«Є випадки побиття і примусового психіатричного лікування». Як Росія ставиться до українських дітей? Як їх повернути?

«Цих дітей просто затримувала поліція, часто не висуваючи офіційних обвинувачень, їхніх родичів ніхто не сповіщав. Часто таких дітей викрадали з мішками на голові. Після цього траплялися катування. Нині багатьом дітям потрібна допомога із відновленням здоров’я», – каже юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська.

Вона стверджує, що Росія бачить загрозу в українських підлітках, які перебувають на окупованій території, саме тому відправляє їх на «перевиховання» в табори та психлікарні.

Як Україні захистити дітей від російського впливу та що для цього може зробити міжнародна спільнота, правозахисниця розповіла в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

– За даними платформи «Діти війни», Україні вдалося ідентифікувати понад 20 570 українських дітей, яких Росія депортувала або примусово перемістила. Які механізми зараз є найбільш ефективними для пошуку, ідентифікації та повернення українських дітей?

– На сьогодні у нас є певне розуміння, як використовуючи новітні інструменти, осінт-аналіз, ідентифікувати та розшукувати цих дітей. Але не завжди для того, щоб повернути дитину, достатньо просто зрозуміти, де вона перебуває.

У нас без перебільшення сотні випадків, в яких ми знаємо навіть, як звати російських прийомних батьків дітей, номери їхніх телефонів, де вони живуть, в яку школу ходять. Ми слідкуємо, як вони ростуть, і в нас досі зав'язані руки, ми не можемо їх повернути. Тому що для того, щоб повернути дитину, має збігтися ціла низка факторів.

Нам потрібно знати, хто її родичі, чи готові її родичі за неї боротися, чи є в нас прийомна родина, яка готова цю дитину взяти, а краще декілька прийомних родин, щоб дитина могла обрати. В якому стані ця дитина, чи можна безпечно вийти до неї на прямий зв'язок, хоча зазвичай прямий зв'язок не пріоритезується, тому що дитина перебуває в руках ворога, і ми не знаємо, чим це може закінчитися.

У нас були кейси, коли російські ФСБ-шники били українських дітей, і це доведено.

Що стосується того, як все організовано, у нас на сьогодні є така парасолькова президентська ініціатива Bring Kids Back UA. Через неї відбувається координація усіх неурядових організацій і релевантних акторів на державному рівні. У нас є постанова 551 Кабінету міністрів, ухвалена в 2024 році. Вона дуже чітко описує алгоритм, можна прочитати і зрозуміти, як це працює.

Хоча, очевидно, в практиці є різні відхилення, обумовлені унікальністю кожної ситуації.

Я б звернула увагу на декілька аспектів.

Нам потрібен єдиний механізм повернення, це абсолютно точно, і в грудні 2025 року була проголосована резолюція Генеральної асамблеї ООН, яка покликана сприяти створенню такого універсального міжнародного механізму, правового механізму.

З іншого боку, проблема залишається у небажанні Російської Федерації повертати українських дітей. Дуже проста проблема, яку максимально складно вирішити.

Під час панелі (на Globsec форумі 2026 – ред.) я чула, що ми (Україна – ред.) повинні бути відкриті до діалогу, впливати хоча б через російське громадянське суспільство.

Російське громадянське суспільство в Росії перебуває в тюрмі, і повертати українських дітей воно не може.

Буває так, що діалогу не може бути, тому що інша сторона тебе просто не чує і немає простору для компромісу.

Росіяни не хочуть повертати цих дітей, а ми хочемо їх назад, де ж ми можемо тут домовитися?

– Ви сказали, що був випадок, коли ФСБ-шники побили українських дітей. Можете розказати детальніше, як таке відбулося?

– Я представляю інтереси дітей у Комітеті ООН з прав людини, на жаль, у моїй практиці це не один кейс.

