29 селищ на Харківщині ще перебувають під окупацією Росії. Усі – у Куп’янському районі. Сусідні до них населені пункти залишилися прифронтовими і потерпають через обстріли російської армії. Буває «більше 50» за лічені години.
Попри це, а також кількамісячну відсутність електроенергії й водопостачання, є цивільні, які відмовляються евакуюватися. І це при тому, що, як кажуть у ГУР МОУ, саме на Куп’янському напрямку російські війська можуть незабаром піти у новий наступ.
- Які настрої нині у районі та самому місті, мера якого підозрюють у держзраді?
- Чи є серед місцевих прихильники «русского мира», в той час коли інші під страхом смерті допомагають ЗСУ?
- Та в чому стратегічно важливе значення Куп’янська і довколишніх сіл?
Про це – у великому репортажі Радіо Свобода:
При в’їзді в Куп’янський район замість відповідної таблички видніється монумент із написом «Куп’янський рай». Де дві перші букви другого слова, ймовірно, стерли бойові дії.
Чи можна назвати раєм місцину, де обстріли фактично щодня? А те, що пережили люди, приміром, у селі Безмятежному, назва якого з російської перекладається як «Безтурботне», є пеклом без усіляких перебільшень.
Центральна площа самого райцентру – Куп’янська – понівечена та посеред дня безлюдна. Місто пів року – з лютого до вересня – було в окупації.
Хвіст ракети на центральній площі, Куп'янськ, лютий 2023 року
А вже у найближчий місяць, березень, російські війська знову саме на Куп’янському напрямку хочуть просунутися вперед, свідчать заяви української розвідки.
Контроль цього міста і його околиць дасть окупантам змогу ефективніше організовувати логістику своїх озброєнь. Завдяки залізниці. До речі, цим шляхом, як писали журналісти-розслідувачі, ще й викрадали до Росії українське зерно.
Будівля залізничної станції у звільненому військовими України від армії РФ селищі Куп’янськ-Вузловий на Харківщині, 2 жовтня 2022 року
Порівняно з безлюдними вулицями, на одному із куп’янський стихійних ринків кипить життя. На далекому тлі міста періодично чути вибухи.
«Все є. І прильоти. І відльоти», – сміється місцевий житель Олександр.
«Всю окупацію прожив тут. І при Росії, і при Україні, при всіх.
Як зараз живемо, так і тоді жили. Дай Бог, щоб воно все закінчилося. І Путін припинив оцю всю нісенітницю, що зараз коїться у нас. А нашим військовим – щоб вернулися додому без жодної подряпини», – резюмує чоловік.
Один із ринків Куп’янська, лютий 2023 року
Продавчиня сусідньої ятки Оксана своє будні описує російською і небагатослівно:
– Виходимо – обстріли, назад заходимо. Йдемо у погріб, перечікуємо.
– Бажання поїхати з міста немає?
– Ні. Мої діти в Європу поїхали.
– Як ви пережили цих пів року в окупації?
– По-всякому. Як? Ми, наприклад, пасікою займалися, своєю справою.
Обстрілів же не було під час окупації.
– Як ви бачите закінчення війни?
– У нас же політики займаються цим питанням. Але, мені здається, треба сісти все-таки домовлятися. Щоб була наша Україна сильною. На нас тоді ніхто не нападе.
Доки пишемо це інтерв’ю, знімальну групу оточують кілька людей літнього віку.
– Місто все вбите, з руйнуваннями. І його й далі продовжують вбивати.
– А хто його продовжує вбивати?
– А хто!? Незрозуміло. Питання дуже цікаве.
Одна з жінок показує дописи із російськомовних телеграм-каналів.
На запитання: чи певна, що ці джерела незаангажовані, а тамтешні журналісти перевіряють інформацію і подають її з контекстом та збалансовано, жінка від камери відвертається.
Після ще одного запитання: чи усвідомлює, що певні види озброєнь є на виробництві винятково Російської Федерації і це можливо перевірити, жінка лається російською і йде.
«Ми роздавали гуманітарку, людина її бере, відходить і каже: якби не ви, у нас би все було гаразд. Бувають і такі люди. Але здебільшого вже прийшло розуміння, що коли ми (ЗСУ – ред.) звільняли місто Куп’янськ, я сюди заїхав 10 вересня, місто було ціле. І вже десь через 2-3 дні після того, як відігнали звідси російські війська – почалися обстріли, зокрема й критичної інфраструктури, будинків, підприємств і так далі», – розповідає Андрій Канашевич, голова Куп’янської РВА.
Зруйноване підприємство у Куп'янську, лютий 2023 року
«Прилітає щодня»
За його словами, нині у населені пункти району «прилітає щодня»:
– Особливо інтенсивно десь з 6-ї години ранку до 9-ї і вночі. Оскільки лінія фронту – приблизно десь 12 кілометрів напряму, то, звичайно, ми відчуваємо артилерію, яка працює по місту.
Оскіл – це річка, і її лівий берег частково окупований. Десь 60% громади Дворічанської і Петропавлівської десь 20% окуповані. Перебувають на лінії зіткнення.
– Скільки загалом населених пунктів на Харківщині окуповані ще досі?
– 29... Є населені пункти, щоправда, які так само можуть потрапляти у статистику – де ми заходимо-відходимо. Тобто вони не мають стратегічного значення, перебувають, так би мовити, у сірій зоні.
Це села, де залишився один житель. А є й такі, де людей вже зовсім немає.
Якщо ми говоримо про район, приблизно 133 тисячі населення було до гарячої фази. Нині – за нашими підрахунками, десь приблизно 55 тисяч», – наводить статистику голова РВА.
Голова Куп’янської РВА Андрій Канашевич та журналіст Радіо Свобода Тарас Левченко, Куп’янськ, лютий 2023 року
Від самого Куп’янська до кордону із Росією – приблизно 40 кілометрів.
Але їдемо вглиб району – до селища Петропавлівка.
Деокупували його ЗСУ теж у вересні, але, приміром, електроенергії, на відміну від Куп’янська, там немає і досі.
Річ у тім, що фахівці елементарно не можуть полагодити підстанції чи високовольтні лінії. Через обстріли. До фронту – лічені кілометри.
Староста селища Ольга Козирєва зустрічає із телефоном біля вуха. Пояснює комусь із місцевих порядок заповнення документів. На тлі – кілька гучних вибухів.
Ольга Козирєва, староста Петропавлівської громади, Куп’янський район, лютий 2023 року
– Такі сильні вибухи, а ви працюєте, навіть уваги не звертаєте?
– Оце прильоти і відльоти? Це шепіт.
– А що зазвичай тут буває?
– Зазвичай сидимо у підвалах. Якраз зараз підходимо до бомбосховища. Саме тут дуже багато людей врятувалися, коли активна була фаза наступу.
У Петропавлівському ліцеї наслідки вибухів помітні неозброєним оком – зруйновані кілька поверхів.
Школа у Петропавлівці, Куп’янський район, лютий 2023 року
Староста згадує період окупації:
– До мене прийшли з обшуком. Спочатку забрали мого чоловіка, сказали, що відпустять його, тільки коли я прийду. Хотіли, щоб я почала з ними співпрацювати, але я відмовила. І таким чином вони мене забрали під варту.
Перше запитання: «Чому допустили, що у вас націоналізм дуже розвинутий?»
– Забрали «на підвал», так?
– Так.
– Скільки часу ви там провели?
– Тиждень. Намагалися від мене якусь інформацію отримати. Перше запитання: «Чому допустили, що у вас націоналізм дуже розвинутий?». Їм здавалося, що люди, які люблять свою громаду, свою Україну – це націоналісти, це вороги.
Евакуювалася я 22 серпня, а «на підвалі» на початку серпня я була.
– А повернулися коли?
– А повернулася я після того, як наші хлопці уже деокупували територію. На жаль, ще частина нашої громади окупована. Лінії фронту тут дуже-дуже близько.
Ольгу Козирєву окупанти не катували, але увесь тиждень, проведений у застінках підвалу, вона чула крики болю й розпачу своїх односельців.
Два БТРи, гармату, три причепи снарядів. Це я зараз тільки розумію, наскільки ми ризикували своїм життямОльга Козирєва
При цьому, як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, проукраїнськи налаштовані жителі Петропавлівки, зокрема й Ольга, приховали «списки атовців». Потім переховували українську військову техніку й снаряди:
«Не багато-не мало – два БТРи, гармату, три причепи снарядів. Це я зараз тільки розумію, наскільки ми ризикували своїм життям».
Ризикує своїм життям староста щодня нині, просто залишаючись у Петропавлівці.
Як і люди, чиї хати впритул до лінії фронту. Зокрема – Олена та її донька, 15-річна Варвара.
Евакуюватися, каже Олена, не дозволяють обставини:
– У мене батьки, вони не старі. Вони – пенсіонери. Мамі 62 роки, батькові 68. Він сказав: я зі своєї хати нікуди не поїду. Я їх не можу покинути. Просто не можу.
– А Варвара?
– Оце я розриваюся.
Запитую у самої Варвари, як навчається, адже електроенергії у селі немає з вересня, а уроки – онлайн.
«У нас є генератор. Ми вмикаємо його через день, і нам цього вистачає: зарядитися, навіть фільми дивимося на ноутбуці. А навчаюся я – тут зв’язок є. Інколи є гарне 4G. Я виходжу в інтернет, отримую завдання і розв’язую їх. Таким чином і відправляю», – додає дівчина. Але розповідь не закінчує і замовкає. На тлі чути гучний вибух.
– Було, ми виходимо на подвір’я вранці, і в одному районі видно, що горить хата, а там якраз живуть мої батьки. Ми зібралися й поїхали. Ну, слава Богу, не в них горить, а через три подвір’я.
– Авто у вас є?
– На велосипеді.
– На велосипеді під такими обстрілами?
– Коли почалися бойові дії – було дуже страшно, але людина до всього звикає.
Тижня півтора переносили, але перенесли книгиОлена
«Сільська бібліотека у будинку культури була. І там пробило дах. Ми з Варею подумали-подумали – і, мабуть, тижня півтора переносили, але перенесли книги (у безпечне місце – ред.). А тоді ще дощ-дощ, а я спати не можу спокійно, коли на книжки йде дощ», – додає жінка, яка працювала у цій сільській бібліотеці не один рік.
На запитання: у чому бачить різницю між українцями і росіянами, показує дві картини Іллі Рєпіна: спершу «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», а потім «Бурлаки на Волзі».
Із Петропавлівки їдемо в інші прифронтові села, масштаби руйнувань яких погодився показати голова РВА.
– 24 лютого 2022 року російські війська перетнули кордон, вийшли на Вільховатку, на Великий Бурлук – це все населені пункти Куп’янського району, пройшли Дворічну і з боку Кондрашівки підійшли до міста Куп’янськ.
Зруйновані села у Куп’янському районі, лютий 2023 року
І там до 26 числа вони стояли. Потім відбулися якісь незрозумілі переговори між міським головою Куп’янська і російськими військовими. І вони зайшли потім в місто.
– Де зараз той міський голова Геннадій Мацегора?
– Невідомо. Він був «на підвалі» на момент звільнення міста. І куди він з підвалу того втік – невідомо. Ще за часів окупації його посадили.
– Тобто він з ними домовився, а потім?
– А потім щось у них трапилось. Хтось каже: питання розподілу «гуманітарної допомоги». Хтось каже: питання розподілу грошей, які вони завозили сюди.
Організовував транспорт, пальне, житло для окупантів – за офіційними даними, СБУ повідомила Геннадію Мацегорі про підозру та порушила щодо нього кримінальне провадження за статтями «державна зрада» і «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».
У той час інші посадовці, зокрема і Андрій Канашевич, які залишилися вірними присязі, займалися евакуацією людей з району. Серед іншого, й тих, хто приїздив до Куп'янська із Луганської області – їх переправляли до Харкова або на захід України.
Раптово Канашевич пришвидшує авто і змінює тему. Чуємо вибухи.
На цій дорозі волонтери потрапили під обстріл. За характером ушкоджень, таке враження було, що з дрона на них скинули гранатуАндрій Канашевич
«На цій дорозі волонтери (незадовго до запису – ред.) потрапили під обстріл. За характером ушкоджень, таке враження було, що з дрона на них скинули гранату. Якщо подивитися от праворуч, то тут можна побачити наслідки активної праці, так би мовити, артилерії російської. І ми бачимо, що тут нічого живого не залишилося, на жаль», – каже посадовець.
Він демонструє сільську вулицю, де немає жодної вцілілої хати.
– Є прогнози в українській розвідці, що може бути новий напад на Куп’янськ і на Куп’янський район. А нащо це треба російським військам?
– Можливо, їм треба перемогу якусь показати. Тому що з точки зору логістики або з точку зору якихось переваг, якщо утримувати цю територію – ми ж зараз в низині перебуваємо насправді.
Напис біля зруйнованої будівлі міськадміністрації, Куп’янськ, лютий 2023 року
Я не бачу логіки, можна захопити й кричати, що ми захопили важливий залізничний вузол, але, з моєї точки зору, станом на сьогодні його значення перебільшене.
Такої ситуації, як була (у лютому 2022 року – ред.), не повториться. І я запевняю, що ми працюємо над тим, щоб було зроблено все так, як має бути (з військового боку – ред.). Тому що Куп’янськ – це Україна. Куп'янський район – це Україна. І воно так і залишиться.
На це сподіваються і люди із селища, яке у масштабах Куп’янського району від фронту відносно далеко. Півтори-дві години автівкою.
Пекло у Безмятежному
Мова про Безмятежне.
Окупація увійшла в історію села страшним випадком із фермером на ім’я Володимир, до якого додому на околиці села в один липневий день прийшли російські військові.
«Людина хазяйнувала на своєму господарстві. Вони під’їхали, попросили мотузку, щоб він приніс. А в нього ще працювала доярка. Її вони попросили, щоб кави зробила. Вона відійшла і побачила у вікно, як один із солдатів (російських – ред.) – чи то грався тим автоматом, чи що – стрельнув Володі в голову. Доярка почала тікати, вони і в неї намагалися стріляти. Вона якимось чином через річку перебралася (перепливла – ред.) сюди в село», – згадує односельчанка покійного Галина.
І це ще не все...
Доярка, як відійшла від шоку, то розповіла ще більше.
Голову, відрізали руки-ноги, посадили знівечене тіло в машину і підпалили
«Повідомила людям, що відрізали йому (фермерові – ред.) голову, відрізали руки-ноги, посадили це знівечене тіло в машину, підпалили машину... Що, можна до них звернутися? Хлопці, ми ж вам нічого не зробили поганого! А ви приходите нас вбиваєте, руйнуєте наші будівлі і наше життя!» – починає плакати Галина. Вона під час окупації, каже, щоразу боялася навіть засинати у себе вдома.
За даними СБУ, застрелив і розчленував цивільного українця, а по тому спалив його тіло 35-річний військовослужбовець 7-го окремого мотострілецького полку ЗС РФ. Йому вже повідомлено про підозру за порушення законів та звичаїв війни, а також умисне вбивство.
Із Куп’янського району, як розповів Радіо Свобода голова тамтешньої РВА Андрій Канашевич, людей евакуюватися влада не закликає, але радить подумати про такий сценарій. Особливо у тих селищах, де на відміну від Безмятежного, продовжуються хаотичні обстріли з боку окупованої території.
«Десь наприкінці вересня місяця вздовж залізничного полотна була розстріляна колона цивільних машин. Побачили взагалі жахливу картину. Побачили «Газель», яка повністю згоріла, і побачили обгорілі тіла. І по обгорілих тілах ми зрозуміли, що це діти.
Побачили обгорілі тіла. Ми зрозуміли, що це діти
Як потім з'ясувалося, їх було 13. Вручну пакети з останками тіл дітей переносили і відвозили на експертизу у місто Харків. Оце перед очима досі воно стоїть.
Їх просто почали розстрілювати з «Градів» російські військові.
Якщо людина продовжує після всього побаченого і пережитого вірити в якийсь «русский мир», достатньо побути хоча б день у Куп'янському районі», – підсумовує посадовець.
Навіщо російські військові хаотично обстрілюють українські міста та селища? Розмірковувала і голова Петропавлівської громади.
За три години у день запису інтерв'ю було «понад 50 прильотів».
«Це просто знищення, знищення нації», – вважає Ольга Козирєва.
Їхати із Петропавлівки вона не хоче.
«По-перше, тут моя родина. Тут мій чоловік. Його матуся. Чого я повинна їхати зі своєї землі!? Тут моє коріння! Тут багато моїх родичів лежать на цвинтарі. Чого я звідси повинна їхати?» – починає плакати жінка.
Працювати нині їй доводиться у бронежилеті. Тим не менше, Ольга водить нас кабінетами петропавлівського ліцею, і показує, як вона та підлеглі, поприбирали аудиторії.
В одній із них, в переддень запису знову пошматованій обстрілом, на підлозі серед уламків дошки лежать кілька портретів Тараса Шевченка.
Петропавлівка, Куп’янський район, лютий 2023 року
Староста громади їх одразу бере до рук:
– Це ж дитина якась вишивала.
– Що будете робити з ними?
– Будемо назад вішати. Як відбудуємо.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Я так тебе люблю, буду з тобою все життя». Шість історій українських дітей, яких убила РосіяДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Тортури у полоні, «смішні кадирівці» та білі прапори у Маріуполі – ексклюзивне інтерв’ю з українським розвідником