Доступність посилання

ТОП новини
16 Листопад 2018, Київ 22:48

Життя до і після спецоперації. Ексклюзивне інтерв'ю з Аркадієм Бабченком


Аркадій Бабченко

Олександра Єфименко

«Трохи втомився розповідати про цей день, як все відбувалося та що я відчував», – це Аркадій Бабченко розповідає про найдокучливіші запитання, які ставлять йому журналісти. Під словосполученням «цей день», співрозмовник має на увазі час з 29 до 30 травня, коли менше ніж за добу він встиг «померти» і «воскреснути». Спецоперація тривала одинадцять годин для всіх, хто був в курсі інсценування, вісімнадцять годин – для інших. Про те, як кардинально змінює життя 40 хвилин розмови, чому ми не платили за це інтерв’ю 50 тисяч доларів, що втратив і, навпаки, отримав завдяки спецоперації з власного «вбивства», в інтерв’ю з колишнім російським військовим кореспондентом, а нині колумністом і фейлетоністом, який живе в Україні, Аркадієм Бабченком.

– Почнемо спочатку, на це запитання ви неодноразово відповідали, але нагадайте, як починалась історія із «вбивством» і «воскресінням»?

Уявіть собі, говорять, що твоя смерть вже проплачена, за неї заплатили 40 тисяч, показують орієнтування на тебе

– За місяць до інсценування, в мене мала відбутися зустріч із моїм знайомим. Він передзвонив напередодні і запитав, чи не можу я прийти трохи раніше. Я прийшов трохи раніше, стою курю. Під’їхала автівка, вийшли дві людини пройшли повз мене. Я тоді ще подумав: напевно, це до нас на зустріч. Зайшов – так і є, сидять дві людини і мій знайомий каже: «Ці люди – з СБУ, я їх знаю, я був із ними в АТО, перевірені, і їм точно можна довіряти. Вони хочуть із тобою поговорити» і виходить. Першою реакцією, авжеж, була недовіра. От уявіть собі, до вас хтось приходить, говорять, що твоя смерть вже проплачена, за неї заплатили 40 тисяч, показують орієнтування на тебе, які прийшли, показують роздруківки розмов, демонструють світлини цих грошей. Ти дивишся і розумієш, що так, інформація прийшла з Росії, швидше за все. У цей момент втрачається відчуття реальності всього, що відбувається, і одна думка в голові: «Ви, блін, хто?!». Спочатку не віриш і думаєш, що це якась підстава та відчуття, що тебе вивезуть зараз у ліс і грохнуть. Коли розумієш, що так воно все й є, бажання одне – схопити дружину й доньку і поїхати кудись у Антарктиду або Маріанську западину, щоб нічого цього не було. Потім приходить усвідомлення, що це – твоя нова реальність, так вона кардинально змінилася за 40 хвилин, але що залишається робити? «Ну, давайте працювати», – сказав я.

Бабченко розповідає про операцію з власним «вбивством» (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:37 0:00

– Ви одразу погодилися на сценарій із інсценуванням власної «смерті» чи брали час, щоб подумати?

Мені одразу повідомили, що я – не єдина майбутня жертва

– Про інсценування, здається, сказали одразу. Я деталей зараз не пам’ятаю, це насправді такий сплеск адреналіну, що вся розмова в пам’яті просто не залишилася. Основним моментом у розмові було не саме інсценування, мені одразу повідомили, що я – не єдина майбутня жертва, прохідна сошка для галасу, насправді все серйозно й вони працюватимуть далі.

Я сказав, що дружина має знати про це обов’язково, розповів їй одразу, як тільки прийшов

Я не пам’ятаю, щоб казали напряму, але було видно, що люди чекають моєї допомоги для того, щоб зберегти й моє життя, і життя інших потенційних жертв. Я погодився одразу, вони, авжеж, просили нікому не казати. Але я сказав, що дружина має знати про це обов’язково, розповів їй одразу, як тільки прийшов.

– Одна з дійових осіб у всій спецоперації – ваша дружина Ольга. Вона вимушена була грати вдову перед найближчим оточенням майже добу. Як вона пережила цю історію?