Чомусь вони припадають на окуповану частину Запорізької області, виглядає так, що при губернатору Балицькому (ставленик РФ – ред.) там склалося одне з найбільш репресивних середовищ, де дітей сприймають як чи не найголовнішу загрозу, як українських агентів, диверсантів, терористів і так далі.

Дуже подібна ситуація, до речі, на окупованій частині Луганської області.

Хочу наголосити, що загалом це характерно для всіх окупованих територій.

Це були діти 16-17 років, які відкрито були нелояльними, але це був мирний спротив. Тобто вони могли фиркнути десь, що Росія їм тут не батьківщина, що прийшли окупанти і так далі.

Хочу підкреслити, що за міжнародним гуманітарним правом існує простір для спротиву цивільного населення, тобто вони ж не б'ються мечами, вони б'ються словами, а росіяни цього бояться найбільше.

Цих дітей просто затримувала поліція, часто не висуваючи офіційних обвинувачень, їхніх родичів ніхто не сповіщав. Часто таких дітей викрадали з мішками на голові, їм приписували зазвичай виробництво якоїсь саморобної вибухівки, потім участь в організації терористичного акту, який російські спецслужби вчасно попередили.

Звісно, якщо вони його вигадили, вони його вчасно попередили. Після цього траплялися катування. Нині багатьом дітям потрібна допомога із відновленням здоров'я, зокрема 18-19 річним дітям вставляють зуби. І це добре, що тим дітям вдалося виїхати.

Деяких дітей просто потримали, побили, зрозуміли, що людина чиста, і навіть сфальсивікувати щось важко, і відпустили. Або дитина просто вчасно втекла, їй допомогли наші неурядові організації васно виїхати з окупованої території.

Таких випадків (побиття працівниками ФСБ українських дітей – ред.) стає дедалі більше.

Мені досі страшно через примусове психіатричне лікування, тому що Інна Швенк, це так звана дитяча уповноважена Луганської народної республіки, навіть у своїх публічних звітах оприлюднювала цифри, скільки дітей було закинуто в оці корекційні школи, це були такі собі колонії для малолітніх, якщо говорити простою мовою.

Кількість дітей, відправлених на примусове психіатричне лікування, доходила до сотні.

Хто ці діти, де вони зараз, чи з ними все нормально, чи вони не «овочі», що з їхніми батьками? Дуже багато питань.

І ми чітко бачимо, що для росіян українські підлітки – це загроза.

Це не майбутнє, це в кращому випадку «гарматне м'ясо». Вони до них ставляться як до потенційних неблагонадійних, яких потрібно якомога раніше знешкодити.

– Нещодавно ми бачили нові санкції, які стосувалися осіб, організацій щодо перевиховання українських дітей в окупації. На вашу думку, наскільки вони дієві?

– Для того, щоб росіяни повертали дітей, на них потрібно тиснути.

Ми бачимо чіткі зрушення після видачі ордерів (у 2023 році МКС видав ордер – ред.) на арешт Путіна, Львової-Бєлової, коли можна було встановити контакт і почати про щось говорити.

Ми бачимо, як впливають санкції на повернення українських дітей.

Наприкінці минулого року обговорювалася ідея обкласти росіян санкціями, такими як під час визнання держави державою-терористом, якщо вони негайно, за певний період часу, не повернуть українських викрадених дітей, яких ми ідентифікували.

На жаль, ця ідея не була схвалена, вона буксує, і більше виглядає, при всій повазі до тих, хто її озвучує, як якийсь елемент внутрішньої політики, а не як реальна дія, спрямована на те, щоб росіяни повертали дітей. Але якщо би це реалізувалося…

Ті санкції, які були введені 11 травня цього року, чи не вперше синхронізовані і скоординовані. Це означає, що їхній ефект буде максимально відчутним.

Коли хтось одномоментно потрапляє під санкції в усіх державах, якщо там є активи, то немає куди їх перевести. Серед тих осіб, які потрапили під санкції, є дуже високопоставлені люди, наближені до Путіна. Це може мати сенс.

