Доступність посилання

ТОП новини
23 Жовтень 2018, Київ 02:40

Як українці 50 років тому боролися за свободу, передаючи самодруки з рук в руки


Експонати виставки «Український періодичний самвидав і неформальна преса 1964-1991 років» у Львові, січень 2009 року

Інна Березніцька

Нову онлайн-колекцію архівних документів, так званий самвидав, презентував Центр досліджень визвольного руху. Це оцифрована збірка неформальної преси кінця 80-х – початку 90-х років, що сформована з близько 1000 примірників. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву дипломата Пятраса Вайтєкунаса.

Загалом у вільному доступі на сайті Електронного архіву Визвольного руху є вже понад 24 тисячі документів.

Яку ж роль відіграв самвидав в історії України та української преси? Якими способами його поширювали та чиї слова проривали завісу радянської цензури? Радіо Свобода розпитало безпосередньо творців самвидаву та істориків про початки та знакову роль самвидаву в період «перебудови».

Існують різні версії стосовно походження самої назви «самвидав». Однак історію українського самвидаву пов’язують з іменем харківського письменника Івана Багряного, який наприкінці 1920-х випустив саморобну книжку «Ave Maria».

«За ніч було надруковано понад 1200 примірників. Як вихідні дані було зазначено рік публікації, а також видавництво «САМ», місця видання не позначено. Справжній сплеск суспільного інтересу до «самвидаву» спостерігали наприкінці 1950-х та на початку 1960-х років у добу «хрущовської відлиги», – коментує кандидат історичних наук Олег Бажан.

Натомість саму ідею самвидаву у першій половині 1960-х років підхоплюють десятки митців. Саме вони розповсюджують заборонені художні та суспільно-політичні твори усіма можливими способами, аби тільки передати цінну інформацію якомога більшій кількості людей.

Олег Бажан
Олег Бажан

Найпоширеніший спосіб вивезти позацензурну літературу за межі СРСР – за допомогою фотокопій
Олег Бажан

«Найпоширеніший спосіб вивезти позацензурну літературу за межі СРСР – за допомогою фотокопій. У грудні 1965 року позацензурні праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, «З приводу процесу над Погружальським» Є. Сверстюка, листування В. Лобка з М. Рильським та інші намагався вивезти за кордон науковий працівник Пряшівського університету, член Комуністичної партії Чехословаччини, українець за походженням, Микола Мушинка. Заховані під натільною білизною «ідейно шкідливі документи» були вилучені при митному огляді на залізничній станції Чоп», – розповідає Бажан.

«Відродження» самвидаву

Поет Ігор Калинець разом із дружиною Іриною у 1964-65 роках розповсюджував, передруковував і навіть сам виготовляв самвидав. Спочатку подружжя поширювало поезію, прозу та літературну критику, а вже пізніше, пригадує поет, настав час публіцистики.

Ігор Калинець
Ігор Калинець

Сталася трагедія в публічній бібліотеці в Києві: згорів практично весь український фонд. Підпал вчинив співробітник бібліотеки Погружальський. Тоді вийшов матеріал Сверстюка «З приводу процесу над Погружальським»
Ігор Калинець

«Сталася якраз трагедія в публічній бібліотеці в Києві: згорів практично весь український фонд. Підпал вчинив співробітник бібліотеки Погружальський. Тоді вийшов матеріал Євгена Сверстюка, який називався «З приводу процесу над Погружальським». Це був гострий політичний памфлет, в якому були обвинувачення комуністичної Росії в нищенні українського надбання. Той документ швидко поширювався, дістався навіть закордонних радіостанцій. І почалася нагінка, полювання за цим матеріалом», – пригадує Калинець.

Український самвидав справді почав дуже швидко поширюватися. З рук у руки передавали «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» Івана Дзюби, «Собор у риштованні» Євгена Сверстюка, «Лихо з розуму» Чорновола та багато інших видань. Навіть вдалося передати деякі праці за кордон. Зокрема, редакція Радіо Свобода отримувала матеріали самвидаву з різних куточків СРСР та озвучувала їх.

Реакція влади на таку «зухвалість» була відповідною: «за антирадянську пропаганду та агітацію» у Києві, Львові, Одесі й Тернополі арештували понад 20 представників інтелігенції.

«У 1965-66 роках починаються вже суди, процеси над тими людьми, які займалися самвидавом. Арештували братів Богдана і Михайла Горинів, Івана Геля, Мирославу Зваричевську, Михайло Осадчого. Власне, за поширення самвидаву. Тоді люди були страшно голодні на літературу. Людей, причетних до передруків, масово арештовували, декого виключали зі Спілки письменників», – розповідає Калинець.

Справа «Блок»

Однак це був лише початок. Друга хвиля арештів припала на Різдво 1972 року. Впродовж 12–14 січня заарештували 8 людей у Львові та ще 11 у столиці. Спершу затримали найпомітніших, у списках опинився редактор «Українського вісника» В’ячеслав Чорновіл, поет Василь Стус, літературознавець Іван Світличний, письменник Євген Сверстюк та дружина Ігоря Калинця – поетеса Ірина Стасів-Калинець.

На виконання вказівок партійного ареопагу КДБ при РМ УРСР влітку 1971 року розпочав розробку спецоперації під кодовою назвою «Блок»
Олег Бажан

«Занепокоєння компартійної верхівки сплеском суспільного інтересу до самвидаву відобразилося у постановах ЦК КПРС (від червня 1971 року) та ЦК Компартії України (від 27 липня 1971 року), які мали спільну назву «Про заходи протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів». На виконання вказівок партійного ареопагу КДБ при РМ УРСР влітку 1971 року розпочав розробку спецоперації під кодовою назвою «Блок» – заходи для нейтралізації найактивніших, пов’язаних між собою «націоналістичних елементів» в Українській РСР, причетних до розповсюдження «антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів, так званий самвидав», – додає Бажан.

Загалом протягом 1972 року засудили близько 100 чільних осіб, більшість з них – за антирадянську діяльність.

«Їх ув’язнювали за те, що вони намагалися доносити інформацію про те, що ж насправді відбувається за залізною завісою», – пояснює контекст директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.

Самвидав як явище

Проте навіть довготривалі арешти та розлука з рідними не могли стати на заваді українським дисидентам, які, повернувшись із заслань, взялися за старе.

«Перебудовний самвидав творили ті ж самі люди, що цим займалися десятьма або й двадцятьма роками раніше. Одним із найважливіших персон того часу був Дмитро Квецько. Він самвидавник номер один за кількістю випущених видань. Націоналіст, засновник «Українського національного фронту» в 60-х роках, мав відношення до створення і редагування журналу «Воля і Батьківщина», який протримався цілих 16 номерів, а потім він взявся робити самвидав у перебудову», – розповідає колекціонер і дослідник періодичного самвидаву, засновник Музею-архіву преси в Києві Вахтанг Кіпіані.

Вахтанг Кіпіані
Вахтанг Кіпіані

«Український вісник», «Євшан-зілля», газета «Гомін перебудови», інформаційний бюлетень Української Гельсінської спілки, літературно-громадський альманах «Карби Гір» та багато інших видань стали голосом епохи.

«Навіть у 1988 році, коли почала з’являтися неформальна преса, КДБ достатньо активно працювало для того, щоб це зробити неможливим. Воно намагалося вилучати самвидавні й неформальні видання. Це, наприклад, журнал «Український вісник»... Це вже був 1988 рік. У Москві повним ходом йде перебудова, «гласність» і таке інше, а в Україні не так все було просто», – зазначив на презентації оцифрованої колекції Андрій Когут.

Самвидав і неформальна преса показують, що бажання бути вільними, говорити вільно, думати вільно були притаманними українцям
Андрій Когут

За оцінками дослідників, у той час було понад тисячу неформальних видань в масштабах України. Третина з яких – легендарна й відіграла знакову роль в історії України.

«Самвидав і неформальна преса, напевне, як ніщо інше, показують нам, що в принципі ця громадська активність і позиція, бажання бути вільними, говорити вільно, думати вільно були притаманними українцям», – зазначає Андрій Когут.

(Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG