Доступність посилання

ТОП новини
23 Жовтень 2019, Київ 00:33

Збирав голоси поетів, відмовився від громадянства, похований у вишиванці Стуса: що ми знаємо про Івана Світличного


24 листопада 2016 року у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» презентували проект «Незламні», що розповідає про 15 українців, яких пережите в 1932–1933 роках не знищило ані фізично, ані духовно

Його називали архітектором шістдесятницького руху, лицарем духу, світлом у темряві та двигуном шістдесятників. Він народився і виріс на радянській та російськомовній, як її позиціонували, Луганщині, але до останнього дня боровся за незалежну Україну та українську мову. Український поет, літературознавець, критик, правозахисник, лауреат Шевченківської премії – все це про Івана Світличного, якому 20 вересня виповнилося б 90 років. Друзі та колеги згадували про його незламну позицію, кришталеву чесність та доброту у ставленні до кожної людини. Він був моральним авторитетом для всіх дисидентів, справжнім українським патріотом, але при цьому противником фанатизму.

Факт 1. Проявляв супротив ще підлітком

Іван Світличний народився 20 вересня 1929-го року у селі Половинкине на півночі Луганщини у селянській родині. Окрім Івана, у батьків було ще двоє доньок – Марія та Надія. Через хворобу тата родину забезпечувала мати Меланія Іллівна, щоб врятувати дітей від голодної смерті, була вимушена податися на заробітки до промислових районів Донбасу. У чотирнадцять років Іван Світличний разом з іншими підлітками намагався підірвати ворожу нацистську техніку, через що лишився без пальців на правій руці. У 1947 році закінчив Старобільську середню школу із золотою медаллю.

Факт 2. Талановитий вчений-філолог, але не «системний»

Навчався на українському відділенні філологічного факультету Харківського університету та в аспірантурі Інституту літератури у Києві. Його дисертацію «Рухома естетика» не допустили до захисту, бо в ній бракувало «марксистсько-ленінських постулатів». Після закінчення навчання Світличний вчителював, згодом працював у Києві в академічних інститутах та в редакціях літературних журналів.

Факт 3. Перший арешт

Влітку 1965 року за свої виступи проти політики русифікації та правозахисну діяльність Світличний був звільнений з роботи, а 30 серпня вперше заарештований і ув’язнений на 8 місяців. Після виходу з в’язниці він був позбавлений можливості працювати за фахом та публікувати власні твори, тож надалі свої переклади друкував під псевдонімами.

«Льоля дала нам довжелезний протокол обшуку. Я знову дивувалася: скільки всього було в Івана, особливо поезії – у рукописах, машинописах, саморобних збірках. Чому ви тримали стільки матеріалу вдома, адже Івана попереджали?... Це все стікалося до них протягом багатьох років. Адже їхня оселя була притулком, місцем розради й поради для десятків людей – молодих і не дуже, талановитих і не вельми, що приходили сюди з усієї України», – уривок з книги Світлани Кириченко «Люди не зі страху. Українська сага. Спогади»

Факт 4. Мав одну з найкращих приватних бібліотек у Києві

Через його захоплення книжками часто виникали проблеми з житловою площею. Світличний мав добірні видання 1930-х років, а його квартира розцінювалася як інтелектуальний центр, де формувалася молода і незаангажована інтелігенція. Після смерті Івана його сестра, також дисидентка, Надія Світлична, передала бібліотеку у 10 тисяч томів Харківському національному університету імені Каразіна.

Факт 5. Збирав аудіоархів віршів

У 1970-х роках Іван Світличний почав збирати записи тодішніх українських поетів. Був створений цілий аудіоархів поетів-шістдесятників, але всі записи були конфісковані КДБ при арешті Івана Світличного у 1972 році.

Факт 6. Перший критик Симоненка та друг Стуса

На квартирі Світличного збиралися молоді поети. Саме Іван був першим критиком та порадником Василя Симоненка та пускав у світ його твори, які важко було офіційно надрукувати в радянських реаліях. А ось Василь Стус називав Івана Світличного своїм найкращим другом і дуже болісно переживав його арешт в 1965 році. Тієї самої зими Стус виступив на літературному вечорі із своїм віршем «Не можу я без усмішки Івана...».