Але я продовжую наголошувати на тому, що санкції мають вагоме символічне значення. І не треба його недооцінювати за «символічність», це не означає, що воно непрацююче.

Справа в тому, що для цих людей це «жовта картка». Після санкцій може послідувати кримінальна відповідальність, відкриття розслідування. Найбільш успішний кейс – це, напевно, Бутягін. І далі будуть кримінальні процеси на рівні різних юрисдикцій.

Україна також ініціювала низку розслідувань, які стосуються викрадачів дітей. У нас є підозри, розслідування триває. І я впевнена, що комплексно це все має вагомий вплив. Тому я виступаю за санкції. Окрім координації та гармонізації санкційних політик, нам потрібно подивитися, що всередині цих обмежувальних заходів. Тому що, наприклад, ще одним витком розвитку санкційної політики може стати розуміння того, а що для таких людей буде найбільш відчутне?

Тому що ми пам'ятаємо, яким свого часу було блокування російських і білоруських спортсменів. Це для них більш відчутно, ніж блокування активів. Те ж саме може бути і з російськими, наприклад, викладачами.

Вони просто цапи-відбувайли в академічному середовищі. Їх ніхто не хоче слухати, і це буде дуже відчутно. І те ж саме може бути з людьми, які мілітаризують українських дітей. Серед них теж багато спортсменів, представників академічної спільноти.

Ці люди мають бути виключені із міжнародного середовища. Таким людям намагаються нав'язати думку, що вони герої, що їхнє діло праведне. Пам'ятаєте ці радянські наративи? Що з ними Бог, за ними правда і так далі.

І коли міжнародна спільнота чітко показує, що немає з вами правди – це злочин, ми вас обклали санкціями, далі буде кримінальна відповідальність, то якась кількість людей задумається над тим, чи воно їм потрібно. Ми вже бачили, як змінюється завдяки санкційній політиці поведінка деяких видатних осіб.

– Масштаб викликів, з якими стикаються українські діти під час війни – це переміщення, психологічні травми, перерване навчання – що міжнародні інституції можуть зробити для підтримки дітей? Також, як протидіяти російській пропаганді, її впливу на дітей? Адже Росія витрачає мільярдні бюджети на «патріотичне виховання», військові табори для дітей і ЗМІ знайшли українського підлітка з Макіївки, якого Росія відправила в табір КНДР на «перевиховання».

– Це надскладне питання. Я можу надати вам багато різних рекомендацій, але на практиці це не буде так працювати. Що стосується Міші (українського хлопця, якого Росія вивезла до табору в КНДР – ред.), після того, як ми оприлюднили, що він був у таборі перевиховання в Кореї, у Міші почалася вагома медійна кар'єра.

Тепер він обличчя табору «Артек» в окупованому Криму. Я думаю, росіяни міцно взялися за нього, мені насправді сумно через цього хлопчика, видно, що він золота дитина, просто в нього вже інша ідентичність.

Наприклад, у цьому випадку, що ми можемо зробити?

Ми маємо розуміти, як працює російський механізм перевиховання українських дітей.

Наша організація співпрацює з психологами з Української академії наук задля того, щоб декодувати весь алгоритм і зрозуміти, які інструменти були застосовані, щоб спробувати їх знешкодити і більш ефективно розробляти стратегію реінтеграції таких дітей. Але все це дуже індивідуально.

На сьогодні у нас є діти, які повертаються з територій окупованих з 2014 року, і їх не потрібно перевиховувати. Я дуже проти, щоб після російського перевиховання було ще українське перевиховання. Це знущання над дитиною. Вони і без цього розуміють, що була окупація, розуміють, де їхня батьківщина.

Їм просто потрібно показати, де їхнє містечко тут в Україні тепер буде, чим вони можуть займатися і так далі. Їх потрібно підтримати і все.