– Дружині набагато тяжче було, ніж мені. Вона, дійсно, не хотіла всього цього робити. Саме через те, коли ти бачиш, як твої друзі сивіють і отримують міні-інфаркти, а ти все знаєш і не можеш їм сказати.

Читайте також: Як СБУ «воскресила» Бабченка. Твіттер-трилер від спецслужби

Чи був момент, протягом планування і всієї операції, коли здавалося, що ще трохи і вас «розкусять»?

Я перестав боятися, коли за мною зачинилися двері моргу

– Якогось певного моменту не було, але весь цей місяць було «стрьомно». Наприклад, через збіг обставин протягом цього місяця біля мого під’їзду постійно стояла вкрай підозріла автівка із вкрай підозрілим чоловіком, який сидів там по декілька годин. А потім переїжджав під моє вікно, так само під вікном стояв і не виходив звідти. Як з’ясувалося потім, це був водій однієї з родин, який чекав на них. Але тиждень пішов на те, щоб з’ясувати, що це – не друга група, яка слідкує за будинком, якщо Цимбалюк (Олександр Цимбалюк розповідав, що йому замовили вбивство Бабченка та інших людей – ред.)не впорається, а просто банальний збіг обставин. Виходиш на балкон покурити і не знаєш напевно, слідкують за тобою чи не слідкують. Окрім цього, в будь якому випадку, в тебе в голові до останнього думка: «А раптом це все підстава?», зараз людина зайде в квартиру та вистрілить тобі у спину. Я перестав боятися, коли за мною зачинилися двері моргу. В будь-якому випадку нічого ще не завершилось.

Читайте також: Спочатку «список Бабченка» містив 30 потенційних жертв, потім зріс до 60 – Цимбалюк

– Коли журналісти в ніч з 29 на 30 травня приїхали в морг, судмедексперт (який знав про спецоперацію) показав нам виписку, де були ваші паспортні данні і напис «вогнестріл». Спецслужби прорахували той варіант, що хтось може приїхати в морг і попросити виписку про вашу «смерть»?

– Судмедексперт приїхав, коли я лежав у кареті «швидкої», почав описувати, заповнював папери, описував, у чому я одягнений, які в мене є поранення, поїхав зі мною у шпиталь. Все було зроблено максимально реалістично. Було зрозуміло, що під моргом будуть журналісти, й цю довідку, думаю, зробили спеціально для них. Більше того, мене у морзі ще раз сфотографували на столі для розтину, хоча це було абсолютно необов’язково.

Який був сенс в накладанні гриму на обличчя, якщо світлина, де ви лежите у прихожій у калюжі крові, була зроблена зі спини? (В одному з інтерв’ю Бабченко розповідав, що для максимальної натуралістичності «вбивства», йому на обличчя наносили спеціальний грим – ред.)

Все робилося настільки реалістично, що коли зайшов у квартиру Цимбалюк, моя дружина дійсно зайшла у ванну кімнату

– Фотографії були зроблені зі спини, з боку обличчя і крупним планом про всяк випадок. В результаті вони вирішили злити світлину, де я лежу спиною і видно постріли. Якщо людина вбита – вона має бути вбитою. Все робилося настільки реалістично, що коли зайшов у квартиру Цимбалюк, моя дружина дійсно зайшла у ванну кімнату (відповідно до легенди, дружина Аркадія Бабченка Ольга в момент, коли в чоловіка нібито «стріляли», була у ванній кімнаті – ред).

Хто був зображений на «фотороботі ймовірного вбивці»?

– Наскільки я розумію, Цимбалюк. Тому що він піднявся, зайшов у квартиру спеціально на випадок, якщо там будуть відеокамери, якісь свідки чи сусіди. Як каже Олексій, коли він заходив і виходив, внизу на лавці сидів хлопець. Він, вочевидь, і склав цей фоторобот.

– Коли говорите «нічого ще не завершилося», маєте на увазі суд над Борисом Германом і можливими іншими фігурантами цієї справи?

