«Газета по-українськи» пише, що 100 днів президентства Володимира Зеленського засвідчили певні проблеми у його керівництві державою. Перша – немає системної кадрової політики. Керується «довіряю, не довіряю», рекомендаціями знайомих. Експерти видання зазначають, що спільна гра у КВК – не привід призначати на високу посаду. Друга проблема – погане узгодження рішень всередині команди. Поки що це не дуже помітно. Прикладом став законопроєкт про люстрацію чиновників часів Порошенка, що спричинило масу критики. Абсолютна влада спокушає і створює ризики. На цьому погорів Янукович. І про це треба пам’ятати Зеленському, наголошує політолог Володимир Фесенко.
За 100 днів нової влади зовнішньо-політичні позиції України послабилися, вважає експерт із міжнародних відносин Володимир Горбач. Брак досвіду Володимира Зеленського ослаблює Україну. Держава перетворюється з гравця на іграшку. На початку каденції Зеленський посварився з дипломатичним корпусом. Усе більше про Україну говорять за спиною. Росію повернули в Парламентську асамблею Ради Європи. На саміті «Групи семи» серйозно обговорювали повернення Росії і до цього клубу. Зеленський усе ще має ілюзію, що з Кремлем можна домовитися і Москва виконуватиме ці домовленості. З думками інших експертів «Газета по-українськи» знайомить в статті «За 100 днів Зеленський став господарем країни».
Після рішення Київського суду про звільнення Кирила Вишинського з-під варти у кількох ЗМІ з’явилася інформація, що українського режисера Олега Сенцова перевели із заполярної колонії в Москву. Що побічно підтверджує чутки про те, що готується обмін. Однак, як зазначає газета «День», російська інформаційна обслуга категорично заперечує сам факт того, що звільнення Вишинського може мати наслідки звільнення когось з українських політв’язнів. Автор статті, москвич Ігор Яковенко сподівається, що Кремль усе-таки невипадково перевіз Олега Сенцова до Москви й відбудеться обмін, у результаті якого на волі опиняться не лише Сенцов, а й Сущенко та українські моряки й кримські татари, визнані політв’язнями.
Єдина проблема, яка може зруйнувати цей сценарій, – це особливість Путіна як парламентера. Попередньому українському президентові Петру Порошенку в якомусь сенсі було легко. Оскільки у них із Путіним було обопільне небажання спілкуватися. Президент Зеленський спілкуватися з президентом Путіним готовий. І тут на нього можуть чекати сюрпризи, попереджає експерт. Оскільки в структурі особи Путіна є дві сторони: кадебешна й кримінальна. Ці сторони по черзі проявляються під час переговорів, коли співбесідник Путіна є то об’єктом вербування, то «фраєром вухатим», якого треба «розвести» за «поняттями». Докладніше йдеться в статті «Розводка по-московському».
«Релігія як зброя». У статті під таким заголовоком газета «День» розповідає, як Кремль використовує християнський фундаменталізм для просування власних інтересів. Автор публікації канадський політолог і міжнародний аналітик Леся Шимко зазначає, що донедавна громадська увага була звернена на ведення Москвою кібервійни для її втручання у вибори у США і Європі. Однак останнім часом з’явилася набагато підступніша загроза ліберальній демократії й євроатлантичному альянсі – використання Росією релігійних організацій як зброї. Виключена із «Групи семи» і покарана економічними санкціями за нелегальне захоплення Криму, Росія використовує нову тактику впливу на осіб, що ухвалюють рішення у США та Європі, для перемоги у війні за суспільну думку. Москва цілеспрямовано впливає на країни ЄС, використовуючи незадоволення місцевого населення напливом іммігрантів із мусульманських країн та його підозріле ставлення до них, а також посилюючи страх того, що «біла християнська Європа» є під загрозою. В той час як Путін посилює свою кампанію доданням дружнього до Москви «християнського хрестового походу» до свого арсеналу засобів ведення гібридної війни, суттєво, щоб релігійні і громадські лідери, а також політики у західних демократіях, в тому числі Україні, залишалися пильними й ініціативними, наголошує дописувачка.
