Доступність посилання

ТОП новини

План-мінімум перемоги України у війні: чому компроміс із агресором є неможливим


Уже поховано 21 тисячу жителів Маріуполя, які загинули внаслідок обстрілів і бомбардувань російської армії. Очевидно кількість жертв ще більша. Фото від 16 травня: український військовий стоїть серед руїн маріупольського заводу «Азовсталь»
Уже поховано 21 тисячу жителів Маріуполя, які загинули внаслідок обстрілів і бомбардувань російської армії. Очевидно кількість жертв ще більша. Фото від 16 травня: український військовий стоїть серед руїн маріупольського заводу «Азовсталь»
(Рубрика «Точка зору»)

Бої на всіх напрямах стають дедалі запеклішими. Донбас палає і донецький, і луганський напрями. Б’ють по Кривому Рогу. Руйнують Миколаїв ракетами, а Мелітополь окупаційною адміністрацією.

Співчуття до України зростає на Заході і на Сході. Гуманітарна допомога приходить із Японії, і з Португалії. Зброя звідусіль хоч із Естонії і Литви, хоч із Норвегії чи Італії.

Несподівано, окрім (а інколи замість) співчуття і допомоги, почастішали й поради погодитися на перемир’я. Тобто капітулювати. Мовляв, все одно військові та економічні ресурси в Російської Федерації незрівнянно більші за українські, отже потрібно розпочати переговори про мир вже зараз. Бо буде гірше. А які будуть умови миру? Ну, які продиктують, такі й треба приймати.

Політичні мастодонти зразка Кісінджера, які проголошують такі пропозиції, отримали гідну відповідь і від президента України, і від українського громадянського суспільства.

Але проблема не вичерпалася. Київську владу далі звинувачують у готовності битися «до останнього українця», твердять, що на європейських просторах вже відвертаються від українських біженців, натомість вимагають поліпшувати добробут власних громадян, а не «тринькати гроші» на Збройні сили України.

Чи слід дивуватися, що за таких умов навіть у найвищих вітчизняних ешелонах з’являються припущення про компроміс? Про якусь таку попередню домовленість щодо призупинки бойових дій?

В результаті чуємо з Києва про існування плану-мінімуму закінчення кривавої війни. Як виглядає, за цим планом Москва повинна повернути війська до лінії на 24 лютого 2022 року, і це дозволить повернутися до дипломатії.

«Україна точно виграє цю війну. Питання якою ціною, і питання часу. Я не вважаю, що військовим шляхом ми можемо відновити (повернути ред.) повністю всю нашу територію. Якщо ми вирішимо йти таким шляхом, то втратимо сотні тисяч людей. Ми повинні як мінімум повернутись до 24 числа (лютого ред.), і після цього можемо говорити про відстоювання нашої території шляхом дипломатії», сказав Володимир Зеленський і інтерв’ю нідерландському NOS.

Домовлятися із агресором собі дорожче

І професійні військові, і професійні дипломати сумніваються у реалістичності такого плану. Навіть якщо уявити, що ще не розбите до кінця стотисячне російське військо виходить за цю лінію, то воно ж і надалі продовжує нависати над українськими кордонами.

То якими аргументами буде можливо переконати Кремль повернути Донбас і Крим? І де гарантія, що впродовж кількох місяців до цих російських окупантів не доєднаються ще тисячі горлорізів, готових повторити «подвиги» Бучі і Маріуполя?

Тим часом маємо офіційні заяви російських можновладців, що вони мають намір продовжувати війну до повного руйнування України.

Ось слова Медведєва, екс-президента, екс-прем’єра і другої особи в РНБ РФ: «В случае изменения сценария военной операции украинские власти и военное командование не спасут даже подземные бункеры».

Путінська тоталітарна машина не планує жодних компромісів чи відступів від сценарію знищення української державності та української нації.

Спосіб ведення бойових дій, терористичні артобстріли мирних міст і сіл, вивезення сотень тисяч українських громадян на Сибір і Далекий Схід красномовне тому підтвердження.

План-мінімум керівництва України має відповідати позиції громадян, які його обрали. А вона, за всіма останніми опитами, одностайна. Абсолютна більшість (89%) опитаних підтримують визнання дій російських військ в Україні геноцидом українського народу.

Дозволяти хазяйнувати цим зайдам на захопленому в 2014 році Кримському півострові та частині Донбасу і ставити їх повернення в залежність від переговорного процесу чи не занадто щедро і нерозсудливо?

Як перемогти?

Отримати гору у війні з підступним і жорстоким ворогом буде насправді нелегко.

Тому віддавати йому вже сьогодні майбутню перемогу, за яку платимо кров’ю десятків тисяч військових і цивільних, українці навряд чи погодяться.

План-мінімум:

  • відновити територіальну цілісність,
  • покарати агресорів та їх керівництво,
  • і створити умови, за яких Москва не наважиться знову розпочати війну.

Як цього досягти?

Ці умови відомі, їх неодноразово називали неприйнятними в Кремлі: це вступ України в Європейський Союз (ЄС) та Організацію північноатлантичного договору (НАТО).

У Москві все голосніше застерігають Євроатлантичну спільноту від таких рішень. Погрожують. Бризкають, вибачте, слиною (хто не вірить увімкніть на п'ять хвилин будь яку їхню телепрограму, тільки запасіться корвалолом).

Це перша ознака того, що в дружніх нам столицях серйозно задумуються над включенням України до цих двох клубів.

Друга висока довіра, що її виявили країни НАТО, надаючи нам найсучаснішу зброю та засоби розвідки.

Третя ознака, що ми близько високі рівні підтримки українського членства громадянами усіх без винятку євроатлантичних держав.

А як же заяви щодо «десятків років очікування» та «небажання дратувати Кремль», запитають скептики?

Ці облудні тези ми усі чуємо ось уже третій десяток років. В Росії твердили, а в деяких європейських столицях підспівували, що не візьмуть в ЄС країни Балтії, Словаччину, Польщу. Але ж сталося! Вимагали не брати в НАТО країни Балкан але і Словенія, і Хорватія, і Чорногорія вже там.

І в першому, і в другому випадку, як і у всіх подібних перемагає наполегливість кандидата і швидкі реформи. Хіба не від колег із Заходу чуємо, що Україна, її безпеково-оборонний комплекс, її фінансово-економічний блок виявили належну професійність і високі стандарти, притаманні членам НАТО та ЄС?

Якщо можемо тут зможемо і в усіх вимірах.

Двері обидвох євроатлантичних структур відчинені для максималістів.

А отже саме це і має бути наш єдиний національний план.

Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.

XS
SM
MD
LG