Судовий процес над Германом – це тільки частина. Вони одного Германа взяли, але ж він – не один... До виборів я буду в такому становищі, як зараз

Судовий процес над Германом – це тільки частина. Ну от вони одного Германа взяли, але ж він – не один. Він сам казав, що він – тільки один із керівників однієї з комірок. Подібних угрупувань декілька. Гроші заходять, людей засилають. Суб’єкт цього злочину – не Аркадій Бабченко, а громадська безпека, й все це було зроблено, щоб дестабілізувати обстановку. Вибори президента України, які на 2019 рік заплановані, так вони нікуди й не подінуться. Тому ці люди щонайменше до 2019 року все одно працюватимуть. Тому я сподіваюся, що після виборів потоки «бабла», направлені на дестабілізацію обстановки в Україні, зменшаться. Але до виборів я буду в такому становищі, як зараз, і це точно.

«Гра мала продовжуватися, якби не з’явилася загроза, що Герман втече в Мілан», – це ваша цитата. У який момент, згідно з першим сценарієм, ви мали «ожити»?

«Мертвим» я мав пробути трохи довше, десь три-чотири дні

– Цю спецоперацію розробляв не я. Наскільки пам’ятаю, «мертвим» я мав пробути трохи довше, десь три-чотири дні.

В попередньому сценарії був прописаний «похорон»? Чи погодилися б на інсценування власного «поховання», якби було потрібно?

– Я питав на початку, чи інсценуватимемо ми мій «похорон»? Мені сказали, що до цього не дійде. До того ж, завжди можна вигадати відмазку, що тривають слідчі дії, тіло не віддають родичам тощо.

– Хотіли б подивися на власний «похорон» з боку?

– Ну, на власну «смерть» я вже з боку подивився, на власні «похорони» також, напевно, прикольно. Насправді про жодні «хотєлкі» мови не йшло. Була низка процедур, які зробити було необхідно. Це все робилося через силу, через «не хочу». Всі навколо розуміли, наскільки це буде важко, наскільки оточенню буде важко й скільки лайна потім поллється.

Розглядали варіант взагалі не «воскресати»?

​– Ні, такої ідеї не було. Мені б така ситуація не підійшла, тому що я – публічна особа, журналіст. Якщо працюєш у цій сфері, не «воскресати» не можна. Та й мені не пропонували такого варіанту, у всій цій історії момент із моєю появою був прописаний із самого початку.

– Ви часто пишете, що зараз знаходитесь «у бункері», це фігуральний вираз?

– Авжеж, фігуральний. Я не під землею, але в місці, яке дуже добре охороняється.

Більше ніж місяць ви перебуваєте в умовах чотирьох стін, чим займаєтеся весь цей час?

Перші два тижні ми відходили. Майже не їли. Зараз пишу русофобські пости у Facebook та свої розповіді

– Перші два тижні ми просто відходили від всього, що сталося. Майже не їли, тому що неможливо було. Зараз займаюсь тим самим, чим і займався – пишу русофобські пости у Facebook та свої розповіді. Час від часу виходжу в місто, на якісь там інтерв’ю. Але кожен мій вихід – це спецоперація.

«Це одна із найпотворніших воєн» – Аркадій Бабченко
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:26 0:00

– Якби це інтерв’ю було записано при особистій зустрічі, а не за допомогою Skype, які міри безпеки було б необхідно вжити?

– Найпростіше зараз – це зустрітися в стінах СБУ. Якщо ні, довелось би шукати закрите приміщення, де не було б людей. Тільки за цих умов, якби мені дали добро, я б приїхав.

– Наскільки я розумію, коло вашого спілкування зараз є дуже обмеженим. Сумуєте за масовістю?

– Сумую, авжеж, бачив тут нещодавно людей, цікаві такі, прикольні. На живих людей подивився (сміється – ред.). Спілкування дуже не вистачає, тому що зараз я щодня бачу одних і тих самих людей, і їх дуже обмежена кількість. Небезпеку і вони (Служба безпеки України – ред.) розцінюють як реальну, я розцінюю так само. Хочеш жити – сиди поки що ось так.

Пост про 50 тисяч доларів за інтерв’ю був написаний, щоб залишили у спокої?

Канал «НТВ» просив знижку хоча б за 10-хвилинне інтерв’ю, але коли я запропонував їм перевести суму на рахунок «Правого сектору», переписка обірвалася

– Саме з цих причин. Ну, тому що дістали, в мене за добу було 200-300 дзвінків, мені довелося вимкнути телефон. Спочатку ледь у дружини не було нервового зриву, потім у мене. Я попросив дати мені два тижні, щоб відійти від всієї ситуації. Два тижні минуло, всі, хто дочекався, – я готовий працювати та спілкуватися з пресою. Гроші мені так ніхто й не пропонував, окрім каналу «Росія 24», але я їх автоматично послав раніше, ніж встиг подумати. Ще канал «НТВ» просив знижку хоча б за 10-хвилинне інтерв’ю, але коли я запропонував їм перевести суму на рахунок «Правого сектору», переписка обірвалася.

– Вам як журналісту колись доводилося платити за інформацію? За яку інформацію готові були б заплатити?

– Ні, я ж не розслідувач, більше репортер, мені в роботі своїми очима потрібно було дивитися й описувати побачене. Якщо оплату машини або хабар, щоб проїхати на місце, можна назвати оплатою за інформацію, то тільки в такому вигляді. Я б не заплатив за інтерв’ю, яке б просто підняло мої рейтинги, мені це просто нецікаво. А от якби це була якась важлива інформація, яка б була суспільно-важливою або допомогла б розкрити злочин, наприклад, тут би заплатив, не роздумуючи, авжеж.

Якби зараз була можливість, повернулися б у журналістику «в полі»?

Від крайнього відрядження на Донбасі я три роки не міг відійти. Коли тебе голим із мішком на голові тягнуть під міномет, повертатися туди знов не дуже хочеться

– Напевно, що так. Мені зараз цього не вистачає, але примусити себе поїхати на війну, я не впевнений, що зможу. Чим далі – тим важче. Від крайнього відрядження на Донбасі я три роки не міг відійти, наприклад. Це було одне з найскладніших відряджень: плече мені порушили так, що воно півтора року відновлювалося, зламаний ніс, потріскані ребра. «Розстрілювали» мене цілком по-справжньому. Коли тебе голим із мішком на голові тягнуть під міномет, повертатися туди знов не дуже хочеться. Я просто не зміг зібрати себе в кулак, мужності, напевно, не вистачило. Але те, що не вистачає роботи «в полі» – це точно. Напевно, це риса характеру, влізти кудись поглибше, щоб робити звідти репортажі (повну історію про поїздку на схід України Аркадій розповідати відмовився, аргументуючи тим, що зараз «не час» – ред.).

– Що думаєте про критику від журналіста і письменника Сергія Лойка, який стверджує, що ви за чотири роки жодного разу не поїхали на Донбас і не зробили звідти жодного повноцінного репортажу, окрім уривків із поїздки в 2014 році?

– Нічого не думаю. Колега Лойко постійно називає мене військовим кореспондентом, але я вже три роки поспіль кажу, що я – швидше, колумніст, фейлетоніст. Жодної проблеми тут не бачу.

– Якби Ви знали наперед, до чого може привести ваша журналістська діяльність, припинили би писати?

– Єдине, що я зробив би тоді – це вжив усіх заходів безпеки для своєї родини. Одна справа, коли показують орієнтування на тебе, абсолютно інша – коли там орієнтування ще й на твою дружину з її даними. Може, на деякий час я б і заліг на дно, але ненадовго. Швидше за все, ні, не припинив би. Зараз в мене, навпаки, бажання тільки й робити, що займатися своєю діяльністю. Коли тебе хочуть вбити – до цих людей виникають не найпозитивніші почуття. Як казав Мауглі: «В мене під язиком достатня кількість колючок, щоб ввіткнути їх у шкуру кожному рудому псу». До того ж, обставини склалися так, що я можу писати зараз, перебуваючи у безпеці, тому я користуватимуся цим зараз.

