Ірина Головко
21 травня лауреатом щорічної премії для незалежних журналістів імені Георгія Ґонґадзе став письменник, журналіст та засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.
Проєкт Ukraїner стартував шість років тому як країнознавча експедиція Україною. Журналісти знімали мальовничі відео з дронів, показували красу української землі. Також розповідали про мистецтво та бізнес. Втім, з початком повномасштабної війни проєкт змінив свою направленість. Знімальні групи почали їздити у гарячі точки, розповідати про незламних українців, а також показувати міста, які пережили російську окупацію.
Як змінили фокус роботи з повномасштабною війною? Які найстрашніші дні в командній роботі? Та про важливість підтримки українського інформаційного поля. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода із письменником, журналістом та засновником проєкту Ukraїner Богданом Логвиненком.
– Як змінилася ваша робота з 24 лютого?
– 24 лютого ми почали знімати, фіксувати, розповідати. Дуже часто переклади йшли напряму від журналістів. І через це в перші дні з’являлися помилки, але ми вибудовали всю роботу впродовж кількох тижнів. І дотепер вона є такою частково інформаційною.
– Чи відчували ви, що буде повномасштабна війна та чи був план дій у разі її початку?
У нас був план з грудня 2021 року, що робити на момент вторгнення
– У нас був план з грудня 2021 року, що робити на момент вторгнення. Саме тому в нас були розроблені рекомендації для всієї команди про те, що робити у випадку повномасштабного вторгнення. Тому нам вдалося доволі швидко перефокусуватися.
– Як змінився склад команди після повномасштабної війни?
– Декілька людей долучилися до лав ЗСУ, декілька людей пішли у волонтерську діяльність. Ми їх підтримували і підтримуємо досі.
– Найбільше досягнення, яке ви вважаєте у вашій професійній діяльності?
– Думаю, що навіть ця премія – це кредит довіри до нас, тому наші всі досягнення ще попереду, я на це дуже сподіваюся.
– Найстрашніший день для команди з 24 лютого 2022 року?
– Ймовірно, це коли обстріли на зйомках. Можливо, це дні втрат колег, ми не втрачали колег в Ukraіner, але, маю на увазі, колег журналістів. Перші втрати, наприклад, Макса Левіна, з яким ми дуже добре були знайомі. Це був дуже страшний день. Ми потрапляли під обстріл на Північній Салтівці (Харків) в дні, коли росіяни стояли доволі близько. Це, напевно, перше потрапляння було, тому наступні обстріли не сприймалися так страшно.
– Які подальші плани?
Зараз доволі складно втриматися в професії
– Продовжувати роботу. Зараз складний період, коли ми в очікуванні контрнаступу, коли є певна стагнація. У нас давно не було перемог, до яких ми звикли наприкінці минулого року. Зараз доволі складно втриматися в професії. Це те, що ми ставимо запитання щодня: лишатися чи йти на фронт?
– Чому зараз важливо тримати вдало український інформаційний фронт?
– Я думаю, що ми не маємо використовувати слово фронт щодо інформаційного. Це наше інформаційне поле. Зрозуміло, що ми так само воюємо з росіянами на будь-якому просторі, але фронт є. Інформаційний важливий в тому, що це поле, в якому Росія може перемагати без зброї. Росія в Грузії зараз намагається перемогти без зброї. Вони десь і перемагають інформаційно. В Латинській Америці Russia Today мовить іспанською і має рейтинги вищі, ніж CNN. Це те, з чим ми маємо боротися.