Доступність посилання

ТОП новини

Якби Росія взяла Київ: альтернативна історія із висновками для Польщі та всього Заходу


Російська військова техніка, знищена на одній із вулиць Бучі під Києвом. 1 березня 2022 року. Автор фото – Сергій Нужненко
Російська військова техніка, знищена на одній із вулиць Бучі під Києвом. 1 березня 2022 року. Автор фото – Сергій Нужненко
(Рубрика «Точка зору»)

Відомий польський експерт у справах геополітики і стратегії аналітичного центру Strategy&Future Яцек Бартосяк опублікував текст у жанрі альтернативної історії. Він моделює ймовірний розвиток подій, якби російський план швидкого захоплення столиці України в лютому-березні 2022 року досяг успіху.

Розуміючи, що це лише припущення, погоджуватися можна далеко не з усім, сперечаючись із ймовірністю багатьох описаних автором можливих сценаріїв прямої і гібридної агресії Росії проти країн Європи.

Бартосяк із тих сміливих аналітиків, чиї ідеї часто піддаються критиці. Зокрема, він є одним із розробників презентованої наприкінці 2021 року концепції польської Армії Нового Зразка (перетворення армії на меншу за чисельністю, мобільну і оснащену найсучаснішою зброєю і технікою з визначальною роллю військ спеціального призначення), яка викликала гарячі дебати у самій Польщі.

Для прикладу, його переконання про необхідність позбутися так званих «білих слонів» у збройних силах РП, тобто дуже коштовної техніки та озброєння, втрата яких буде болісною не лише стратегічно, а й з морально-пропагандистської точки зору. До такої Бартосяк відносив, наприклад, фрегати у Балтійському морі, які на його думку, не протривають у конфлікті навіть 15 хвилин і будуть затоплені російськими ракетами та авіацією.

Хто ж думав...

До російського повномасштабного вторгнення Яцек Бартосяк дуже скептично оцінював шанси України втриматися, а щодо самої Польщі вважав, що ймовірний конвенційний і гібридний конфлікт з Росією буде розв’язаний не на користь Польщі ще до того, як її союзники прийдуть на допомогу.

Проте, уважно прочитавши його припущення, нескладно помітити багато посилань до світових подій, заяв, російських вимог і наративів, які насправді мали місце напередодні 24 лютого 2022 року. Як і спроби країн Заходу умиротворити агресора навіть ціною поступок у питаннях безпеки країн Центральної Європи, які у Кремлі очікувано сприйняли як слабкість.

  • Згадаймо, хіба багато хто на Заході тоді вірив у здатність України встояти, постачаючи нам зброю для партизанської війни? Чи не було фактів блокування навіть у лютому поставки в Україну летальних озброєнь?
  • Хіба рішення Німеччини у 2021 році про добудову «Північного потоку-2» не підірвало європейську солідарність та не поставило під загрозу безпеку не лише України, а й членів ЄС – Польщі та країн Балтії?
  • Чи керівництво ФРН не продовжувало наполягати на необхідності діалогу з Москвою та ставити під сумнів те, що «дуже жорсткі санкції» проти Москви покращать ситуацію?
  • Чи не скасовували США навесні 2021 рішення про розміщення двох американських військових кораблів в Чорному морі, закликаючи до побудови стабільних і передбачуваних відносин з Росією та знімаючи питання «Північного потоку-2»?
  • Чи не висували у червні 2021 року Німеччина та Франція ідею запросити Путіна на саміт ЄС, а у жовтні 2021 року чи не висловлювали занепокоєння через застосування українськими військовими безпілотника Bayraktar для знищення ворожої гаубиці на Сході України?
  • Чи побачила Україна і світ рішучу і консолідовану позицію ЄС на підтримку Польщі під час гострої міграційної кризи, навмисно створеної восени 2021 року РФ та Білоруссю на білорусько-польському кордоні з метою розхитування єдності та дестабілізації ЄС і НАТО?
  • Чи була рішуча реакція НАТО на виявлення уламків російської ракети Х-55 у глибокому тилу Польщі та розміщення російської ядерної зброї в Білорусі навесні-влітку цього року? На обстріли порту Рені, розташованого неподалік кордону з Румунією та прецеденти, коли російська ракета заходила у повітряний простір Румунії? На перехоплення російським винищувачем Су-35 літака польської прикордонної поліції, який виконував у співпраці з румунською прикордонною поліцією патрульні місії під егідою Frontex над Чорним морем у міжнародному повітряному просторі, що мало не призвело до його падіння?
  • Чи не впливає нинішній ядерний шантаж на рішення НАТО, зокрема під час розгляду питання щодо членства України напередодні саміту у Вільнюсі? Чи не відкидають США бажання Польщі приєднатися до програми НАТО Nuclear Sharing?
  • Чи не були затверджені три нові регіональні оборонні плани НАТО лише під час саміту у Вільнюсі в липні 20323 року, коли об'єктивно вони були готові ще наприкінці весни 2022 року та погоджені міністрами оборони у червні 2022 року?

Питань багато, дуже багато...

Забули, що було...

От і зараз, конкурент Дональда Трампа Вівек Рамасвамі, який збирається змагатися на передвиборах республіканців до президентських виборів у США, заявив, що російсько-китайський військовий альянс є «найбільшою військовою загрозою» для США і додав, що взаємодія США з Україною штовхає Росію в «китайські обійми».

«Я б заморозив нинішні лінії контролю, що залишило б частину Донбасу під контролем Росії. Я б також взяв на себе зобов'язання, що НАТО не прийме Україну до Альянсу. Наша мета – не поразка Путіна, наша мета – перемога Америки. Це те, про що ми забули в цій країні», – заявив Рамасвамі.

На жаль, у деяких політиків надто коротка пам’ять.

Адже метою політики Вашингтона протягом двох десятиліть було відірвати Москву від Пекіна, що й стало причиною усіх спроб всіх «перезавантажень» з часів Барака Обами, згоди Джо Байдена на добудову «Північного потоку-2», продовження Договору про скорочення стратегічних ядерних озброєнь на вигідних для Кремля умовах тощо.

Все це не принесло жодного результату, Росія не має наміру послаблювати свої зв'язки ні з Китаєм, ні з Іраном, ні з ворожими США режимами на Кубі, у Венесуелі та Нікарагуа.

І похмура альтернативна історія Яцека Бартосяка дуже добре ілюструє, перед якими колосальними потрясіннями і загрозами постали б країни Заходу, якби не стійкість і героїзм захисників України, котрі відбили спробу захопити Київ, не давши захопити та інтегрувати Україну в сферу російського впливу на зразок Білорусі.

Якби цього не сталося, то Російська Федерація вийшла б на кордони НАТО по всій ширині Альянсу. Путін міг би розгорнути величезні армії вздовж кордону з Румунією, а також уздовж усього східного кордону Польщі. А ймовірне вторгнення у країни Балтії скоріше завдало б потужного удару по системі колективної безпеки, адже на реагування та визволення могло б елементарно не вистачити часу.

Скоєні російською армією звірства на окупованих територіях України свідчать, що за цей час могло б статися повне винищення національної еліти цих держав.

Найменше, що може зробити Захід, який боїться втягнення у війну з Росією, це надавати України усю необхідну допомогу

Щоб нейтралізувати цю загрозу, сотні тисяч військових з усього НАТО вимушено були б розміщені вздовж східного флангу Альянсу. Це призвело б до величезних витрат і зачепило інтереси усіх країн ЄС.

Ніхто не зможе оцінити реалістичність альтернативної історії Яцека Бартосяка у відсотках. Однак при побудові безпекових сценаріїв слід виходити з ймовірності найгіршого з них.

Тому найменше і найдешевше, що може зробити Захід, який боїться втягнення у війну з Росією, це надавати України усю необхідну військову, дипломатичну, фінансову, логістичну та гуманітарну допомогу до перемоги та створення нової системи безпеки, яка б гарантувала справедливий та тривалий мир. А Україна повинна, змушена постійно віднаходити аргументи та доводити західним суспільствам і лідерами такий, здавалося б, їхній очевидний державний інтерес.

Якби росіяни взяли Київ... День за днем

Переклад з польської тексту Яцека Бартосяка:

_________________________________

Я представляю альтернативний хід історії. Що, якби росіяни реалізували свої цілі та окупували Київ у лютому 2022 року в ході блискавичної кампанії за чотири дні, і в результаті встановили прихильний до себе уряд, який би повністю виконував волю Москви?

Ця історія починається 28 лютого 2022 року.

