До України Росія здійснила повномасштабне вторгнення в іншу суверенну державу – Грузію. Москва здобула перемогу після 16-денної війни у 2008 році, але вона була незграбною і засвідчила, що збройні сили Росії потребують докорінної модернізації.
Чотири роки тому напівреформована російська армія знову пройшла випробування на міцність, коли сотні тисяч військових вдерлися в Україну. Судячи з приголомшливих втрат – понад 1,2 мільйона вбитими і пораненими, і ця цифра зростає – усе виявилося ще більш незграбним. І Москва досі не здобула перемогу.
Але збройні сили Росії вчаться. Питання в тому, як багато вони вивчили з 24 лютого 2022 року.
«Вони адаптуються до умов поля бою, але більш системні зміни у війську, з точки зору стратегії та операцій, настануть пізніше», – сказала Радіо Свобода Дара Массікот, досвідчена експертка зі збройних сил Росії та старша наукова співробітниця Фонду Карнегі за міжнародний мир.
«Я б охарактеризував зміни, яких зазнала російська армія, як адаптацію, а не реформу, з огляду на те, що значна їхня частина, схоже, зумовлена досить нагальним тиском обставин», – сказав Нік Рейнольдс, науковий співробітник з питань сухопутної війни в Королівському інституті об’єднаних служб (RUSI), лондонському аналітичному центрі.
«Йдеться не про розбудову ідеальної армії, яка буде ефективною для ведення війни в майбутньому. Це виконання оперативних завдань і намагання сформувати достатньо боєздатні сили за власними стандартами, щоб вирішити проблеми, які стоять перед ними», – додав він.
«Жодної «реформи» у російському розумінні цього слова не відбулося – логіка війни робить це неможливим», – каже підполковник Юха Куккола, професор у Дослідницькій групі з питань Росії у Фінському національному університеті оборони.
Російські військові «вчаться на власних помилках…, втрачаючи досвідчений особовий склад та техніку і водночас намагаючись зрозуміти, як вижити на наступному етапі війни», – сказав він Радіо Свобода.
Засвоєні уроки «відповідають потребам цієї війни, але, можливо, не можуть бути перенесені на наступну війну», вважає Куккола.
Між Грузією та Україною
Після незграбної перемоги в Грузії тодішньому міністру оборони РФ Анатолію Сердюкову доручили курувати масштабні зміни у війську, зокрема відхід від глибоко вкорінених радянських підходів.
Він намагався скоротити загальну чисельність армії; реорганізував військову освіту; надавав пріоритет розвитку професійного сержантського складу; прагнув змінити структуру – замість великих, неповоротких дивізій перейти до менших і маневреніших батальйонних тактичних груп.
Було здійснено значні інвестиції в нові танки, нові бронетранспортери, нові ракети, не кажучи вже про нові засоби зв’язку – на заміну тим, що виявились неспроможними в Грузії.
Однак у 2012 році на тлі корупційного скандалу президент РФ Володимир Путін відправив Сердюкова у відставку. Його наступник, давній соратник Путіна Сергій Шойгу проігнорував офіцерів «старої школи», які хотіли повного відкату реформ, але водночас і небагато зробив для подальшої модернізації армії.
«Реформи Сердюкова були спрямовані на те, щоб Росія стала ефективнішою у веденні локальної війни, – сказала Катрі Пюнньоніемі, професорка Фінського центру російських та східноєвропейських досліджень Гельсінського університету. – Потім, приблизно у 2012 році, курс був змінений. Акцент змістився на підготовку до більш масштабної війни…. Хоча нічого серйозного не відбувалося, стався зсув в оцінці загроз із боку російського режиму. Це зупинило реформи».
Читайте також: 85 осіб на квадратний кілометр. Оцінки втрат Росії у війні проти України
У наступні роки Кремль розпочав масштабну військову кампанію – експедиційну операцію у Сирії. Там, за словами експертів, він здобув цінний досвід, зокрема у скоординованих авіаударах: коли військові на землі безпосередньо узгоджують дії з пілотами в повітрі для ураження конкретних цілей.
Коли Росія вторглася в Україну, зовнішні спостерігачі очікували, що більша й краще озброєна російська армія увійде до Києва за лічені дні. Цього не сталося, частково через українську затятість, але також через невдалі російські операції.
Протягом року українські сили провели дві контрнаступальні операції, відкинувши російські війська з займаних рубежів: у Херсонській та у Харківській областях.
Тим часом Кремль змінював командувачів один за одним, намагаючись відновити імпульс. До того, як опинитися у вирі подій довкола короткочасного заколоту в червні 2023 року, організованого очільником ПВК «Вагнер» Євгеном Пригожиним, генерал Сергій Суровікін зумів стабілізувати російські позиції. Частково це йому вдалося завдяки створенню масштабної багатоешелонованої оборони, що стала відомою як «лінії Суровікіна».
Російські командири також повернулися до старих радянських методів: відправляти хвилі піхоти, щоб виснажити українську оборону. Зазвичай у таких штурмах брали участь погано підготовлені і слабо озброєні військові, серед них і в'язні. Через колосальні втрати така тактика стала відомою як «м’ясорубка».
Останнім часом офіцери почали відправляти легкоозброєних солдатів, які намагаються просочитися крізь українську оборону, використовуючи мотоцикли або позашляховики, щоб рухатися швидко – і сподіваючись уникнути дронів.
Результат? Росія зазнала більше втрат вбитими і пораненими, ніж у всіх своїх війнах з часів Другої світової разом узятих.
«Вони втратили більшість своєї бронетехніки і не розгортають її на передовій так, як раніше, або в такій кількості, – сказав Рейнольдс Радіо Свобода. – Тепер вони роблять ставку на піхотні атаки за принципом «захопити й утримати» і при цьому готові йти на дуже високі втрати. Їхні сухопутні сили, піхота, бронетехніка є не надто ефективними».
Підрозділи на передовій, каже Массікот, також страждають від «широко поширених і жахливих проблем з дисципліною».
«Саме тому мені складно використовувати слово «реформа» щодо того, що може чекати на російську армію, адже реформа потребує визнання проблем і бажання їх вирішувати, – зауважує вона. – А, на мою думку, зараз немає готовності визнавати ці проблеми на передовій».
На цифровому фронті
Серед удосконалень Росії, які експерти оцінюють як потужні, – артилерійська тактика та можливості РЕБ для придушення дронів чи радарів авіації.
А є ж ще дрони.
І для Росії, і для України дрони докорінно змінили хід війни, кажуть експерти: дрони-камікадзе Shahed, важкі вантажні дрони для постачання, FPV-дрони, дрони на оптоволокні. Спочатку, відстаючи в сфері безпілотників, Росія придбала тисячі одиниць і технології в Ірану, а потім налагодила власне виробництво.
Російський Офіційна назва – Центр передових безпілотних технологій «Рубікон»завдав суттєвих втрат українським силам. Гібридний підрозділ, який розробляє і закуповує нові технології, водночас тестуючи нові тактики і воюючи поряд із регулярними підрозділами, – вважається найуспішнішою новою ініціативою, яку Росія впровадила з 2022 року.
«Ця модель дуже подобається російському військовому керівництву, – сказала Массікот. – За належної державної підтримки «Рубікон» перетворився з дослідницької організації на боєздатну і тепер бере на себе більше навчальних функцій. Це те, що вони хочуть відтворити в інших сферах».
Зрештою, вирішальним фактором для Росії є те, що вона просто більша, каже Куккола: «У війні такого типу вам не потрібно бути «кращими» за противника. Достатньо мати більше ресурсів, людських і матеріальних, і тоді час – якщо вже ніщо інше – змінить стратегічну ситуацію».
Але Росія не має достатньо ресурсів, щоб почати розбудовувати армію майбутнього на основі досвіду, здобутого на війні проти України, додав Куккола, – бо втрачає надто багато людей.
«Армії, які переживають війну, інколи виходять з неї сильнішими. А інколи, під час наступної перевірки на міцність, – зазнають цілковитого фіаско», – сказав він.
