ЛЬВІВ ‒ За офіційними даними, близько пів мільйона переселенців із різних регіонів України знайшли прихисток у Львівській області. Більшість із них зустрічали волонтери на вокзалі у Львові й допомагали з перших хвилин розгубленим і зболеним людям.
Історія волонтерства на львівському вокзалі розпочалась 27 лютого і триває вже майже три місяці. Чому сотні людей від першого дня війни стали волонтерами і присвятили себе іншим? А хтось у час волонтерства зустрів своє кохання.
Штовханина, крик, бійки, залишені домашні тварини і валізи на пероні, величезні черги до залізничних кас. Таким був львівський вокзал у перші дні повномасштабної війни. Волонтери одразу ж почали рятувати ситуацію. Спершу їх тут було 20 осіб, через тиждень ‒ вже 300, а через місяць ‒ 1200. Серед них від перших днів працював на вокзалі львівський актор Василь Когут. Він потрапив сюди випадково, як каже, ноги самі занесли і тут залишився волонтером донині. На початках займався поселенням людей, які масово прибували з різних населених пунктів.
«Десь я серцем зрозумів, що тут можу бути корисним. Люди приїжджали у різному стані, треба було їх заспокоїти, завести, щоб погрілись, хтось хотів оселитись, виїхати за кордон. Десь психологом був два з половиною місяці і говорив людям, щоб не переживали, що все буде добре. Було видно одразу, при першому погляді на людину, чи їй потрібна допомога, чи вона дезорієнтована, чи розгублена, чи щось шукає, не просить допомоги, але її потребує.
Перші два тижні я плакав, не міг говоритиВасиль Когут
Були важкі випадки. Троє малих дітей і мама, люди на морозі ‒ у капцях. Перші два тижні я плакав, не міг говорити. Відвертався від людей і кусав собі губу. Знову повертався, а потім це минуло. Напевно, на себе багато перебирав, все сприймав крізь себе, але зрозумів, що мушу бути внутрішньо холодний, як би це дивно не звучало, бо не можу допомогти всім, але багатьом зможу. Відкрилось друге дихання», ‒ говорить волонтер Василь Когут.
За допомогою волонтерів вокзал почав працювати як один механізм. Намети на вулицях, в яких можна було погрітись, поїсти, випити гарячого чаю. Навіть подбали про корм для тварин, а головне – евакуйовані особи могли отримати необхідну інформацію.
Волонтери з медико-психологічної служби першими зустрічали і зустрічають сьогодні потяги з евакуйованими людьми на пероні. Особливо злагоджено, розповідають, мають працювати, коли прибувають маленькі діти з дитячих притулків. Одна із волонтерок, яка сама переселенка з Харкова, розповіла, що старається брати на руки дитину, яка найбільше плаче, і несе її до автобуса, не поспішаючи, щоб дитина відчула обійми і тепло, щоб заспокоїлась, відчула безпеку.
Любов Феджора, фахівець зі спорту, працює волонтером на вокзалі більше від двох місяців.
Ми стали однією волонтерською сім’єюЛюбов Феджора
«Коли я прийшла, тут було дуже багато людей, які були налякані, хотіли виїхати за кордон. Ми почали їм допомагати, видавали з гуманітарної допомоги засоби гігієни, дитяче харчування і допомагали сідати в автобуси. Якби була можливість волонтерам змінювати батарейки, то ми б це робили і були тут 24 годин на добу, сім днів на тиждень. У нас були денні і нічні зміни. Приходили волонтери з інших областей, які хотіли долучитися, не хотіли сидіти. Я просто знала, що маю бути тут, допомагати людям. Приходила сюди і була щаслива, що можу бути корисною для своєї країни. Найважчими були перші дні, коли пропускала розповіді людей через себе. Потім звикаєш. Ми стали однією волонтерською сім’єю, коли ти приходиш і бачиш людей, які, як і ти, допомагають українцям, своїй країні, ти просто радий», ‒ розповідає волонтерка Любов Феджора.
Волонтерка пережила спершу страх у перший день, коли почалась війна, що це може бути кінцем світу, а потім розуміння, коли прийшла працювати на вокзал, що може бути корисною іншим людям. Поруч з нею працювала волонтером від першого дня її подруга Діана Филипець, яка на вокзалі зустріла своє кохання.
Гучне весілля буде після війни, після перемогиДіана Филипець
«Прийшла волонтерити і через кілька днів я познайомилась із Романом. Його друзі з Нацгвардії побачили мене і сказали, що знайшли мені чоловіка. Так ми познайомились і приглядались один до одного. На його день народження вирішили бути разом і одружились. Це на 16-й день нашого знайомства. І думаю, що точно не помилилась. Це як доля, це таке певно у фільмах, як щасливий сон чи казка. Роман служить у Львові. Гучне весілля буде після війни, після перемоги», ‒ каже Діана Филипець.
Для батьків Діани та Романа їхня вістка про одруження стало великою несподіванкою.
Лиш би та зараза з Росії відчепиласьІрина та Мирослав Филипці
«Написала, що одружилась. Злились. Тепер це їхня проблема – життя укладати. Хлопець добрий, ми познайомились. Вони за цей місяць так багато пережили вже. Лиш би все добре було. Ми притираємося. Має все бути добре, лиш би та зараза з Росії відчепилась», ‒ розповіли батьки Діани ‒ Ірина та Мирослав Филипці.
Сьогодні волонтери переважно займаються організацією безкоштовного переїзду громадян у Польщу. Формують групи, є автобуси. Якщо місяць тому вдень відправляли 6-7 автобусів до Варшави і Перемишля, то тепер може бути 3-4. Оскільки зараз більше українців повертається з-за кордону, ніж їде туди. За добу через західний кордон в середньому повертаються 30 тисяч осіб.
Стараємося говорити з людьми і переконувати їх не повертатисьГалина Бордун
«Люди повертаються з-за кордону і щодня більше. Вони приходять на вокзал і шукають подальші рішення, психолога, медика. Коли ми знаємо, що їхнє місто чи село перебуває на окупованій ворогом території, а це прикордонні зони Харківської, Донецької, Луганської областей, то стараємося говорити з людьми і переконувати їх не повертатись поки що додому, залишатись на Львівщині», ‒ говорить Галина Бордун, голова робочої групи медико-соціальної допомоги у громадах Львівщини.
Тим часом на Львівщину і далі прибувають евакуаційні потяги. Але нині приїжджають люди у важчому стані, які більш травмовані, ніж на початку війни, хворі, виснажені, переважно без документів. Якщо у березні волонтери працювали з переселенцями, які перебували у стані стресу, депресії, розповідають вони, то сьогодні особи переживають наслідки глибокої депресії. І таким людям уже потрібне медикаментозне лікування. Багатьох скеровують у психіатричну лікарню. Найбільш вразливими є люди літнього віку, які вимушено покинули власну домівку, рідне місто, а більшість втратила дах над головою, додають вони. У Львівську область, за офіційними даними, приїхали і тут знайшли прихисток понад 32 тисячі людей похилого віку, з них 8 тисяч ‒ з інвалідністю і потребують постійного догляду.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