А є такі діти, які були під контролем росіян буквально декілька місяців, але вони приїжджають, і для них Маріуполь – «русский город» і «непонятно, кто бомбил наш квартал», «українці с Азовстали кидали на нас бомбы» і так далі.

Їм цього вистачило, бо вони були в стані крайньої вразливості. Росіяни принесли їм «конфеты», розказали їм свою версію подій, їх любили, їх ніхто не ображав, і вони оцінили, хто для них, друг, а хто ворог. І діти в цьому не винні, тому що росіяни скористалися цією вразливістю.

І в такому випадку нам потрібно застосовувати індивідуальний підхід. У жодному разі не можна стигматизувати цих дітей і, як росіяни, сприймати їх як якусь там, не знаю, загрозу чи ще щось. Українські діти – це вагома частина нашої національної безпеки, я це буду повторювати скрізь.

І вже сьогодні Міжнародний валютний фонд розповідає нам про те, що в нас не вистачає людей відбудовувати нашу державу після збройного конфлікту. Тому просто помахати рукою мільйону 600 тисячам українських дітей в окупації і сказати, що «вони ж уже в російську школу ходили, то вони росіяни, нехай росіяни їх собі забирають» – при здоровому глузді ніхто ніколи так не зробить.

Нам потрібні наші діти, ми розуміємо, що росіяни з ними роблять, це є злочином, і ми повинні бути готові таких дітей прийняти до себе в суспільство. Я бачила дуже успішні кейси. Я бачила, як діти поверталися, вчилися в Українській академії лідерства, вступали в найкращі українські університети, золоті діти, долучалися навіть до ЗСУ.

– Наскільки вагомий вклад наших міжнародних партнерів у повернення дітей? Зокрема, я говорю про перших осіб держав. Наприклад, Меланія Трамп долучалася до цього процесу. Наскільки це грає на користь України?

– Що стосується дій Меланії Трамп, то в нас є конкретна цифра. Ми можемо підрахувати, скількох дітей завдяки їй вдалося повернути. Це 26 українських дітей. Як я вже сказала, 26 окремих історій. Серед цих дітей є діти з Херсонського обласного будинку дитини, яких потрібно терміново повертати додому. Тому те, що вона робить, не можна недооцінювати і знецінювати, як подекуди це робиться.

Але ви ж запитали в контексті слів. В її риториці я бачу деякі загрози.

Тому що, на жаль, Меланія Трамп постраждала від злого російського умислу втягнути високих посадовців у власну інформаційну парадигму.

Давайте не забувати, що війна не закінчується на полі бою. Війна скрізь. І ось ця когнітивна війна, вона сягає в тому числі США. Тому коли перша леді не називає Путіна злочинцем чи Марію Львову-Бєлову злочинницею, а дякує їй навіть перш ніж українським представникам, коли не озвучується, що це була депортація, коли українські діти урівняні в становищі з російськими дітьми, які воз’єднуються з родиною, а єдиною проблемою, чому діти були роз'єднані, вказують війну, не називаючи, хто її розпочав – це є проблемою.

Очевидно, ми розуміємо, що не можна бути посередником і говорити, що Путін л*х. Тому що не буде Путін тоді з нами співпрацювати.

Ми не просимо неможливого. Але чи буде від цього загроза процесам притягнення винних осіб до відповідальності? Буде.

Тому що росіяни використовують і конкретних осіб, і держав-посередників заради того, щоб продемонструвати:

«Дивіться, ви нам кажете, що проблема в тому, що ми невиправдано затримуємо повернення цих дітей, так ми ж повертаємо. Меланко, скажи їм». Меланка каже: «Так, повертаємо, 26 повернули». Або «Ми ж повертаємо, ніхто їх не утримує, ми навіть організуємо щось там, Катар, підтвердіть». І Катар каже: «Так, було таке».