Факт 7. Працював над словником українських синонімів

Головною справою свого життя Іван Світличний вважав роботу над словником українських синонімів. Як й інші шістдесятники, він неодноразово говорив про втрату самобутніх рис української мови та її знищення.

Розпочав пошуки українських синонімів ще до другого ув'язнення 1972 року і працював до фатального інсульту у 1981 році. Це була дерев’яна скринька з картками в комірках – саме так Світличний укладав словник. Він не реалізував те, що запланував. Але напрацювання Світличного стало справжнім скарбом для сучасних лінгвістів.

«Іван вів мене углиб української історії, чорними шляхами російського «братерства», розкривав фальш радянського «інтернаціоналізму». Але цікаво: не називав Радянський Союз імперією чи Україну – колонією. Гострих політичних виразів, заперечень радянського ладу, системи, я від нього не чула… На зламі 1950-60-х років нас захоплювали найменші демократичні зрушення в Радянському Союзі, ми були заряджені великим оптимізмом. Пильно вчитувалися в російські журнали, стежили за книжковими новинками центральних, тобто московсько-ленінградських, видавництв. В Україні ще важко було відчути зміни. Тому привести в рух українське суспільно-культурне життя розуміли як своє нагальне завдання Л.Коваленко, і Йван», – уривок з книги Світлани Кириченко «Люди не зі страху. Українська сага. Спогади»

Іван Світличний – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970-х років, політв’язень
Іван Світличний – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970-х років, політв’язень

Факт 8. Перекладав різними мовами

Перекладати Світличний почав у 1957 році з Беранже, а далі в його доробку твори переважно зі слов’янських мов та французької. Більшість перекладів було опубліковано у 1970 року в збірці поезій у серії «Перлини світової лірики». Крім того, підготував «Антологію новітньою французької поезії» у тандемі з Григорієм Кочуром, а також переклав із давньоруської «Слово про Ігореву січ».

Факт 9. Об’єднав Україну через Дніпро

Світличний був живим містком між Східною і Західною Україною. Він один з перших налагодив творчий зв’язок з діаспорою та львівською інтелігенцією всупереч офіційній ідеології - Зіна Ґеник Березовська, Віра Вовк, Анна-Галя Горбач, Євген Сверстюк інші.

Він переконував, що час підпільної національно-визвольної боротьби минав і треба боротися «словом». Через діаспору передавав інформацію на Захід про те, що відбувається в Україні.

Факт 10. Другий арешт та концтабори

2 січня 1972 року Світличний був заарештований вдруге. Звинуватили в «антирадянській агітації і пропаганді» та в «антирадянському націоналістичному світогляді». Його засудили до семи років ув’язнення та п’яти років заслання. Світличний відбував покарання у двох концтаборах суворого режиму у Пермській області і там теж був одним із лідерів руху опору. На засланні він перебував у селі Усть-Кані на Алтаї.

Факт 11. Боровся за політв'язнів

У роки перебування в таборах Іван Світличний був ініціатором більшості акцій протесту в’язнів, а також голодувань, найдовше з яких тривало 56 днів. Під час одного з таких голодувань втратив 26 кілограмів і важив усього 44. Світличний був одним із перших, хто запропонував записувати спогади в'язнів, що стало найважливішим свідченням долі радянських в’язнів сумління.