28 лютого 2022 року

Після того, як напередодні ми всі могли бачити на екранах наших телевізорів, як президент Зеленський евакуювався з Києва разом з половиною уряду на американському гелікоптері з території американського посольства, росіяни оголосили про призупинення активної фази військових дій у Києві та навколо нього, а незабаром мали зробити це і по всій Україні.

На головних перехрестях і мостах міста вже встановлені постійні посилені російські військові блокпости.

Увечері 28 лютого українське державне телебачення знову розпочало мовлення після короткої дводенної перерви. Одразу було показано виступ нового самопроголошеного «тимчасового» прем'єр-міністра України, людини, яка вже 30 років мешкає у Санкт-Петербурзі.

З'явилися повідомлення про те, що білоруські війська увійшли на територію України з Пінська і Бреста і рухаються разом з російськими військами в напрямку Львова, Луцька і Івано-Франківськ, щоб відрізати Україну і будь-яких можливих партизанів від польської допомоги.

Головною метою було знищити в зародку український партизанський рух , який американці планували тренувати і готувалися до цього задовго до війни. Увечері 28 лютого дійшло до перших контактів в точках дотику з польською армією та польськими прикордонниками, які пильно стежили за ситуацією по той бік кордону.

Ситуація в Україні залишалася напруженою, але з втечею уряду і президента, видимими ознаками російського контролю над столицею і масовою здачею в полон чергових українських підрозділів, регулярні українські частини поволі складали зброю.

Каскадно спадав моральний дух, після того, як у соціальних мережах можна було бачити гелікоптери, на яких тікала з Києва влада, а по телебаченню почали лунати заклики до «припинення бойових дій і повернення людей до нормального життя».

Окремі солдати і підрозділи, що залишилися вірними українській справі, попрямували на захід, у дикі Карпати, щоб продовжити підпільну і партизанську боротьбу.

1 березня

Новий уряд у Києві оголосив політичний маніфест з детальною економічною програмою, написаною заздалегідь, очевидно, ще в Москві. Уряд обіцяв боротьбу з корупцією та олігархією, повернення до нормальних відносин з Росією та дешеву сировину, а також гарантував усі громадянські свободи. Закликав людей повернутися до роботи, щоб підприємства могли спокійно працювати над створенням «багатства країни». Новий уряд також пообіцяв масивну безповоротну фінансову допомогу від Москви, а також кредитну лінію і великі замовлення від Росії для промисловості Донбасу. Прозвучала «м'яка» пропозиція приєднання України до Росії та Білорусі.

Російські війська продовжували «зачистку» території, водночас таємно проводячи захоплення людей зі каральних списків, підготовлених ще до вторгнення. Цих людей вважали «затятими українськими націоналістами», непридатними для співпраці з Росією.

Спорадичні бої на Донбасі та в Херсонській області тривали ще близько тижня. Все більше міст на заході України було окуповано, на захід від Бугу вже спільно із білоруською армією.

Російська дипломатія надіслала ноти всім країнам, з якими підтримувала дипломатичні відносини, повідомляючи про формування і визнання нового уряду в Києві та припинення бойових дій, і «з радістю» оголошуючи про «повернення України в сім'ю народів, що тісно між собою співпрацюють».

Увечері 1 березня решта підрозділів 82-ї повітряно-десантної дивізії США висадилися поблизу Жешува. Американська 172-а повітряно-десантна бригада висадилася біля Вишкува. Американські «Раптори» з'явилися в Ласку і Повідзі. Польська армія залишалася в стані бойової готовності від початку вторгнення в Україну, а деякі її підрозділи були перекинуті на схід. Протягом тривалого часу над Польщею кружляли американські та натовські літаки AWACS, щоб контролювати ситуацію поблизу кордону з країнами НАТО, на східному фланзі.

Побачивши просування російських військ і наближення російських і білоруських танків до польських і румунських кордонів, американці через військові канали звернулися до росіян щодо встановлення процедур деконфліктизації поблизу можливих точок дотику з військами НАТО, щоб контролювати ситуацію і запобігти «небажаній ескалації».

2 березня

Після ухваленого днем раніше рішення уряду у Варшаві, польські водії побачили довгі колони техніки 10-ї і 34-ї бронетанкових бригад, які прямували із західної Польщі до нових місць дислокації у східних передмістях Варшави. Ідея полягала в тому, щоб захистити Варшаву на випадок, якщо росіяни захочуть здійснити будь-які наступальні дії проти польської столиці, розташованої всього за 200 км від кордону з Білоруссю.

У ніч з 1 на 2 березня уряд у Варшаві провів екстрене засідання і прийняв наступні додаткові рішення: скасувати всі військові записки про звільнення, вручити мобілізаційні повістки всім придатним і підготовленим резервістам, яких виявилося лише 12 000. Уряд зробив це таємно, щоб преса не роздула історію про те, що «Польща оголошує мобілізацію».

Вирішили передати на розгляд Сейму закон про відновлення обов'язкової загальної військової підготовки, а також наказано провести ревізію військових і матеріальних складів та сховищ все це на випадок війни. Усіх зобов'язали тримати рішення нічної екстреної наради в суворій таємниці від преси та журналістів, але це виявилося неможливим, і незабаром народ Польщі говорив лише про одне: чи нападуть на нас росіяни і чи розпочав польський уряд підготовку до війни. Уряд також прийняв вночі героїчне рішення прийняти всіх біженців з України, сотні тисяч яких вже стояли на кордоні (за деякими оцінками, їх могло бути до кількох мільйонів).

Уряд уповноважив міністра національної оборони розпочати масштабні військові закупівлі по всьому світу.

Зранку 2 березня на польських дорогах спостерігався більш інтенсивний рух у західному напрямку. Очевидно, деякі громадяни хотіли переїхати подалі від кордону або виїхати з Польщі. Люди також купували авіаквитки до Західної Європи.

Другого березня о 12.00 росіяни оголосили, що «11-й корпус з Калінінградської області, який до цього часу брав участь у спецоперації в Україні, повертається до місця своєї дислокації» і що вони очікують, що «ні поляки, ні литовці не будуть втручатися в цей процес».

О 14:00 речник російського міністерства оборони зробив заяву, що росіяни ввечері проведуть навчання із застосуванням нестратегічної ядерної зброї, які можуть включати запуск крилатої ракети з ядерною боєголовкою і справжній ядерний вибух, але це ще не вирішено напевне. Рішення ухвалять під час навчань.

Російське міноборони дало зрозуміти, що боєголовка буде нестратегічної або, якщо хочете, тактичної потужності і жодним чином не вплине на стратегічний ядерний баланс між США і Росією, що задовольняє Москву.

Однак Москву не влаштовує конвенційний дисбаланс і «американське встромляння пальців у віддалені від Америки регіони світу», і саме «своєю нинішньою політикою щодо України, серед іншого, росіяни хочуть відновити порушену рівновагу». Речник російського оборонного відомства додав, що «країни Центральної та Східної Європи, які прагнуть війни, повинні переосмислити свою позицію та політику безпеки перед обличчям досягнень російської армії на Дніпрі та її домінування в цій частині світу».

О 22.00 2 березня світові інформаційні агентства повідомили, що росіяни провели справжнє ядерне випробування на Крайній Півночі в результаті запуску маневреної версії ракети «Іскандер». Уряд у Варшаві виступив із засуджувальною заявою і водночас почав тиснути на американців, щоб вони якнайшвидше розмістили свої ядерні сили в Польщі. Американці рішуче відмовилися це робити, водночас закликаючи Польщу прийняти в себе український уряд у вигнанні, щоб він міг впливати на ситуацію в Україні з Варшави та Жешува. Американці також тиснули на Польщу, щоб та долучилася до розбудови українського партизанського руху в Карпатах.

Польська розвідка повідомила, що значна кількість українських військових разом з припасами поглинається російською армією, таким чином, російські сили розширюються.

3 березня 2022 року

Об 11:00 росіяни оголосили, що через «незрозумілу ситуацію» в Україні вони встановлюють безпольотну зону на шість місяців аж до лінії Вісли, фактично блокуючи повітряний рух над половиною Польщі та всіма країнами Балтії. Водночас росіяни заявили, що деяким літакам буде надано їхній дозвіл на польоти, і що тимчасово всі військові літаки США мають такий дозвіл, а польські літаки ні. І винятків з цього правила не буде через позицію Варшави, яка «хоче втягнути держави у світову війну заради власних егоїстичних інтересів».

При цьому росіяни відразу ж публічно заявили, і подбали про те, щоб це дійшло до світової громадської думки, що американські літаки, як правило, будуть пропускатися в заборонену зону. У випадку з польськими літаками Росія оголосила про суворе дотримання заборони і про передислокацію в Західну Білорусь систем С300/400/500 разом із сучасними літаками-перехоплювачами.

