Прага, 25 травня 2001 – Комісія на захист гнаних, так називають інколи цю організацію.Через 40 років після утворення «Міжнародна амністія» має у світі близько 4200 місцевих організацій, а також 3200 шкільних і студентських груп. Понад мільйон членів МА мешкають в 140 країнах світу. Всюди «Міжнародна амністія» сприймається, як основний партнер у питаннях захисту прав людини, а у кожному окремому куточку світу з нею пов’язують надії на допомогу люди, гнані за політичними мотивами.
Початкова історія «Міжнародної амністії» інколи розглядається як спонтанний акт її засновника Пітера Бененсона. Однак це не зовсім так. Юрист П.Бененсон за дорученням британських профспілок був спостерігачем на політичних процесах в Іспанії і опублікував в газеті «Обсервер» 28 травня 1961 року статтю під назвою «Три забутих в’язні» із закликом до створення міжнародної організації з метою захисту прав людини. Не випадково у кінці статті наводилася контактна адреса. У наступні дні ця стаття з’явилася у 30 великих газетах.
Реакція на публікацію виявилася грандіозною, вже у липні 1961 року на першій міжнародній зустрічі було ухвалено перетворити спочатку річну кампанію «Заклик до амністії» у постійно діючу організацію. Впродовж перших 12 місяців було сформовано близько 50 груп і національних секцій в 6 країнах. А впродовж перших чотирьох років, тобто – до 1965 року, кількість організованих товариств в МА збільшилася до 400 груп і 19 національних секцій. Для такого значного зростання були серйозні причини. Насамперед, варто відзначити – організація стала популярною. Вже 1961 року за її тиском в деяких країнах були амністовані в’язні. Надалі вплив МА зростав. Найбільш гучні визволення тих років – празького єпіскопа Берана або насильно вивезеного до НДР профспілкового діяча Гайнца Брандта. І що важливо, працюючі в структурі МА люди були наділені почуттям співстраждання та неухильною енергією боротися за кожного гнаного.
Особливо вплинули на зростання авторитету МА події 1968-72 років – молодіжний і профспілковий рух. Не обійшлося й без тривалих конфліктів Міжнародної Амністії з владою, зокрема, в Західній Німеччині. Особливо після отримання цією національною групою Нобелівської премії 1977, коли поліція навіть здійснила обшук у штаб-квартирі німецької філії МА у Бонні у зв’язку з підозрою у викраденні глави німецького союзу підприємців Шлейера.
З 1973 року МА активно виступає проти тортур над в’язнями, з 1976 року за скасування смертної кари. У 80-і роки МА контролює інші форми порушення прав людини: викрадання людей, політичні вбивства, інспіровані владою. А з початку 90-х років поширює свою діяльність на всі основні аспекти дотримання прав людини у світі. На жаль, не доводиться сподіватися на те, що Міжнародна Амністія колись залишиться без роботи. Головне завдання цієї організації сьогодні полягає у тому, щоб дати зрозуміти, що формальна демократизація у тій чи іншій країні ще не означає, що з правами людини тут все гаразд.
Початкова історія «Міжнародної амністії» інколи розглядається як спонтанний акт її засновника Пітера Бененсона. Однак це не зовсім так. Юрист П.Бененсон за дорученням британських профспілок був спостерігачем на політичних процесах в Іспанії і опублікував в газеті «Обсервер» 28 травня 1961 року статтю під назвою «Три забутих в’язні» із закликом до створення міжнародної організації з метою захисту прав людини. Не випадково у кінці статті наводилася контактна адреса. У наступні дні ця стаття з’явилася у 30 великих газетах.
Реакція на публікацію виявилася грандіозною, вже у липні 1961 року на першій міжнародній зустрічі було ухвалено перетворити спочатку річну кампанію «Заклик до амністії» у постійно діючу організацію. Впродовж перших 12 місяців було сформовано близько 50 груп і національних секцій в 6 країнах. А впродовж перших чотирьох років, тобто – до 1965 року, кількість організованих товариств в МА збільшилася до 400 груп і 19 національних секцій. Для такого значного зростання були серйозні причини. Насамперед, варто відзначити – організація стала популярною. Вже 1961 року за її тиском в деяких країнах були амністовані в’язні. Надалі вплив МА зростав. Найбільш гучні визволення тих років – празького єпіскопа Берана або насильно вивезеного до НДР профспілкового діяча Гайнца Брандта. І що важливо, працюючі в структурі МА люди були наділені почуттям співстраждання та неухильною енергією боротися за кожного гнаного.
Особливо вплинули на зростання авторитету МА події 1968-72 років – молодіжний і профспілковий рух. Не обійшлося й без тривалих конфліктів Міжнародної Амністії з владою, зокрема, в Західній Німеччині. Особливо після отримання цією національною групою Нобелівської премії 1977, коли поліція навіть здійснила обшук у штаб-квартирі німецької філії МА у Бонні у зв’язку з підозрою у викраденні глави німецького союзу підприємців Шлейера.
З 1973 року МА активно виступає проти тортур над в’язнями, з 1976 року за скасування смертної кари. У 80-і роки МА контролює інші форми порушення прав людини: викрадання людей, політичні вбивства, інспіровані владою. А з початку 90-х років поширює свою діяльність на всі основні аспекти дотримання прав людини у світі. На жаль, не доводиться сподіватися на те, що Міжнародна Амністія колись залишиться без роботи. Головне завдання цієї організації сьогодні полягає у тому, щоб дати зрозуміти, що формальна демократизація у тій чи іншій країні ще не означає, що з правами людини тут все гаразд.
