– Михайле Сергійовичу, як Ви сприймаєте дії дуету Путін-Медведєв? Складається враження, що він орієнтований на перебування при владі ще багато років, тож чи не є це відступом від демократичних принципів?
– Загалом, перший досвід свідчить, що так жити можна і терпіти можна, але великої перемоги від цього не вийшло. Гадаю, якщо хтось хоче продовжувати цей пінг-понг між Путіним та Медведєвим, то від цього постраждала б демократія. Багато людей у Росії вже не в захваті від цього тандему. Поживемо – побачимо.
– Яке Ваше ставлення до ідеї створення так званого «Євразійського союзу», нещодавно висунутої російським прем’єр-міністром Володимиром Путіним?
– Слід будувати нову Європу і з Заходу, і зі Сходу. Коли розпався Радянський Союз, усі наввипередки накинулися на пострадянський простір. Думали тільки про одне: побільше собі у НАТО, у ЄС набрати. При цьому не обміркували наслідків цього питання. Із розширенням Євросоюзу поспішили, а коли ухвалюються непродумані рішення, то згодом з’являються наслідки. Нинішній Євросоюз дуже мляво вирішує питання, бо дуже швидко приймають країни до свого складу. А кому насправді займатися побудовою цього простору? Загалом, слід створювати велику Європу, у якій із розумом та великою відповідальністю творилися речі, які не руйнували б вікових та етнічних традицій, зв’язків... Я вважаю, що єдину Європу без участі Росії та Сполучених Штатів не побудують.
– Коли Ви керували Радянським Союзом, то обрали демократизацію своєю головною метою. Говорячи про нинішню Росію, чи має вона шанс продовжити процес демократизації?
– Безумовно. Знаєте, Росія – країна перехідного характеру. Ще багато треба змінити, щоб створити життя, гідне її людей. Вони заслуговують цього, бо пройшли та витримали важкі випробування. Коли особливо важко, то у деякій частині населення лунають голоси: «треба Сталіна!», або «треба твердої руки!». Я ж вважаю, що нам потрібна тверда й ефективна демократія. Нині ми тільки посередині шляху, може трішки далі. Нам слід ще багато пройти, щоб таким чином облаштувати й створити демократичну країну.
– В одному з бельгійських університетів у місті Льєж Ви презентували нову книгу. А далі – турне Канадою та США. Якщо говорити про молодь, із якою Ви багато спілкуєтеся, яку головну річ вона повинна засвоїти?
– Здавалося б, молодь мала б лізти у бійку, адже молодим це притаманне. А вони нині турбуються про те, щоб не опинитися на порозі якихось зіткнень. Це дуже важливий настрій, який панує серед молоді: мирно, з орієнтацією на здобуття освіти, співробітництво, відкритість держав щодо молодіжних обмінів. Це треба вітати й заохочувати. Я б передав від себе молоді: будьте серйозними, відповідальними і попри свій молодечий азарт не забувайте про головне: нам слід зберегти й відбудувати світ. Нам треба жити у цьому світі й співпрацювати. Саме молодь може у цьому зробити багато.
– Загалом, перший досвід свідчить, що так жити можна і терпіти можна, але великої перемоги від цього не вийшло. Гадаю, якщо хтось хоче продовжувати цей пінг-понг між Путіним та Медведєвим, то від цього постраждала б демократія. Багато людей у Росії вже не в захваті від цього тандему. Поживемо – побачимо.
– Яке Ваше ставлення до ідеї створення так званого «Євразійського союзу», нещодавно висунутої російським прем’єр-міністром Володимиром Путіним?
– Слід будувати нову Європу і з Заходу, і зі Сходу. Коли розпався Радянський Союз, усі наввипередки накинулися на пострадянський простір. Думали тільки про одне: побільше собі у НАТО, у ЄС набрати. При цьому не обміркували наслідків цього питання. Із розширенням Євросоюзу поспішили, а коли ухвалюються непродумані рішення, то згодом з’являються наслідки. Нинішній Євросоюз дуже мляво вирішує питання, бо дуже швидко приймають країни до свого складу. А кому насправді займатися побудовою цього простору? Загалом, слід створювати велику Європу, у якій із розумом та великою відповідальністю творилися речі, які не руйнували б вікових та етнічних традицій, зв’язків... Я вважаю, що єдину Європу без участі Росії та Сполучених Штатів не побудують.
– Коли Ви керували Радянським Союзом, то обрали демократизацію своєю головною метою. Говорячи про нинішню Росію, чи має вона шанс продовжити процес демократизації?
– Безумовно. Знаєте, Росія – країна перехідного характеру. Ще багато треба змінити, щоб створити життя, гідне її людей. Вони заслуговують цього, бо пройшли та витримали важкі випробування. Коли особливо важко, то у деякій частині населення лунають голоси: «треба Сталіна!», або «треба твердої руки!». Я ж вважаю, що нам потрібна тверда й ефективна демократія. Нині ми тільки посередині шляху, може трішки далі. Нам слід ще багато пройти, щоб таким чином облаштувати й створити демократичну країну.
– В одному з бельгійських університетів у місті Льєж Ви презентували нову книгу. А далі – турне Канадою та США. Якщо говорити про молодь, із якою Ви багато спілкуєтеся, яку головну річ вона повинна засвоїти?
– Здавалося б, молодь мала б лізти у бійку, адже молодим це притаманне. А вони нині турбуються про те, щоб не опинитися на порозі якихось зіткнень. Це дуже важливий настрій, який панує серед молоді: мирно, з орієнтацією на здобуття освіти, співробітництво, відкритість держав щодо молодіжних обмінів. Це треба вітати й заохочувати. Я б передав від себе молоді: будьте серйозними, відповідальними і попри свій молодечий азарт не забувайте про головне: нам слід зберегти й відбудувати світ. Нам треба жити у цьому світі й співпрацювати. Саме молодь може у цьому зробити багато.
