20-річний Роман Городенський із розвідувальної роти 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС України через російські обстріли у Маріуполі Донецької області залишився без руки і без ноги. А потім, розповідає, пережив тритижневий полон і тортури окупантів.
Як вони намагалися зламати полоненого українця на численних допитах? Що найбільше запам’яталося морпіхові у Маріуполі, а також у лікарні-в’язниці для полонених вже в окупованому Донецьку? Та яким він бачить своє майбутнє далі?
Роман Городенський дав Радіо Свобода ексклюзивне інтерв’ю в одному із київських Центрів протезування, де проходить реабілітацію.
Військовослужбовцем Роман мріяв бути з дитинства. Родом із Вінницької області, навчатися поїхав до Одеського професійного ліцею морського транспорту, звідки і потрапив на фронт. Було це у 2020 році, коли Романові було 18 років. А ось повномасштабне російське вторгнення в Україну застало його на ротації поблизу села Павлопіль на Донеччині.
24 лютого о другій ночі я був на позиції в Павлополі, полетіли перші «Гради» уже
– 24 лютого о другій ночі я був на позиції в Павлополі, полетіли перші «Гради» уже. Там є село поруч – Пищевик, його уже на той момент прорвали танки, ну, прорвали оборону, тобто уже заходили, виходить, брали нас у кільце.
Нам сказали тримати Маріуполь за будь-яку ціну. Ми зайшли в Маріуполь, і люди стояли з російськими прапорами і говорили: «Ухадітє, ми нє хотім войни, ми хотім «русского мира» (оригінальна вимова збережена – ред.). Деякі там такі були, що кричали. А потім ці ж таки люди приходили до нас на завод Ілліча і просили, щоб ми дали їм укриття або дали хоча би їсти й пити.
– До речі, при згадці про Маріуполь, що одразу спадає на думку? Зокрема, у контексті поведінки російських військових? І мені здається, чи ви посміхаєтесь зараз?
– Із «кадирівцями» найсмішніше було, тому що вони всі ходили з GoPro (з відеокамерами – ред.). І ми стоїмо, тримаємо оборону, вони ідуть по вулиці і починають стріляти взагалі у дев’ятиповерхівку з протилежного від нас боку. Ну просто.(Сміється – ред.) Вони починають туди шмаляти з автоматів, починають РПГ туди кидати по вікнах. Ми такі дивимося – куди ти? (Сміється – ред.) Ми їм так підказочку дали, кілька разів стрельнули. Вони: «Аааа!». (Сміється – ред.) А коли в нас уже не було чим стріляти, то прийшли були розвідники, там було видно якусь тактику трохи.
Міна 120-та позаду мене десь в п’яти метрах (розірвалася – ред.). І врятувало те, що біля мене було дерево, я почув свист міни, заховав життєво важливі органи за дерево
– Врешті, де саме у Маріуполі ваш підрозділ тримав оборону і як довго?
– «Іскра» в Маріуполі (Палац культури – ред.). Ми там тримали оборону, поки не виїхав танчик такий новий прикольний, Т-90, поки не почав лупити по нас. І на наступний день вранці прийшов мій хороший друг, Мирослав, який зараз у полоні, і сказав, що йому потрібен кулеметник. Зайняв позицію, і хвилин 15 після того міна 120-та позаду мене десь в п’яти метрах (розірвалася – ред.). І врятувало те, що біля мене було дерево, я почув свист міни, заховав життєво важливі органи за дерево. Заховав, присів, а оте, що стирчало, осколками відсікло.
Руку Романові переламало у 7 місцях, у ній залишилася низка уламків міни, а під пахвою перелом був відкритий.
Руку хотіли врятувати, але не було умов таких. Згодом ампутували через зараження крові. А ногу одразу відсікло
– І рука за головою була, але вона була ще тепла. Хотіли врятувати, але не було умов таких. Згодом ампутували через зараження крові. А ногу одразу відсікло.
– Хто вас врятував там, забрав з поля бою?
– Мої хлопці, з моєї роти. Я крикнув: «Тяжкий триста!», в мене було три турнікети. Півтори години, десь так, була моя евакуація з поля бою, хлопці мене на ношах десь, може, кілометр під обстрілами несли, і потім вже завезли в типу госпіталь, де з медроти були наші, і там вже мене продезінфікували, чим було.
Відбулися ці події 4 квітня. А вже 12-го товариші по службі Романа, з огляду на наближення окупантів до їхніх позицій впритул, а по тому й постійні переміщення між укриттями в Маріуполі, намагалися вивезти поранених з міста. На той момент у 20-річного розвідника вже почався сепсис.
– Ми їдемо у фургоні: ніхто не розуміє, куди, і взагалі – що буде далі. Ми їдемо і бачимо білі прапори, і зрозуміли – вже все, навоювалися.
Це були викрутки в ногу, запихали двічі. Пробивали п’яту. Недопалки тушили і двічі шокер розряджали об мене
– Що це означає?
– Білі прапори? Що нас беруть у полон. Мене завезли в лікарню в Новоазовську (наразі окупований – ред.). А що далі з хлопцями моїми – я так і не знаю.
– Вам належну медичну допомогу надали?
– Пов’язку змінили. (Сміється – ред.)
У полоні Роман пробув три тижні. Прикутий до ліжка. Попри це, його неодноразово допитували російські військові.
– З військової комендатури там хтось до мене прийшов. Такого в принципі аж страшного нічого не було. Це були викрутки в ногу, запихали двічі. Пробивали п’яту. Недопалки тушили і двічі шокер розряджали об мене. За кістки трішки брали, трусили мене.
Він мене шокером б’є, а мені аж трішки легше стає, переходить біль в інший бік. І він біситься. Приносить стяжки. Я кажу: ну давай, одна рука і одна нога, куди ти будеш стягувати?
Деякі допити Роман називає «приколом» і пояснює: мовляв, через відірвану ногу, ампутовану руку та інші поранення щодня йому доводилося терпіти надсильний біль. А оскільки знеболювальних не отримував, тортури іноді допомагали «вимкнутися».
– Він мене шокером б’є (російський військовий – ред.), а мені аж трішки легше стає, переходить біль в інший бік. І він (російський військовий – ред.) біситься, виходить, там щось покурив і приносить стяжки. Я кажу: ну давай, одна рука і одна нога, куди ти будеш стягувати? (Сміється – ред.) Лейтенант з військової комендатури – він розізлився і потім ще одну викрутку мені в ногу засунув, і все. Йому стало легше трохи. (Сміється – ред.)
Невдовзі після того Романа транспортували до окупованого Донецька. З ним у палаті було 7 інших поранених військовослужбовців, а загалом, за словами морпіха, у закладі, де його утримували, більш як половина полонених – це були жінки. Зокрема, цивільні.
Ми в тяжкому стані, а вони нас допитують
– Ми в тяжкому стані, а вони нас допитують. Ну це смішно. Ну куди ми втечемо, якщо там хлопці без ніг, без рук, і навіть відсіч не зможемо їм дати!? Тому вони думають, що вони залякують, що вони такі «красавци», звірі, а насправді вони просто себе нижче плінтуса ставлять такою поведінкою.
Про те, що піде на обмін, Роман не знав. Вивозили його, розповідає, спершу на територію Росії, потім в окупований Крим, лише потім на територію, підконтрольну Києву.
– В полоні я пробув з 12 до 28 квітня. Порівняно з хлопцями, я пробув дуже мало. Хлопці ще мої всі там. Повернулися з роти тільки дві людини. Я не знав, шо я іду на обмін. Я лежав і просто опівночі нібито приїхав якийсь полковник із Росії. Приїхав і каже: «Де Городенський?», точніше, на всю лікарню кричить. Так уже себе накрутили, що ну все (були певні, що відведуть на розстріл – ред.) – там уже і на всю лікарню й гімн України виконували, й не тільки. (Посміхається – ред.)
– Як нині йде ваше лікування й реабілітація?
Та все нормально буде. Став на ноги, рука і… Може, далі до хлопців?
– Руку десь би організувати (сміється – ред.). Біонічну, бажано. Щоби пальчики, хоч би один міг функціонувати. (Сміється – ред.)
– А яким ви бачите своє майбутнє?
– Та все нормально буде. Став на ноги, рука і… Не знаю, мамо, закрий вуха, може, далі до хлопців?
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