– Ви залишили територію Росії, коли отримали попередження про те, що можете сісти. Тоді ви виїхали на територію Чехії. Якщо дійсно йшло відпрацювання, то чому вас пропустили через кордон (Аркадій Бабченко залишив Росію в лютому 2017 року – редю.)?

– Мені тоді прямим текстом сказали, що ти або їдеш, або тебе посадять. Політковську вбили, Нємцова вбили, половину людей пересажали, Дмітрієва вдруге зараз посадили, Третьяков сидить, Стаса Калініченка вдруге посадили, Стомахін сидить, Маркелов вбитий, Естемірова вбита. Коли такі люди говорять, що «ти перетнув межу», ти волієш вірити. Мене тоді попередили три різних джерела, не пов’язаних між собою. Все вийшло саме так, як мені говорили. Окрім цього, 7 лютого мене попереджали про обшук. Тоді, 7 лютого, пройшов обшук у багатьох: Марк Гальперін стрибав із балкона, прийшли до Зої Свєтової. Склалося враження, що тоді мене хтось викреслив особисто. А от коли сказали ще раз: «Готуйся, в такий-то час прийдуть до тебе», тоді я речі зібрав і поїхав.

«Ніхто краще за Росію не може виховувати русофобів», – сказали ви в одному з інтерв'ю. Часто стверджуєте, що з країною, де ви народилися і прожили більшу частину життя, вас ніщо більше не пов'язує. У який момент прийшло це усвідомлення? Якщо ви більше не асоціюєте себе з цією країною, чому продовжуєте систематично писати про Росію?

Остання крапля була в 2014 році, коли почалась війна на Донбасі. Я коли подивився, в мене волосся стало дибки

– Остання крапля була в 2014 році, коли почалась війна на Донбасі. Я коли подивився, в мене волосся стало дибки. Ідіть до біса, не хочу мати з вами нічого спільного від слова «взагалі». Пишу про них, тому що це просто приголомшливий матеріал для будь-якого колумніста. Надавати такий фактаж і такі історії зараз не може жодна країна, жодна субстанція в світі. Коли на наших очах ціла нація божеволіє, коли з країною відбувається те, що відбувалося з Німеччиною у 1930-х роках – про це для журналіста тільки писати й писати.

– Ви систематично використовуєте в текстах декілька фраз, що запам’ятовуються. Наприклад, «Батьківщина тебе кине, синку» («Родина тебя бросит, сынок» – оригінал), звідки взявся вираз?

– Після Грузинської війни, я зробив текст, який називався «Пам’ятка російському солдатові». В ньому писав: «Піхотинцю, пам’ятай, якщо ти потрапиш в оточення ворога, батьківщина тебе кине. Підводнику, пам’ятай, якщо твій підводний човен ляже на дно, батьківщина тебе кине. Сам цей вираз – перероблене кліше з американського кінематографа, де говориться: «Армія не кине тебе ніколи». Я переробив фразу навпаки і слово «армія» змінив на слово «батьківщина».

– За вашою версією, у жителів сучасної Росії є два варіанти: змиритися або виїхати. А скільки варіантів у людей, які зараз живуть у Криму?

Крим був дійсно захоплений і анексований

– Крим – це окрема історія. Півострів був дійсно захоплений і анексований. Але чинити спротив там зараз безглуздо. Силовим методом, страйками та листівками там нічого не досягнути, окрім нових термінів. У Криму я зараз бачу також тільки два варіанти: перший – той самий, поїхати, і другий – не зміритися, а мімікрувати, зробити вигляд пристосування до оточуючого середовища. Наше з вами завдання – не отримати туберкульоз і не поїхати в Лабитнангі на 20 років, а дожити до 96 років і померти в вільному Криму, у вільній Україні багатими, здоровими та щасливими.

– Питання з Криму, запитує одна з місцевих активісток: чому і в який момент обрали для себе принцип «не мовчати»?

