Лондон – В останні десятиріччя британський уряд визнав, що не в змозі повністю фінансувати університети країни, тому дозволив запроваджувати плату за навчання. Чи означає це, що ті, у кого грошей менше, позбавлені права на вищу освіту? Про це Радіо Свобода розпитувало у Лондоні доктора наук Анжелу Євгеньєву, яка навчалася в Оксфорді, а зараз працює там дослідником і викладачем права. Спочатку співрозмовниця розповіла про головні особливості навчання британських студентів.
– Переважну частину життя вони проводять у бібліотеках, а не в навчальних аудиторіях. Мої студенти вивчають, я думаю, два-три курси паралельно. Не більше. Це означає, що кожен предмет вивчається на дуже глибокому рівні. І одночасно вони мають декілька годин занять впродовж навчального тижня, і триместри теж доволі короткі, тому це дуже інтенсивний процес. У значній мірі він базується на індивідуальному навчанні, коли тобі дається список літератури і ти сидиш із книгами, вивчаєш те, що тобі запропонували, і пізніше пишеш аналітичне есе на тему семінару. Згодом приходиш на семінар і обговорюєш його з викладачем. Система в Оксфорді відрізняється від багатьох університетів Британії, тому що це дуже індивідуальний підхід. Ми маємо індивідуальні заняття з двома-трьома студентами, обговорюючи їхні есе, їхні думки в контексті конкретної теми. В інших університетах семінарські заняття будуть більш типові, тобто буде більша група студентів.
– Коли ми говоримо про Оксфорд, то ведемо мову про елітні університети, так звану групу «Оксбридж», але вона також і надзвичайно дорога. З Вашого особистого досвіду, що ви можете сказати, Оксфорд – це місце, де навчаються лише діти багатіїв?
– Доступ до навчання, і особливо в контексті Оксфорду і Кембриджу, є дуже важливою темою в британському суспільстві, тому що ці два університети тривалий час критикували, говорячи, що лише діти багатих батьків, у яких поколіннями є традиції вищої освіти, мають доступ до цих університетів, тому була розроблена ціла політика для того, щоб підвищити доступ студентів.
– У чому проблема? В тому, що люди не мають достатньо грошей, щоб платити, чи знань, якщо вони не з привілейованих шкіл?
– Я б розглянула дві проблеми. З одного боку – це знання, з іншого боку – це вартість. Вартість навчання буквально два роки тому була підвищена. Якщо раніше ми говорили, для студента-бакалавра, який хоче вивчати право, ціна була 3000 фунтів на рік, і бакалаврська програма навчання тут триває три роки, тому це буде 9000 фунтів за три роки, то ця ціна була доволі доступна, якщо ви порівняєте з іншими університетами Європи. Однак ціну було підвищено внаслідок кризи. Уряд не міг підтримувати університети на такому рівні, як раніше, тому було ухвалене рішення підняти ціну. Зараз студенти-британці, а також студенти з Європейського союзу платять 9000 фунтів на рік.
– Отже, це матеріальний бар’єр. А в чому ж полягає бар’єр знань, про який Ви згадали?
– Бар’єр знань виникає тому, що є школи різного престижу, які дають різний рівень знань. Пізніше ці студенти є учасниками незалежного тестування, схожого на те, що відбувається в Україні, і згодом, коли ви подаєтеся в університет, вас оцінюють за результатами того тестування, а також за тим, що інше ви робили до навчання в університеті. Це означає, що, якщо ви навчалися в кращій школі, у вас є більші шанси показати кращі результати тестування.
– А що є серйознішим бар’єром – грошовий чи оцей бар’єр знань, про який ви кажете?
– Я думаю, вони рівнозначні, і тому на рівні університету намагаються збалансовувати вплив цих факторів. Коли йдеться про знання, той фактор, що коли подаються зі школи, з якої, можливо, жодного абітурієнта ще не було, це також береться до розгляду. Якщо є двоє людей зі схожими академічними результатами і зі схожим потенціалом, університети намагаються надавати перевагу тим людям, які, можливо, показали складніший шлях до цього результату.
– Ви сказали, що 9000 фунтів на рік – це сума, яку платить британський чи європейський студент. Очевидно, що українські студенти мають інший статус. Який?
– Для студентів з-поза меж ЄС ціна навчання буде близько 14000 фунтів на рік.
– Це гроші тільки за навчання, до якої ми додаємо витрати на житло, на підручники й інші витрати.
– І також є ще невелика сума, яка сплачується коледжеві. Сума, яку я назвала, – це вартість навчання, яка сплачується університетові. Оскільки кожен студент є також членом коледжу, коледж також вимагає невеличку оплату, але вона буде відрізнятися.
– Якщо говорити про типового студента Оксфорду, припустимо, людина платить 9000 фунтів за рік, вона витрачає гроші на житло, на підручники тощо… Як переважно люди оплачують це? Я знаю, що в цій країні є досить поширеним брати так звані студентські позики.
– Фактично є два основні джерела. Якщо ми не говоримо про гроші, які можуть дати ваші батьки, то ви можете взяти позику. Є велика кількість програм, які уряд підтримує, тому умови є доволі вигідними. Ви не повертаєте кошти до того моменту, допоки ваша зарплата не досягне певного рівня – 21000 фунтів на рік.
– Є цікаве статистичне дослідження, яке дійшло висновку, що типовий середній випускник вишу в Британії виходить з боргом 39000 фунтів.
– Я думаю, що це дуже правильна цифра. Вона буде дещо вищою для випускників Оксфорду через те, що ціна навчання за рік буде вищою. Але також є ціла система грантів, що їх дарують людям, які виявляють здібності до академічної роботи, які показують дуже хороші результати в навчанні, активно залучені до проектів у школах, наприклад. Тут важливо додати, що не так багато британських студентів навчаються на магістерських програмах. Переважна більшість з них залишатиме університет після трьох років і працюватиме. Ринок праці готовий до того. Є цілі програми набору випускників, і пізніше вони рік або два, або три готують цю людину до практичної роботи, тобто поєднують роботу з деякими елементами навчання, надаючи навички, які потрібні в конкретному секторі економіки, де вони працюватимуть.
– На Вашу думку, чи можна сказати, що вища освіта доступна пересічному британцеві?
– Якщо ви хочете навчатися, якщо ви хочете мати університетську освіту, то ви знайдете таку можливість, тому що ви завжди можете отримати позику. Це відрізняє Британію від України. Мені здається, в Україні в цьому плані складніше. Якщо ви не маєте фінансових можливостей, то ви не можете піти до уряду і сказати: дайте мені, будь ласка, гроші покрити вартість мого навчання, я вам поверну, коли моя зарплата перевищуватиме 20000 фунтів на рік. Тому я б сказала, що рівність можливостей забезпечена.
– Переважну частину життя вони проводять у бібліотеках, а не в навчальних аудиторіях. Мої студенти вивчають, я думаю, два-три курси паралельно. Не більше. Це означає, що кожен предмет вивчається на дуже глибокому рівні. І одночасно вони мають декілька годин занять впродовж навчального тижня, і триместри теж доволі короткі, тому це дуже інтенсивний процес. У значній мірі він базується на індивідуальному навчанні, коли тобі дається список літератури і ти сидиш із книгами, вивчаєш те, що тобі запропонували, і пізніше пишеш аналітичне есе на тему семінару. Згодом приходиш на семінар і обговорюєш його з викладачем. Система в Оксфорді відрізняється від багатьох університетів Британії, тому що це дуже індивідуальний підхід. Ми маємо індивідуальні заняття з двома-трьома студентами, обговорюючи їхні есе, їхні думки в контексті конкретної теми. В інших університетах семінарські заняття будуть більш типові, тобто буде більша група студентів.
– Коли ми говоримо про Оксфорд, то ведемо мову про елітні університети, так звану групу «Оксбридж», але вона також і надзвичайно дорога. З Вашого особистого досвіду, що ви можете сказати, Оксфорд – це місце, де навчаються лише діти багатіїв?
– Доступ до навчання, і особливо в контексті Оксфорду і Кембриджу, є дуже важливою темою в британському суспільстві, тому що ці два університети тривалий час критикували, говорячи, що лише діти багатих батьків, у яких поколіннями є традиції вищої освіти, мають доступ до цих університетів, тому була розроблена ціла політика для того, щоб підвищити доступ студентів.
– У чому проблема? В тому, що люди не мають достатньо грошей, щоб платити, чи знань, якщо вони не з привілейованих шкіл?
Зараз студенти-британці, а також студенти з Європейського союзу платять 9000 фунтів на рік
– Отже, це матеріальний бар’єр. А в чому ж полягає бар’єр знань, про який Ви згадали?
– Бар’єр знань виникає тому, що є школи різного престижу, які дають різний рівень знань. Пізніше ці студенти є учасниками незалежного тестування, схожого на те, що відбувається в Україні, і згодом, коли ви подаєтеся в університет, вас оцінюють за результатами того тестування, а також за тим, що інше ви робили до навчання в університеті. Це означає, що, якщо ви навчалися в кращій школі, у вас є більші шанси показати кращі результати тестування.
– А що є серйознішим бар’єром – грошовий чи оцей бар’єр знань, про який ви кажете?
– Я думаю, вони рівнозначні, і тому на рівні університету намагаються збалансовувати вплив цих факторів. Коли йдеться про знання, той фактор, що коли подаються зі школи, з якої, можливо, жодного абітурієнта ще не було, це також береться до розгляду. Якщо є двоє людей зі схожими академічними результатами і зі схожим потенціалом, університети намагаються надавати перевагу тим людям, які, можливо, показали складніший шлях до цього результату.
– Ви сказали, що 9000 фунтів на рік – це сума, яку платить британський чи європейський студент. Очевидно, що українські студенти мають інший статус. Який?
Для студентів з-поза меж ЄС ціна навчання буде близько 14000 фунтів на рік
– Це гроші тільки за навчання, до якої ми додаємо витрати на житло, на підручники й інші витрати.
– І також є ще невелика сума, яка сплачується коледжеві. Сума, яку я назвала, – це вартість навчання, яка сплачується університетові. Оскільки кожен студент є також членом коледжу, коледж також вимагає невеличку оплату, але вона буде відрізнятися.
– Якщо говорити про типового студента Оксфорду, припустимо, людина платить 9000 фунтів за рік, вона витрачає гроші на житло, на підручники тощо… Як переважно люди оплачують це? Я знаю, що в цій країні є досить поширеним брати так звані студентські позики.
– Фактично є два основні джерела. Якщо ми не говоримо про гроші, які можуть дати ваші батьки, то ви можете взяти позику. Є велика кількість програм, які уряд підтримує, тому умови є доволі вигідними. Ви не повертаєте кошти до того моменту, допоки ваша зарплата не досягне певного рівня – 21000 фунтів на рік.
– Є цікаве статистичне дослідження, яке дійшло висновку, що типовий середній випускник вишу в Британії виходить з боргом 39000 фунтів.
– Я думаю, що це дуже правильна цифра. Вона буде дещо вищою для випускників Оксфорду через те, що ціна навчання за рік буде вищою. Але також є ціла система грантів, що їх дарують людям, які виявляють здібності до академічної роботи, які показують дуже хороші результати в навчанні, активно залучені до проектів у школах, наприклад. Тут важливо додати, що не так багато британських студентів навчаються на магістерських програмах. Переважна більшість з них залишатиме університет після трьох років і працюватиме. Ринок праці готовий до того. Є цілі програми набору випускників, і пізніше вони рік або два, або три готують цю людину до практичної роботи, тобто поєднують роботу з деякими елементами навчання, надаючи навички, які потрібні в конкретному секторі економіки, де вони працюватимуть.
– На Вашу думку, чи можна сказати, що вища освіта доступна пересічному британцеві?
В Україні складніше. Ви не можете піти до уряду і сказати: дайте мені, гроші покрити вартість навчання, я вам поверну, коли зарплата перевищуватиме 20000 фунтів на рік