Іван Світличний
Іван Світличний

«Льоля стурбована: в Іванових листах раз по раз вичитує про голодування («лікування за методом Леопольда Івановича»), у яких він бере участь. Для його слабкого здоров'я, букету загрозливих хвороб – то геть небезпечно. Світличних теж позбавляють цьогорічного особистого побачення. У 35-й зоні ситуація особлива, сформувався активний і плідний Рух Опору, адміністрація безсила: густа інформація про зону постійно виходить за дріт і за кордон, її друкують в «Хронике текущих событий». Упіймати кінці такого «свавілля», перекрити інформаційні «витоки» владі не вдається, не допомагає й опущений шлагбаум перед дружинами. Через якийсь час починається в ГУЛАГу ще один виток боротьби із Системою – за статус політв'язня (яких у Радянському Союзі «не може бути» – одні «кримінальні злочинці»). Знову її ведуть переважно в'язні-українці, у кожній політичній зоні вони найчисельніші і найактивніші», – уривок з книги Світлани Кириченко «Люди не зі страху. Українська сага. Спогади»

Факт 12. Відмовився від громадянства СРСР

Найболючішим рішенням для Івана Світличного була участь в акції в'язнів різних національностей, коли вони писали листа Брежнєву та відмовлялися від радянського громадянства. Світличний розумів, що після такого рішення його вже ніколи не випустять на свободу, а він дуже хотів повернутися до Києва та працювати з молодими і талановитими українськими митцями. У те, що Радянський Союз колись розпадеться, ніхто не вірив, але Світличний жодного разу не сказав, що пошкодував про це рішення.

Факт 13. Важка хвороба

Під кінець таборного строку Іван Світличний потрапив до лікарні зі спазмами судин мозку, хворів майже рік. Далі «підхопив» важку форму жовтухи, але це не врятувало його від Алтая, куди засилали «найзапекліших рецидивістів». Важкий клімат, відсутність медичної опіки привели до того, що у 1981 році Світличний пережив інсульт та клінічну смерть. Його звільнили у 1983 році, але повернутися додому не міг літаком і мусив їхати потягом. Іван Світличний майже не говорив, а за три роки перед смертю втратив мову і був повністю паралізований.

Факт 14. Вишиванка від Стуса та захоплення Сибіру українцями

У Світличного була мапа Радянського Союзу, де він просив позначати всі місця, куди було заслано його друзів. Також змінювати позначки, якщо когось переводили у інше місто. Зазвичай він жартував, ледве вимовляючи до дружини: «Дивись, Льолю, українці окупували цілий Сибір».

Помер Іван Світличний 25-го жовтня 1992 року. На його могилі на Байковому цвинтарі стоїть козацький хрест з написом «Він був світильником, що горів і світився». Світличний був похований у вишиванці, яку йому подарував Василь Стус.

Українська Гельсінська Спілка
Українська Гельсінська Спілка

Факт 15. Сестра, яка продовжила боротьбу за Україну

Надія Світлична разом із братом Іваном вела правозахисну діяльність, яка принесла їй звинувачення в «антирадянській агітації та пропаганді», за що її двічі заарештовували, а 1973 року засудили до чотирьох років таборів. Покарання вона відбувала у мордовських концтаборах. Але й за ґратами вона залишалась «голосом народу», брала участь у протестах, а вийшовши на свободу, відмовилась від радянського громадянства.

Після виїзду з СРСР була активним членом Закордонного представництва Української Гельсінкської групи і редактором-укладачем «Вісника репресій в Україні» у США, де розповідала правду про те, що радянський режим робить із носіями української культури. В 1983–1994 роках працювала в українській редакції Радіо Свобода у Нью-Йорку.

Надія Світлична
Надія Світлична

«Вінегрет – «фірмова страва» Світличних. А для мене ще й місткий образ їхньої життєвої філософії. Заламуватися в хребті, підгинати коліна, вбирати голову в плечі – зі страху, з непевності в завтрашньому дні – навіщо? Адже є вінегрет. «Ще так не було, щоб якось не було», – казала Надійка, Іванове двійнятко. Двійнятко не за народженням – за натурою: непафосною тихою твердістю, ні за яких обставин не зраджуваним гумором, самоіронією, сонячними бризками «світличного» погляду. Ця лаконічна формула людської стійкості виросла на тому самому ґрунті», – уривок з книги Світлани Кириченко «Люди не зі страху. Українська сага. Спогади»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG