У ці дні світом мандрує рум’яний, білобородий дідуган із веселими промінчиками в очах, у червоному зимовому вбранні та великим мішком із подарунками у руках – це святий Миколай, один із символів Різдвяних свят. На нього, а точніше на його подарунки чекають усі слухняні дітлахи (як і їхні батьки, але у цьому вони навряд чи зізнаються). А прообразом Миколая є справжня особа – архієпископ Мирлікійський Миколай. Він прославився щедрістю, підтримкою бідного люду, а також актами творення див (як за життя, так і по смерті). Але нині, окрім науковців, навряд чи хтось згадає про душпастирські подвиги Миколая Мирлікійського – для наших сучасників святий Миколай є персонажем, який напередодні Різдва приносить подарунки. Про трансформацію образу святого Миколая у минулому столітті та його доброчинні справи у наш час Радіо Свобода розповідає кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України Ольга Недавня.
– Святого Миколая вшановували в українських землях від перших століть їхньої християнізації: один із перших християнським храмів Києва – це церква святого Миколая Мирлікійського на Аскольдовій могилі (нині це храм УГКЦ). Згодом культ цього святого розширився до включення його до своєрідної народної «трійці» святих із домашньої «божнички», про що писав Олекса Воропай (український етнограф і фольклорист, – ред.): це Ісус, Богородиця і святий Миколай.
– Чому люди так щиро шанували святого Миколая?
– Його вважали оборонцем подорожуючих, чумаків та моряків, він був ніби «швидка допомога» людям, які потребували допомоги, зрештою – він був, сказати б, «дитячим» святим. Щоправда, довший час саме в останній «іпостасі» святий Миколай до українських дітлахів, якщо і приходив, то досить скромно та непоказно, оскільки у піст перед Різдвом не могло бути гучних свят, а відзначення «зимового Миколая» збіглося з цим періодом.
– Що відомо про вшанування святого Миколая, наприклад, у Києві?
– На початку XX століття у Києві «на Миколая» колядники починали репетиції своїх виступів, у родинах дітям запікали «миколайчиків» із медом. Збереглись дані, що у київському (римо-католицькому, – ред.) костьолі святого Миколая (побудований 1899 року, архітектор Владислав Городецький, – ред.) проводили урочисте храмове свято на честь святого, що до нього долучились кияни інших віросповідань, і не лише дитячого віку.
Тим часом у Європі й у Північній Америці по-новому «прочитали» історію життя та доброчинності святого Миколая – Санта-Клауса: у цих частинах світу він став передріздвяним анонімним «обдаровувачем» чемних діток. А ще святий рекламував різдвяні розпродажі та став героєм мюзиклів, різдвяних вечірок і різних благодійних заходів.
– Чи подібне «перепрочитання» образу відбулося в Україні?
– Так. В українських землях у складі Польщі, у столичному Києві, портовій Одесі та в інших місцях жвавіших культурних обмінів люди більше дізнавались про такі нові «іпостасі» святого Миколая, що почали практикуватись і на теренах України. Щоправда, військові та революційні буревії внесли свої корективи.
У Західній Україні у період між Першою і Другою світовими війнами святий Миколай, сказати б, осучаснювався й ставав світським персонажем
У Західній Україні у період між Першою і Другою світовими війнами святий Миколай, сказати б, осучаснювався й ставав світським персонажем.
За свідченнями очевидців, у храмах можна було зустріти «Святого Миколая»: він роздавав дітям подаруночки, а вони вітали його на радість усім парафіянам побожними віршами і мальованими списками своїх добрих справ.
– А як жив, що робив улюблений «дитячий» святий за радянської атеїстичної доби?
– Образ святого Миколая замінив штучний витвір – дід Мороз. Казковий злючий Морозко (персонаж російських казок) був «підвищений» до дитячого культмасовика. До речі, дід Мороз дожив в Україні до сьогоднішнього дня, ставши для кількох поколінь (навіть на Заході України) героєм концертів із ялинковими казками або ж головною дійовою особою корпоративів.
Однак святий Миколай за радянської доби не був здоланий: він повернувся до українців, хай і не всі вже його впізнали своїм та прийняли.
– Чи відродилась, на вашу думку, традиція відзначення Дня святого Миколая?
– Так, ця традиція поволі відроджується. Для віруючих це само собою зрозуміло – Господнє перемагає – але цьому можна запропонувати й інше пояснення: необхідність власного бачення дива і, відповідно, його провідника.
На відміну від діда Мороза, святий Миколай – справжній, він дійсно жив, творив добрі справи й залишив нам свою спадщину.
Святий Миколай деякі благодійницькі публічні традиції Санта-Клауса, переважно уникнувши комерційного «навантаження» останнього
Наразі, святий спілкується з дітлахами у християнських храмах, його запрошують до дитсадків, інших дитячих колективів. Він перейняв деякі благодійницькі публічні традиції Санта-Клауса, переважно уникнувши комерційного «навантаження» останнього. Святий Миколай отримав другий шанс свого добродійництва й виховання.
На цю ж тему:
Довідка:
Мири Лікійські – місто, розташоване у Малій Азії (сучасна Туреччина). Це місто часто називають «містом Святого Миколая»: він був архієпископом цього міста.
«Зимовий Миколай», у народі – «День Миколи» – день вшанування пам’яті архієпископа Мирлікійського, чудотворця Святого Миколая (6 грудня у католиків, 19 грудня у православних та греко-католиків).
