Що відомо про цілі операції США в Ірані? І чи реально їх досягти?
Про це в інтерв’ю Радіо Cвобода з генералом Девідом Петреусом, який командував військами в Іраку та Афганістан у 2011 році, одразу після того, як залишив посаду командувача міжнародних сил в Афганістані.
Яка ситуація на Близькому Сході після того, як 28 лютого внаслідок спільної операції США та Ізраїлю («Епічна лють» / «Лев, що ричить») загинув верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї та десятки високопосадовців Корпусу вартових ісламської революції (КВІР)? В Ірані триває семиденна національна жалоба, під час якої трапляються і поодинокі антиурядові протести, які жорстко придушуються силовиками. США та Ізраїль продовжують масовану повітряну кампанію, уразивши вже понад 2000 цілей, включаючи об’єкти, які за їхніми твердженнями належать до ядерної програми Іруну. Також були атаковані бази балістичних ракет та центри внутрішньої безпеки, що призвело до зниження інтенсивності іранських обстрілів. У відповідь проксі-групи, зокрема «Хезболла», розірвали режим припинення вогню та розпочали масовані атаки на Ізраїль, що змусило ліванський уряд офіційно заборонити будь-яку військову діяльність угруповання. Конфлікт спричинив фактичне закриття Ормузької протоки, через що світові ціни на нафту Brent підскочили до 76 доларів за барель із прогнозом зростання до 150 доларів у разі тривалої блокади.
Чотиризірковий генерал у відставці Девід Петреус, ветеран із майже сорокарічним стажем служби в армії США та колишній директор ЦРУ ( 2011–2012 р.р.), підтримує відвертий звіт адміністрації Дональда Трампа про перебіг операції проти Ірану.
На думку генерала, наслідки ліквідації верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї та інших високопоставлених іранських представників режиму залишаються невизначеними. І хоча заявленою метою воєнних дій США є створення умов, які могли б дозволити народу Ірану – або незадоволеним елементам у межах самого режиму – повалити керівництво Ісламської республіки, Петреус наголошує, що наразі невідомо, наскільки це реально.
– Якою є ваша реакція на висловлювання очільника воєнного міністерства та голови Об’єднаного комітету начальників штабів про перебіг операції?
– Я вважаю, що міністр і голова Об’єднаного комітету начальників штабів дуже тверезо, прямо і всебічно описали те, чого прагнули досягти.
Вони в загальних рисах розповіли про те, що зробили і чого домоглися, що надзвичайно вражає, а також визнали ризики та виклики, зокрема втрату чотирьох наших солдатів і трьох літаків F-15.
Літаки були збиті над Кувейтом другого березня внаслідок помилки місцевої ППО; втрати американських військ під час операції проти Ірану зросли до шести осіб убитими( це сталося вже після того, як було записане інтерв’ю – ред.).
– Що означає смерть верховного лідера Ірану Алі Хаменеї? Як його усунення внаслідок удару по верхівці влади змінить внутрішній баланс сил в Ісламській республіці?
– Цього ми поки що не знаємо, і не знатимемо, доки не стане зрозуміло, хто виявиться його наступником. Імовірно, [у Хаменеї] існував план передачі влади. Але як він буде реалізований насправді?
Іранська конституція передбачає створення тимчасової ради у складі президента, старшого судового чиновника та священнослужителя, а потім, зрештою, Асамблея експертів обере нового верховного лідера.
Доки ми не дізнаємося, хто стане цим лідером і чи буде він прагматиком, чи ще одним запеклим ідеологом, як його два попередники, важко дати оцінку можливих наслідків загибелі Хаменеї.
Я б зауважив, що було вбито не лише верховного лідера, а й десятки інших важливих постатей режиму – еквіваленти, якщо хочете, міністра оборони та голови Об’єднаного комітету начальників штабів, а також головнокомандувача Корпусу вартових ісламської революції та низку інших дуже важливих лідерів.