Я зараз почну вдаватися в деталі, хто ті російські діти, що вони не були вкрадені Україною, що вони були у бабусь, дідусів чи інших родичів, у них просто протерміновані документи, і тому вони попросили допомогу.

Це означає, що Росія буде здобувати перемогу в когнітивній війні.

І мені дуже подобається думка Пітера Помаранцева, який говорить про те, що все те, що Росія не завоює на полі бою, вона буде намагатися завоювати на полі пропаганди.

Є ще думка Павла Казаріна, який підкреслює, що якщо росіяни яскраво не програють на полі бою, то вони будуть переконувати усіх, що вони виграли. Тому частина, пов'язана з викраденням і з поверненням українських дітей – лише один маленький елемент цієї когнітивної війни.

– Щодо числа депортованих або примусово перевезених Росією дітей, зараз відомо 20 570, але чи ця цифра точна, як часто вона оновлюється?

– Тільки Російська Федерація достеменно знає, скільки дітей вони викрали, і то я впевнена, що не на централізованому рівні. Я не думаю, що у Марії Львової-Бєлової (дитяча омбудсманка – ред.) на робочому столі є документ, який називається «реєстр вкрадених українських дітей». Навряд чи, тому що в них і в самих бардак, і, можливо, лише на рівні федеральних суб'єктів є якісь відомості про тих дітей, яких вони справді вкрали.

Тому 20 570 – це не є фінальною цифрою, це є лише кількістю записів у реєстрі, який веде на сьогодні Міністерство юстиції.

Це реєстр депортованих від примусового переміщення, по суті російської агресії, українських дітей. Ця цифра точно буде збільшуватися, тому що випадки вивезення українських дітей до Російської Федерації ми фіксуємо досі.

Тобто, ось ця «кримська схема» – приїхали прийомні батьки з Росії, взяли дитинку з окупації, вивезли собі в сім'ю, вона, на жаль, працює.

І тому, коли ми побачили, що під санкції вже потрапляють прості російські прийомні батьки, ми були раді, тому що тільки так це можна зупинити. Бо раніше вони відчували від міжнародного співтовариства подвійні сигнали.

Російська Федерація змогла переконати частину міжнародного співтовариства, що є дві опції. Або ці дітки в російських інтернатах, або ці дітки в російських сім'ях. І вочевидь, напевно, якби мені дали ці дві опції, я би теж вибирала сімейне оточення. Це в найкращих інтересах дитини.

Але є третя опція – повернути цих дітей додому, де вони будуть теж жити у родині.

Тому щодо цифри, вона буде зростати. Нашим завданням є не орієнтуватися на цифри. Тобто, звісно, нам дуже приємно, коли ми бачимо 2170 повернутих дітей.

Але ми маємо розуміти, що за кожною цією цифрою стоїть дитина.

І от якби наша дитина була лише однією з тих, то це був би цілий світ, ціла трагедія. Ось так ми маємо ставитися до цих дітей.

Тим паче маємо розуміти, що цей реєстр – тільки реєстр для дітей. Тобто ті діти, які досягли повноліття, вони вже обраховуються інакше. І таким чином цифра явно не фінальна.

• За офіційними даними України, за час повномасштабної війни в Росії та на окупованих територіях опинилися понад 20 тисяч українських дітей. Водночас уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець припускав, що Росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей, а уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук називала цифру в «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».
• У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт російського президента Володимира Путіна і дитячої омбудсменки РФ Марії Львової-Бєлової. Їх підозрюють у скоєнні воєнних злочинів – насильницьких депортацій і переміщення населення, зокрема дітей, із окупованих територій України. У Москві ці звинувачення заперечують.
• Російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова в липні 2023 року заявила, що Росія з початку повномасштабного вторгнення «прийняла» близько 4,8 мільйона жителів України, з них понад 700 тисяч – діти. За її словами, більшість українських дітей нібито приїхали до Росії з батьками чи іншими родичами.