«Ми швидше здохнемо». Чому жителі газодобувного острова РФ Сахалін досі живуть без газу?

За підсумками 2025 року Росія видобула на Сахаліні 28,5–29 мільярдів кубометрів газу. Більша частина видобутого продається за кордон, решта постачається у регіони Далекого Сходу. А от велика частина населення самого острова досі живе без газу.

Чому? Дізнавався проєкт Радіо Свобода Сибирь. Реалии.

Сахалін є найбільшим островом Росії. Він розташований біля східного її узбережжя і омивається Охотським та Японським морями. Зима на острові тривала та сніжна. Морози, особливо у центральних районах, можуть сягати 25-30 градусів. Часто трапляються затяжні бурани, що замітають все кількаметровим шаром снігу.

На острові живе майже пів мільйона людей.

Сахалін, 2026 рік

Природний газ для побутових потреб недоступний значній частині жителів регіону. При цьому на Сахаліні щороку видобуваються десятки мільярдів кубометрів газу, зокрема для експорту.

Наприкінці грудня 2025 року влада Сахалінської області РФ скоротила фінансування програми газифікації острова на 14,8 млрд рублів.

Сахалін земело снігом

«Нас знову кинули»

Коли у 2020 році уряд Сахалінської області РФ та «Газпром» підписали п’ятирічну програму газифікації регіону, рівень газифікації тут був одним із найнижчих у країні – близько 14%.

У 2022 році, прямо напередодні початку повномасштабної війни проти України, влада обіцяла остаточно розв’язати проблему до 2027 року. Але тепер процес забезпечення населення острова природним газом, який видобувається в їхньому ж регіоні, застопорився.

«За два останні роки до газу в нас були підключені всього сім районів – шість у Південно-Сахалінську й один – у Корсаковському районі Сахаліну. Виходить, їм тільки в Південно-Сахалінську потрібно підключити ще 151 район! Звісно, було зрозуміло, що терміни перенесуть знову, – каже Ольга з Південно-Сахалінська (прізвища співрозмовників не називаються з міркувань їхньої безпеки – ред.). – У чому причина, очевидно. Вони розпочали нову програму газифікації у 2022 році й одразу її призупинили, бо грошей немає. Усі гроші тепер самі знаєте де».

Сахалін

Ольга каже, що заявку на підключення до газу її родина подавала якраз у 2022 році.

«Тому що платіжки за опалення вже тоді зашкалювали. Зараз люди з інших регіонів скаржаться на комунальні у 10–15–18 тисяч, що дорівнюють іпотечному платежу. А ми вже тоді о**івали від цифр у платіжках за електрику. Нас заспокоювали одним – ось перейдемо на «більш екологічне та дешевше» паливо і видихнете, – згадує Ольга. – Тільки ми швидше здохнемо. Тому що нас знову кинули – наш район «Іскатєль» знову «пересунутий за термінами» газифікації, яка в них тільки на паперах».

Цього разу перенесення «стопроцентної технічно можливої догазифікації» (підведення газопроводу до земельних ділянок) регіону датоване 2032 роком – нові терміни позначили в сахалінському Міненерго.

«Востаннє, коли я ще вірила в ці «програми газифікації», був 2009 рік, – каже Олена, мешканка району «Комунальник» (розташований у межах міста, за 20 кілометрів від центру Південно-Сахалінська). – Тоді обіцяли з 2010 по 2020 рік газифікувати весь регіон. У результаті до 2021 року газифікували тільки нові мікрорайони Південно-Сахалінська – і все. Як бачите, після тих десяти років очікування минуло ще п’ять років, а ми, столиця області, досі гріємося вугіллям».

Сахалін

За реалізацію програми газифікації відповідають дві сторони: «Газпром» будує магістральні газопроводи, а далі місцеві енергетики мають підвести газ до будинків, забезпечити роботу котлів та іншого обладнання.

При цьому Сахалін – острів (площа – 87 101 км²), перерізаний горами та болотами, сейсмічно нестійкий. Населені пункти розташовані далеко один від одного. Очевидно, центральній російські владі протягувати трубу до маленького селища на сотні будинків економічно невигідно. Витрати на це лягають на місцеві бюджети та самих користувачів (у середньому підключення одного приватного будинку до газу оцінюється приблизно у 200 тисяч рублів).

У результаті нерідко складається ситуація, коли труба поруч є, а газу в будинку немає. Доводиться використовувати вугілля, дизель або електрику.