Хоча у всіх них є заступники, їхні можливості ефективно керувати своїми відомствами виявилися порушеними. Цілком очевидно, що вони заледве координують масовані удари у відповідь, подібні до тих, які Іран завдавав під час 12-денної війни. Безумовно, іранським командуванням було віддано багато наказів, але, мабуть, повноваження делеговані підпорядкованим підрозділам, які мають завдавати ударів по цілях, імовірно затверджених раніше.
Деякі з цих спроб мали успіх. Безліч іранських ракет було збито. Іран завдав ударів по багатьох країнах близькосхідного регіону.
Більшість із них були перехоплені, але деякі прорвалися і завдали шкоди кільком нашим базам у регіоні.
Один удар безпілотника, мабуть, убив трьох солдатів у Кувейті. Трагедія сталася і в Ізраїлі, де було уражено бомбосховище, що призвело до значних людських жертв.
Президент Трамп у своїй першій промові згадав про зміну режиму в Ірані, але пізніше уточнив, що операції США, Ізраїлю та інших країн спрямовані на створення умов, які могли б дозволити іранському народу і, можливо, незадоволеним елементам усередині самого режиму повалити керівництво.
Чи реалістично це, покаже час.
– Білий дім заявив, що Іран хоче відновити переговори і що президент розмовлятиме з тим, хто виявиться при владі. Водночас високопоставлені іранські чиновники, відповідальні за безпеку, публічно відкинули можливість переговорів. Якщо США дійсно відновлять їх, чи означає це, що режим залишиться при владі, навіть якщо він буде серйозно послаблений?
– Враховуючи, що ми не збираємося вводити війська, щоб повалити режим, я не знаю, які ще є варіанти. Я думаю, що важливим є питання про те, чи слід давати іранському керівництву будь-яку можливість для переговорів.
Я думаю, що відповідь має бути негативною. Це має бути розмова між переможцем і переможеним – навіть якщо переможений усе ще утримує владу, але сильно послаблений, виснажений і беззахисний.
У них дійсно не залишилося значних засобів захисту від повітряних ударів. Це має бути в основному одностороння розмова: ви більше не збагачуєте уран, не поповнюєте і не відновлюєте свої ракетні сили і припиняєте підтримувати терористів у регіоні, які вбили тисячі американців, ізраїльтян та арабів у всіх країнах Перської затоки.
Ось як мають відбуватися так звані переговори. Залишається подивитися, чи буде це здійсненним. Якщо Іран не погодиться, у нас є можливість повернутися до цього питання таким чином, як ми робили протягом останніх кількох днів.
– Зважаючи на ваш досвід роботи в цьому регіоні, чи можете ви сказати, чи слід очікувати консолідації КВІР, фрагментації всередині духовенства чи появи альтернативного центру влади? Чи збільшує те, що відбувається, ймовірність розпаду держави, внутрішнього конфлікту, чи це може відкрити простір для іншого політичного курсу?
– Ситуація дійсно створює можливість розколу. Карім Саджадпур, чиї аналітичні праці я дуже поважаю, процитував іранського вченого, який зауважив, що раніше режим на 80% складався зі справжніх вірян – прихильників жорсткої лінії та фундаменталістів – і на 20% із шарлатанів, тих, хто просто приєднався до них. Зараз цей учений каже, що 80% становлять шарлатани, а 20% – справжні віряни.
Якщо це так, то зараз саме час для прагматиків узяти контроль над режимом, враховуючи, що з 1979 року режим домігся 99-відсоткової девальвації іранського ріала, міжнародної ізоляції та внутрішньої бідності. Це не надто вражаючі досягнення.
Іран має один із найбільших запасів сирої нафти у світі – я вважаю, треті за величиною – і другі за величиною запаси природного газу, а також освічене населення та давню цивілізацію. Коли ж хто-небудь постане і скаже: давайте припинимо це божевілля? Що принесло збагачення урану? Що принесло озброєння проксі-сил на Близькому Сході? Що принесли дії, які призвели до загибелі стількох арабів, ізраїльтян і навіть американців?
_________________________________
Український експерт з Близького Сходу, директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос написав увечері 5 березня на своїй сторінці у фейсбуці, що в Ірані шириться послання з-за ґрат Мустафи Таджзаде, символа «інтелектуального спротиву»:
«У своєму листі Таджзаде відкрито визнає те, про що режим намагається мовчати: значна частина населення настільки зневірилася у клерикальному правлінні, що бачить в ізраїльських ракетах «шанс на звільнення». Він підтверджує, що соціальна база режиму випалена: люди готові підтримувати навіть зовнішнього ворога, аби позбутися внутрішнього.
Найсильніша частина його листа - це попередження про «сирійський сценарій». Війна не принесе демократію, пише він, а лише «бездержавність» та ризик розчленування країни. Він прямо каже про небезпеку того, що Іран «розірвуть на частини».
Відтак він пропонує третій шлях: не інтервенція і не диктатура КВІР, а Установчі збори для зміни конституції. Це спроба дати іранцям суб’єктність, щоб вони не чекали на «визволення» від Трампа чи Нетаньягу, а самі змусили режим (або те, що від нього залишиться) до капітуляції перед власним народом».
_________________________________
– Якщо зміна режиму має відбутися зсередини, наскільки це реально, враховуючи, що звичайні іранці не озброєні й не мають організації?
– У них немає зброї, організації чи реальної воєнної потуги. Це може статися тільки зсередини режиму, який має монополію на воєнну силу і здатний позбутися деяких своїх членів та згуртувати народ.
Давно помічено, що в таких ситуаціях часто беруть гору люди, які мають найбільше зброї та виявляють найбільшу схильність до жорстокості. Але були й мирні революції, які поклали край деяким авторитарним режимам після розпаду Радянського Союзу та падіння Берлінської стіни. Це дає певну надію.
Проте базовий сценарій полягає в тому, що режим буде сильно виснажений, закривавлений і послаблений, але достатньо згуртований, щоб вижити – вижити з величезною шкодою, втратами та руйнуваннями.
– У найближчій перспективі, яку політику Вашингтон має пріоритезувати для захисту регіональної стабільності при просуванні своїх цілей?
– Сполучені Штати, Ізраїль та інші країни мають якнайшвидше обмежити можливості Ірану завдавати ударів у відповідь, його здатність порушувати свободу судноплавства в Перській затоці, мінувати Ормузьку протоку або атакувати судна в цьому районі.
Необхідно обмежити його здатність відновлювати свій найбільш небезпечний потенціал, не лише ракети та пускові установки, а й виробничі потужності. Те саме стосується безпілотників ближнього та далекого радіуса дії, а також військових кораблів, здатних порушити режим безпеки в Перській затоці.
За наявними даними, останніми днями Сполучені Штати знищили близько дев’яти таких суден (11, за уточненими даними – Ред.).
Ми також маємо інтегрувати та посилити засоби захисту від іранських ракет і безпілотників та забезпечити стабілізаційну, координаційну роль. Коли я керував Центральним командуванням, бували випадки, коли країни Перської затоки не ділилися одна з одною інформацією про свою протиповітряну оборону, але ділилися нею з нами.
У довгостроковій перспективі метою має бути те, щоб Іран перестав становити загрозу, не міг збагачувати уран, не міг розгортати ракети та не підтримував своїх проксі. Якщо він не погодиться, Ізраїлю та/або США, можливо, доведеться знову продемонструвати свою воєнну міць.
– Як ці події вплинуть на проксі-групи Ірану в регіоні? Як США та їхні партнери можуть підготуватися к можливій ескалації?
– По-перше, необхідно зрозуміти можливості проксі-груп. Усі вони значно послаблені, зокрема «Хезболла». ХАМАС більше не становить значної стратегічної загрози, хоча залишається проблемою, оскільки досі є найсильнішим озброєним угрупованням у густонаселених районах Гази. Сирія більше не є союзником Ірану.
Їхній вплив значно послабшав. Головне – бути готовими до того, що вони можуть вчинити на підтримку зусиль Ірану. Підхід Ізраїлю змінився – він не допустить відновлення загроз, як це бувало в минулому.
Форум