Американці негайно попросили поляків не літати на схід від Вісли, «поки США і НАТО не ухвалять спільні принципи боротьби з російським шантажем».

Американські літаки почали патрулювати східну Польщу, а польські військово-повітряні сили припинили свою діяльність.

Президент Джо Байден заявив на вечірній пресконференції, що «ми не хочемо додаткових проблем на сході, Україна не була в НАТО, не мала гарантій безпеки, уряд США допомагає біженцям і допоміг законному українському уряду оселитися в Польщі». Водночас він закликав поляків поводитися таким чином, щоб забезпечити мир у всьому світі.

У польських інтернет-ЗМІ та осередках формування громадської думки пролунали тривожні голоси про те, що росіяни почали впливати на польську державу, але їх одразу ж заглушив хор голосів про те, що найголовніше це «солідарність НАТО».

На аргумент про те, що американці втрачають довіру, відповіли традиційним аргументом, що «зрештою, в Польщі перебувають американські війська, навіть у більшій кількості, ніж до 24 лютого».

У польському Міністерстві закордонних справ близько півночі стався витік інформації про те, що канцлер Німеччини розмовляв з прем'єр-міністром і Ярославом Качинським, закликаючи до «польської розсудливості і «поміркованості» і пропонуючи Польщі не оголошувати жодних військових реформ і не робити нічого, що могло б показати можливість ескалації і війни перед обличчям і без того дуже складного майбутнього в цій новій геополітичній ситуації в Європі. Це, за словами канцлера Шольца, може ще більше роздратувати Москву, а «нам потрібні мир і співпраця» в Європі.

Це сталося одразу після того, як російський оператор газової системи оголосив про припинення транспортування газу до Німеччини, аргументуючи це необхідністю проведення огляду «Північного потоку», запевняючи при цьому, що це разова акція, яка триватиме не довше одного дня.

Німецька преса, налякана війною на сході і потенційною газовою кризою, з повагою писала про швидку військову кампанію Росії, вихваляючи нову російську армію після реформ Сердюкова і Шойгу і презирливо висловлюючись про корупцію і кумівство в українській армії.

Висловлювалися припущення, що анексія України «нарешті дозволить вирішити питання, що залишилися невирішеними після розпаду Радянського Союзу». Комісари ЄС почали говорити про необхідність проведення загальноєвропейської мирної конференції, щоб «остаточно» з'ясувати всі спірні питання на континенті. Комісари зі старої Європи почали говорити про єдиний простір безпеки і співробітництва від Владивостока до Лісабона.

4 березня 2022 року

Вранці настрій поступового заспокоєння ситуації зіпсували росіяни, оголосивши про те, що наступні навчання «Захід» відбудуться восени 2022 року, і що Україна також візьме в них участь. Через дві години Лукашенко у телевізійному зверненні до Москви попросив тіснішої союзної співпраці між Росією та Білоруссю і висловив радість, що Україна приєднається до союзної держави. Відразу після цього він закликав направити до Білорусі більше російських військ, «окрилених успіхом в Україні». Він звернувся з цим проханням через войовничу позицію Польщі та «ворожих кіл у Варшаві».

У відповідь на це уряди країн Балтії запровадили відтепер обов'язкову військову службу і провели часткову мобілізацію, не оглядаючись на структури НАТО чи США. Американський посол у Вільнюсі був розлючений таким кроком, який не був узгоджений з Вашингтоном. Литовці тиснули на Польщу, щоб вона вчинила так само, як вони. Однак поляки не хотіли цього робити, перебуваючи під впливом США, Берліна та Брюсселя.

Жодних кроків до ескалації, ніяких гучних військових реформ, каже Німеччина. Жодних провокацій проти росіян кажуть американці, водночас збільшуючи присутність повітряних сил у Польщі, але вже не сухопутних військ.

О 19:00 того ж дня міністр закордонних справ Росії Лавров на прес-конференції повторив свою вимогу до США і НАТО виконати вимоги, що містяться в ультиматумі, висунутому в грудні 2021 року, встановивши крайній термін для його виконання кінець квітня 2022 року. Він також оголосив про далекосяжні кроки проти войовничої позиції країн Балтії та Польщі, не уточнивши, що саме він має на увазі.

Це не стосувалося Румунії, яка зберігала дивну тишу перед обличчям краху України і не оголосила про жодні заходи з посилення своєї безпеки чи проведення реформ у військовій сфері. Румунія залишилася ніби на узбіччі подій, що відбувалися в Європі.

Того ж дня, о 22.00 за московським часом, посли країн Балтії та Польщі були викликані до Міністерства закордонних справ Росії в Москві, де їм був представлений список вимог Росії. У випадку країн Балтії йшлося про скорочення армії на 50% її чисельності та скасування системи поповнення резервів і навчання громадян, а також про зобов'язання консультуватися з Росією щодо енергетичної та сировинної політики, і, нарешті, про встановлення правил транзиту для російських судноплавних компаній через ці країни.

Була також дивним чином сформульована вимога консультуватися з Росією щодо інвестицій, розширення і реконструкції автострад і автомагістралей, а також портів і перевантажувальних споруд.

Такі ж вимоги були висунуті і до Польщі, але на додаток Москва зажадала від поляків, щоб жодні підрозділи польської армії не могли бути розміщені на схід від ріки Вісла і щоб вони не могли проводити навчання на полігонах або взагалі там з'являтися.

Крім того, росіяни вимагали підписання газової угоди, демонтажу газового терміналу в Свіноуйсьце і передачі контрольного пакету акцій азотного заводу в Пулавах і контейнерного порту в Гданську спільним польсько-російським підприємствам.

Реакція Варшави була твердою і безкомпромісною. Прем'єр-міністр Польщі без зайвих зволікань заявив, що не може бути й мови про прийняття таких вимог, і Польща розпочинає зміну своєї політики безпеки, значне розширення польських збройних сил. Прем'єр-міністр також нагадав, що Польща є членом найпотужнішого альянсу в історії світу НАТО.

Німецькі дипломати висловилися в іншому ключі, ніж польський прем'єр, припустивши, що «нагнітання ситуації» не йде нікому на користь. Це правда, що Росія порушила статут ООН, але ніхто не хоче світової війни, тому Варшаві слід пом'якшити свою риторику і не підливати масла у вогонь своїми мобілізаційними рухами. Німецька преса одразу ж підхопила це і почала звинувачувати Варшаву в бажанні «підштовхнути ЄС до війни з ядерною державою».

Тим часом, після того, як росіяни захопили Київ, «їхні вимоги, безумовно, не стосуватимуться основних справ Європи». Так чи інакше, акт Росія-НАТО 1997 року передбачав, що «життєво важливі війська НАТО все одно не будуть розміщені на східному фланзі» і що росіяни залишаються «необхідною частиною європейського балансу, тому з ними треба домовлятися».

Американці зайняли іншу позицію: вони засудили «російську агресію» проти України і безпідставний ультиматум Лаврова в грудні та ультимативні претензії до країн Балтії і Польщі, але водночас закликали уряд у Варшаві до поміркованості і пом'якшення тону. Вони також відмовилися передислокувати свої ядерні сили до Польщі, незважаючи на наполегливе прохання Варшави після російського ядерного випробування, і вирішили не збільшувати присутність сухопутних військ у Польщі. Через військові канали вони сигналізували росіянам про готовність обговорювати «стратегічний баланс в Європі», пообіцявши їм, що не продаватимуть полякам жодних систем озброєнь, які мали б наступальний характер або могли б змінити баланс сил у цій частині Європи.

У польському експертному середовищі почало підніматися питання про довіру до американських гарантій безпеки, і люди почали задаватися питанням, про що насправді йдеться. Чи йдеться про розширену ядерну парасольку? Чи стаття 5 дійсно є автоматичною?

5 березня 2022 року

Вранці відбувся раптовий штурм польського кордону з білоруського боку, в тому числі через досить вузьку річку Буг на кордоні, яку мігранти перепливали вбрід, хто чим міг. Серед них було кілька спецназівців і вагнерівців, які прорвалися до Польщі в цивільному одязі з завданням влаштувати заворушення, підпалити будівлі органів державної влади, залякати населення і посіяти хаос у містах східної Польщі. Протягом наступних трьох днів польський уряд досить успішно зупиняв наступні хвилі біженців від подальшого просування до Польщі, оскільки всі були

стурбовані тим, що росіяни почали перекидати більше військових частин до Білорусі і розпочали військові навчання «Міцний бар'єр» на польсько-українському кордоні, стверджуючи, що вони лише планують підготуватися до відбиття «польської агресії в Західній Україні».

Іншими словами, протягом кількох днів на східному кордоні Польщі з Україною з'явилися додаткові 37 000 військових. Крім того, невідома, а насправді ретельно приховувана кількість російських військовослужбовців опинилася на території Білорусі.

9 березня 2022 року

Вночі на територію Польщі увійшла рейдова колона російських найманців «Вагнера» чисельністю близько тисячі солдатів без розпізнавальних знаків і в уніформі, озброєних до зубів, і зайняла позиції поблизу Гайнівки, неподалік від великого табору для біженців. Заскочені зненацька прикордонники не втрутилися, адже вони не мали можливості протистояти такій кількості людей з важкою механізованою технікою. У Варшаві не знали, що робити.

Вагнерівці зайняли оборонні позиції в таборі біженців і передали на весь світ заяву про те, що вони прийшли захистити «невинних дітей і жінок від варварських поляків, які підштовхують до війни і репресій проти цивільного населення». У коментарі до заяви було додано, що поляки не можуть мирно жити в цій частині світу, тому що, наприклад, вони не виправдали сподівань Москви, які вона покладала на них останніми днями, що принесло б тривалий мир в Європу.

Уряд у Варшаві був розлючений. Америка як покровитель і гарант безпеки не давала інструкцій, що робити. Різниця в часі означала, що важко було навіть додзвонитися до американських керівників. А американські військові офіцери в Польщі та Європі не мали повноважень ухвалювати рішення, не кажучи вже про союзників.

Верховний головнокомандувач об'єднаних сил у Європі (SACEUR) вважав, що це була ситуація, яка не була близька до застосування статті 5, і що між союзниками не буде досягнуто політичного консенсусу з цього питання. Втрачався дорогоцінний час, протягом якого польська армія могла б втрутитися.

Німецький уряд виступив із заявою, в якій закликав обидві сторони схаменутися і покласти край напруженню мирним шляхом. Берлін чітко дав зрозуміти, що не бачить необхідності в консультаціях в рамках НАТО і що ми не зіткнулися з ситуацією, яка могла б означати необхідність активації статті 5 і солідарної реакції НАТО на напад на члена Альянсу.

За цей час деякі з вагнерівців також зайняли офіс уряду гміни і шкільні будівлі поблизу табору біженців. Нарешті, керівництво додзвонилося до американців, які наказали проявити стриманість і вгамувати емоції, і, звичайно, не стріляти в вагнерівців, які в цей час почали безчинствувати в Гайнівці та її околицях: вони підпалили церкву і тероризували населення в пошуках їжі. Кожної миті могли з'явитися жертви серед цивільного населення.

Польська армія і силові структури відступили під час плутанини у прийнятті рішень, щоб не загострювати ситуацію, яка пахла світовою війною. Москва категорично заперечувала, що це були її війська. Американці закликали до подальшого зниження градусу, німці відверто мали на меті прийняти російські вимоги і примусити Польщу визнати факти, що виникли на кордоні, як доконані.

У Варшаві в уряді запанували страх і паніка.

Нарешті з'явилися ключові питання: що з статтею 5? Коли вона власне запрацює? Як щодо наших рішень? Коли ми зможемо приймати їх самостійно, враховуючи, що ми перебуваємо в альянсі? Як щодо нашої власної здатності реагувати? Чому американці кажуть нам пом'якшувати ситуацію? Як щодо їхнього авторитету? Чому ми чекаємо реакції Вашингтона з кожного питання? Чому так поводиться Німеччина, а як же солідарність Заходу, НАТО, ЄС? Чому ніхто не протистояв збройному вторгненню в Україну і чому ніхто не протистоїть військовим шляхом гібридній агресії Росії зараз? Чому російська стратегія салямі і варіння жаби на повільному вогні працює? Чи американці просто слабкі? Не кажучи вже про країни Європи...

Шкода тільки, що на ці питання не було зроблено спроб відповісти набагато раніше.

_________________________________

Усього цього не сталося ні у лютому, ні у березні 2022 року завдяки героїчному опору українців. Вже 1, 5 роки Сили оборони України відбивають російську агресію. Захід консолідувався і допомагає Україні.

ЗСУ крок за кроком звільняють суверенну українську територію...

Анатолій Курносов – аналітик Центру політичних студій «Доктрина», експерт Українсько-Польської Медіа Платформи.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

XS
SM
MD
LG