Заметений снігом приватний будинок на Сахаліні, Росія. 2026 рік

У 2025 році губернатор Сахалінської області РФ Валерій Лимаренко заявив, що чергове перенесення термінів газифікації нібито викликане зростанням кількості абонентів. Йому не вірять, населення острова тільки зменшується, кажуть місцеві.

«Насправді з 90-х у нас населення тільки тане (населення Сахаліну, дійсно, скоротилося з майже 710 тисяч у 1989 р. до майже 458 тисяч у 2025 р. – ред.). І рік у рік усе меншає. Яке зростання абонентів? – обурюється мешканка міста Холмська Марина. – У нас відтік в інші регіони шалений (населення Холмська скоротилося з майже 51 тис. у 1989 р. до майже 25 тис. у 2025 р. – ред.). А з початком війни і загибель чоловіків додалася. Тільки моїх знайомих із десяток уже поховали. Одночасно ховали одного за іншим – Саша Мішин, потім Саша Самохвалов і в той самий місяць Олег Костенко. Трохи раніше, Саша Лебедовський. Із будинку культури труни не встигали виносити. Офігіти, як додалося народу».

Сахалін

Багатий регіон?

Бюджет Сахалінської області на 2026 рік ухвалено з доходами 190,9 млрд рублів і видатками 218 млрд рублів (дефіцит – 28 млрд рублів). Згідно з доповіддю Рахункової палати, за дев’ять місяців 2025 року область стала антилідером серед російських регіонів у падінні доходів бюджету. У документі підкреслюється, що ключовою причиною стала «просадка податку на прибуток в експортно-сировинних економіках на тлі санкцій та погіршення зовнішньої кон’юнктури».

«Тільки податок на прибуток скоротився у 2025 році на Сахаліні на 25% через падіння цін на вуглеводні. Видатки скоротили на 7%, але все одно дефіцит бюджету великий, – пояснює причини зриву програми газифікації економіст Володимир Кедров, який працює з даними російської статистики (використовується псевдонім через закон про небажані організації – ред.)».

На тлі падіння цін на газ, за оцінками аналітиків, його видобуток у Сахалінській області за підсумками 2025 року скоротився приблизно на 1,5 млрд куб. м порівняно з попереднім роком (28,5 млрд куб. м проти 30 млрд куб. м у 2024 році).

Сахалін – один із небагатьох російських регіонів, де бюджет довгі роки безпосередньо залежав від великих міжнародних нафтогазових підприємств.

Невельськ, Сахалін. Росія

Йдеться насамперед про два проєкти на шельфі острова – «Сахалін-1» та «Сахалін-2». Перший видобуває та експортує нафту, другий – видобуває нафту і газ, а також виробляє скраплений природний газ (СПГ), який відправляється на експорт, насамперед до країн Азії, переважно до Японії.

До 2022 року це були міжнародні консорціуми.

У «Сахаліні-1» ключову роль відігравав американський концерн ExxonMobil – він був оператором проєкту і відповідав за технології та управління. У «Сахаліні-2» серед акціонерів були британсько-нідерландська Shell та японські Mitsui та Mitsubishi. Саме іноземні компанії забезпечували значну частину технологій, фінансування та доступ до закордонних ринків.

Президенти компаній Mitsui, Mitsubishi та «Газпром» і генеральний директор Shell Єрун ван дер Віра на церемонії відкриття першого російського заводу з виробництва скрапленого природного газу (СПГ) на Сахаліні. Проєкт «Сахалін-2». 18 лютого 2009 року

Санкції через війну

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну були запроваджені санкції і ситуація різко змінилася.

Exxon оголосила про вихід із Росії та фактично залишила «Сахалін-1». Після відходу ExxonMobil проєкт фактично позбувся оператора з глобальною експертизою, доступу до частини технологій та сервісів, звичних каналів продажу та фінансових розрахунків.

У 2022 році після введення перших санкцій та відходу ExxonMobil видобуток та експорт нафти із «Сахаліну-1» різко скоротилися; в окремі місяці поставки практично припинялися.

Далі у 2023 році обсяги видобутку та поставок поступово відновлювалися, але конкуренція на ринку, логістичні складнощі та дисконтування цін знижували фактичну виручку за барель.

Точних офіційних цифр щодо доходів проєкту окремо не публікують, але загалом, за даними CREA (некомерційний Центр досліджень енергетики та чистого повітря), доходи Росії від експорту нафти за останні 12 місяців знизилися на 18% порівняно з аналогічним періодом минулого року. При цьому обсяги експорту нафти залишилися на 6% вищими за докризовий рівень і склали 215 мільйонів тонн.

Компанія Shell після початку війни вийшла із «Сахаліну-2».

Російська влада переформатувала структуру власності обох проєктів: були створені нові російські оператори, частки перерозподілені, управління перейшло під контроль російських структур. Формально видобуток продовжився, але умови роботи стали іншими.

Нафта із «Сахаліну-1» тепер продається в умовах обмеженого кола покупців та складних логістичних схем.

Газ і СПГ із «Сахаліну-2» продовжують іти в Азію, але кожен такий контракт існує в режимі санкційних ризиків (пов’язаних не з самим продуктом, а переважно з логістикою, страхуванням, фінансовими розрахунками).

Частина операцій – від страхування танкерів до розрахунків та сервісних послуг – стала залежати від спеціальних дозволів та винятків. США неодноразово продовжували ліцензію, яка виводить з-під обмежень операції, пов’язані з поставками нафти «Сахаліну-2» до Японії, підкреслюючи, що йдеться про енергобезпеку цієї країни.

Крім того, ускладнилися поставки обладнання та технологій. Для морського видобутку та виробництва СПГ потрібні спеціалізовані технічні рішення, які раніше постачалися західними компаніями. На додачу до цього самі родовища поступово старіють: підтримання видобутку на колишньому рівні потребує дедалі більших вкладень.

Усі ці чинники в сукупності роблять видобуток нафти й газу на Сахаліні набагато витратнішим, що тягне за собою зниження прибутку і позбавляє регіональний бюджет значних сум. Податок на прибуток від нафтогазових проєктів – одне з ключових джерел доходів Сахалінської області.

« І справа не тільки в тому, що світові ціни на нафту і газ падають, а санкційний тиск на Росію триває. Зараз період циклічного охолодження економіки, а зовнішніх інвестицій через те саме «СВО» немає. Але головне – перенаправлення основного потоку грошей на воєнні потреби. Тобто федеральний бюджет не допомагає з програмою газифікації, і регіональна влада не може фізично виконати свої обіцянки, – каже доктор економічних наук, викладач одного із сибірських держуніверситетів Олексій В’юнов (використовується псевдонім через закон про небажані організації – СР). – У дефіцитному бюджеті регіону нам, звісно, відкрито не показали, скільки саме коштів пішло на війну. Але однієї цифри достатньо – у 2025 році влада Сахаліну підняла ще на 500 тисяч розмір виплати за контракт із міноборони, загальна сума сягнула 2,5 мільйона. А за рік тільки на одного(!) контрактника пішло понад 7 мільйонів рублів».

Танення снігу призвелу до розливу гною вулицями селища у Кіровській області Росії

Нерівність між регіонами-сусідами

У 2024 році російська влада повідомила, що Росія стала найбільш газифікованою країною у світі.

Однак за «середньою температурою по лікарні» приховується суттєва регіональна диференціація.

У Росії є території, де мережевий газ доступний практично скрізь (наприклад, у Центральному федеральному окрузі багато областей газифіковані на 90%).

Водночас у Далекосхідному федеральному окрузі (куди входить і Сахалін) рівень газифікації становить близько 28%, що приблизно втричі нижче за середньоросійське значення.

Загалом у план-графік Далекосхідного федерального округу на початок 2025 року щодо соціальної газифікації було включено 75 тис. домоволодінь, але реально виконано тільки близько 23 тис. підключень. Це означає, що близько 70% заявок залишаються нереалізованими.

Ще гірша ситуація в низці суб’єктів Сибіру. Іркутська область, Хакасія чи Тива фактично не забезпечені природним газом – там рівень газифікації нижчий за 1%.

Школа в Карелїі. Росія

Контраст – не тільки між Європейською та Азійською Росією, а й між регіонами всередині європейської частини країни:

• неподалік від республіки Татарстан – лідера з газифікації з 99,5% – є Кіровська область, де природний газ доступний 56% жителів.
• поруч із Московською областю з рівнем 98,3% є Тверська, де рівень газифікації нижчий за середній – близько 71%.
• поруч із Санкт-Петербургом (близько 95–96%) – Республіка Карелія – 35,2% за підсумками 2024 року та Псковська область, через яку йдуть магістральні газопроводи, що до війни постачали газ у Європу, – 52,21% на 31 грудня 2024 року.

Природного газу взагалі немає, наприклад, у Плюському районі Псковської області. Третю зиму поспіль там розгортається справжня комунальна драма: у великому селищі Заплюсся місцева котельня на трісці не в змозі дати гарячу воду в батареї та водопровід, через часті аварії опалення відключається повністю. Цього року Слідчий комітет порушив справу за статтею «недбалість».