– Під час Другої чеченської війни. Я пам’ятаю, коли додому повернувся, увімкнув телевізор і потрапив на репортажі з Чечні на каналах, які підпорядковувалися владі і на опозиційні. Одні розповідали, як кляті чеченці вбивають білих і пухнастих росіян, як росіяни рятують державу від розвалу та сепаратизму. Інші, навпаки, казали, що Росія напала на Чечню, російські солдати – вбивці з підкатаними рукавами, які їдять чеченських дітей. В реальності ж було ані так, ані так. Росія тоді воювала військовозобов’язаними. По 18 років пацанам, від них толку жодного, вони можуть тільки просити: «Дядьку, не вбивайте». Тоді я написав про це статтю й розіслав у декілька редакцій, тоді мені зателефонували з «Московського комсомольця» й запропонували там працювати. З тих пір склалося так, що ця країна кожного разу підкидала та підкидала нові ситуації, в яких неможливо промовчати.

– Чи є шанс повернення Криму і Донбасу під контроль України?

Якщо на Донбасі все може завершитися, коли нафта «обвалиться». Росія просто відмовиться й виведе звідти своє військо, то від Криму вона буде готова відмовитися в останню чергу

– В Криму гайки затягуватимуться ще сильніше. І гроші туди будуть заходити – це зрозуміло. Крим у гіршій ситуації, ніж Донбас. Якщо на Донбасі все може завершитися, коли нафта «обвалиться» й буде по двадцять. Росія просто відмовиться й виведе звідти своє військо, то від Криму вона буде готова відмовитися в останню чергу. Крим – це, все ж таки, надовго.

– Один із ваших останніх постів – пропозиція обміну Бабченка на всіх політичних заручників Кремля, чи отримали якусь відповідь на це від Росії?

Я спочатку хотів написати про обмін мене на Олега Сенцова, але постійно потрібно тримати в голові, що Олег вимагає звільнення всіх український бранців, які сидять у російських тюрмах. Я готовий мінятися на одного, на десятьох

– Ні, не отримав, але зараз в мене є інформаційний ресурс. Все, що я пишу, стає помітним. Я так посидів, подумав: писати пости у Facebook неефективно, дивитися, як людина там помирає, неможливо (5 липня – 53-й день безстрокового голодування Олега Сенцова – ред.). Я спочатку хотів написати про обмін мене на Олега Сенцова, але постійно потрібно тримати в голові, що Олег вимагає звільнення всіх український бранців, які сидять у російських тюрмах. Якщо говорити серйозно – давайте торгуватися. Я готовий мінятися на одного, на десятьох. Збираю речі, їду на кордон із Росією, як тільки хлопці переходять, будемо розбиратися.

У Росії Юрист Дмитро Третьяков заарештований за перепост вашого допису в Facebook. Якщо бік захисту або бік обвинувачення заявить вас як свідка у цій справі, будете давати показання?

Дмитро Третьяков
Дмитро Третьяков

– Я постійно на звязку з його адвокатами. Вони нещодавно відновили сторінку, пишуть про хід справи там. Так, бік захисту Дмитра заявить мене як свідка. Якщо це буде необхідно, авжеж я дам показання, швидше за все, за допомогою відеозв'язку.

– Путін відпустить Сенцова?

Сенцов – людина, яка доставляє купу незручностей, сподіваюся, що відпустить

– Я сподіваюсь. Тому що Вишинський (Кирило Вишинський, керівник «РИА Новости Украина» наразі перебуває під арештом – ред.) все ж таки є, і ще люди є. Сенцов – людина, яка доставляє купу незручностей, сподіваюся, що врешті-решт відпустить.

– Ви отримали громадянство України?

Порошенко запропонував мені допомогу в отриманні громадянства, я сказав, що якщо дадуть, відмовлятися не буду

– Ні, не отримав у мене вид на проживання. З громадянством – складніше, в мене дідусь з під Генічеська, тому право на громадянство я маю, але це потрібно шукати та збирати всі документи. Порошенко запропонував мені допомогу в отриманні громадянства, я сказав, що якщо дадуть, відмовлятися не буду, але поки ніхто нічого не каже. Я б хотів залишитися жити в Україні. Тут абсолютно моє місце, я відчуваю себе тут у своїй тарілці, але тут і відповідальність моя, авжеж.

Президент України Петро Порошенко і Аркадій Бабченко, 30 травня 2018 року
Президент України Петро Порошенко і Аркадій Бабченко, 30 травня 2018 року

Що найбільше подобається в Україні?

Я переїхав сюди й припинив боятися. Коли жив у Москві, я постійно обертався

– Свобода. Я переїхав сюди й припинив боятися. Коли жив у Москві, я постійно обертався, підходив до будинку й просив дружину вийти й подивитися на поверх вище, на поверх нижче, щоб ніхто не стояв і не вдарив мене арматурою по голові. В Києві я просто спускаюся в метро й стою, а не шукаю місце, як стати так, щоб тебе під потяг ніхто не штовхнув. Це – вільна країна, це й приваблює тут. Не знаю, може комусь не потрібно, а от мені обов’язково потрібно на свободу.

– Які ЗМІ читаєте зараз?

– Українські в першу чергу. Поіменно називати не готовий, але в мене є декілька, які я для себе відібрав. Декілька російських, щоб розуміти ситуацію, що там відбувається. Але це, швидше, як «віконце у крематорій», щоб періодично дивитися, як воно там все «палає».

Чи перечитали всі «некрологи» про себе та чи винесли щось із них?

– Всі «некрологи» було прочитати неможливо, тому що їх був вагон. Я, авжеж, людина марнославна, але не настільки, щоб сидіти й шукати тексти про себе. Коли вони були, тоді я був у такому спустошеному стані, що було байдуже: що «некролог» читаєш, що таблицю Меделєєва. От, як після бою, коли виходиш – абсолютно апатія й атрафовані відчуття всього. Коли ти не людина, а просто робот.

Вам доводилося писати некрологи про своїх знайомих, що переживали, коли готували їх?

– Паскудство цієї країни й цього життя загалом в тому, що жанр некролога тяжкий тільки спочатку. Перший некролог, авжеж, дається, неймовірно важко. А от коли ти сьомий пишеш – іде як по маслу.

Про що найбільше жалкуєте зараз, після всього інсценування?

Не очікував такого резонансу після «вбивства». Дуже хвилювався, щоб, не дай Боже, жоден не отримав інфаркт

– В першу чергу, не очікував такого резонансу після «вбивства». Зрозуміло, що інформацію зливали спеціально, але що підійметься така хвиля на міжнародному рівні – це, мені здається, прокол. По-друге, дуже хвилювався, щоб, не дай Боже, жоден не отримав інфаркт. Мені шкода, що знайомих і друзів довелося протягнути через цю історію. Але іншого варіанту не було.

Як відреагували на критику за «співпрацю зі спецслужбами» та «порушення журналістської етики» з боку свого оточення?

– Важко розлучатися з людьми. Я – взагалі піхотинець у житті, звик жити взводом. Коли твого нічого немає, а є тільки спільне. Коли один за всіх і всі за одного. Коли в людях впевнений і основа виживання взводу – щоб кожний у кожному був впевнений на сто відсотків. Інакше взвод не виживе, якщо ти не впевнений у тому, що тебе витягатимуть пораненого з нейтральної смуги – взвод не житиме. Він просто загине. Я дуже важко впускаю людей у свій взвод і дуже важко із ними розлучаюсь. Тому коли починають писати, що «Бабченко – більше не журналіст» і про те, що він «порушив журналістську етику» – ну і ладно, я зрозумів, що на «нейтралку» ти за мною не полізеш.

Що ви зробите в першу чергу, коли ховатися та перебувати під охороною більше не буде необхідності?

– Бути на сто відсотків впевненим, що в охороні не буде необхідності, я зможу, тільки коли колона американських «Абрамсів» буде завозити гуманітарку в Москву. В інших ситуаціях я взагалі не впевнений. Зараз не зрозуміло навіть, в якій це може статися країні. Але якщо це станеться в Києві – зберу всіх своїх друзів, які в мене залишилися і підемо пити пиво. Вся ситуація з інсценуванням моєї «смерті» проявила одну важливу річ – справжніх друзів. У мене, як виявилося, не так їх вже й багато, але тепер я впевнений на сто відсотків, що це мій «взвод» і він точно полізе за мною на «нейтралку».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG