогось ворога, що біжить, скажімо так, тому що вони всі з детекторами, у них оповіщення налаштоване. Вони намагаються масштабувати СПшки і виставляти, щоб попереджувати свій особовий склад про наші дрони. Тому наша основна задача – це підловлювати їх на логістиці, шляхом мінування певних логістичних шляхів. От як сьогодні машина натрапила на міну, яка була скинута, можливо, тиждень тому, можливо, вчора, не можемо це сказати. Тобто перше – це перерізання логістики ворогу, саме автівок, підвозу якимись квадроциклами, мотоциклами», – додає військовий.
Заїхати із суходолу на Кінбурнський півострів противнику вкрай складно – ЗСУ кажуть: знищили на косі всю артилерію. Наразі, додають, дістати прибережну зону Миколаївщини армія РФ може лише далекобійною артилерією – стріляють з окупованої Херсонщини.
«У них вся логістика заїжджає зі сторони Залізного порту і їде до Геройського, далі вони розкидають по машинах і завозять. Проте в крайні часи їм зробили логістику неможливою. Наша задача тут – знешкодити все, що заїжджає на Кінбурнську косу.
Син каже: мамо, рідненька, ховайся, куди хочеш, падай. Та куди ховатись?Світлана
Раніше вони мали там гармати, саушки, техніку завозили туди, боєприпаси завозили. Оскільки ми це все систематично почали знищувати, почали ворога нищити турботемпами, тому вони не можуть завезти нічого дієвого, щоб шкодити місцевому населенню, нашим фермерам і не діставати до логістичної траси Одеса-Миколаїв. Чому Одеса-Миколаїв? Тому що це все йде на схід, на Дніпро, на Запоріжжя. Логістика у військовій справі – це дуже важливо, нема логістики, нема чим працювати», – додає «Ява».
Кінбурнський півострів видно з берега неозброєним оком. Від противника Очаківський район Миколаївщини відділяє лише затока, буквально до 10 кілометрів. Села Дніпровське, Дмитрівка, Яселка, Іванівка, Куцуруб та місто Очаків – під щоденними атаками російської армії. Біля будинку матері Світлани випалена трава після останнього прильоту, а навколо розбиті хати.
«У нас – постійно дрони, у нас немає такого дня, це рідкість, що два дні ніхто не атакує. Ми вже навчились, у мене правнучці 5 років, так вона каже: це наш, а то, не буду говорити те слово (російський – ред.). Це ракета сюди впала. Там снаряди прилітають, у морі розриваються, десь у полі. Свистять, не встигаєш сховатися. Хоча син, в мене з трьох синів один зостався, каже: мамо, рідненька, ховайся, куди хочеш, падай. Та куди ховатись?» – пані Світлана розпачливо опускає руки, в очах сльози.
У колись курортному місті Очаків – тепер порожні вулиці. Вікна забиті, чимало магазинів та кафе зачинені. За даними міської влади, в місті пошкоджено або повністю зруйновано 80 відсотків інфраструктури та житлових будинків. Противник, кажуть в ЗСУ, атакує Очаків здебільшого «шахедами», «герберами» та хаотично з далекобійної артилерії: «Градів», «Смерчів», «Ураганів».
А ми з 2022-го тут живемо. Біля мене Галя загинула з онукою. Ми живемо, нікуди не ходимоТетяна
Тут не вціліла практично жодна база відпочинку. Курортного сезону немає від початку повномасштабного вторгнення. Доступ до берегової лінії закритий передусім через небезпеку та близькість до противника. Від Очакова до Кінбурнської коси – всього 5 кілометрів. Тетяна Кінбурн бачить зі свого подвір'я.
«Наші стріляють, і горить там бачу. Я вважаю, то наші стріляють, бо там горить» – Тетяна показує в бік півострова.
На її вулиці залишилось лише троє людей, каже жінка, всі інші виїхали.
«А ми з 2022-го тут живемо. Біля мене Галя загинула з онукою. Ми живемо, нікуди не ходимо. Нас врятували літні кухні. Сашу, ось він живе. Поруч будинок – там взагалі приліт був. Там лише стіни залишились. Потім у тьоті Олени – там ракета. А я живу над водою. На передовій, як я кажу хлопцям. А куди я дінуся? У квартирі у мене теж вилетіли вікна, де мамина хата. У нас там приліт був, у мене вікон немає взагалі, там забито все», – каже Тетяна.
До води за весь цей час вона жодного разу не спускалась. Це надто небезпечно. Попри постійні обстріли, в місті працюють магазини, аптеки, кафе. В Очакові залишається близько 8 тисяч людей, рівно стільки ж, за даними влади, після початку війни виїхали. Власниця ресторану та магазину Алла Завгородня теж виїжджала. У серпні 2022-го повернулась, щоб забрати цінне обладнання, та виїхати знову вже не змогла.
У них були номери для відпочивальників, по два, по три джипи в кожній родині. Все розграбували, все розбили, нічого там не залишилосьАлла Завгородня
«Люди бігли, обнімали, цілували, немов одна родина, одна родина всі. І казали: як добре, що ви приїхали», – на цих словах вона обриває розмову, її очі повні сліз. Лише згодом вона продовжує. – «Ми не змогли, звісно, виїхати, відкрили заклад. Набрали штат – просто людей з вулиці, бо професіонали повиїжджали. Дуже було важко. Але дуже пощастило мені з людьми, дуже гарні дівчата з Кінбурнської коси: у мене дві біженки працюють і одна з Херсона».
Що нині відбувається на Кінбурнській косі, Алла не розповідає, переживає за життя людей, які досі там. Лише каже: російські військові там розграбували все.
«У них були номери для відпочивальників, по два, по три джипи в кожній родині. Все розграбували, все розбили, нічого там не залишилось», – каже Алла Завгородня, жителька Очакова.
Зараз на півострові залишаються переважно літні люди, додає жінка. Молодь звідти виїхала майже одразу.
«Коли там залишалася якась молодь, то і пограбування, і насилля, і вбивали, і катували: і дівчат, і хлопців. Але молодь майже вся звідти виїхала з самого початку, а хто залишився, ось таке було. Там зараз дуже старенькі залишилися. Нещодавно навіть вийшла звідти жінка, через Росію їхала декілька діб, по-моєму, 5 діб, вона казала, людині майже 80 років. Але доїхала до дочки сюди. На літніх там не звертають уваги, вони якось там один одному допомагають, виживають», – додає Алла.
Незалежно підтвердити ці заяви редакція наразі не може.
Утім, 2025 року Управління ООН із прав людини в доповіді, оприлюдненій 23 вересня, представило «детальний опис жахливого становища» тисяч цивільних осіб, затриманих на окупованих Росією територіях України від початку повномасштабного вторгнення РФ.
Літак-бомбардувальник «Бекфаєр» полетить на Кінбурн, щойно сяде сонце. Це багаторазове крило робить скиди боєприпасів. Боєприпас вагою до 14 кілограмів. Сапери-механіки перевіряють усі механізми на справність, щоби борт без перешкод долетів до цілі. Вони працюють по укриттях противника, складах боєприпасів, ангарах та точках зльоту БПЛА. Їхній «Бекфаєр» літає і далі за Кінбурнський півострів, на Тендрівську косу, в населені пункти Іванівка та Очаківське на окупованій Херсонщині.
Не знаю, стосовно людей, чи готова їх бачити, а показати нашу землю, безмежну красу її, я цього дуже хочу«Жасмін»
«Тут у нас відстань до 40 кілометрів, бо ми літали і на Тендру, в ту сторону. Тобто на Геройське – це трошки ближче, Василівка, і в сторону Тендри літали», – каже «Жасмін», командирка взводу БПЛА ЗСУ.
Пілот програмує борт і заздалегідь налаштовує місію. Дрон долає відстань та робить скид самостійно. В цьому є своя перевага, додає командирка взводу БПЛА. Російському ППО його складніше вирахувати.
«У нас немає прямої трансляції, у нас немає ручного керування, але плюс в тому, що ми більш непомітні в радіоефірі, бо на відео, аналоговому або цифровому – теж різні частоти і теж сусіди наші можуть давити точно так і ручне керування. Він летить тільки на телеметрії. Тобто ми навіть на своїх картах ППО не завжди бачимо, що він летить», – каже командирка.
Цього разу українські військові працюють по позиціях російської армії у Василівці. Лише після повернення літака пілоти віддивляються відео ураження. «Жасмін» згадує, неодноразово з дітьми відпочивала на Кінбурнській косі.
«До повномасштабки я дітей возила, бо я все життя займалась екстремальними видами спорту і такий відпочинок для мене нормальний. Я підтягувала дітей, на гори, на воду, на лижі. І я з дітьми на косу їздила. Це моя земля. Ще трохи і треба вже на Крим летіти і додому. Звільняти дім», – каже військова.
Її рідний дім – місто Донецьк – окупували ще в 2014 році. Жінка сподівається, передусім повернутись туди, а дітей хоче знову повезти на Кінбурн і показати їм Крим.
«Я перший раз в Крим потрапила в 6-му класі, і всі печери, всі скелі, Фороський Кант. Ми там лазили. І це все я хочу дітям показати. Ось туди я хочу. Не знаю, стосовно людей, чи готова їх бачити, а показати нашу землю, безмежну красу її, я цього дуже хочу».
Форум